...

Це державне свято встановлено згідно з указом Президента України № 872/2014 від 13.11.2014 року «з метою збереження та донесення до сучасного та майбутнього поколінь інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, утвердження ідеалів свободи й демократії, а також віддання шани патріотизму та мужності громадян, які восени 2004-го й у листопаді 2013-го – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав та свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».

День Гідності та Свободи почали відзначати з 2014 року – в річницю початку Євромайдану. Цьогоріч в Україні заплановано низку державних заходів на вшанування 19-ої річниці Помаранчевої революції та 10-ої річниці від початку Революції Гідності, продовженням якої стала збройна агресія російської федерації проти України, котра триває донині.

Революція Гідності, іншими словами, - Євромайдан – масовий громадянський протест в Україні, який тривав 94 дні з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року.

Його було спричинено різкою зміною зовнішньополітичного курсу та вектора розвитку держави, згодом до причин додалися незаконні - антиконституційні дії тодішньої влади на чолі з президентом Віктором Януковичем, котрий разом з іншими українськими олігархами узурпував владу.

Історики Українського інституту національної пам`яті систематизували передумови виникнення Євромайдану, серед яких називаються:

1. Розчарування суспільства через політичні конфлікти всередині «помаранчевої» команди й відсутність системного підходу та прогресу в реформуванні держави.

2. Посилення впливу олігархічних структур на політичні процеси в Україні.

3. Повернення країни під цілковитий вплив росії з моменту обрання Віктора Януковича президентом України у 2010 році.

4. Скасування політичної реформи 2004 року та відновлення президентсько парламентської моделі управління в Україні, що призвело до фактичної узурпації влади В. Януковичем.

5. Ухвалення 5 червня 2012 року Верховною Радою України Закону «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI (так званого закону Ківалова– Колесніченка), який істотно розширив використання регіональних мов, передусім російської, провокуючи поляризацію українського суспільства за регіональним принципом.

6. Підписання так званих Харківських угод, за якими перебування флоту російської федерації в Севастополі було подовжено на 25 років із можливою пролонгацією ще на 5 років.

7. Зростання рівня корупції.

8. Безправність громадян перед чиновниками та безкарність представників влади та їхнього оточення.

9. Занепад української економіки, зменшення золотовалютних запасів, розкрадання активів держави «сім’єю» Януковича, заблокування фінансування з боку Міжнародного валютного фонду, що для режиму Януковича актуалізувало питання термінового отримання кредиту для «латання дірок» в економіці.

10. Придушення демократичних прав і свобод, через що, за даними організації «Freedom House», Україна часів Януковича повернулася до категорії «частково вільної» країни, якою вона була до Помаранчевої революції.

11. Зростання кількості протестних акцій упродовж президентства Віктора Януковича: Податковий майдан у листопаді-грудні 2010 року – спроба підприємців відстояти свої права; Мовний майдан у липні-серпні 2012 року – масові протести проти ухвалення «закону Ківалова–Колесніченка»; протести у Врадіївці, спричинені свавіллям представників правоохоронних органів у червні-липні 2013 року.

Одним із ключових елементів, який міг призвести до рішучих змін, була Угода про асоціацію України з Європейським Союзом. Її підписання мало сприяти приведенню норм українського законодавства у відповідність до європейських вимог, запровадженню системних реформ, остаточному затвердженню проєвропейського курсу та зменшенню впливу росії. Ідею європейської інтеграції підтримували 42 % громадян України проти 31 %, що виступали за Митний союз із російською федерацією.

Вирішальними факторами, котрі вивели українців на мирні протести на майдани країни, стали:

1. Призупинення підготовки підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною й відновлення діалогу щодо співпраці в межах Митного союзу відповідно до оприлюдненого 21 листопада 2013 року Кабінетом Міністрів України розпорядження № 905-р «Питання укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами – членами, з іншої сторони».

2. Підтвердження Віктором Януковичем під час Вільнюського саміту Східного партнерства, який відбувся 28–29 листопада 2013 року, відмови від підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС через політичний тиск із боку Кремля.

3. Силовий розгін вночі 30 листопада 2013 року спецпідрозділом МВС «Беркут» мітингувальників, які з 21 листопада перебували на столичному майдані Незалежності на знак незгоди з рішенням керівництва країни.

Епіцентром подій Євромайдану стали столичний майдан Незалежності та прилеглі вулиці – Хрещатик, Михайла Грушевського, Інститутська.

Протести відбувалися також на центральних площах обласних і районних центрів України.

Термін «Євромайдан», за деякими даними, було вперше вжито в соцмережах 21 листопада 2013 року. Уже 22 листопада його активно використовували в медійному просторі на позначення протестів проти відмови від підписання Угоди про асоціацію України з ЄС.

Термін «Революція Гідності» вперше озвучив Олег Тягнибок 8 грудня 2013 року зі сцени Майдану на вічі.

Згадаємо коротко ключові події Революції Гідності.

21 листопада 2013 року уряд Миколи Азарова виступив із заявою про відмову від підписання угоди про асоціацію з Європейським союзом. Причиною такого рішення назвали нібито невраховані наслідки від санкцій з боку Росії. Ввечері цього ж дня розпочалися перші акції протестів. Спочатку українці організувалися на протест через соціальні мережі в Києві.

Проте на знак незгоди з рішенням уряду про відмову від підписання Угоди про асоціацію України та ЄС на столичному майдані Незалежності ввечері 21 листопада почали збиратися люди. Першою вийшла журналістка «5 каналу» Інна Неродик зі своєю подругою Ольгою Їжик. Запис про це журналістка залишила на своїй сторінці у мережі «Фейсбук»: «Пішла на революцію. Нікого нема…» Уже за 15–20 хвилин до колеги приєдналися інші журналісти – Олександр Аргат, Ольга Сніцарчук, Влад Содель та Сергій Гришин. О 19:55 запис із закликом до всіх небайдужих вийти на Майдан і зустрітися там о 22:30 зробив на своїй фейсбук сторінці журналіст Мустафа Наєм. Про намір вийти на Майдан повідомив у фейсбуку народний депутат Андрій Парубій.

За інформацією «Української правди» ближче до півночі на головній площі Києва зібралося близько 1500 людей із прапорами України та Євросоюзу. Від майдану Незалежності вони вирушили на Банкову, яку заблокували силовики. Заспівавши гімн України під Адміністрацією президента, люди повернулися на центральну площу. Частина з них залишилася на майдані Незалежності до ранку, тим самим заявивши, що протест буде безстроковим. Маніфестантів підтримали деякі опозиційні політики, які також вирішили чергувати вночі на Майдані з метою захисту людей.

Якщо під час Помаранчевої революції основним засобом мобілізації та комунікації був мобільний зв’язок, то одну з провідних ролей в організації Майдану листопада 2013-го – лютого 2014 року відіграли соціальні мережі. Інформація про протест у Києві поширилася по всій Україні. Того ж вечора на знак солідарності з київським Майданом на площі міст вийшли жителі Львова, Луцька, Дніпра, Ужгорода, Івано-Франківська, Вінниці.

У ніч на 22 та вдень 22 листопада протестні акції розпочалися у Харкові, Хмельницькому, Житомирі, Миколаєві, Одесі, Рівному, Кіровограді, Сумах, Луганську, Чернівцях, Черкасах, Чернігові.

З другої половини 22 листопада кількість людей на мітингу стала зростати і вже до 24 листопада на Майдані зібралося близько ста тисяч протестувальників.

У ніч з 29 на 30 листопада силовики розігнали активістів, які зібралися на Майдані Незалежності. Влада пояснила це бажанням розчистити місце для новорічної ялинки. Застосування сили до мітингувальників спричинило ще більшу хвилю протестів – з проєвропейських вони перетворилися на антиурядові.

Після трьох місяців мітингів і жорстоких боїв у центрі Києва з понад сотнею вбитих та тисячами поранених за кілька днів, у ніч на 22 лютого 2014 року тодішній президент Янукович втік з України.

Пригадаємо коротко найтрагічніші події перед розв`язкою Євромайдану.

18 лютого в день відкриття чергової сесії Верховна Рада мала розглянути законопроєкт змін до Конституції, які обмежують повноваження президента. Ішлося про повернення до положень Конституції 2004 року. Штаб національного спротиву ухвалив рішення про проведення ходи від майдану Незалежності до Верховної Ради з метою домогтися винести на сесійне голосування й підтримати зміни до Конституції. Мітингарі з Майдану піднялися вулицею Інститутською та рушили в напрямку до Маріїнського парку, де на них уже чекали тітушки під прикриттям правоохоронців. Силовики застосували світлошумові гранати, нерідко з прикріпленими до них металевими деталями для збільшення забійної сили, травматичну та стрілецьку зброю. Епіцентром протистояння між беркутівцями та протестувальниками стали Маріїнський парк і Кріпосний провулок. Відступаючи під натиском озброєних силовиків і тітушок, колона розсіялася, люди в паніці почали тікали навсібіч. Протестувальників витіснили з Жовтневого палацу та «Українського дому». Щоб перешкодити киянам підтримувати майданівців, посеред дня було зупинено роботу метрополітену.

Увечері за участі внутрішніх військ і спецпідрозділів міліції розпочався штурм Майдану. Військовослужбовці внутрішніх військ розібрали барикаду на розі вулиць Хрещатика та Трьохсвятительської, а бійці «Беркуту» зайняли майданчик біля Жовтневого палацу на вулиці Інститутській та простір торгового центру «Метроград» під майданом Незалежності. Того дня ввечері після 18-ї години міліція оголосила про початок «зачистки» Майдану й закликала жінок та дітей залишити площу. Близько 20-ї години співробітники МВС за підтримки двох бронетранспортерів розпочали наступ з Європейської площі.

У сутичках 18 лютого загинули та отримали смертельні поранення 29 осіб, іще близько 500 протестувальників було поранено. Прес-служба Міністерства охорони здоров’я заявила, що того дня до лікарень звернулися близько 200 осіб, але очевидно, що потерпілих було значно більше.

Незадовго до півночі було підпалено Будинок Федерації профспілок України під час спроби силовиків захопити його. Тут у Штабі національного спротиву розміщувалися харчові, побутові й медичні склади, координаційний та інформаційний центри, кухні й медпункт та перебували сотні людей. Після пожежі у будівлі знайшли тіла майданівців Володимира Топія та Олександра Клітинського.

Оборона Майдану тривала всю ніч на 19 лютого. Протестувальники створили вогняну барикаду з автомобільних покришок. Проти цивільних застосовували вогнепальну зброю, світлошумові гранати. Із боку активістів у відповідь летіли «коктейлі Молотова» та бруківка, використовувалися феєрверки. Смертельні вогнепальні поранення одержали Дмитро Максимов, Юрій Сидорчук та Юрій Пасхалін.

Ранок 19 лютого Майдан зустрів обороняючись. Наметове містечко на площі згоріло вщент. Силовикам удалося витіснити протестувальників із частини майдану Незалежності.

Уночі до столиці прибули кілька автобусів із західноукраїнських областей, вони привезли людей протестувальникам на підмогу, що дало можливість стримати силовиків. Упродовж дня та наступної ночі активні штурмові дії в Києві не велися. Але у Хмельницькому біля будівлі управління СБУ того дня було смертельно поранено учасників місцевого Майдану Людмилу Шеремет і Дмитра Пагора, а на блокпосту на трасі Одеса–Київ загинув Віктор Чернець, якого збила автівка з тітушками або силовиками, що на великій швидкості рухалася в напрямку Києва.

Того самого дня голова СБУ Олександр Якименко оголосив про початок проведення «антитерористичної операції», звинувативши учасників акцій протесту у вандалізмі, мародерстві, вбивствах, захопленні держустанов та зброї. Однак цю заяву було засуджено не лише лідерами демократичного світу та опозиційними політиками, а й деякими поплічниками Януковича. Ближче до вечора СБУ спростувала інформацію про початок антитерористичної операції. Почалися переговори лідерів опозиції з В. Януковичем, після яких було оголошено перемир’я.

Уранці 20 лютого невстановлені особи використали вогнепальну зброю проти силовиків, внаслідок чого одного правоохоронця було вбито, іншого поранено. До столиці прибули громадські активісти – переважно із західних регіонів України. Близько 9-ї години ранку з боку Національної музичної академії імені П. І. Чайковського силовики намагалися прорватися на Майдан.

Найгарячішою точкою того дня на мапі Майдану стала вулиця Інститутська. О 8:55, побачивши відступ спецпризначенців, протестувальники почали відтісняти їх, піднімаючись вулицею вгору. Це були неозброєні люди. Більшість із них не мала навіть засобів захисту, а в декого були саморобні «обладунки», будівельні каски, диктові щити, подоби бронежилетів із металевих пластин тощо.

Протестувальники відтіснили силовиків до Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України (Жовтневого палацу). Після цього, за інформацією, оприлюдненою у рішенні суду щодо розстрілів 20 лютого 2014 року учасників масових протестів, заступник командира полку «Беркута» Олег Янішевський прийняв рішення застосувати силу проти активістів, щоб звільнити майданчик біля Жовтневого палацу та прикрити відступ силовиків, які перебували у будівлі. Бійці так званої «чорної роти» «Беркуту» відкрили вогонь на ураження проти беззбройних людей.

До 12-ї години в різних місцях Інститутської загинули чи одержали смертельні поранення десятки учасників протестів. Далі постріли припинилися, силовики відступили від майдану Незалежності. Останнім загиблим того дня став киянин Володимир Мельнічук. Близько 17- ї години він стояв на звільненій терасі Жовтневого палацу, розмовляючи по телефону з матір’ю, аж раптом у нього влучила куля.

Загалом 20 лютого загинули та в наступні дні померли від вогнестрільних поранень 48 осіб. Із боку силовиків за всі дні протистоянь за різних обставин загинули 17 осіб.

Точну кількість учасників протестів у листопаді 2013-го – лютому 2014 року визначити важко. За результатами соціологічного дослідження, проведеного на замовлення НМРГ центром «Соцінформ», участь у протестах узяли близько 6,5 млн українців. З них близько 3 млн 250 тис осіб брали участь в акціях у своїх регіонах, а майже 1,5 млн належали до громадських активістів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Київського міжнародного інституту соціології у подіях Євромайдану брали участь близько 8 млн людей.

Загиблих учасників протестів назвали Героями Небесної Сотні. До них віднесено 107 осіб. День пам'яті Героїв Небесної Сотні відзначається щорічно 20 лютого згідно з указом експрезидента Петра Порошенка. У цей день загинуло найбільше активістів Євромайдану.

Масові вбивства беззбройних людей у середмісті Києва впродовж 18–20 лютого стали переломним моментом у перебігу протестів і спричинили падіння режиму Януковича та початок змін у системі державної влади.

20 лютого близько 18-ї години, коли у залі зареєструвалися 227 народних депутатів, почала роботу Верховна Рада. Засідання вів єдиний представник керівництва українського парламенту Руслан Кошулинський. Верховна Рада ухвалила постанову «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей». Цією постановою було визнано, що проведення антитерористичної операції Службою безпеки України та Антитерористичним центром не відповідали Конституції України, а Збройні сили та інші військові формування не могли використовуватися для обмеження прав і свобод громадян. Кабінетові Міністрів України, Службі безпеки України та підпорядкованим їм військовим і воєнізованим формуванням доручалося негайно припинити й не допустити використання будь-яких видів зброї та спеціальних засобів проти учасників акцій протесту; заборонялося проведення антитерористичної операції та було доручено вжити заходів для повернення особового складу, не задіяного в охороні державних установ, до місць постійної дислокації.

Того ж дня силовиків почали відводити з міста. Вулиці в Києві та в інших обласних центрах патрулювали члени Самооборони Майдану та місцеві мешканці.

Паралельно з роботою Верховної Ради тривав перемовний процес між лідерами опозиції й В. Януковичем за участі міністрів закордонних справ Німеччини, Польщі та Франції, в центрі якого було обговорення дострокових президентських виборів, повернення до Конституції 2004 року, формування уряду національної довіри.

21 лютого парламент ухвалив Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України», Закон України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Також ухвалили рішення про відсторонення від посади міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

22 лютого громадяни України дізналися про втечу Віктора Януковича та його найближчого оточення до росії. У зв’язку із самоусуненням В. Януковича від виконання конституційних повноважень депутати 314 голосами підтримали постанову Верховної Ради «Про взяття політичної відповідальності за ситуацію в Україні», в якій доручалося новообраному Голові Верховної Ради Олександрові Турчинову координувати роботу Кабінету Міністрів України. Увечері цього дня парламент ухвалив постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Згідно з положеннями Конституції України вибори президента призначаються на 25 травня 2014 року. До вступу на посаду нового президента його обов’язки виконував Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов.

А після цього розпочалася військова агресія Росії, яка супроводжувалася анексією Криму та окупацією окремих територій Донецької й Луганської областей.

Які ж історичні підсумки тих буремних 94-х днів десятилітньої давності, котрі стали переломними в історії нашої держави? Основні тези сформульовані Українським інститутом національної пам`яті.

10 років тому ми продемонстрували Європі та всьому демократичному світові, що бачимо наше майбутнє в Європейському Союзі та що за це майбутнє ми готові боротися.

10 років тому ми розпочали шлях реформ, які мають остаточно змінити наше суспільство та засвідчити повний розрив із складним спадком радянщини, де вияв Гідності та Свободи був злочином, за який державна машина карала на смерть.

10 років тому ми виграли свій перший бій і зупинили гібридну агресію кремля, яку він здійснював через авторитарну проросійську владу в Україні та яка націлена проти наших цінностей, прав і свобод, проти демократизації країни, на знищення нашої державної незалежності.

10 років тому ми зафіксували історію нашої першої перемоги у цій війні – Революції Гідності. Потужність, єдність і масовість громадянського спротиву, самопожертва Героїв Небесної Сотні не залишили проросійській диктатурі шансу в Україні.

10 років тому ми сформулювали нашу національну ідею – Гідність і Свобода України. Ця ідея викристалізувалася суспільством на Майдані. Не в один момент, а впродовж тривалої і виснажливої боротьби – усі три місяці, доки тривала Революція Гідності, українці дискутували, сперечалися, обговорювали – якою має бути країна, за яку вони боролись і готові були віддати життя. Так, у вирі борні, з багатоголосся поглядів і цінностей, Майдан витворив спільний для всіх українців ідеал майбутньої України. Цей ідеал був сформульований двома ємними словами: Гідність і Свобода. Так звучить наша національна ідея.

Які практичні наслідки Революції Гідності для українського суспільства?

1. Демонтування режиму В. Януковича.

2. Відновлення чинності Конституції 2004 року, згідно з якою Україна є парламентсько-президентською республікою.

3. Громадянське суспільство оформилося у потужну силу; відбувся розвиток волонтерського руху.

4. Демократизація суспільства, забезпечення вільної діяльності опозиційних сил.

5. Утвердження незворотності європейського вектору розвитку України: підписання 21 березня та 27 червня 2014 року політичної та економічної частин Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; від 11 червня 2017 року запровадження з боку Євросоюзу безвізового режиму для українців; ухвалення 23 червня 2022 року Європейською Радою історичного рішення надати Україні статус кандидата на членство в ЄС.

6. Скасування позаблокового статусу України та започаткування реформ збройних сил із метою протистояти російській збройній агресії.

7. Засвідчено цивілізаційний розрив між Україною та рф.

8. Формування якісно нових суспільних запитів щодо вдосконалення політичної системи в Україні, розбудови державних інституцій та утвердження верховенства права: вимоги реформування системи судочинства та правоохоронних органів, оновлення політичної еліти, боротьба з корупцією, забезпечення процесу євроінтеграції, деолігархізація, декомунізація.

9. Як відповідь на виклики Майдану в умовах військової агресії розпочато масштабні реформи в усіх сферах, спрямовані на модернізацію країни та поступову інтеграцію до європейського політичного, правового, економічного простору.

10. Досвід України під час Революції Гідності та у постмайданний період став прикладом успішності та стійкості демократичних трансформацій для низки країн, які прагнуть демократичного шляху розвитку.

Не можна обминути увагою і конкретні відповіді на запит суспільства щодо покарання злочинців – корупціонерів-владоможців та їхніх прислужників, котрі не лише відкинули далеко назад Україну як державу у її прогресивному розвитку, а й завинили у вбивстві мирних громадян. Які результати багаторічних розслідувань цих злочинів? Отже:

24 січня 2019 року Оболонський районний суд Києва засудив експрезидента України Віктора Януковича до 13 років позбавлення волі за державну зраду й пособництво у веденні агресивної війни проти України з боку російської федерації.

17 січня 2023 року за участі прокурорів Офісу Генерального прокурора Печерський районний суд м. Києва обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою колишньому Президенту України Януковичу. Розслідуванням встановлено, що 18-20 лютого 2014 року колишній Президент України спільно з Головою Служби безпеки, Міністром внутрішніх справ, Міністром оборони та іншими високопосадовцями правоохоронних органів без законних підстав організували застосування спеціальних засобів, військової техніки, вогнепальної зброї для силової протидії та розгону демонстрантів.

18 жовтня 2023 року у Святошинському райсуді Києва оголошено вирок у справі про розстріл учасників протестів на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Згідно із рішенням суду, колишній заступник командира київського полку «Беркут» Олег Янішевський засуджений до довічного ув’язнення; колишніх беркутівців Павла Аброськіна та Сергія Зінченка засудили до 15 років за ґратами. Всі троє сьогодні перебувають у росії.

Колишній міліціонер Олександр Маринченко засуджений до п'яти років ув'язнення та звільнений у залі суду через відбування строку у СІЗО; інший спецпризначенець Сергій Тамтура виправданий за всіма статтями як такий, що перебував на іншій локації.

Судовий розгляд цієї справи тривав із травня 2016-го до листопада 2022-го. Ще майже рік судді та присяжні перебували у нарадчій кімнаті.

Обсяг вироку – 1714 аркушів. Однак він не є остаточним. Обидві сторони – захисту та звинувачення – мають намір звертатися до Апеляційного суду.

Окремими питаннями судового розгляду була кваліфікація подій 20 лютого 2014 року та роль росії у них.

Суд змінив визначення дій силовиків як терористичний акт, на чому наполягала прокуратура, та кваліфікувала їх як масовий розстріл.

Витяг із вироку: За правилами ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» останнє є цілеспрямоване застосування жорстоких форм насильства з метою досягнення злочинних цілей. Відтак, саме по собі протиправне застосування насильства, яким би жорстоким воно не було, скажімо вбивство двох і більше осіб, якщо воно не було інструментом досягнення іншої спеціальної (терористичної) злочинної мети (порушення громадської безпеки, залякування населення, провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, вплив на прийняття рішень та вчинення дій певними особами, привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів терориста), не містило і не могло містити ознак терору.

Щодо втручання рф у події Майдану, суд визнав надання спецслужбами рф консультацій та постачання спецзасобів українській стороні.

Витяг із вироку: Під час подій «Майдану» територію України та місто Київ, зокрема, активно відвідували з відома влади України співробітники фсб рф та представники влади рф, що узгоджується з тезою про надання владі України під час цих подій різного роду допомоги, проведення з цього приводу консультацій та спільних заходів.

Суд також спростував поширюване російськими та проросійськими політиками та пропагандистами визначення Революції Гідності як державного перевороту, яке слугує одним із виправдань путіним збройної агресії росії проти України, і підтвердив право народу на повстання з метою захисту своїх прав і свобод.

Витяг із вироку: Всі потерпілі – учасники «Майдану» не мали наміру змінювати владу насильницьким шляхом, бажали життя змінити на краще і того, щоб влада дослухалася до думок своїх громадян.

Вказані структуровані дані, які по суті є зрізом мотиваційної складової дій активістів «Майдану» як рушійної сили, враховуючи їх кореляцію із показаннями допитаних свідків – активістів «Майдану», є переконливим спростуванням наративу про… політичний «переворот» в Україні в 2014 році.

Право на повстання є природним правом людини, яке реалізується не з метою повалення чи насильницької зміни конституційного ладу, а задля його збереження.

…суд присяжних констатує, що деспотична форма правління, узурпація влади, які породжують тиранію та супроводжуються гнобленням народу, є протиправним явищем, що суперечить фундаментальним принципам міжнародного права та Конституції України, яка проголосила несумісні з цим найвищі соціальні цінності та головний обов'язок держави – утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Під час судового розгляду встановлено, що в період з листопада 2013 року по лютий 2014 року посадові особи органів влади та їх структур, в тому числі правоохоронних органів, використовуючи наявні повноваження та залучивши до своєї протиправної діяльності підлеглих та недержавних агентів, спільними діями реалізовували цілеспрямовану стратегію припинення (придушення) акцій протесту на «Майдані», які спочатку мали виключно мирний характер. Ігноруючи у такий спосіб законні мирні акції протидії, влада позбавила народ ефективних і доступних правових засобів для відстоювання своїх конституційних прав, вдалася до переслідування та репресій найбільш активних його представників. Право на революцію за таких умов було обумовлене вичерпанням ненасильницьких засобів, таких як мирних протестів, зборів, мітингів та демонстрацій, пасивного опору тощо. При цьому важливо, що такі альтернативні засоби були справді масовими, тривалими та ефективними, а не формальними.

Із найсвіжіших новин у «справах Євромайдану» - як приклад – відкриття цьогоріч, на дев`ятому році російсько-української війни, українськими правоохоронними органами кримінального провадження проти народного депутата України, засновника «Смарт-Холдингу», клірика УПЦ МП Вадима Новинського за статтею 111-2 ККУ (пособництво державі-агресору). За звинуваченнями СБУ, Вадим Новинський, депутат ВРУ від «Опозиційного блоку», підтримує дії та політику РФ, які підривають та загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, а також її стабільності та безпеці. У 2023 році СБУ арештувала приховані активи Новинського на понад 10,5 млрд грн. Серед них: готельний комплекс у центрі Києва, морський торговельний порт "Очаків", приміщення агрохолдингу та торговельні центри в різних регіонах України. Новинський перереєстрував власні активи на іноземних громадян в офшорних юрисдикціях.До цього долучив афілійованих приватних нотаріусів і державних реєстраторів.

Цього ж року СБУ арештувала майно Новинського на понад 3,5 млрд грн. До списку заблокованих активів входили корпоративні права на 40 українських підприємств та 30 газових свердловин. Також СБУ арештувала активи Новинського на понад 144 млн грн. Накладено арешт на 18 млн кубометрів газу, який компанії Новинського зберігали у сховищах АТ "Укртрансгаз" та намагались відчужити на користь третіх осіб для уникнення санкцій РНБО.

Це ще один приклад незворотності шляху змін, накреслених Революцією Гідності.

Як приклад вдалого спротиву авторитарній владі Майдани стали загрозою стабільності кремлівському режимові. З іншого боку, учасники Майданів засвідчили невизнання активною частиною українського суспільства диктату рф. Тому 20 лютого 2014 року у день розстрілів мітингувальників у середмісті Києва, рф почала військову операцію у Криму, яка стала початком загарбницької війни.

Війна рф проти України є наслідком стійкого бажання росії утримати Україну у сфері свого впливу.

Те, що втримало нашу оборону в найважчі часи, і що дасть нам силу перемогти – Гідність і Свобода. Наша зброя заряджена нашою гідністю і жагою свободи.

Жертви, зусилля, прагнення українських борців Революції Гідності не були марними. Сьогодні ми вшановуємо Героїв Майдану, Героїв Небесної Сотні, Героїв, котрі з Майдану вирушили на російсько-український фронт захищати цілісність і суверенітет України. Вічна шана і честь полеглим. Слава і честь живим. Україна вистоїть і переможе!

Слава Україні! Героям Слава!