З нагоди скорботного відзначення 87 роковин Голодомору та вшанування
пам’яті жертв геноциду голодом 1932-1933 років музей історії міста
Хмельницького долучився до державної інформаційної кампанії та представляє
виїзну інформаційно-документальну виставку просто неба на Проскурівській, яку
можна оглянути на її пішохідній частині впродовж п’ятниці, 27 листопада. 
Експозиція складається з 20 крупноформатних інформаційних банерів, що
розповідають про злочинні причини та жахливі наслідки штучно викликаного
знекров’я закатованої голодом знесиленої України страшної доби Голодомору. 
Чотири банери з двадцяти містять унікальну локальну інфографічну інформацію про
голод на Поділлі та зокрема в Проскурові,
розроблені та створені науковим колективом музею історії міста
Хмельницького. 
Один з перших дослідників голодомору на Поділлі, професор Вінницького
державного педагогічного університету Ілля Гаврилович Шульга писав: «Чорною
хмарою насувалося на Україну страхітливе лихо. Трактами, широкими і вузькими
шляхами, стежками та межами, не минаючи селянських осель, на Поділля пробирався
голод. У порожніх селянських засіках не було навіть мишей, «червона
мітла»
повимітала все до зернини. Спорожнялися льохи, люди доїдали картоплю та буряки,
гарбузи і квасину. Це були останні місяці 1932 року,
названі народом «гарбузень».
Грудень і січень – «пухкутень»
– піднесли українському селянинові тяжку чашу мук. Весняні місяці 1933-го
залишилися в пам’яті подолян під назвою «капутень». 
Партійний
активіст-реквізитор
зізнавався: «Я чув,
як діти душилися, заходилися в криках від кашлю. І я бачив вигляд цих людей,
він був переляканий, благальний, ненавидячий, тупо байдужий, затьмарений
відчаєм або палахкотів напівбожевільною зухвалістю і люттю… Разом з іншими я
випорожнював скрині старих людей, затикаючи собі вуха від плачу дітей і
голосіння жінок. Бо я був переконаний, що здійснюю великі та потрібні
перетворення на селі…» 
Сотні селянських
сімей під кулями намагались врятуватись від голодної смерті, перетинаючи кордон
з Румунією та Польщею… 
Голодним терором
було розмито український етнос, знищено культурний генофонд
української нації, що полегшило справу закабалення України. На багато поколінь
голод паралізував національну свідомість українців. 
На Поділлі (Вінницька область у
рамках 1932–1933 рр. об’єднувала 71 район Вінниччини, нинішньої Хмельниччини,
Житомирщини, Київщини) від голодомору загинуло від 781 тисячі 574 чоловік до 1
мільйону 127 тисяч 761 чоловік, позаяк архівні джерела містять суперечливу
інформацію. 
Варто зазначити, що й досі тривають наукові
дебати з історичних та демографічних питань висвітлення Голодомору в інституті
демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, в яких взяв
участь професор Володимир Сергійчук. У підсумку дискусії директор Українського
науково-дослідного центру вивчення Голодомору Людмила Гриневич, інші демографи
визнали рацію пана Сергійчука в тому, що тисячі смертей жертв голоду не були
зареєсторовані. Пані Людмила Гриневич підсумувала: «Внаслідок цієї наукової
дискусії дійшли висновку про створення робочої групи у складі демографів та
істориків. ЇЇ завданням стане опрацювання додаткових джерел, які зберігаються в
обласних архівах. Діставши від істориків ці додаткові першоджерела, демографи
зроблять уточнення кількості втрат». На сьогодні дослідження тривають, додаткові свідчення активно акумулюються в
архівах і музеях. 
Допоки жива Україна, доти житиме пам'ять про
безневинно закатованих жертв Великого Голоду. Тож запалімо свічку пам’яті у
четверту суботу листопаду о 16.00, залишаючись вдома, долучімося до вшанування
жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років…
| 
