6 березня 1892 року в містечку Солотвині Богородчанського повіту на Прикарпатті (сучасна Івано-Франківщина) народився Іван-Олександр Чмола - визначний військовий та педагогічний діяч, до 1914 року – один із засновників Пласту та стрілецького руху в Галичині, з 1914 року – старшина Легіону Українських Січових Стрільців, організатор Корпусу Січових Стрільців (київських) член Стрілецької Ради, організатор ідейного центру Корпусу СС – Коша Січових Стрільців, при якому видавалася газета «Стрілецька думка».
До Другої Світової війни працював вчителем гімназії в Галичині. Став прикладом Провідника та Виховника для цілого покоління української молоді 10-30-х років ХХ століття.
Іван Чмола (пластове псевдо «Чмоль») – ініціатор посиленої мілітарно-ідеологічної підготовки юнацтва в створених ним скаутських організаціях, прихильник практичного вишколу. Його вважають батьком українського пластового табірництва. Натхненник створення Січового Стрілецтва, він сам пройшов військовий і бойовий вишкіл від чотаря Легіону УСС до полковника Армії УНР і до кінця свого життя зоставався вірним присязі пластуна та воїна, самовіддано працюючи на державотворчу українську ідею.
Батьки Іванові належали до народовського крила галицької інтелігенції і хлопець зростав з твердими українськими переконаннями.
Іван-Олександр Чмола закінчив народну гімназію у Бережанах, а далі - гімназію в Перемишлі. Там він активно долучається до громадського життя, видає підпільний учнівський журнал українською мовою.
Восени 1911 року в середовищі львівських таємних середньошкільних гуртків зародився задум створення української військової організації. Ініціював і першим почав втілювати цю ідею саме Іван Чмола, вступивши після закінчення гімназії на філософський факультет Львівського університету. Студентом він цілеспрямовано займався різними видами спорту і на ювілейному Шевченківському здвигу «Сокола-Батька» 28 червня 1914 р. у Львові успішно виступив одразу в п’ятнадцятьох (!) видах легкоатлетичної програми. Закоханий в природу Іван зі студентськими друзями обійшов усі Карпати.
Заснований Іваном Чмолою пластовий гурток у Львові, поруч з гуртками Олександра Тисовського та Петра Франка, став одним з трьох джерел зародження Пласту - української національної форми скаутингу. До цього пластового осередку входили не лише студенти університету, а й учні багатьох інших навчальних закладів Львова. Завданням цього осередку було передусім (як і в скаутських організаціях інших країн) військове виховання і вишкіл української молоді для майбутньої збройної боротьби за Українську самостійну державу. Подібний таємний бойовий пластовий гурток Іван Чмола заснував у перемишлянській гімназії, де він колись вчився.
Пластуни користувалися перекладами європейських скаутських підручників, створеними Чмолою та товаришами, які розмножували на ротопринті.
В організації панували сувора дисципліна і точність. Практичний вишкіл відбувався на околицях Львова. У пластунів не було одностроїв, але вони мали своє певне спорядження: ремені, наплечники, плащі, шатра, казани, військові карти тощо. Влітку 1912 року був влаштований двотижневий табір на Говерлі, де 14 учасників відбували скаутський та військовий вишкіл. Його вважають першим табором в історії Українського Пласту. Таким чином, Іван Чмола став засновником пластового таборування, в якому він заслужено був визнаний кращим скаутмайстром.
Ось як згадує про Івана Чмолу один з очільників українського пластового руху Северин Левицький: "Чмола Іван, тоді молодий студент університету. З молодих літ відданий українським визвольним змаганням, яким підпорядковував усі інші почини. Людина в деякій мірі замкнута в собі, здавалось би, навіть сувора, надзвичайно енергійна, він ставив великі вимоги гартувати тіло й дух не тільки до інших (своїх вихованців), а й до себе. Впливав на інших своїм прикладом і вмінням, а не словесним одушевлюванням. Людина вічного чину, далека від наївного теоретизування. Знавець і любитель природи, всесторонній спортовець, досвідчений у практичних вправах. Вроджений провідник … Чмола … поставив Пласт якнайближче на службу визвольних змагань. Це були роки, коли так і чулося в повітрі, що настане збройний конфлікт між європейськими народами і державами. Треба було, отже, підготувати до цих змагань і нашу молодь. Чмола вивів пластові гуртки не так у "природу", як у "поле".
Іван Чмола першим надав пластовим вправам характер військового муштрування. Це була фактично перша в історії новітнього українського руху спроба власними силами розпочати творення необхідної кожній нації збройної сили як засобу боротьби за свою державну самостійність.
Володимир Мурський, відомий громадський діяч, дипломат, пластун згадував: «Чмола постійно наголошував, що ми не гірші від поляків… У кожній польській школі чи гімназії вони утворили свої таємні організації. Наголошував на тому, що військові конфлікти на Балканах можуть привести до зудару великих держав світу і нашої Австрії з Росією. Треба бути готовим до оборони, а можливо, і до боротьби…».
Пластовий гурток Чмоли став початком створення української мілітарної сили, що була першою військовою формацією нашої нації у ХХ столітті – Леґіону Українських січових стрільців (УСС, «усусів»).
З початком Першої світової війни (1914–1918) пластуни зголошуються до Леґіону Українських Січових Стрільців. Чмола увійшов до стрілецького мобілізаційного комітету у Львові разом з провідними діячами стрілецьких організацій В. Старосольським, М. Гаврилком. Першим з відділів Легіону УСС, який постав із львівських добровольців, була саме бойова сотня Івана Чмоли. «Січовики» стали одним з найкращих добровольчих підрозділів австро-угорської армії. То була не просто військова частина, яка займалась набором і вишколом новобранців, а школа національної свідомості, а часто – і грамотності. «Усуси» організовували курси з різних галузей науки і практики, де викладали Іван Чмола (географія України), Андрій Мельник (політична економія), Роман Сушко (кооперативний рух) та Василь Кучабський (історія України). Після вишколу на Закарпатті у 1914-1916 роках Іван Чмола та його січовики воювали з частинами російської армії в Карпатах, на горах Маківка та Лисоня, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова, біля гори Гаїмаки, в степах Поділля. Сотня УСС під проводом Чмоли відзначилася у боях і біля сіл Лісовичі та Семиківці.
1916-го під горою Лисонею на Бережанщині сотник Іван Чмола потрапив у російський полон та був інтернований у російський концентраційний табір для австрійських військовополонених Дубовка біля Царицина (тепер – Волгоград), де на початку 1917 року зосередилась еліта УСС, зокрема, Андрій Мельник, Роман Сушко, Василь Кучабський, Іван Андрух, у Царицині перебував полонений Євген Коновалець. ... І тут, у таборі, Іван Чмола організовував щоденні спортивні вправи просто неба, навіть у лютий мороз. У 1917-му він підтримав спроби Євгена Коновальця організувати з полонених українців батальйон і переправити його в Україну. А коли це не вдалося, Чмола з Коновальцем здійснили втечу з Царицина до Києва. За кілька місяців й інші галичани виїхали до української столиці. Там Євген Коновалець та Іван Чмола після перемовин з Галицько-буковинським комітетом вже приступили до створення галицько-буковинської військової частини.
А 20 січня 1918 року сформований Галицько-буковинський курінь Січових Стрільців було перейменовано на 1-й курінь Січових Стрільців, оскільки планувалося, що до його лав прийматимуть добровольців з усієї України. Це збройне формування стало одним із найбоєздатніших в Армії УНР. Четар, згодом – сотник - Іван Чмола командував 2-ю сотнею (200 багнетів) 1-го куреня, брав участь у придушенні січневого заколоту на Арсеналі, у лютому 1919-го захищає від наступу більшовиків станцію Боярка.
Січовим Стрільцям довелось їм бути активними учасниками історичної події - Акту проголошення соборності УНР. Урочистим парадом Збройних Сил УНР командував полковник СС Іван Чмола.
У лютому 1919-го Січові Стрільці вели виснажливі кровопролитні бої на підступах до Києва, який вже захопили більшовики. «Південна група» СС під командуванням І. Чмоли тримала оборону на лінії Київ-Фастів.
У середині лютого 1919 року, після втрати Армією УНР Фастова, Стрілецька рада була змушена всі стрілецькі частини, розпорошені по Східному фронту, перевести в глибокий тил для реорганізації (принаймні в боєздатну дивізію), щоби згодом мати змогу продовжувати бойові дії. Після наради в Козятині 21 лютого всі стрілецькі частини було переведено в запілля в район Проскурова-Старокостянтинова.
Впродовж трьох тижнів реорганізації було сформовано із залишків частин Січових Стрільців Корпус СС. Для організації запасних частин на поповнення Корпусу і для вишколу мобілізованих новобранців у березні 1919 року в Крем'янці було створено так званий Кіш Січових Стрільців, який у липні перенесли до Старокостянтинова. Кіш СС був центром вишколу всіх підрозділів СС-ів (крім кінноти) та осідком старшинської і підстаршинської шкіл Січових Стрільців.
Під проводом 27-річного полковника Івана Чмоли Кіш розгорнув організаційно-вишкільну працю з великим розмахом та енергією, не зважаючи на важкі тогочасні обставини. Кіш став тоді також ідейним центром Січового Стрілецтва. При ньому було зорганізовано Пресову Квартиру СС, яка видавала газету "Стрілецька Думка", що була офіційним органом Корпусу СС та виразником стрілецької ідеології й визвольно-політичної думки. Кіш СС провадив активну роботу з підготовки поповнення Січових Стрільців, що вели тяжкі бої з більшовиками, та їх належного матеріального забезпечення.
Часопис видавався з березня до кінця листопада 1919 року. Усього побачили світ понад 60 номерів, які друкувались у тих місцях, де перебувала Пресова Квартира УСС — Старокостянтинів, Проскурів, Кривин (станція та село поблизу Шепетівки), Здолбунів (станція та місто біля Рівного). Тираж різних чисел був різний: від кількох сотень примірників до шести тисяч.
Всі червневі та липневі номери «Стрілецької думки» видавались у Проскурові. Виняток — №35 від 25 липня 1919 року, який був віддрукований у містечку Дунаївці. Наклад газети, виданої у Проскурові, складав 4-6 тисяч примірників, з яких 1,5 тисячі йшло для Корпусу Січових Стрільців, інші — у вільний продаж. Пересова Квартира у Проскурові розташовувалася на вулиці Старобульварній, 18 (нині – вул. Гагаріна, 18).
«Стрілецька думка» друкувала не лише офіційні повідомлення, вісті з фронту, а й чимало уваги приділяла новинам культури, друкувала літературні твори, а тому користувалася величезним попитом і серед вояків, і серед населення.
В грудні 1919 року, після припинення бойових дій регулярною Армією УНР на території України, Січові Стрільці відходять на захід і після інтернування потрапляють до польських таборів для військовополонених. У 1921 році Іван Чмола нелегально їде до Києва, щоб забрати свою наречену Парасковію Мокроус, з якою познайомився ще 1919 року, коли вона була сестрою милосердя в шпиталі, і молодята через Відень та Прагу переправляються до Галичини.
Вони оселяються в містечку Яворові на Львівщині. В сім`ї народжуються сини Тарас та Ігор. Іван Симеонович викладає в гімназії географію та руханку, організовує пластунський гурток, дбаючи про патріотичне виховання і фізичний гарт юнацтва, проводить таборування в Карпатах. Одночасно І. Чмола закінчив студії у Варшавському університеті. Захистив дипломну працю з геології Карпат й отримав звання маґістра природничих наук.
Навіть після офіційної заборони 1930 року польською владою Пласту в Галичині скаутмайстер Чмола продовжує нелегально тренувати майбутніх борців за відновлення Української державності. В цій праці йому дуже допомагала дружина. Двічі поляки кидали його до в`язниці, а з початком Другої Світової запроторили до концтабору в «Березі Картузькій».
З приходом радянської влади Іван Чмола повернувся додому. У 1939–1941 роках виконував обов’язки завідувача педагогічного дому десятирічки. Щотижня мусив відмічатися у місцевому відділку НКВС. У червні 1940-го він робить спробу втекти на Захід, яка не вдалася через зраду провідника.
22 червня 1941 року Івана Чмолу разом з іншими колишніми «усусусами» арештовує НКВД. Більше його ніхто не бачив. За непідтвердженою версією, Івана Чмолу енкаведисти перед відходом під натиском нацистів розстріляли в Дрогобицькій тюрмі 26-27 червня. Страчених нашвидкуруч закопали у братській могилі в дворі тюрми. Однак ідентифікувати тіло засновника пластового руху та видатного військового досі не вдалося.
Нині ім'я Івана Чмоли носить один з куренів Національної скаутської організації України «Пласт», яка налічує більше 8,5 тисячі членів і є наймасовішою українською молодіжною організацією.
У Львові названо вулицю іменем Івана Чмоли. У Боярці 30 листопада 2019 року на будинку залізничної станції було відкрито пам‘ятну дошку пластуну, старшині УСС армії Австро-Угорської імперії та СС армії УНР Івану Чмолі на честь героїчної оборони станції Боярка та фастівської залізниці від наступу російсько-більшовицьких окупантів 12-15 лютого 1919 року.
