Науковий колектив музею історії міста Хмельницького долучився до участі в конкурсі зі створення статей з метою наповнення україномовного розділу Вікіпедії новими матеріалами про об'єкти культурної спадщини українських територій.
Напередодні відзначення 74-ої річниці визволення міста Хмельницького від нацистських окупантів у музеї Проскурівського підпілля було проведено урок історичної пам’яті «Все пам’ятає батьківська земля: і грім гармат, і визволення день» для учнів 7 класу Хмельницької загальноосвітньої санаторної школи-інтернату I–III ступенів № 2 для дітей із серцевосудинними захворюваннями та цукровим діабетом.
В експозиції музею історії міста Хмельницького завжди можна побачити щось настільки незвичне, рідкісне й особливе, що під час екскурсії трапляються моменти, які зовні скидаються на щось на кшталт вікторини. В музеї можна побачити експонати, що привертають увагу відвідувачів своєю таємничістю в своєму утилітарному використанні, практично в кожному з залів. Не є виключенням і зала етнографії. Сьогодні пропонуємо віртуальне знайомство з однією з етнографічних цікавинок, наявністю якої у власних фондах похвалитися може далеко не кожен музей. І ситуація настільки неоднозначна, що працівники музею навіть згодилися створити про цей предмет відповідну сторінку на Вікіпедії. Мова піде про кушку. А ви знаєте, що то таке? Ні? Тоді ця розповідь для вас.
Коли, як не в Шевченківські дні, час врешті-решт відкрити таємницю, пов’язану з найпершим пам’ятником Кобзареві в місті Хмельницькому, його демонтажем та зникненням...
А зник він з місця, де простояв понад два десятки років. Нібито не такий уже й древній вік для монументального пам’ятника, аби його списувати з усіх рахунків: і стояти йому ще й стояти, якби не масштабні події, пов’язані з тотальною перебудовою всієї вулиці імені його історичного прототипу, а саме – вулиці Шевченка.
Рідкісні світлини нашого земляка - відомого діяча Української Народної Республіки, члена Центральної Ради, засновника школи бандуристів, який широко пропагував мистецтво української бандури в Європі у першій половині двадцятого століття, Костя Місевича віднайшла українська бандуристка, голова тернопільського обласного осередку Національної спілки кобзарів України Марія Євгеньєва. Вони стали частиною її кандидатської дисертації з мистецтвознавства "Формування та розвиток бандурного мистецтва Тернопільщини". А для нас відкрили досі невідому сторінку з життєпису видатного земляка та його побратимів і посестер, котрі натхненно та цілеспрямовано творили українську та світову культуру.
