МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МІСТА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Російсько-українська війна: 4 роки звитяжної боротьби

varta — Tue, 24 Feb 2026 10:14:39 GMT

Вранці 24 лютого 2022 року російська армія, чисельністю близько 180 тис. бійців, почала вторгнення відразу з декількох напрямків в Україну. Колони бронетехніки РФ рухались з території Білорусі в напрямку Києва, з Криму - на Херсонщину і Запоріжжя. Бої зав'язалися на околицях Сум, Харкова та Чернігова. Російське вторгнення в Україну сконцентрувалося на столиці. За даними західної розвідки окупанти мали захопити Київ за 72 години.

У перший день сили рф зайшли на Чорнобильську АС, десантувалися в гостомельському аеропорту. Інша група військ рухалась чернігівським напрямком, щоб оточити місто уздовж Дніпра. З боку росії під ударом опинилися Суми, Харків, Охтирка та Ізюм, який вже знавав на собі кровопролитні бої. Луганщину штурмували зі сходу та півночі. Сили Оборони спинили просування в Сєверодонецьку, Лисичанську та Попасній. В той день війна на сході України загуділа по-новому. Ворог одночасно вдарив по Волновасі та Маріуполю — місто, що змінить хід війни та дасть необхідний час для вибудування оборони всієї країни. Тоді, на самому початку, все здавалося незрозумілим і невідомим.

Окрім звитяги, та волелюбства в озброєнні українців практично нічого не було. Колони, якими їхали росіяни до Києва мали захопити та утримати столицю за кілька днів. Але в перші години стало зрозуміло, що для окупанта легкої прогулянки не буде. Визначальними стали бої за Чернігів, адже там зупинили колони, які мали стати важливим підкріпленням для військ ворога, які вже очікували на околицях столиці. Плани на бліцкриг були поломані силами українських захисників, поки весь світ чекав, чи вистоїть Україна три дні, чи ні. Війна в Україні змінювалась та ламалася після багатьох визначних подій. Одна з найзначущіших битв — 82-денна битва за Маріуполь. Про ці події написав друг Руслан «Давід» Сербов у книзі «Книга хоробрих».

Про перші дні оборони зняв документальну стрічку журналіст Мстислав Чернов «28 днів в Маріуполі». Фільм згодом отримає «Оскар». Завдяки боротьбі «Азову», морської піхоти, силам ТрО та суміжних підрозділів вдалося зв’язати в боях сили ворога. Це дало дорогоцінний час країні для перегрупування та побудові оборони, оскільки велика частина особового складу та техніки росіян зосередилася саме на Маріуполі. У прибережному місті було знищено близько 6 000 ворожих військових і понад 20 000 — поранено. Згодом відбудуться бої, де росіян ляже значно більше (наприклад, в боях за Бахмут знищили близько 20.000 окупантів). Але тоді, коли почалась війна сили ворога зосередились саме на маріупольському напрямку, де зав’язли в смертельному болоті. Вже наприкінці першого місяця повномасштабної війни Москва, зазнавши значних втрат серед військових, була змушена вивести свої підрозділи з Київської, Чернігівської і Сумської областей. Восени 2022 року українська армія змогла провести відразу декілька успішних контроперацій і звільнила більшу частину захопленої території Харківської області, а також правобережжя Херсонщини. Щоправда, Кремль в цей самий період вжив екстрених заходів, щоб втриматися від поразки у війні. Російська влада оголосила і провела мобілізацію, що дозволило швидко поповнити армію необхідною кількістю особового складу, офіційно включила до своєї Конституції території Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей, а також почала переведення економіки на "воєнні рейки". Вже в 2023 році Україна спробувала продовжити свій успіх і провела широко анонсований контрнаступ на півдні. Він не став успішним, Збройні сили, не маючи достатньо техніки, авіації і боєприпасів, не змогли пробити оборонні редути, які вибудувала РФ в Запорізькій та Донецькій областях.

З осені 2023 року стратегічна ініціатива перейшла до Кремля. Російські війська змогли провести декілька масштабних наступальних кампаній і протягом 2024-2025 років захопили великі промислові міста на Донеччині, такі як Авдіївка, Курахове, Вугледар, Торецьк, Велика Новосілка та Сіверськ. Ще раніше вони захопили Бахмут. Також РФ вдалося, залучивши війська Північної Кореї, в березні 2025 вибити українські підрозділи, які зайшли на територію Курської області в серпні 2024 року і утримували там плацдарм майже пів року. Кровопролитні бої продовжуються вже чотири роки. Бойові дії пересунулись і на територію росії. Українські дрони долітають і до Москви. Не всі бої висвітлюються в медіа, не всі отримують резонанс в суспільстві. Але й наразі щодня по лінії фронту відбувається десятки, а то і сотні бойових зіткнень. Генштаб у своєму фейсбуці постійно звітує про це. Наприклад, лише протягом 11-го березня 2025 року відбулося 244 бойових зіткнення. І за кожною цифрою у звіті стоять люди, які в боях відстоюють свою країну. З серпня 2024 року бригада «Азов» продовжила захист України на Торецькому напрямку, зокрема в районі селища Нью-Йорк. Воїни «Азову» зупинили наступ ворога і стабілізувати лінію фронту, на якій тримали оборону. На Торецькому напрямку продовжуються активні бої: оборонні та контрнаступальні операції, боротьба за кожен клаптик землі. У січні 2024 року незадовго до роковин повномасштабного вторгнення, на Покровському напрямку почалося загострення. На телебаченні канали ведуть відлік, скільки днів йде війна в Україні.

Але ця війна продовжується ще з 2014 року. І це важливо пам’ятати, бо росія завжди повертається за реваншем. Ще у 2017 році точилися кровопролитні бої за Авдіївку. Через 5 років — знову бої, знову з росією, знову за Авдіївку. Піски, Широкіне, Водяне — та ж сама історія. Скільки йде війна в Україні, стільки в кожній нашій перемозі росія бачить приводи для реваншу. Після повномасштабного вторгнення активізувалися волонтерські та благодійні організації, які насправді існували з часів АТО/ООС. Створилося багато нових ініціатив. Наприклад, Victory Drones: волонтери, які допомагають збирати та відправляти на фронт FPV-дрони. Вони серед числа тих, хто запустив безкоштовний курс по збірці коптерів: які інструменти потрібні, де шукати комплектуючі, як збирати і перевіряти дрон. За 1000 днів великої війни українці задонатили на Сили Оборони України 78 мільярдів лише через Монобанк. Також завдяки донатам більшість банків створили власні ресурси для фандрейзингу, запустили можливість «спільних банок» для закриття великих зборів спільнотою. Збори та донати змінили підходи інфлюенсерів та блогерів до своєї медійності. Нещодавно стрімер Михайло Лебіга зібрав 10.000.000 грн на дрони. Перший блогер-мільйонник Сергій Стерненко не лише запустив масштабні кампанії, а й налагодив постачання дронів для бійців з різних бригад та підрозділів. Російське вторгнення в Україну 2022 об’єднало навіть тих, хто раніше намагався не помічати війну на сході — конфлікт, що в останні роки майже не висвітлювався в медіа. Сьогодні в країні майже не залишилося людей, яких не зачепила б велика війна. Близький родич, друг чи колега на фронті; поранення, втрата рідних, вступ до війська — дотичність буває різною, але війна стосується кожного. Попри спроби міжнародної спільноти налагодити стосунки зі злом, Сили Оборони продовжують безкомпромісну боротьбу.

Поки світові лідери намагаються домовитися про «мир», сили ППО боронять небо від ракет країни-терориста. Вторгнення в Україну почалося після порушення обіцянок про мир. Для росії нормально порушувати будь-які домовленості. За 4 роки повномасштабноі війни підтримка України змінилася від бронежилетів до мільярдів на ППО та дрони Мюнхенська безпекова конференція цього року відбувається майже за тиждень до четвертої річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну. За цей час війна і іі потреби кардинально еволюціонували, але все ще залишаються надважливою темою для обговорень і прийняття рішень. На цьому наголошував президент Литви, Ґітанас Науседа, під час однієї з промов: "На початку ми дискутували, чи варто передавати Україні бронежилети, а сьогодні обговорюємо кількість систем ППО та обсяги боєприпасів у нових пакетах допомоги".Литва передає нову партію вантажівок та військового обладнання для України, ілюстративне фото з відкритих джерел Литва залишається одним із найбільш послідовних союзників України. Нещодавно було погоджено 265 млн доларів допомоги в межах формату "Рамштайн". Литва є третім у світі постачальником за часткою ВВП, спрямованою на підтримку України, та задекларувала понад 465 млн. євро військової допомоги. Ще до повномасштабного вторгнення у 2022 році литовський уряд передав українській армії бронежилети та ПЗРК Stinger із 24 ракетами — фактично першим надав озброєння такого класу. Німеччина у лютому 2026 року виділяє щонайменше 1 млрд. євро на закупівлю дронів для України, фінансує проект «купола» ППО над українськими містами та підтримує дроново-штурмові підрозділи в межах загального бюджету допомоги в 11,5 млрд. євро. Нещодавно також стало відомо що компанія Quantum Frontline Industries у Німеччині презентувала перший український БПЛА Linza 3.0. В цілому, до кінця року планується передати 10 тисяч БПЛА для України. Це досить важливе оголошення, тому що про спільне виробництво було повідомлено менше ніж два місяці назад, а зараз вже готові і презентовані перші результати. На цьому тлі все частіше лунає теза, яку виголосив глава МЗС Польщі Радослав Сікорський: значну частину фінансовоі підтримки війни сьогодні несе Європа. Важелі підтримки зміщуються. США залишаються ключовим партнером, однак нові пакети допомоги більше не проходять через Конгрес так само швидко, як у 2022 році. Від початку повномасштабної війни до кінця 2024 року США виділили 182,8 млрд. доларів екстреного фінансування для регіону, з яких фактично було надано 83,4 млрд. доларів у вигляді коштів та озброєння. Сьогодні дедалі більшої ваги набуває механізм Prioritized Ukraine Requirements List (PURL), який дозволяє союзникам фінансувати закупівлю американського озброєння для України, зокрема ракет для систем ППО. Володимир Зеленський у Мюнхені наголосив на критичному значенні цього інструменту для захисту українського неба, особливо на тлі паузи в прямих поставках зі США. Паралельно Київ просуває ідею створення спільних оборонних підприємств у Європі.

Попри зовнішню підтримку, Україна активно розбудовує власну оборонно-промислову базу співпрацюючи з партнерами. Раніше Defense Express розповідали що у 2026 році планується відкриття десяти заводів із виробництва українських дронів у Європі.

У війни — багато вимірів. Боротьба на полі бою, волонтерство, на якому тримається армія, зброя й техніка, що змінюють хід бойових дій і переписують військову історію. Не всі можуть бути на фронті. Але кожному під силу зробити внесок у перемогу. Посильний, чи навіть більше. Донатьте підрозділам, де воюють ваші близькі.

Слава Україні! Героям Слава! Україна переможе!

Революція Гідності: точка неповернення в історії України

varta — Tue, 24 Feb 2026 10:09:33 GMT

Революція Гідності: точка неповернення в історії України" - під такою назвою в музеї історії міста Хмельницького у день вшанування Героїв Небесної сотні відбулася публічна лекція за участю військовослужбовця хорунжої служби 12-ої бригади спеціального призначення 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов» друга «Данця».

В інтерактивній зустрічі взяли участь студенти Хмельницького фахового торговельно-економічного коледжу та старшокласники ліцею № 9 Хмельницької міської ради. Революція Гідності – масовий громадянський протест, який тривав 94 дні – з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Його було спричинено різкою зміною зовнішньополітичного курсу та вектора розвитку держави, а згодом антиконституційними діями тодішньої влади. Центром подій стали столичний майдан Незалежності та навколишні вулиці – Хрещатик, Михайла Грушевського, Інститутська. Також протестні мирні майдани самоорганізувалися по всій Україні. Мирні акції почалися під євроінтеграційними гаслами, але згодом перетворилися на тривалу кампанію громадянської непокори владному режиму президента Віктора Януковича – проти корупції та порушення прав людини. Повалення режиму Віктора Януковича, за якого зріс рівень корумпованості держави та просувався проросійський вектор розвитку, дало змогу утвердити незворотність європейського шляху України: у 2014 році підписано Угоду про асоціацію з ЄС, 11 червня 2017 року Євросоюз запровадив для громадян України безвізовий режим. А за вісім років після Євромайдану, 23 червня 2022 року, Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС. Громадянське суспільство стало потужною силою, набув розвитку волонтерський рух. Було забезпечено вільну діяльність опозиції. Майдан засвідчив, що на шляху до демократії та вільного світу Україна залишила рф далеко позаду. Боротьба українців за свободу та європейське майбутнє отримала визнання багатьох авторитетних представників міжнародної спільноти. Саме 18, 19, 20 лютого 2014 року в українських містах та особливо в столиці відбулася ескалація протистояння мирних протестувальників і влади за участю силовиків та «тітушок». У сутичках із застосуванням зброї цими днями було поранена та загинуло найбільше учасників Євромайдану, і не лише в столиці. Всього ж мартиролог Революції Гідності налічує 107 Героїв Небесної сотні – наших співвітчизників, котрі виявили громадянську мужність в боротьбі за гідне майбутнє України, пожертвувавши найдорожчим – власним життям. Публічну лекцію хорунжий 1-го корпусу НГУ «Азов», лектор, інструктор з гуманітарної підготовки друг «Данець», у мирному житті – науковець, кандидат політичних наук, викладач мов, перекладач з рідкісних мов – присвятив історії, причинам, перебігу й наслідкам новітніх українських революцій кінця ХХ – початку ХХІ століття, котрі вплинули на державотворчий процес в Україні та визначили вектор її державного розвитку. Учасники зустрічі розглянули й обговорили широкий спектр питань, пов`язаних загалом із революційними процесами, самим поняттям «революція» як механізм суспільних перетворень, її передумови та суть, - у світовій та європейській історії. Та передовсім друг «Данець» познайомив юнаків та дівчат з роботою хорунжої служби свого військового формування. Власне назва служби пов`язана зі словом «хоругва» - себто «знамено», «штандарт». Завдання військовослужбовців хорунжої служби – доглядати за бригадними штандартами, стягами, оберігати їх та шеврони, пильнувати церемоніал, організацію зустрічей з командуванням. До кола обов`язків також входить підготовка прапороносних груп, участь в організації урочистостей: вручення нагород, відкриття меморіальних дошок. А також участь в організації поховання загиблих побратимів та посестер, догляд за їхніми могилами, вшанування пам`яті полеглих бійців. Крім того, хорунжа служба «Азову» працює як з військовими так і з цивільним населенням: проводять лекції на актуальну тематику українського державотворення, займаються просвітницькою працею задля пам`яті про минуле, усвідомленого ставлення до сучасного та будівництва майбутнього. «Ми є не лише тиловою службою, - наголосив друг «Данець», - оскільки разом з побратимами проходимо ротацію, нині - в мобільних вогневих групах на Добропільському напрямку. Тобто, якщо окреслити загалом, ми боремося за живих, пам`ятаємо про мертвих і даємо дорогу ненародженим. Усі ми – працею і чином маємо давати шанс наступним поколінням українців – гідно жити у власній вільній державі». Основний меседж-посил до молодого покоління від воїнів, котрі захищають державу нині, наших янголів-охоронців, котрі тримають оборону в окопах і на передовій: берегти, цінувати власну державу, рідну землю своїх батьків, дідів і прадідів, примножувати її славу. Куди б не привела тебе доля в чужих краях, гідно представляй свою країну, доводь усьому світові, що Україна – це сила, це країна волелюбних і працьовитих людей, багата й гідна країна, якою варто пишатися. І, звісно, слід пам`ятати, якою ціною стоїть нині Україна, якими зусиллями. Наша пам`ять і вдячність - тим співвітчизникам, небайдужим українцям, котрі виходили на майдани, протестуючи проти дій корумпованої продажної влади, відстоюючи краще майбутнє держави. Вдячність, допомога й підтримка нашим мужнім воїнам, котрі вже 12 років протистоять рашистській агресії, - це теж про гідність, уміння знаходити й тримати внутрішній стрижень. Під час лекції студенти та учні дізналися про передумови, суть та наслідки українських революцій: Революції на граніті 1990 року, Помаранчевої революції і Революції Гідності. Лектор чітко й доступно для слухачів проаналізував напрямки й наслідки політичної та економічної діяльності урядів, керівників України в періоди, котрі передували революційним подіям, розкрив причинно-наслідкові зв`язки на всіх етапах, що призвели, в тому числі, й до нинішніх подій в державі та у світі, котрі стосуються України. Революція Гідності дала шанс наступним українським поколінням звільнитися від прокремлівської влади корупціонерів, будувати життя у вільній демократичній країні, відчувати себе справжніми європейцями і водночас – громадянами своєї держави, котра шанує державну мову, історію, гарантує вільний розвиток людини, бізнесу, національної спільноти. Саме Революція Гідності стала тією поворотною подією в історії України, котра змінила вектор розвитку нашої держави, що й стало причиною російської агресії, анексії українського Криму, багатолітньої кровопролитної війни за визволення Сходу та Півдня України від російських окупантів. Адже одвічний ворог не міг і не може примиритися з тим, що Україна – суверенна держава й сама вирішує власну долю. Тому й обстрілює мирні українські міста, енергетичні об`єкти, тероризує й залякує. Стійкість та відвага, з якою українці захищають рідну землю, вразила увесь світ. Держави та народи доброї волі підтримують Україну у цій праведній борні. Підтримувати Сили Оборони України – наш святий обов`язок як громадян, людей, котрих виплекала рідна українська земля. Це – вибір кожної молодої людини: обрати в майбутньому країну й місце проживання. Та бути вірним рідній землі, захищати, підтримувати її в найскладніший час, продовжувати справу поколінь пращурів, котрі виборювали незалежність та державність для нас, теперішніх, – це є гідне рішення справжнього громадянина й патріота величної держави України. Підсумовуючи зустріч, друг «Данець» пообіцяв, що такі заходи матимуть обов`язкове продовження. Учасники зустрічі подякували шановному панові лектору за цікаву, насичену аналітикою, фактажем та яскравими прикладами патріотичну розповідь. Побажали миру, спокою, Божої допомоги у святій справі оборони України, довгоочікуваної перемоги. І висловили побажання нових зустрічей.

Небесна Сотня: подвиг в ім'я волі й гідності України

varta — Tue, 24 Feb 2026 09:50:50 GMT

20 лютого 2026 року минає 12 років від дня масових розстрілів Небесної Сотні на Майдані. Крім того, це 12 років від початку російської агресії. Адже саме тоді, коли на колишній вулиці Інститутській у Києві гинули беззбройні протестувальники, російська федерація розпочала воєнну агресію, анексувавши АР Крим, а згодом окупувавши частину Луганської та Донецької областей.

…Ніч Апокаліпсису, як назвали її пізніше, а, радше, - безсоння з 18 на 19 лютого 2014 року, - одна з найстрашніших ночей, які довелося пережити нам усім перед повномасштабною війною. Кілька тисяч Героїв, які втримали тоді Майдан від остаточної зачистки, зробили справжній подвиг, про який ми ніколи не забудемо. В ту ніч з усіх куточків країни, а передусім із Заходу та Центру поспішали автобусами, машинами сотні і тисячі людей із однією думкою: «Рідненькі, ви тільки протримайтеся там ще трошки, ми вже їдемо!» В цю ніч палали управління міліції, СБУ, прокуратури у Львові і Тернополі, Хмельницькому і Луцьку, Івано-Франківську і Рівному. Уся країна - душею і серцем була на Майдані, де вирішувалася наша доля. Наступні дні і ночі – 19 і 20 лютого – найкривавіші, найболючіші за кількістю смертей мирних протестувальників. Герої Небесної Сотні… Наші співвітчизники, котрі своїм життям заплатили за мрію – бачити Україну вільною, демократичною, економічно сильною та стабільною, соціально орієнтованою на своїх громадян, правовою, позбавленою від корупційних пут та путінської п`ятої колони, європейською державою, в якій українська нація почувається гідно і шанує своїх героїв-державників. Гідні люди – безстрашні, із загостреним почуттям відповідальності за майбутнє своєї держави, її наступних поколінь, з великим бажанням змінити долю країни, захистити рідну землю від підступного зла, грабунку й безчестя. Студенти й пенсіонери, фермери, бізнесмени, викладачі, науковці, медики, інженери – люди різного віку та професій з усіх куточків України від Луганська до Львова вийшли на майдани, щоб нагадати «владі» злочинців та продажних маріонеток, що за Основним Законом України джерелом влади в державі є НАРОД. Це було несподіване, величне піднесення духу народного в єднанні довкола ідеї соборної вільної України як демократичної європейської держави, рівної серед рівних. Це було єднання задля утвердження в тому числі, й національної гідності, коли Майдан зі сльозами гордості й честі одностайно виконував Український Державний Гімн, усвідомлюючи, що на той час до влади дорвалися не гідні особи, котрим чужа Українська національна ідея та державність як ключові фактори єднання під національним Державним Прапором. Уся Революція Гідності – від 30 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, і далі, – героїчна й болюче трагічна історія стосунків народу і «влади», котра виявилася не гідною свого народу і замість того, щоб рятувати державу, людей, землю, ресурси від зовнішніх ворогів, спровокувала, допустила кровопролитне громадянське протистояння, ще більше ослабивши доведену до перепуття країну. Історія Революції Гідності ще й досі викликає у дослідників безліч питань, пов`язаних передовсім з державною безпекою та, власне, захистом державності: чий сценарій виконували бандити при владі, хто конкретно поіменно і якими методами довів до дестабілізації в державі, чому силові структури не було скеровано на захист державного суверенітету, а кинуто на мирних протестувальників, власних громадян, зрештою, платників податків, чий спокій і безпеку держава зобов`язана гарантувати. Українці у 2013-2014 роках вийшли на Майдан свідомо. Не за гаслами, голосними обіцянками владців чи «опозиційних» на той час політиків, а за конкретними відповідями від тих, хто брався за державне кермо, й послідовними програмами політичних, економічних та правових демократичних змін в державі. І кожен, хто стояв на майданах країни тієї осені й зими, ризикував своїм здоров`ям і життям, наражався на небезпеку бути пораненим, вбитим тітушками, силовиками, ворожою агентурою. Народ України виявив гідний поваги приклад згуртованості, а започаткований Майданом волонтерський рух знайшов своє могутнє продовження в усі дні наступної російсько-української війни, котра, на жаль, триває. І тисячі учасників Майдану, новітніх українських героїв вирушили на фронт боронити країну – добровольцями, за покликом серця. Небесна Сотня – 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України. Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21–22 лютого 2014 року. 21 лютого датовано вірші поетес Тетяни Домашенко та Людмили Максимлюк, у яких використано словосполучення «Небесна Сотня». Наступного дня про Героїв Небесної Сотні вже говорили зі сцени Майдану та писали в інтернеті. На Урядовому порталі згадка про Героїв Небесної Сотні з’явилася 28 лютого 2014 року. День Героїв Небесної Сотні вшановуємо щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента України «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» від 11 лютого 2015 року № 69/2015 на знак пам’яті про громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України та завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави. День Героїв Небесної Сотні – це день жалоби, оскільки ми поминаємо своїх співвітчизників, українських громадян, котрі загинули під час Революції Гідності та на початку російської агресії на сході України. Водночас це день осмислення низки історичних подій, пов`язаних із цим періодом розвитку Української державності. Ми вшановуємо своїх сучасників, котрі виявили мужність і героїзм в боротьбі за гідне, вільне життя. Чітка громадянська позиція та готовність обстоювати її до кінця – це ті якості, які мали Герої Небесної Сотні. Ці якості - гідні наслідування. Сьогодні ми знову відновлюємо в пам`яті перебіг Революції Гідності і ті буремні події лютого 2014 року, сучасниками та учасниками котрих ми були, і котрі стали переломним моментом Революції Гідності. Пригадуємо імена Героїв Небесної Сотні, суть їхнього громадянського подвигу, обставини героїчної та трагічної загибелі. Події 18–20 лютого 2014 року – це завершальний, 5-й етап Революції Гідності, збройна ескалація, остання хвиля силового протистояння з використанням вогнепальної зброї проти мітингарів. Саме за ці, найтрагічніші, три дні загинуло найбільше протестувальників. Однак перші втрати серед учасників протесту було зафіксовано задовго до гарячої фази протистояння. Відомо, щопершим загиблим Героєм Небесної Сотні став Павло Мазуренко. Він мав кримську реєстрацію, але жив і працював у Києві. Із початком протестів відвідував Майдан. 18 грудня 2013 року, коли він повертався додому до житлового масиву Борщагівки, його зупинили люди в чорних одностроях, у бронежилетах і шоломах. Силовики жорстоко побили Павла та втекли. 22 грудня 2013 року він помер в лікарні внаслідок численних забоїв і травми голови. За нез’ясованих обставин загинув активіст Майдану тернополянин Тарас Слободян. Він зник у грудні 2013 року, а його тіло було знайдено на Сумщині лише 1 березня 2014 року. 19 січня, яке увійшло в історію Революції Гідності як Вогнехреща. Цього дня міліція почала застосовувати помпові рушниці та водомети всупереч закону, який забороняє використання цих спецзасобів за температури нижчої від 0 °С. Під крижану воду потрапили й мітингувальники. Серед них були киянин, уродженець Волинської області, Олександр Бадера та житель Івано-Франківської області Богдан Калиняк. Обидва через погане самопочуття повернулися додому. Через дев’ять днів, 28 січня 2014 року, вони померли. Олександр Бадера, окрім застуди, мав отруєння нервово-паралітичним газом, а 22 січня чоловіка було травмовано в сутичці із силовиками. Внаслідок двобічного запалення легень, яке сталося не лише через потрапляння під крижану воду, але й, імовірно, через отруєння речовинами сльозогінної та подразнювальної дії (газом), не стало Богдана Калиняка. Рівно за місяць, 19 лютого 2014 року, від отруєння газом, яке спричинило важку форму пневмонії, у Київській міській клінічній лікарні № 17 помер 24-річний активіст Майдану Максим Горошишин. 21 січня, за інформацією медслужби Майдану, впродовж доби потерпіли 1400 активістів, які мали вогнепальні й осколкові поранення. Дії силовиків посилили революційні настрої активістів. Навіть ті, які не асоціювали себе з радикальними рухами, вважали, що треба переходити від оборони до наступу. Боротьба вийшла на новий етап, кульмінацією якого стали події 22 січня 2014 року. Саме в річницю проголошення незалежності Української Народної Республіки та День Соборності серед протестувальників з’явилися перші загиблі від вогнепальних поранень. Цього дня загинули вірменин Сергій Нігоян, майданівець із Дніпропетровської області та білорус Михайло Жизневський. Летальне вогнепальне поранення отримав Роман Сеник з Львівської області. Він помер 25 січня 2014 року в київській лікарні. Тіло ще одного учасника протестів, львів’янина Юрія Вербицького, якого викрали напередодні в Києві з лікарні, було знайдено у лісосмузі поблизу села Гнідин Київської області. За висновком експертизи, його закатували 21 січня 2022 року. Через загибель людей опозиційні політики закликали українців з усіх областей прибути до Києва, а також заявили, що вбивства мітингувальників – на особистій відповідальності та совісті тодішнього Міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка. Відставка уряду Миколи Азарова, прийнята президентом Віктором Януковичем 28 січня, та скасування цього ж самого дня більшої частини “диктаторських законів”, а також проголошення наступного дня амністії для мирних учасників протестів створили передумови для деескалації напруженої ситуації в країні. Однак український парламент зволікав із внесенням змін до Основного Закону, які передбачали повернення до парламентсько-президентської моделі державного управління, закріпленої в Конституції 2004 року, та, відповідно, обмеження повноважень президента. 6 лютого відбулася попереджувальна хода активістів Майдану до Верховної Ради України з вимогами не переривати роботу парламенту до врегулювання політичної кризи в державі, а також розглянути проєкт змін до Конституції України. Таку ж саму акцію було заплановано Штабом національного спротиву й на 18 лютого, коли депутати Верховної Ради України мали розглянути відповідний законопроєкт. 18 лютого тисячі активістів і учасники Самооборони Майдану розпочали “мирний наступ” – ходу з майдану Незалежності до будівлі Верховної Ради України, вимагаючи від парламентарів розглянути законопроєкт щодо зміни Конституції України. Цього дня керівництво МВС віддало наказ про залучення зведених загонів спецпідрозділів міліції “Беркут” і підрозділів внутрішніх військ. Силовики перекрили будівлю Верховної Ради України, Маріїнський парк, вулиці навколо урядового кварталу, а на Парковій алеї та поблизу площі Конституції зібралися прибічники Антимайдану й тітушки. Об 11-й годині між мітингувальниками та спецпризначенцями почалися сутички. Для протидії протестувальникам силовики застосували світлошумові гранати (за деякими даними, з прикріпленими залізними деталями для збільшення руйнівної сили), травматичну та стрілецьку зброю, а також активно залучали тітушок, підтримуючи відверто протиправні дії членів неформальних угруповань. Учасники протесту й журналісти повідомляли про стрільців із рушницями, яких помічали на дахах будівель і вулицях урядового кварталу. О 14-й годині зафіксовано сутички між Самообороною Майдану та бійцями спецпідрозділу “Беркут” у Кріпосному провулку, через який проходили можливі шляхи відступу маніфестантів. Цього дня внаслідок смертельних сутичок між учасниками Самооборони Майдану та бійцями внутрішніх військ і тітушками у Києві: у Маріїнському парку, біля будівлі Верховної Ради України, на вулиці Інститутській, зокрема й, на барикадах біля верхнього виходу зі станції метро “Хрещатик”, під час бою за барикаду біля Будинку Федерації профспілок України, під час штурму-зачистки силовиками барикад на майдані Незалежності загинуло багато протестувальників. Під час слідства було встановлено, що за наказом Міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка та Голови Служби безпеки України Олександра Якименка правоохоронцям було надано дозвіл на застосування зброї. Зокрема, ще вранці 18 лютого частка спепризначенців отримала пістолети ПМ та Форт-12, бойові припаси до них, а також спеціальні засоби – травматичні рушниці Форт-500. А о другій половині дня спецпризначенці, крім названої зброї, отримали вогнепальну зброю: автомати Калашникова модернізовані калібру 7,62х39 мм. Згідно із даними, наведеними у вироку Святошинського суду, 18 лютого 2014 року внаслідок силового протистояння протестувальників і правоохоронців були заподіяні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості 771 активісту. 120 активістів отримали вогнепальні поранення, 12 мітингувальників загинули від вогнепальних поранень, ще сім – через одержані травми. До цього числа не включені інші учасники протестів, які загинули цього дня від рук тітушок або померли від одержаних травм пізніше. Тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості отримали 398 правоохоронців. 133 з них були поранені з вогнепальної зброї, 8 поранень виявилися смертельними. Слідством не встановлені особи, причетні до загибелі силовиків. 19 лютого близько 22-ї години кілька інтернет-видань повідомили про пожежу в Будинку Федерації профспілок України, яка сталася внаслідок спроби захоплення будівлі силовиками. Тут розміщувалися Штаб національного спротиву, харчові, побутові й медичні склади, координаційний та інформаційний центри, кухні й медпункт. Під час пожежі загинули протестувальники. Оборона Майдану тривала всю ніч. Захисники барикад гинули від вогнепальних поранень, травм, тітушки викрадали й убивали протестувальників. Силовикам удалося витіснити мітингувальників із частини майдану Незалежності. Внаслідок подій 19 лютого у Києві тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості отримали 156 беззбройних активістів. З них 23 отримали вогнепальні поранення (три з яких виявилися смертельними), троє померли від інших травм. Крім того, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості отримали 105 правоохоронців, 15 з них отримали вогнепальні поранення, одне з яких призвело до смерті. Цього ж дня біля управління СБУ в місті Хмельницькому смертельні поранення отримали учасники місцевого Майдану Людмила Шеремет (71 рік) та Дмитро Пагор (21 рік). Вони брали участь в акції протесту, спрямованій на перешкоджання відправки місцевих силовиків до столиці. На блокпосту на трасі Одеса – Київ загинув Віктор Чернець (36 років), якого збила автівка з тітушками або силовиками, що на великій швидкості рухалася в напрямку Києва. 20 лютого. Розстріли на вулиці Інститутській 20 лютого, приблизно з 05:30, протистояння на майдані Незалежності знову загострилося. Невстановлені особи застосували вогнепальну зброю по працівниках правоохоронних органів, внаслідок чого троє правоохоронців загинули, а ще 39 отримали вогнепальні поранення. Того ж ранку на Майдан прибуло нове підкріплення активістів переважно із західних областей України. Ще в ніч на 19 лютого загін озброєних спецпризначенців передислокувався на автостоянку біля Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України (Жовтневий палац), де перебував у резерві до ранку 20 лютого 2014 року. Це була рота спецпідрозділу «Беркут», якою у день розстрілів командував Олег Янішевський. Майданівці, орієнтовно о 08:55, почали підніматися вгору по вулиці Інститутській, відтісняючи силовиків, щоб повернути контроль над втраченою 18 лютого територією. У сутичках на вулиці Інститутській силовики застосовували зброю і водомети. За даними судового розгляду, під час подій 20 лютого 2014 року загинули та отримали смертельні поранення 48 мирних протестувальників, ще 80 отримали вогнепальні поранення. Масові розстріли беззбройних людей на Майдані стали переломним моментом у перебігу Революції Гідності та спричинили стрімке падіння режиму Віктора Януковича. О 22:30 Верховна Рада України ухвалила постанову про засудження насильства в країні й заборонила проведення «антитерористичної операції» з використанням будь-яких різновидів зброї та спеціальних засобів проти громадян України. Крім названих активістів, упродовж січня – квітня 2014 року за різних обставин, подеколи до кінця не з’ясованих, загинули ще кілька учасників Майдану, які поповнили лави Героїв Небесної Сотні. 21 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закони «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» та «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». У другій половині дня на Майдані розпочалося прощання із загиблими 18–20 лютого. Після відспівування їх проводжали в останню путь вигуками «Герой!», «Герої не вмирають!» i піснею «Пливе кача по Тисині». Пізно ввечері стало відомо, що Віктор Янукович із довіреним колом охорони о 22:40 вилетів у Харків. 22 лютого Верховна Рада України 328 голосами підтримала постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень». Відповідно до постанови, Віктор Янукович оголошувався таким, що у неконституційний спосіб самоусунувся від виконання своїх конституційних обов’язків Президента України. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 85 Конституції України, позачергові вибори Президента України призначили на 25 травня 2014 року. Того самого дня виконувачем обов’язків президента та головою Верховної Ради України став Олександр Турчинов. Однак боротьба за Україну лише починалася. А список Героїв Небесної Сотні продовжував поповнюватися. У лютому 2014 року, усвідомивши, що перемога Майдану свідчить про втрату контролю над Україною, який усі роки незалежності намагався зберігати кремль, росія почала війну проти нашої держави – спочатку гібридну з окупацією АР Крим та бойовими діями у східних областях, а вісім років по тому, 24 лютого 2022 року, – на всій території України. У березні-квітні 2014 року на Донеччині проросійські бойовики вбили ще чотирьох українських громадських активістів, котрі намагалися зупинити сепаратистський рух: Дмитра Чернявського, Володимира Рибака, Юрія Дяковського та Юрія Поправку. Путінський ставленик Віктор Янукович та його приспішники використовували зброю проти беззбройних мітингарів узимку 2014 року, підступно розправлялися з проукраїнськими активістами, котрі намагалися запобігти феесбешній агентурі розколоти та захопити українські землі. Та ворожа пропаганда виявилася безсилою проти української єдності. Україна протистоїть московському агресору вже 12 років. Ми обороняємо свою землю, наша сила – в правді, пролита праведна українська кров кличе до помсти. Україна – наш дім, наша земля по праву народження. 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення рф в Україну, яке триває вже четвертий рік і несе смерть, горе та руйнацію. Нині путін воює з цивільним населенням України, прагнучи занурити нашу країну у темряву та холод. Не досягнувши своїх стратегічних цілей – так званих «денацифікації та демілітаризації», – він тисне на мирних людей, створюючи нестерпні умови життя, щоб змусити населення України до капітуляції. Однак терор як засіб, до якого росія вдається не вперше, щоб підкорити Україну, не приносить агресору очікуваних результатів. Нині українці розуміють, що здатися – це втратити волю та гідність, це зректися своєї держави та пам’яті про загиблих, які віддали своє життя за незалежну Україну. Високу ціну платить наша країна за право бути суб’єктом на карті світу та мати власні суверенітет і державність. Одними з перших, які рішуче виступили на захист нашої Батьківщини, були Герої Небесної Сотні. Вони стали символом світла та перемоги над злом. Разом із Героями теперішньої війни за Незалежність України, які відстоюють на фронті наше право жити у вільній соборній Україні, вони живлять та зміцнюють нашу віру в Перемогу. Музей історії міста Хмельницького.

День Державного Герба України

varta — Tue, 24 Feb 2026 08:47:09 GMT

19 лютого українці відзначають День Державного Герба. Це свято присвячене події 1992 року, адже саме у цей день Верховна Рада України затвердила тризуб як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Герб України має офіційний статус й вважається однією із найважливіших державних відміток. Його часто використовують на грошових купюрах, офіційних документах та печатках. Цікавим є те, що наш герб згідно із Конституцією України представлений у малому та великому форматах. Малий Герб України зображений у вигляді тризубу золотистого кольору й розміщений на синьому фоні. Саме така символіка була офіційно затверджена на засіданні Верховної ради 19 лютого 1992 року. Однак, зображення великого Державного Герба досі не затверджене. Для того, щоб обрати Герб України 24 червня 1991 року був оголошений конкурс щодо створення Державного герба. Журі розглянули понад 200 варіантів, серед яких 192 містили різні зображення тризуба. В конкурсі перемогла робота історика-геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького в стилі князя Володимира, який об’єднав українські землі у 1144 році. Тризуб став державним гербом Української Народної Республіки 100 років тому в результаті компромісу Дискусії, котрий із наших історичних символів гідний стати головним знаком новітньої української державності, тривали майже увесь 1917-й. «Претендентами» передусім були три: галицький золотий лев, що спинається на скелю; київський архистратиг Михаїл, який на зламі XIX-XX століть став сприйматися, як герб Наддніпрянської України; козак із мушкетом із часів Гетьманщини, який уже у XVIII столітті трактували як «національний герб». Голова Центральної Ради Михайло Грушевський пропонував навіть цілком новий символ «творчої мирної праці в новій Україні» – золотий плуг на блакитному полі. З давніх же символів позитивно оцінював хіба що власницький знак із монет часів князя Володимира Великого. Відомий доти лише вузькому колу фахівців, він сприймався попервах радше як несміливий компромісний варіант. Стався феномен: геть давно забутий, але тепер віднайдений – Тризуб умить прижився як національно-державний герб України. Не останню роль тут, зокрема, відіграла його поява на тодішніх українських грошах. Офіційне зображення державного герба УНР з’явилося 22 березня 1918 року – рівно через два місяці після проголошення її незалежності IV Універсалом Центральної Ради. 9 березня 1918-го, після вигнання більшовиків із Києва, українські урядові установи повертаються до столиці. А вже 12-го Михайло Грушевський доручає розробити проекти малюнків герба та печатки УНР графікові й архітекторові Василю Кричевському. Тризуб у виконанні Василя Кричевського дещо більш видовжений, ніж на монетах Володимира Великого Художник нібито трактував цей знак як стилізоване зображення сокола, який летить додолу за здобиччю. Оточив його стилізованим оливковим вінком, що мав відображати мирну політику УНР. Імовірно, додав цей елемент за пропозицією Михайла Грушевського. Окрім того, на княжих монетах Тризуб зображений «плетінкою», Кричевський натомість зобразив його пласким. У 1919–1921-му Тризуб зображують здебільшого без вінка, іноді його вписують у геральдичний щит. Та й сам Нарбут і за Центральної Ради, і за Гетьманату, і за Директорії розробляє проекти державних паперів із самим лише зображенням Тризуба, – банкноти, бланки, акцизні марки тощо. На відміну від проектів Василя Кричевського, який Тризуб зображує пласким, Георгій Нарбут надає йому характеру плетінки. Творці сучасного державного герба України графічне зображення Тризуба побудували на основі розробленого Василем Кричевським 1918 року Авторський колектив – Андрій Гречило, Олексій Кохан і Іван Турецький – у такий спосіб передали ідею спадкоємності сучасної України від УНР. Кінцевий варіант проекту герба автори підготували протягом 14-20 грудня 1991 року. Під час роботи зав’язалися суперечки з народними депутатами щодо форми щита. Із запропонованих 10 його ескізів вибрали п’ятисторонній.

"Терра Стимпанк": магія механіки і шкіри від майстрині Галини Клименко

varta — Tue, 24 Feb 2026 08:43:26 GMT

Напрочуд самобутня, оригінальна не лише за матеріалами, способами виконання мистецьких робіт, а й за художньою естетикою та яскравими авторськими інтенціями й метафоричними посланнями, експозиція відкрилася днями в музеї історії міста Хмельницького. Персональна виставка знаної хмельницької майстрині Галини Клименко «Терра Стимпанк» - справді неординарна подія в мистецькому просторі обласного центру. Адже, за словами голови обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, голови Хмельницької міської народної художньої студії «Рукотвори» Таїсії Стан, у місті та й в області саме пані Галина Клименко – чи не єдина майстриня, котра працює з таким трудомістким та дороговартісним матеріалом як шкіра, і досягла високої майстерності, творячи справжні шедеври в художній техніці і стилі «стимпанк».

Із 40 робіт, представлених нині в експозиції музею, два десятки представляють саме цей мистецький стиль і дали назву усій чудовій колекції Галини Клименко. «Терра Стимпанк», себто в перекладі українською – територія стимпанку – дійсно явище, варте уваги та вивчення.

Стимпанк (Steampunk, Парний панк, паропанк, стимпанк) – це широкий термін, який служить для визначення специфічного напрямку у фантастичній літературі, кіно, моді, музиці та комп’ютерних іграх. Характерною рисою цього стилю є використання у творчості атрибутики та технологій ХІХ століття в поєднанні з футуристичними механізмами та технологіями.

Загалом стимпанк — це піджанр наукової фантастики, який описує події що відбуваються у світі, де парові та інші складні механічні машини є основною технологією, а також – напрямок декоративно-прикладного мистецтва, інспірований технологіями і фантастикою XIX століття, в першу чергу, паровими машинами. Естетика стимпанку моделює альтернативний світ, де досконало засвоєна механіка й технології парових машин. Стиль поєднує вікторіанську естетику XIX століття з фантастичними механізмами, індустріальними елементами (шестерні, труби, годинникові механізми), міддю, латунню, шкірою…

Термін «Стимпанк» був придуманий у 1987-му році американським письменником фантастом Кевіном Джетером, у якості жартівливого визначення, для ряду фантастичних романів, що описують вікторіанську епоху розквіту промислової індустрії та парових машин. Гумор терміну полягав у тому, що в 1987-му році дуже популярним стилем був Кіберпанк, суть якого полягала в високих комп’ютерних технологіях. На противагу подібному виду хай-теку, Джерет і придумав назву, яка б описувала альтернативний, так би мовити, більш примітивний паровий прогрес. Попри те, що назва для стилю з’явилася аж у 20-му столітті, сам стимпанк існував з XIX століття. Знаменитими його представниками можна назвати письменників Жуля Верна та Герберта Веллса.

Інша, велика частина, творчих робіт Галини Клименко представляє мистецтво художньої обробки шкіри та живопис по натуральній шкірі. І в цьому наша майстриня досягла неабиякої віртуозності.

Привітати Галину Клименко з новою сторінкою в творчому поступі зібралися колеги по творчому цеху, художники, поціновувачі мистецтва. Учасники зібрання вшанували хвилиною мовчання пам`ять українських воїнів-захисників, котрі віддали своє життя, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України, а також – усіх співвітчизників, чиї життя забрала рашистська агресія.

Вітаючи гостей творчого свята, директор музею Галина Барабаш зробила короткий екскурс в історію мистецького напрямку «Стимпанк», окреслила творче та філософське осмислення художніх робіт майстрині Галини Клименко. Зокрема, зупинилася на філософській інтерпретації символіки представлених робіт, де велику увагу приділено такій символічно-філософській категорії як «час» через використання годинникових механізмів та елементів. Зауважила: як-то буває у справді талановитих художніх творах, роботи Галини Клименко надаються до багатогранного трактування і несуть у світ набагато глибший зміст понад той, котрий хотіла втілити художниця. Саме «час» як категорія не просто фізична, а категорія людського буття, знайшов багатогранну інтерпретацію у багатьох художніх роботах майстрині. Час як світоглядна категорія, як даність, подарована вищими силами людині для становлення особистості, здобуття життєвого досвіду. Час та його фізичні й філософські виміри у людській свідомості стали предметом творчого вивчення для Галини Клименко, як і загалом осмислення людського буття, саме його світлого боку й найцінніших проявів у категоріях краси, добра, любові.

Пані Галина Барабаш передала авторці виставки подяку управління культури і туризму Хмельницької міської ради за організацію й проведення виставки, багатолітню творчу діяльність.

Галина Клименко розповіла про свій творчий шлях, поділилася секретами мистецької лабораторії. Народилася майстриня в м. Шепетівка на Хмельниччині. Закінчила Український інститут інженерів водного господарства за спеціальністю «інженер-гідротехнік». Працювала у Хмельницькому облвиконкомі, міському пенсійному фонді, майже два десятки років – директором виробничо-комерційної фірми «Аланс». Не навчалася у мистецьких закладах, але з дитинства любила малювати, «все своє життя малювала зарисовки, ескізи». Лише після виходу на пенсію, з 2010 року, Галина Григорівна змогла присвятити час улюбленому заняттю. Вона повсякчас – у творчих пошуках. Самостійно опанувала і працює у різних техніках: пресована флористика (виготовлення панно, картин з сухих пресованих квітів), колажі «терра» (композиції з різноманітних природних матеріалів: гальки, мушлів, коріння, насіння рослин), декупаж (декорування різних предметів, поверхонь художніми мотивами), художня обробка шкіри (створення художніх панно, картин з натуральної шкіри), стимпанк (фантазійне поєднання образів тварин, риб, птахів, предметів з механічними деталями) в картинах і панно…

Шкіра, зізналася майстриня, - дуже досконалий матеріал, здатний до трансформацій, підлягає і механічній, й художній обробці, з нього можна створити все що завгодно і дуже цікаво з ним працювати. Починала свій експеримент з обробки шкіри. Це – справжня «кухня алхіміка»: підготовчі етапи включають смаження, варіння матеріалу… Розпис – то окрема сторінка. Роботи буквально променяться під різними світловими кутами… А потім до шкіри додався метал…

Полюбляє наша героїня мандрувати блошиними ринками, шукати різноманітні старовинні механізми та деталі, котрі якраз і надають картинам динаміки, загадковості, таємничого лоску… Стимпанк – це необмежена свобода у польоті фантазії, територія, де немає канонів і заборон. Благодатний час для пані Галини – це години усамітнення в творчій майстерні, де можна цілковито присвятити себе улюбленому заняттю. Особливо нині, коли життя не надто тішить добрими новинами. Майстриня зізнається: «мені подобаються годинники, розбирати їх, компонувати з цими механізмами інші матеріали, створювати різноманітні образи». А от диво-техно-риби з`являються ще із тих щасливих вражень молодості, коли з чоловіком та дітьми багато мандрували на кожні вихідні, особливо полюбляли рибалити, готувати рибку, смакувати нею…

Що надихає? Як створюється новий образ? «По-різному буває. Сюжети, враження, несподівані підказки дарує саме життя. Природа надихає. Іноді придбаєш рамку і вже бачиш той образ, який вже набуває певних рис в процесі творення… Ескізів ніколи не роблю: мені самій цікаво, як буде відбуватися процес у кожному випадку, чим завершиться втілення цих емоцій, думок… Цікаво спостерігати, як хвилини й години життя набувають в процесі творення кольору й форм, і хочеться завершити, щоб побачити, що вийшло на цей раз. Маю велике бажання опановувати нові техніки, навчатися новому».

На жаль, чоловік пані Галини нині хворіє, але всіляко підтримує її творчі пошуки, а також її роботи дуже подобаються дітям – доньці та синові та сімом онукам. До речі, донька мисткині закінчила художню школу, також дуже любить малювати. А онучка навчається в Києві, у художньому коледжі імені Т. Г. Шевченка, мріє вступити до університету, на художньо-архітектурний факультет. Син пані Галини нині боронить Україну від ворога на східних кордонах.

Вишукані художні роботи майстрині – відомі нині не лише у мистецьких колах області та країни. Її інтер`єрні твори прикрашають оселі та приватні колекції, пані Галина постійно отримує нові замовлення. Багато своїх робіт дарує.

Голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, голова Хмельницької міської народної художньої студії «Рукотвори», народна майстриня Таїсія Стан зауважила: місто Хмельницький славиться своїми народними майстрами, та серед 60 майстрів саме пані Галина Клименко відома неповторною технікою художньої обробки шкіри та мистецьким стилем «стимпанк». Саме вона – друга і єдина після незабутньої майстрині Ніни Косарєвої – створила власний впізнаваний стиль. «Я захоплююся добротою, скромністю пані Галини. Вона постійна учасниця заходів нашої спілки, бере участь у багатьох фестивалях народної творчості, урочистих подіях, її душа – відкрита до творчості, виставкової діяльності», - підсумувала пані Таїсія Стан. Побажала авторці виставки довгих років творчості, натхнення, добра, здоров`я і миру». Адже творчість важко дається в часи війни, потрібно мати певний душевний стан, щоб створити справді якісну мистецьку річ не просто як спосіб самовираження, а той світлий знак краси й добра, який потрібен людям. І наші, хмельницькі митці, зауважила Таїсія Стан, гідно тримають цей культурний фронт.

Світлана Ларійчук, відома хмельницька вишивальниця й волонтерка, посестра по творчій студії «Рукотвори» сердечно привітала Галину Клименко з творчим святом. «Ці роботи зворушують, вражають багатством фантазії, душевним багатством, це – мистецьке надбання України», - зазначила пані Світлана. Висловила майстрині свою підтримку, побажала міцного «тилу» та наснаги.

Відома хмельницька художниця Ірина Стасюк висловила щире захоплення високим рівнем мистецьких творів Галини Клименко, котрі потужним рівнем енергетики викликають смак до життя, зцілюють красою та досконалістю.

Гості презентації мали змогу насолодитися виставкою та обмінятися враженнями.

Об`ємні рельєфні картини з натуральної шкіри та композиції в стилі «стимпанк» – чотири десятки художніх шедеврів в мистецькій залі музею створюють атмосферу високочастотної творчої напруги, бринять-пульсують кольорами, відтінками, формами, настроями, переливами світлотіней, сюжетами, несподіваними алюзіями…

І, коли в периметрі цього мистецького хіт-параду творчих образів та ідей, органічно поєднаних фарб і кольорів ти занурюєшся в розмаїтий авторський дивосвіт, то, здається, чуєш наяву чарівну музику цих механізмів, паровозів, старих годинників, ключів, шестеренок, телефонів, клаксонів, заклепок, гайок, швейних машинок, втулок, пряжок і замків… Тебе пронизує до денця серця щемна мелодія одинокого скрипаля – «Янгола над містом»… Ти вчуваєшся, як цокотить по асфальту коротенькими лапками-коліщатками ота мила механічна такса з несподіваних залізок, як булькають, дрейфуючи дном океану лупаті самозакохані «Технориби», як шелестять на вітрах ці пелюстки квітів, листочки дерев, лопотять, вилискуючи золотими сонцепромінчиками, «Вітрила»… Душевний комфорт по-домашньому створюють лагідні лілові троянди з «Бузкового сюжету» та квітуючі фіалочки у вазонку на серветочці з «Весняного настрою»… Ти вже подумки мандруєш покрученими вуличками поміж мурами «Старого містечка» над морем, боязко переходиш темний ковзкий міст над закутою в льоди рікою «Вечірнього міста», чимдуж добираєшся до теплої хижки під лісом у «Зимових Карпатах»… А як самозабутньо віддається музичній стихії віртуозна «Скрипалька» на концертній сцені! Як потужно, розкрилено огортає всю цю красу земну небесний мудрий воїн «Нічний вартовий» сова-мілітарі, котра й стала знаковим символом на афіші нинішньої виставки… Скільки історій здатна навіяти кожна композиція, яку фантазію пробудити…

Сміливий творчий експеримент хмельничанки Галини Клименко, який триває уже кілька десятиліть, викликає незмінний жвавий інтерес, непідробне захоплення та вдячні відгуки у кожного, в чиє поле зору потрапляють ці, без перебільшення, висококласні й гармонійно виплекані художні роботи. Саме - «виплекані», адже створені з великої кількості деталей, фрагментів, котрі завдяки зіркому оку, оригінальному фантазійному баченню, дивовижно точній, справді інженерній думці, що конструює чітко, функціонально, без зайвого перевантаження, але з глибинним символічним підтекстом, абсолютно доладно лягають на простір кожної картини, вивершуючи органічний симбіоз фактур: шкіри та металевих частин механізмів. Ось де – безмежна царина для роздумів, мрій, спогадів, мистецьких запозичень, філософських екзерсисів та інтерпретацій! Але набагато цікавіше, ніж послухати про цю чудову виставку, самим завітати до нашого музею, насолодитися красою й збагатити свій душевний досвід незабутньою естетичною насолодою. Тож ласкаво запрошуємо шанувальників краси до нашої мистецької зали, на Проскурівську, 30!

До речі, пані Галина Клименко наголосила, що вона – відкрита для спілкування, завше готова проводити майстер-класи для студентів та всіх, охочих до творчого самовдосконалення. Не проґавте унікальний шанс!

Оксана СОБКО, провідний науковий співробітник музею історії міста Хмельницького.

Світлини Вікторії ПАПОНОВОЇ та Леоніда ЗАПАДЕНКА

Наш експонат місяця до Всесвітнього дня радіо

varta — Sat, 14 Feb 2026 10:12:30 GMT

13 лютого у багатьох куточках нашої планети відзначають Всесвітній день радіо, це – відносно молоде свято: рішення про його проведення щороку 13 лютого Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла за ініціативою Іспанії в листопаді 2011-му році, в світі ж його відзначили через рік після цього.

Радіо і досі – важлива частина нашого життя. Сучасний автомобіль неможливо уявити без пристрою, який не дає пасажирам та водієві занудьгувати в довгій дорозі.

Наш експонат місяця - радіоприймач автомобільний "Тернава-302", одного з останніх випусків 1995 року ,що зберігся у робочому стані в заводській комплектації унікального випуску філіалу «Маяк» ВО «Новатор» (створений у с. Гвардійськ 1980р). Дану модель з 1987 року випускав Хмельницький радіозавод.

Радіоприймач призначений для встановлення в салонах легкових автомобілів ВАЗ. Він забезпечує прийом радіостанцій у діапазонах ДВ, СВ та УКХ. Приймач має: автоматичне підстроювання частоти в діапазоні УКХ; плавне регулювання рівня гучності; кнопковий перемикач діапазонів. Основні технічні дані моделі: Чутливість у діапазонах: ДВ 190 мкВ, СВ 55 мкВ, УКХ 4 мкВ. Діапазон частот тракту АМ 100...3000 Гц, ЧС 100...10000 Гц. Номінальна вихідна потужність 2,5 Вт. Напруга живлення 10,8 ... 15,6 В. Потужність 10 Вт. Габарити моделі 60х188х190 мм. Маса його становить 2,2 кг, а сто років тому перші автомобільні радіоприймачі важили більше 12 кг. Ще в 20-ті роки автомобілісти почали встановлювати на свої машини звичайні, стаціонарні радіо, попередньо адаптувавши їх під бортову мережу. Однак через великі розміри, а також ненадійність у роботі (тряска на ходу) широкого поширення таке рішення не набуло.

1928 року американець Ульям Лір удосконалив конструкцію. За допомогою гнучких проводів він виніс на передню панель поворотні ручки керування гучністю та налаштування частоти, а також циферблат. Згодом патенти на свої винаходи Лір продав братам Гелвінам, які у 1930 році на власному підприємстві Galvin Manufacturing Corporation налагодили випуск першого у світі автомобільного радіоприймача – Motorola 5T71. На той час приймач коштував нечуваних грошей – 110 -130 доларів. Наприклад, один з найдоступніших на той час автомобілів – новенький Ford A можна було купити за 385 доларів. У 1932 році Motorolа представила досконалішу модель – зокрема, вона вже не вимагала окремого акумулятора. Що ж до Європи, то тут перший автомобільний радіоприймач виготовили 1932 року – на фірмі Blaupunkt. Модель AS-5 важила 12 кг та коштувала 365 рейхсмарок, що становило п’яту частину ціни нового малолітражного автомобіля Opel 1.2 Liter (1890 рейхсмарок). Автомобільні радіоприймачі в СРСР з'явилися приблизно в той час, коли почався активний розвиток радіомовлення. Найпершим радянським автомобільним радіоприймачем став «АІ-656», випущений 1936 року для лімузина «ЗІС-101». У назві приймача були зашифровані його характеристики - "6-контурний, 5-ламповий" - і рік випуску (1936). Масова комплектація автомобілів приймачами розпочалася з випуску "Москвичів" для зарубіжних ринків. Однією з експортних моделей став "Москвич-402", випущений 1956 року. Він отримав кілька оновлень у частині додаткового обладнання порівняно зі своїми попередниками — «400-м» та «401-м». Серед іншого "402-й" був укомплектований штатним радіоприймачем - "А-8М".

У наступні роки та інші радянські автомобілі почали оснащувати приймачами. Серед них були «Волги» та «Запорожці». Зокрема цікавим є Урал Авто (1969) — унікальний шестидіапазонний приймач, який можна було витягнути з автомобільної панелі та використовувати як переносний. Паралельно почав формуватись «елітний сегмент» автомобільних систем — ними обладнали машини високопосадовців. Наприклад, у пізній радянський період у «Чайку» та «ЗІЛ-115» ставили «АВ-75».

Машини деяких партійних керівників, зокрема лімузин Леоніда Брежнєва, були обладнані приймачем «АВ-75-3С» ризького заводу Radiotehnika. Його особливістю була наявність пульта керування та входу для підключення касетної магнітофонної приставки. У 60-х у СРСР спробували зробити автомобільний вініловий програвач — «Даїсі». П ". Такий програвач можна було встановити у «Волгу».

А ось про касетні магнітоли того часу відомо більше. У 1972 році на заводі в Санкт-Петербурзі розробили три системи - "Автокасета-Стерео", "Автокасета-201" і "Автокасета-202-стерео" - для "Жигулів", "Волг", "Москвичів" та "Запорожців". Проте ці магнітоли з якихось причин не пішли у виробництво. Натомість за два роки на їх базі в Московській області налагодили випуск систем «АМ-301», а в Гродно – «Гродно-301».

Програвачі були схожі між собою по пристрої та були розраховані на встановлення в легкові автомобілі ВАЗ-2103 та ІЖ-2125. «АМ» та «Гродно» відтворювали касети МК-60 зі стрічкою шириною 3,81 мм. У СРСР автомобільні радіоприймачі і магнітоли виробляло близько двох десятків підприємств. В тому числі і Хмельницький радіозавод. Пристрої випускали протягом 80-х, а деякі моделі продовжили збирати й у 90-ті.

Анонс лекції "Революція Гідності: точка неповернення в історії України" в МІМХ

varta — Sat, 14 Feb 2026 09:55:17 GMT

Для багатьох із нас справжня війна за гідність і свободу української нації розпочалася саме 20 лютого 2014 року. Цього дня ми згадуємо перших добровольців, які зі щитами проти куль виборювали наше право на вибір.
Саме 20 лютого запрошуємо до обговорення таких нагальних для нашого суспільства питань:
- Як події лютого 2014-го змінили українське суспільство та армію.
- Чому розстріли на Майдані стали початком російської агресії в Криму та на Сході.
- Чому пам’ять про Небесну Сотню є важливою для нашої перемоги сьогодні.
- Чому Революція Гідності стала точкою неповернення в історії України.
Публічна лекція пройде за участю офіцера хорунжої служби 1-го корпусу НГУ "Азов".
Де? - в музеї історії міста Хмельницького, що на Проскурівській, 30.
Коли? - 20 лютого о 13:30.
Долучайтесь до дискусії!

Знову готуємо для вас цікавеньке!

varta — Sat, 14 Feb 2026 09:44:21 GMT

Знову готуємо для вас цікавеньке! Завітайте на відкриття виставки художньої обробки шкіри Галини Клименко "Терра Стимпанк" у музеї історії міста Хмельницького 12 лютого о 14:00!

Чекаємо на вас!

Запрошуємо на "Терра Стимпанк" від Галини Клименко!

varta — Tue, 10 Feb 2026 08:45:15 GMT

Музей історії міста Хмельницького запрошує хмельничан і гостей міста на відкриття виставки художньої обробки шкіри Галини Клименко «Терра Стимпанк» - об’ємного мистецтва, в якому авторка тяжіє до втілення власного уявного всесвіту за допомогою комбінативності найрізноманітніших природних і технічних матеріалів.

Фактично даючи нове життя фрагментам утилітарних предметів, клаптикам шкіри, частинам годинникових механізмів, деталям технічних приладів та вміло їх доповнюючи металевою фурнітурою, мисткиня створює чудернацькі арт-композиції, затишні пейзажі, об’ємні картини, одного погляду на які замало: їх хочеться роздивлятися ледь не зі збільшувальним склом у руках, аналізуючи деталізацію та щиро дивуючись творчому обдаруванню художниці та водночас вправності майстрині – хмельничанки Галини Клименко, членкині Хмельницької народної художньої студії «Рукотвори».

Відкриття виставки «Терра Стимпанк» відбудеться у мистецькій залі музею історії міста Хмельницького 12 лютого о 14:00. Чекаємо на вас!

Їхній подвиг - відлік майбутніх українських перемог

varta — Thu, 05 Feb 2026 11:11:12 GMT

Щороку 29 січня в Україні вшановують Героїв Крут. Наймолодшому було 15, деяким – по 16-17 років. Однолітки наших старшокласників та студентів коледжів, першокурсників університетів...

У пориві патріотизму, волелюбства, безумовної, жертовної любові до України, котра тільки-но врешті проголосила усьому світу про свою, віками виборювану державність, ці безстрашні юнаки виступили на бій проти російсько-більшовицького війська загарбників, що переважало уп’ятеро. Віддавши свої життя, вони перемогли ворога силою духу та незламності. Вони стали народними Героями, осяявши своїм подвигом шлях подвижницької боротьби майбутнім поколінням українських героїв. Їхній героїчний чин змінив хід української історії. 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, що на Чернігівщині, щонайменше 400-600 українських курсантів, студентів та козаків вступили в нерівний бій з 4-тисячним підрозділом червоної гвардії під проводом Михайла Муравйова. З-поміж усіх українських добровольців, котрі виступили в цьому бою проти армії досвідчених в боях, в рази краще озброєних більшовицьких солдатів і матросів, було чотири сотні цивільних, юних віком: студенти Київського університету Святого Володимира, гімназисти. Вони вперше в житті взяли до рук зброю за лічені дні до бою. Цей нерівний бій тривав цілий день. Українські добровольці змогли затримати наступ ворога, зруйнувавши залізничні колії, що дозволило уряду УНР виграти кілька днів для евакуації з Києва та підписання важливого Берестейського мирного договору. Однак героїчний опір оборонців Крут не обійшовся без трагічних сторінок. Частина українських захисників загинула під час бою, а 27 студентів та гімназистів, які під час відступу потрапили в полон, були страчені більшовиками. Відступаючи, юні бійці заблукали в темряві й повернулися на станцію Крути, вже зайняту більшовиками – розгнузданою ордою заброд. Юнаків жорстоко катували. Перед розстрілом молоді патріоти не благали про помилування, а заспівали «Ще не вмерла України…». Хоча з військової точки зору бій закінчився відступом українських сил, стратегічно це була перемога. Ціною власних життів молоді герої затримали ворога на чотири дні на підступах до Києва. Це дало змогу уряду Української Народної Республіки ліквідувати повстання більшовиків на заводі «Арсенал» у столиці, підписати українським дипломатам мирний договір у Бересті, що означало міжнародне визнання української незалежності: Україна була визнана як самостійна держава, суб`єкт міжнародного права. Також українці виграли час, щоб подбати про зміцнення оборони держави. Зрештою, чин Героїв Крут дав зрозуміти частині тодішніх українських політиків-соціалістів, які хотіли домовлятися з московськими більшовиками, що говорити з агресором про мир може лише сильна держава, яку підпирає власна могутня армія. Без потужної військової сили державність не збудуєш. Армія УНР на той час отримала підтримку німецької та австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками. Більшовики в Україні зустріли такий опір, який вичерпав їхні сили і сповільнив та зупинив посування далі на захід. У квітні 1918 року, завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ, Україна була звільнена від більшовицьких військ. У березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради, тіла 28 вояків-крутянців перевезли до столиці й урочисто перепоховали на Аскольдовій могилі. Михайло Грушевський, голова Української Центральної Ради, у цей день промовляв : «…От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю. І кров пролили ці молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!..» Ця подія стала першим величним вшануванням борців за незалежність у XX столітті. Тоді Павло Тичина присвятив Героям Крут вірш «Пам’яті тридцяти», який назавжди вписав цей подвиг у культурний код нації. Події під Крутами мали величезне символічне значення для української історії. Вони довели, що навіть у найскладніші часи є люди, готові віддати життя за рідну землю. Роковини бою під Крутами почали відзначати урочисто у 1930-х роках на заході України. До Києва пам’ять про героїчний чин оборонців Крут стала повертатися у 1991 році. 29 січня 1991 року за ініціативи та участі В’ячеслава Чорновола недалеко від місця бою було встановлено березовий хрест. У 1998 році силами товариства «Броди-Лев» неподалік з’явився курган зі стелою і написом «Тут береже Україна вічний сон молодих своїх синів, які загинули геройською смертю в борні за її волю». Тоді ж встановили меморіал на Аскольдовій могилі в Києві. У 2006 році на станції Крути відкрито Меморіальний комплекс «Пам’яті Героїв Крут». Центральним елементом комплексу є 10-метрова червона колона, що символізує Київський університет. Тут також відтворений перон та створено музей. Герої Крут залишаються джерелом натхнення для сучасних українських воїнів, які захищають нашу землю на передовій, і для всієї нації. Їхній подвиг нагадує, що боротьба за свободу ніколи не буває легкою, але завжди є необхідною. Битва під Крутами — це приклад мужності, який має залишатися в наших серцях. Ці юнаки віддали своє життя за ідею, за мрію про незалежну Україну. Їхній подвиг є знаковою частиною української історії та ознакою нашої ідентичності. Герої Крут довели, що незалежність України — це цінність, за яку варто боротися. Їхня самопожертва стала символом нескореності українського народу, який завжди прагнув до свободи та утвердження Української державності. Нині паралелі між подіями 1918 року та сучасною війною за незалежність є очевидними. Як і понад століття тому, українська молодь взяла до рук зброю, щоб зупинити того самого рашистського агресора. На жаль, історія вкотре повторилася. За понад сто років ординське нутро північного сусіда зовсім не змінилося. У теперішньому протистоянні російський окупант знову несе терор, масові вбивства, катування, мародерства та руйнування на українські землі. Як і понад сто років тому, нині нащадки більшовицьких загарбників знову погрожують «взяти Київ за декілька днів». І знову цвіт української нації змушений самовіддано проливати кров за незалежність нашої держави. Молоді українські Герої, які сьогодні мали б навчатися, працювати і творити задля майбутнього України, відстоюють її існування як незалежної держави на полі бою. Українці ще раз переконуються: маємо не лише пам’ятати і вшановувати наших Героїв, а й захищати Українську Державу на всіх фронтах, аби раз і назавжди перемогти ворога. Пам’ятаймо, що незалежність і свобода не є дарунком, а результатом жертовної боротьби багатьох поколінь. Пам’ять про Героїв Крут закликає нас цінувати те, що ми маємо, і бути готовими боронити державу від ворога. Один з уроків бою під Крутами та змагань за Українську державність в 1917-1921 роках – лише в єдності нації можлива перевага й перемога над ворогом. День пам’яті Героїв Крут - це не день жалоби, а день гордості та самоусвідомлення нації. Це нагадування: Україна завжди мала й матиме захисників, готових на самопожертву заради майбутніх поколінь. Ми пам’ятаємо їхні імена, і нині їхню справу продовжують тисячі нових героїв на передовій. Слава Україні! Героям Слава!