| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Пн, 2022-09-26, 21:13

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Календар України
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2022 » Серпень » 20 » 29 липня 1919 року - Проскурів звільнено від більшовиків
12:53
29 липня 1919 року - Проскурів звільнено від більшовиків
29 ЛИПНЯ 1919 РОКУ ОБ`ЄДНАНІ СИЛИ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ ТА НАДДНІСТРЯНСЬКОЇ УКРАЇНСЬКИХ АРМІЙ ЗВІЛЬНИЛИ ВІД БІЛЬШОВИКІВ ПРОСКУРІВ
Літо 1919 року було найнапруженішим періодом українських визвольних змагань 1917-1921 рр. У цей час на терені України воювали між собою кілька збройних сил. З одного боку – українські Дієва (Наддніпрянська) та Галицька армії. З іншого – російські денікінська та більшовицька, а також польські війська. Взявши до уваги, що Денікіна підтримувала Англія, а поляків – Франція, можна лише дивуватись самовідданості та героїзмові українських військ, які, об'єднавшись в середині липня 1919 року, успішно, з визвольними боями, рушили до Києва, куди переможно ввійшли 30 серпня 1919 року.


Після невдалого наступу на Проскурів, втрачений наддніпрянцями і зайнятий московськими окупантами ще 6 липня, Армія УНР була відтиснута до Збруча і займала лише невелику територію вздовж Дністра з центром у Кам'янці-Подільському. Втрата Жмеринки 8 липня значно погіршила її становище і викликала загрозу наступу більшовицьких військ на Кам'янець-Подільський. «Бої йшли дуже завзяті і вперті, - свідчить очевидець. - Червоні москалі хотіли знищити зовсім армію УНР. Підвозили все нові військові частини і доповнення та кидали їх у бій».



«В українськім війську від травня 1919 р. був брак харчів, а передусім хліба, - пише Ярослав Дашкевич. - Був де переднівок, так що вояки часом і по кілька днів не мали хліба. Українські гроші, гривні, упали дуже на вартості. Не тільки стрілець, але й старшина міг за свою місячну платню купити ледви одну пачку тютюну, але цим ніхто дуже не переймався. Курили листя тютюну, яке можна було дістати від селян, бо тютюн сіяли усі. Можна сказати, що військо властиво не діставало ніякої платні, бо за гроші, які вояк діставав, не можна було нічого купити. Селяни мали збіжжя, але продавати за гроші не хотіли, бо за ті гроші не могли самі нічого дістати, або дуже мало. Крім цього було дуже мало соли. Часом варили кухні страву без соли. Здається, ніяка інша армія була б не витримала тяжких боїв, які доводилося зводити на фронті, у голоді, без хліба і без соли. Українська армія витримувала це».
«Півтора місяця ішли завзяті бої із сильнішим ворогом від Крем’янця до Заслава, Староконстянтинова — на Волині, а потім коло Проскурова і на півдні коло Ярмолинець, Балина — на Поділлі. Бої ті йшли коло Теофіполя, Ямполя, Антонін, Базалії, Миколаєва на Поділлі, Чорного Острова, Гречан. Містечка, села переходили по кілька разів із рук до рук. Ішли бої за кожну переправу на річці Случі, Божку і на інших річках. – описує бойовий шлях Січових стрільців командир гарматної бригади УСС Ярослав Дашкевич. - Це українська придніпрянська армія боронила останків придніпрянщини. Поля ці устелені поляглими у боях, а земля насичена кров’ю. В усіх цих боях брали участь 1-ший, 3-тий, 5-тий гарматні полки, а 4-тий гарматний полк СС у складі дивізії.



Наостанку московські червоні війська таки витиснули українські війська з Проскурова. Січові Стрільці подалися на Ярмолинці. Українські війська були так перемучені щоденними боями, переходами, що здавалося приходить кінець усякому спротиву. Докотилися врешті аж до Балина. Коло Балина совєтські війська перервали український фронт. Дорога на Кам’янець Подільський, де був уряд УНР і центральні установи, була відкрита. Совєтські війська могли тоді захопити Кам’янець, бо не було кому його боронити. Місто було тоді урятоване тільки завдяки щасливим обставинам. Совєтські війська здержалися у своєму наступі, бо на їх запіллі появилася випадково галицька частина. Українська Галицька Армія забезпечувала перед большевиками лінію Збруча. На Збручі стояла сокальська бриґада під командою сот. Вол. Коссака. Вона займала становища коло Підволочиськ і висилала для розвідки по залізничому шляху гармату на плятформі з батерії пор. Володимира Сілецького. У цей критичний час під Балином, команда Сокальської бриґади не знаючи, що діється коло Балина, вислала гармату під командою пор. Володимира Сілецького і курінь піхоти. Цей відділ під’їхав до Чорного Острова. Гармата обстріляла станцію Чорний Острів. Відділ Сокальської бриґади стрінув опір большевиків від станції у Чорному Острові і по перестрілці почав відходити. Ця подія вплинула на большевиків під Балином тим способом, що мусіли стримати наступ, бо мали галицьку частину далеко на задах. Большевики мусіли ліквідувати відділ Сокальської бриґади. Відтиснули вони цей відділ назад за Збруч, а большевицький панцерник на кінець обстріляв гарматним вогнем Підволочиська. Хоча виправа відділу Сокальської бриґади скінчилася відступом назад у Галичину, але ця виправа мимоволі припинила на кілька днів наступ большевиків на південь та врятувала Кам’янець Подільський. За дей час українські війська на цьому відтинку трохи відпочили, упорядкувалися і оборона Кам’янця Подільського була забезпечена».
Не краща ситуація була у тому часі з галицькою армією. Галицька армія, знесилена після Чортківської офензиви, змушена була відступати під ударами зразково оснащеної 1000-тисячної польської армії під командуванням Галлера.
Втративши контроль над переважною більшістю території ЗОУНР і перспективу вести бойові дії на своїй рідній землі, УГА на початку липня 1919 року потрапила у складне становище, вихід з якого різним державним і військовим діячам бачився по-різному. Дехто з військового проводу пропонував відходити війську на територію Румунії або Чехословаччини. Проте під впливом наддніпрянського проводу (Головний Отаман Армії УНР Симон Петлюра та члени уряду УНР постійно вели перемовини з Галичанами та кілька разів проводили зустрічі-консультації) було прийнято історичне рішення про перехід галичан на територію УНР і об’єднання з її республіканським військом. Тим самим УГА уникла інтернування у Румунії чи Чехословаччині, а головне, не зважаючи на останні поразки і зниження бойового духу, вона отримала змогу прислужитися загальноукраїнській ідеї, революційній справі на Правобережній Україні, яка тоді знемагала під ударами Червоної армії. 14-15 липня на засіданні Кабінету Міністрів УНР було прийнято постанову про поширення дії закону про матеріальне та грошове забезпечення військових частин УНР на галицькі війська.
16 липня 1919 року розпочався перехід Галицької армії за Збруч, на територію Наддніпрянської України. Як свідчить автор «Денника Начальної Команди Української Галицької армії»: «Попереднього дня відбулася в Начальній Команді конференція Головного Отамана Петлюри, членів Директорії, Диктатора Петрушевича та генерала Тарнавського і полковника Шаманека. Ще того дня (14-го липня) вислано до Поляків делегацію в складі отамана Шухевича, сотника Луцького і сотника Гузара з предложенням завішення зброї. Мимо висланої делегації не було найменшої надії — здержати похід Поляків. Вечером 15-го липня видано наказ для загального відвороту за Збруч, який фактично зачався дня 16-го липня. […] Начальна Команда переїхала ранком 16-го липня до Кам`янця Подільського». Тоді ж перебралися за Збруч більшість цивільних установ і біженців. Власне сам перехід за Збруч галицьке військо здійснило 17 липня. «В четвер 17 липня вранці стали переходити Збруч бойові частини: бригади І Корпусу коло Гусятина, II Корпусу – у Скалі й III Корпусу в Ніврі й Кудринцях. До полудня всі частини були вже за Збручем і прямували в райони, визначені їм НКГА", – писав старшина УГА й історик Лев Шанковський. На момент перебазування на Поділля УГА складалася з трьох корпусів – 1-го (5-а, 6-а, 9-а, 10 бригади), 2-го (3-я, 4-а, 7-а, 18-а, 21-а бригади) і 3-го (2-а, 8-а, 11-а, 14-а бригади). У складі 2-го корпусу діяла також бригада УСС.
Галичани володіли, за свідченням Лева Шанковського, найкращою порівняно з іншими арміями Східної Європи артилерією. Після переходу Збруча УГА мала 12 гарматних полків. Слабкою ланкою галицького війська була кіннота. Незважаючи на широкі можливості її у маневреній війні, вона не відігравала в УГА великої ролі, оскільки у війську панувала доктрина позиційної війни, в якій кінноті відводилась допоміжна роль. Галичани мали на озброєнні й невеликий повітряний флот (його називали летунською ескадрою), який нараховував спочатку близько 40 літаків – переважно вживані австрійські, німецькі, французькі машини, що могли перебувати в повітрі по 4-5 годин. Загалом військо нараховувало, за даними Л. Шанковського та низки згодних з ним авторів, 47700 вояків, 550 кулеметів, 160 гармат і 20 літаків. А разом з тиловими частинами й обозами галицьке військо, за тим же автором, складало 85000.
Отже, Українська Галицька армія, перебазувавшись на Поділля, була досить грізною силою. А в поєднанні з армією УНР, котра загалом нараховувала близько 35 тисяч осіб, та зважаючи на позитивні риси республіканських вояків, їх краще пристосування до маневреної війни, напівпартизанських методів боротьби, на думку генерала М. Капустянського, могла вийти "прекрасна комбінація” з’єднання акуратності й дисциплінованості галичан з ініціативністю, войовничістю та широким розмахом наддніпрянців, яка могла забезпечити успішне ведення бойових дій та досягнення перемоги. А далекосяжним планом об`єднаних українських армій було звільнення Правобережжя здобуття столиці Української республіки - Києва.
Дієва армія УНР складалася з 3 армійських груп і 3 окремих дивізій. Найчисельнішою була Група Січових Стрільців Євгена Коновальця (10 та 11 піші дивізії, 1 кінний полк і 6 гарматних полків). Проте за час боїв її численність скоротилася з 8 тисяч багнетів і шабель (червень 1919-го) до майже половини цієї кількості у липні. Запорозька Група складалась з 6, 7, 8 піших дивізій (3 тисячі багнетів). Волинська Група (1 і 4 дивізії; 4 тисячі багнетів). Крім них, була ще 2-а («Запорозька Січ»), 3-я та 9-а (Залізнична) дивізії. Разом 14–15 тисяч багнетів і шабель, 120 гармат, 400 скорострілів.
15-17 липня всі три групи Армії УНР розпочали наступ на північ для забезпечення успішного переходу через Збруч та розгортання трьох корпусів Галицької армії. Для І корпусу Галицької армії місцем збору призначили Лянцкорунь, для ІІ-го – Оринин, для ІІІ-го – район Фридрівці–Залуччя. 16 липня Галицька армія почала триденний перехід через Збруч.
Водночас із Херсонщини з боями прибув повстанський загін Юрія Тютюнника чисельністю 3,5 тис. людей. Поки відбувалось перегрупування сил, 11 дивізія Січових Стрільців завдала сильного удару по Таращанській бригаді 44 стр. дивізії (3 тис. багнетів), група Юрка Тютюнника захопила Бар, а повстанці Павловського – Вапнярку.
22 липня 1919 р. Штаб Дієвої Армії дав наказ Наддніпрянській армії перейти до загального наступу проти московських червоних військ, щоб здобути більше території, де могла б розташуватися Українська Галицька Армія і де вона могла б відпочити по боях у Галичині.
«З переходом усієї Галицької армії на Велику Україну, давши Галицьким частинам час для деякого відпочинку і впорядкування їхніх тилів, треба було об'єднаними арміями розпочинати широкі операції для звільнення Правобережжя, - писав у спогадах «Похід українських армій на Київ, Одесу Микола Капустянський. - Перед початком об'єднаного наступу необхідно було утворити сприятливий грунт і забезпечити належне розгортання для всіх наших сил, щоб спрямувати удар у належному напрямку.
Отже, ходило про те, щоб передусім знов опанувати Проскурівський район і цим надійно прикрити важливий для нас напрямок Проскурів-Кам'янець.
Треба було вибити червоних також із Жмеринки та захопити Вапнярський залізничний вузол. Тоді вся залізниця Проскурів-Вапнярка з відгалуженнями на Кам'янець і Могилів лишилася б у нашому посіданні».
Командування обох армій планувало наступ з метою оволодіти залізницею з вузлами Проскурів і Жмеринка та здобути вихід на річку Бужок, вказує полковник Марко Безручко: «Ліва група: просто на Проскурів наступають запорожці і ІІ Галицький корпус. Ліворуч забезпечує їх і допомагає група СС (Січових стрільців) з напрямком на Чорний Острів – Миколаїв. Центральна група: Юрко Тютюнник наступає на Жмеринку. Права група полковника Удовиченка – на Вапнярку. Початок наступу намічено на 26 липня. Москвини, розбиті на своєму крайньому правому фланзі під Карабчиєвом, припиняють наступ на всьому фронті й переходять до оборони, ставлячи значний опір. У той же час починають евакуацію Проскурова».
Наступ розпочався. «Придніпрянська і галицька армії мимо того, що були боями дуже перевтомлені, погано зодягнені, мали мало набоїв, проте якось ніби відродилися, - згадував Роман Дашкевич. - Військом опанувало одушевления. Воякам здавалося, що таки цим разом перемога прийде, і то повна. Усі частини виконували накази дуже радо, ішли радо в бої, а коли прийшли перші перемоги над совєтськими військами, то українське військо забуло про втому, не зважало на перешкоди і не то що переслідувало ворога, а просто доганяло його і летіло вперед».
У той час, як галичани перебували на марші, трапилися події, що внесли певні корективи у раніше вироблені плани. Вранці 18-го липня червоноармійське командування, занепокоєне успіхами українського війська на жмеринському та вапнярському напрямках, віддало наказ своїм частинам розпочати наступ на Ярмолинці – Солобківці та вздовж р. Смотрич. Увечері того ж дня вони захопили Ярмолинці й Городок. Наступного дня командування УНР видало розпорядження запорожцям і Волинській групі вибити ворога з цих населених пунктів, а УСС, здійснюючи фланговий удар, мали допомагати цим групам. Виконуючи наказ, волиняни відбили Городок, здобули деякі трофеї, але під тиском ворога, до того ж не маючи підтримки з боку січовиків, змушені були відступити. Невтішна ситуація на фронті змусила українське командування перекинути в цей район 21-у галицьку бригаду, яку розмістили коло с. Гірчична. Разом з 7-ю бригадою, висунутою в район Маліївці – Лісовий Мукарів, вони утворили групу під командуванням підполковника А. Бізанца для контратаки супротивника, що насувався з району Зіньківців. В район Макова – Шатави прибула бригада УСС. Один з її куренів (3-й) розмістили у Кам’янці-Подільському як залогу. Отже, державний центр УНР в Кам`янці отримав надійний захист на випадок можливого просування радянських військ. На 21 липня 1-й і 3-й корпуси УГА вийшли в призначені для відпочинку райони (1-й – Миньківці – Філянівка – Браїлівка – Карачаєвці – Олександрівський Майдан – Жуківка – Кузелєва; 3-й – Нова Ушиця – Великі Струги – Нова Гута – Вільховець – Шебутинці – Песець – Іванківці).
Захоплення червоними військами Смотрича і Мар’янівки 22 липня створило загрозу для ІІ Галицького корпусу, який перебував тоді в районі Дунаївці – Дем’янківці – Синяківці – Кужелівка – Побіянка – Голозубинці (штаб – у Дунаївцях). Щоб виправити становище, галичани відразу перейшли у контрнаступ: 7-а бригада підійшла під Гайдамаки, 4-а зайняла Чорну, 3-я – Смотрич. Ворог змушений був відступити на північ. Після цих подій частини ІІ корпусу змогли стати на відпочинок: 3-я і 18-а бригади в Смотричі, 4-а – в Чорній, 7-а, зайнявши Зіньківці, залишилась тут разом з 21-ю бригадою. Для охорони лівого флангу і встановлення зв’язку із дислокованим там залізним куренем 1-у кавалерійську бригаду було відправлено до Лянцкоруня. Відпочиваючи, галичани мусили рахуватись із просуванням поляків на заході. Тому зі Смотрича і Лянцкоруня, до якого несподівано вступили польські вояки, частини корпусу були перекинуті до Дунаївців. Цей маневр призвів до надзвичайно великого скупчення військ ІІ корпусу на невеличкій території.
Щоб розрядити ситуацію, було вирішено завдати концентрованого удару по Проскурову, захопити його і, таким чином, збільшити територію для дислокації корпусу. Для здійснення цієї військової операції командування провело відповідне перегрупування сил: 3-я бригада розмістилась у Лісовому Мукарові, Польовому Мукарові і Вихрівцях; 4-а – у Нестерівцях і Циганівці; 18-а – у Станіславівці, бригада УСС (крім 3-го куреня) залишалась у Гуменцях як армійський резерв. 7-у бригаду, що знаходилась в районі Зіньківців, знову підпорядкували 2-му корпусу. Штаб ІІ корпусу мав переїхати до Дунаївців.
У цій першій спільній бойовій акції українських військ брали участь частини Галицької Армії та Армії УНР (корпус УСС, Запорізька група).
Проти цього угруповання противник зосередив значні сили, близько 6500 вояків, які, однак, були значно деморалізовані попередніми невдачами. Наступ розпочався 26 липня.
Саме 26 липня Запорізька Група, ІІ корпус УГА та Група Січових Стрільців розпочали наступ на Проскурів і за 3 дні здобули його. Ще 24 липня Запорожці наступом від Солобківців здобули Ярмолинці і продовжили наступ на Проскурів. 27 липня вони вже вийшли на лінію Скаржинці-Андрійківці- Райківці. При цьому Чорні Запорожці здобули Кудринці, у витоках річки Самець захопивши 4 важких скоростріли, багато набоїв і табір з награбованим більшовиками майном, серед якого було багато церковного начиння.
В ході операції бригади ІІ-го корпусу вже першого дня, 26 липня, просунулися у заданому напрямку. Так, 4-а бригада зайняла Глушківці, 21-а – Грим`ячку, 5-а – Бебехи і Петраші, 3-я – Зіньків, 18-а – Морозів. 27 липня 21-а бригада без бою вступила в Михалпіль, а 7-а вийшла в район Мазники. Наступного дня галичани, після оволодіння районом Ярмолинці (4-а бригада) – Шарівка – Татаринці – Вихилівка (3-я бригада), стягнули свої сили до Михалпіля для захисту деражнянського напрямку і на шосе Ярмолинці – Проскурів для удару по останньому. Одночасно з галичанами розпочали свій наступ Запорожці на Ярмолинці та УСС – на Олексинець Пільний – Жищинці.
Корпус СС розпочав 26 липня 1919 р. наступ на північ від містечка Балина і сіл — Рудки, Карабчіїв та Велика Левада. У цьому наступі брало участь 10 батерей СС. По завзятих боях, у яких відзначилася 7-ма артбатерея СС, Стрільці перервали большевицький фронт, розбивши Таращанську дивізію. Здобули тоді 28 кулеметів, три гармати з кіньми і взяли багато полонених. Ворог відступив на північ і не здобувся на опір. Цей успішний бій біля с. Рудка підняв бойовий дух Січового стрілецтва і став переламним, створивши передумови для наступу Армії УНР та Галицької Армії на Проскурів.
Як саме провадилася триденна операція зі взяття Проскурова, в деталях подає Микола Капустянський:
«Наступ на Проскурів і бої 27.VІІ. Сх. ч. 8.
Наступ на Проскурів почали СС, бо Запорожці спізнилися через непорозуміння (переплутали початок директиви) й почали рух тільки 27.VІІ. Другий корпус наступав уступом позад Запорожців.
27-го Запорожці зломили ворожий опір, вийшли, приблизно, на лінію Скаржинці-Андрійківці-Райківці, кіннота захопила Кудринці та переправи через р. Самець. Ворог залишив Запорожцям 10 кулеметів, 500 мушкетів та інше майно. СС з боями осягнули Фельштин-Доброгоща.
Галичани трьома бригадами підійшли до Михалполя-Мазники-Охрімівці-Зіньків, (головна їхня увага - на напрямок Деражня-Михалпіль).
Волинську групу, для ліпшого розташування, відведено на північ від Лянцкоруня верст на 20 у район Купин (включно - Чемерівці) включно.
Бої 28.VІІ. Сх. ч. 9.
28-го наступ провадиться далі. Запорожці натискають на Проскурів і ведуть успішні бої за переправи через р. Самець. Бронєпотяги вже обстрілюють ст. Гречани й Проскурів, СС підходить майже під Чорний Острів. Галичани стягують свої бригади в район Михалполя для захисту Деражнянського напрямку й на шосу Ярмолинці-Проскурів (4-та бригада для атаки Проскурова). Ворог ставить їм незначний опір.
29-го намічено загальний наступ на Проскурів.
О 7-й год. ранку Чорні Запорожці і частини 7-ї дивізії увійшли в Проскурів по невеличкому бою.
В Проскурів так само вмаршувала 4-та Галицька бригада. Чорні кинулися вслід за відступаючим ворогом, навздогнали його, б'ють і женуть на Заруддя.
Большевики висадили міст через р. Бужок; СС вночішньою атакою, після впертого бою (захоплено кулемети й полонених) здобули Чорний-Острів. Ворог у паніці тікає на північ. Кіннота СС, ступаючи у сліди йому, прямує на Миколаєв. СС посуваються на Бужок.».
Отже, 29 липня 1919 р. частини Запорозького корпусу: Чорні запорожці полковника Петра Дяченка



 і 7 –а Запорозька дивізія Юрія Осмоловського з боєм визволили від більшовиків м. Проскурів. Переслідуючи ворога, що втікав у напрямку Калинівка-Заруддя, чорношличники захопили табори з фуражем, спорядженням і великою кількістю полонених.
Як повідомляє «Денник Начальної Команди Української Галицької армії», цього ж дня, 29 липня: «О 14-й годині дня серед великого одушевлення населення» в місто «вмашерувала» 4-а Золочівська бригада ІІ Галицького корпусу (яка днем раніше була ще в Солобківцях- авт.), де перейшла парадним походом у взірцевім порядку коло свого корпусного команданта». «Ворог уступив до Гріновець, - свідчить автор «Денника», - за ним слідують частини 4-тої Бригади. Ворог там окопався; ведеться бій. Того ж дня інші частини ІІ Галицького корпусу просувалися так: «3-та і 18-та Бригади посуваються здовж шосе до Проскурова, 21-ша Бригада осягнула Колибань, а одним відділом обсадила стацію Богданівці, 7-ма Бригада осягнула одним полком Кожівці - Богданівці село, одним полком Маниківці; відділи вислано на Деражню. Прочі два Корпуси без змін».
Січові Стрільці швидким наступом з боку Фельштина розбили більшовиків і 29 липня 1919 р. зайняли Чорний Острів. Піхоті та гармашам допоміг, оточуючи Чорний Острів з боку Рідкодубів, кінний дивізіон Франца Бориса.
«Треба зазначити, - зауважує Микола Капустянський, - що на І2-й Галицький корпус випадала важка доля почати марш на Проскурів без жодного відпочинку. З польського фронту - впрост на большевицький. В цей же час уже спокійно розташувалися в своїх районах 1-й і 3-й галицькі корпуси. Безумовно, ця обставина мусіла вплинути на рух перетомлених частин 2-го корпусу. Все ж участь 2-го корпусу в наступі спричинилася до наших успіхів, і вони (галичани) виконали поставлене їм завдання.
Моральне значення цієї братерської співпраці було велике. Тепла й урочиста зустріч місцевим населенням галицьких відділів у Проскурові, а також і в інших місцях, спричинилася до піднесення настрою серед вояків Галицької армії. Велика Україна охоплювала своїм впливом вразливу душу галицького вояка і потроху усувала болючі спогади.
Так само Галицька і Наддніпрянська армії почали знайомитися одна з одною на полі бою із спільним ворогом і битися плече-в-плече, та звикли цінити й поважати одна одну. Бої під Проскуровом, Вапняркою та Жмеринкою стали відомі галицькому військові, і воно на власні очі побачило, що Наддніпрянська армія - хоробрий та добрий бойовий товариш.
Населення Великої України почало цінити слухняні та організовані галицькі частини. Вони не грабували, не гвалтували нарід, а радо допомагали йому, по змозі, навіть у домовій господарській праці. Це була не червона розбещена армія, а армія, що вміє дати собі раду в складних обставинах.
Зближення і взаємна приязнь найшли собі відгук у гостинному обіді, який улаштували Запорожці в Проскурові для вищого командного складу 2-го корпусу. На цьому обіді гучно пролунали лозунги Соборної України і бойового братерства українських армій».
Після здобуття Проскурова далі Січові стрільці просувалися на Миколаїв, Шепетівку. Частини ІІ Галицький корпусу, штаб якого розташувався в Проскурові, через Печиськи (7-й полк), Пашківці (8-й полк) просувалися на Старокостянтинів-Шепетівку, 3-а бригада – на Пархомівці_Меджибіж, 7-а Бригада – Шпичинці-Деражня, 21-а бригада – Голосків-Копачівка.
Дивізії Запорозької групи, залишивши галичан у Проскурові, стрімким маршем вирушили в район Меджибожа, Летичева і Літина, щоб відновити сили і розпочати наступ на Вінницю, яку планувалося взяти у десятих числах серпня.
Швидкий успіх у здобутті Проскурова дозволив галичанам і наддніпрянцям повірити у спільну перемогу, започаткував військове братерство між представниками одного народу, століттями розділених між чужими державами.
Переглядів: 35 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2022