...

Україна на державному рівні почала відзначати День захисника саме 14 жовтня у 2014 році. Це був рік початку рашистської агресії на українські території та загарбницького захоплення української автономної республіки Крим. Щорічне державне свято було встановлене Указом Президента України «Про День захисника України» від 14 жовтня 2014-го № 806 на відзначення мужності та героїзму захисників незалежності й територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу. Звідтоді Україна починає вшановувати саме у цей день усіх тих захисників, котрі впродовж століть виборювали і захищали державність нашої Вітчизни, на противагу лихої пам`яті так званому дню радянської армії - 23 лютого, який нав`язувала українцям вже навіть після восьми років так званої гібридної війни 2014-2022 років п`ята колона рашистського кремля. Адже в нашого українського державного свята - інший сенс, інші витоки, інша – власна - традиція.

З 2021 року пам’ятний день 14 жовтня офіційно названий Днем захисників і захисниць України. Жінки ставали поряд із чоловіками на захист Батьківщини у різні періоди нашої історії. До прикладу, нам відомі імена Христини Сушко та Харитини Пекарчук, які воювали в Армії УНР. У Легіоні Українських Січових стрільців існувала Жіноча чота, співорганізаторкою якої була розвідниця Ольга Басараб. Сотні жіночих імен можна знайти серед героїв Другої світової, бійців УПА. В сучасній українській армії жінки пліч-о-пліч із чоловіками служать на передовій, освоїли спеціальності снайпера, кулеметника, розвідника, механіка, інструктора, медика. За минулі 10 років кількість жінок в українському війську зросла у 15 разів. За інформацією Міністерства оборони, приблизно 15 відсотків особового складу Збройних Сил України нині - це жінки. В лавах ЗСУ служать щонайменше 30 тисяч, а на передньому краї перебуває близько 5 тисяч жінок. Це значні цифри, до того ж, в Україні дуже міцний ветеранський рух – це тисячі воїнів-ветеранів. У День захисників і захисниць ми вшановуємо і жінок, і чоловіків, які стоять на охороні нашої держави. Та це не лише день військових, адже захищають нашу країну і цивільні люди, і волонтери, й медики, й парамедики… До речі, цьогоріч у серпні 2022-го, Президент України відзначив нагородами навіть дітей, які, ризикуючи життям, допомагали дорослим захищати Україну від російської навали.

Дату 14 жовтня для відзначення Дня захисників і захисниць України обрали невипадково. Історія цього свята має давню традицію. Покрову Пресвятої Богородиці вшановували козаки, за що свято отримало другу назву – Козацька Покрова. Українське козацтво має довгу уславлену історію. Перші офіційні згадки про козаків можна знайти ще з 1492 року. Саме тоді запорожці завдали нищівної поразки турецькій воєнно-морській галері і визволили з полону своїх побратимів. Ось з цієї розповіді і починаються літописи про мужні подвиги і легендарні походи козаків. Відомо, що свято Покрови було на Січі найвеличнішим. Козаки вважали Пресвяту Богородицю своєю заступницею і захисницею, і вірили в її силу. В цей день, на Козацьку Покрову, обирали отамана і вирішували, як діяти на наступний рік. А в Україні з 1999 року 14 жовтня офіційно відзначають День українського козацтва.

Українське військо відновленої у 1917–1921 роках Української держави, яка позмінно проіснувала у формі двох УНР та Гетьманату, зберігало козацькі військові традиції в назвах військових частин, структурі, прапорах, одностроях, шанувало українську історичну пам`ять.

Саме сьогодні, 14 жовтня, відзначаємо день народження Української Повстанської Армії, адже воїни-захисники з її лав підняли прапор визвольної боротьби українців за власну державність, продовживши справу своїх попередників часів Української революції 1917–1921 років, а також Української військової організації та Організації українських націоналістів, які виникли після та у відповідь на втрату незалежної української державності на початку 1920-х. Українська повстанська армія була створена під час Другої світової війни в 1942 році. За свідченнями істориків, саме 14 жовтня 1942 року, на Покрову, на Волині, в урочищі Вовчак Турійського району організаційно оформилася Українська Повстанська Армія, загони котрої чинили опір гітлерівській окупації ще з січня 1942-го. У 1943-1944 роках тут діяла велика база УПА під назвою «Січ». Створені з добровольців як громадянська самооборона загони УПА вели бойові дії на значній території України. Українська Повстанська Армія боролася за визволення українських земель та створення суверенної Української держави під час Другої світової війни, воюючи спершу з німецькою окупаційною армією, а, коли нацистський режим був знищений та засуджений, УПА продовжила боротьбу проти ще одного тоталітарного режиму – комуністичного. Під час Другої світової війни повстанське підпілля діяло в усіх регіонах України – від Галичини до Криму і Донеччини. На території сучасної Хмельниччини загони УПА були сформовані впродовж осені-зими 1942-1943 років. А станиці Організації Українських Націоналістів для підпільної роботи були засновані ще з літа 1941 року. Серйозні збройні сутички з гітлерівськими нацистами розпочалися навесні 1943 року, а влітку того ж року були проведені рейди УПА. Загалом на Хмельниччині діяло 10 відділів УПА. Територія області належала до групи «УПА-Південь». Повстанці здійснювала диверсійні акції та займалися пропагандистською роботою. Протягом грудня 1944 року УПА вела бої із 127-м полком НКВС між Жмеринкою та Кам’янцем-Подільським. Від листопада 1944 року до лютого 1945 року УПА провела 79 антирадянських акцій.

На початку 1950-х років на Хмельниччині діяли Кам’янець-Подільський окружний провід ОУН, Віньковецький, Дунаєвецький, Теофіпольський, Білогірський та інші надпроводи, крайовий провід «Поділля». Українське повстанське підпілля боролося проти радянських окупантів на території Хмельницької області фактично до другої половини 1950-х років. Загалом Останній бій УПА відбувся 14 квітня 1960 року в Тернопільській області проти оперативної групи управління Комітету державної безпеки СРСР. На трьох підпільників кинули близько 500 оперативників. В результаті двоє націоналістів були вбиті, а одна учасниця руху, Марія Пальчак, була взята в полон. Зрештою її засудили до ув’язнення, після чого вона повернула до рідного села та вже за незалежності померла. За час свого існування УПА вела бої з радянськими, німецькими, польськими та чехословацькими військами. Чисельність УПА коливалася від 25 до 100 тисяч бійців. Територія діяльності охоплювала всю територію сучасної України, а також Кубань, Польщу, Чехословаччину та Білорусь. Торік у грудні сесія Хмельницької обласної ради на честь 80-річчя створення Української Повстанської Армії визнала поточний, 2022-й рік, роком УПА. Офіційне визнання спонукає поглибити дослідження цієї тематики, назвати для широкого загалу та юного покоління імена борців ОУН та УПА, означити та вшанувати місця пам`яті їхнього подвигу.

На жаль, комуністичний режим зумів у свідомості багатьох затаврувати упівців та учасників Організації Українських Націоналістів, котрі взяли діяльну участь в організації збройного опору загарбникам українських земель всіх мастей як «посібників нацистів». Наратив «українці були на боці фашистів, а «російський народ» здобув перемогу над фашизмом» радянській пропаганді вдалося поширити у світі. Нині на цих радянських пропагандистських штампах російська федерація будує свою пропаганду, звинувачуючи українців у нацизмі лише за прагнення мати незалежну державу і готовність відстоювати її.

Нині Збройні сили України воюють із тим же ворогом, з яким вела боротьбу УПА. Століттями в росії, попри декларативну зміну вивісок, відроджується політичний режим, який за своєю суттю є імперським, авторитарним і нацистським. Підступну і хижу сутність цілком виявила російська федерація, знищуючи українців, незалежно від їхньої національної приналежності і мовних вподобань, нині, під час неспровокованої повномасштабної війни, яку вона веде на українській землі.

Воїни Збройних сил України, які мужньо протистоять загарбникам, успадкували найкращі традиції захисників минулого. Українська армія береже бойові традиції предків та імена героїв, від воїнів-русичів і козаків до січових стрільців і воїнів УПА. Для нас, українців, ця війна – насправді священна і праведна, адже ми обороняємо і звільняємо власну споконвічну рідну землю так, як це робили наші пращури. Нехай же буде з нами їхня сила і правда.

У цей день, дорогі наші захисники, як і вчора, як і повсякчас, ми дякуємо вам усім і кожному - за кожен наш день, за сонце і небо, за можливість вільно дихати, за кожний вдих і видих, за кожний відвойований клаптик української землі, за вашу кров і ваш піт, за вашу сміливість, жертовність і невтомність, за надію, за віру, за любов, за Україну, котра була, є і буде! Боролись, боремося і поборемо! Ми обов`язково переможемо – завдяки вам, наші захисники! А також завдяки нашій єдності, згуртованості. Щодня щогодини, щохвилини долю України вирішує кожен з нас. На полі бою. На волонтерському, медичному, комунально-господарському чи інформаційному фронті. Зброєю. Пожертвами. Відданою працею. Надаючи прихисток тим, хто цього потребує, чи у будь-який інший спосіб підтримуючи свою державу. Слава Україні! Героям слава!