| Сьогодні |
|---|
 |
|
Головна » 2026 » Лютий » 5 » З Україною в серці - крізь жорна сталінських концтаборів
13:02 З Україною в серці - крізь жорна сталінських концтаборів |
- Днями виповнилося 95 років від дня народження почесного громадянина міста Хмельницького, борця за незалежність України у ХХ столітті Зіновія Комарницького. Зіновій Комарницький народився 10 січня 1931 року в селі Комарники Турківського району Львівської області у селянській сім`ї, коли захід України ще перебував під польською владою. Батько хлопця ще й був сільським кравцем, тому до хати постійно приходили за замовленнями люди, розповідаючи про трагічне становище українців під окупацією. На утвердження українського світогляду хлопця вплинули розповіді рідного дядька по мамі, котрий навчався у Львівській богословській академії, заснованій митрополитом Андреєм Шептицьким у 1929 році, та тітки – випускниці філософського факультету Львівського університету. Коли до села приїздив український депутат до польського сейму Горечко, шестилітній Зіновій декламував на урочистій зустрічі вірші Т. Г. Шевченка, серед яких була й «Розрита могила». Після закінчення у 1948 році Боринської десятирічки у серпні цього ж року призначений учителем Буковинської початкової школи. За кілька місяців був переведений на посаду завідувача і вчителя Задільської початкової школи. Одночасно навчався заочно в Самбірському педучилищі, яке закінчив 1950 року, і викладав у школі, котру вже переформували на семирічку, математику й фізику. Того ж 1950 року вступив до молодіжної організації ОУН, доєднавшись до підпільних акцій Української Повстанської Армії. «Я бачив антилюдський, антиморальний дух першої окупації Росії в західних областях. Тоді я бачив закатованих людей у в`язницях. Зокрема, 28 червня 1941 року в сусідній Борині, райцентрі за 10 кілометрі від мого рідного села, я особисто бачив на території в`язниці понівечені тіла вбитих нелюдами з НКВС земляків. Тоді ж зрозумів, що німецькі нацисти теж не друзі Україні. Після подій 30 червня 1941 року у Львові, нам стало зрозуміло, що волю українському народові може дати тільки боротьба самого українського народу. Після 30 червня уже почалися організаційні заходи української самооборони від гітлеризму», - згадував пан Зіновій про пережите в дитинстві. Його дядька енкавеесівці заарештували і кинули до Самбірської в`язниці також за кілька днів після 22 червня 1941 року. Там спішно розстрілювали українських патріотів перед приходом нацистів. Вуйкові Зіновія дивом вдалося прорватися з казематів на волю та втекти від розправи в числі третьої черги арештованих , коли кати вже не мали часу на переслідування. Під час гітлерівської окупації в селі діяла народна самооборона для захисту і від свавілля окупантів, і від бандитів, і від внутрішніх ворогів-запроданців, котрі служили в інтересах різних ворогів українства, свідчив Зіновій Комарницький. Перед радянською окупацією, після відступу гітлерівців сотні тисяч українських партизанів йшли в підпілля, заздалегідь готуючи криївки, заготовляючи продукти харчування тривалого вжитку. Навіть ті підпільники, котрі безпосередньо брали участь у регулярних військах УПА, сподівалися на коротший термін боротьби з комуністичними загарбниками, вірили, що їхня боротьба закінчиться швидким припиненням існування самого радянського союзу. «Ми усі були впевнені, що радянський союз розвалиться під спільними ударами національно-визвольної боротьби не тільки українського народу, а й всіх народів, яких пригноблював радянський союз, в тому числі, й прибалтів, і, безумовно, покладали великі надії на сили держав антигітлерівської коаліції. Ми впевнені були в тому, що вони обернуть зброю проти найбільш ненависного ворога людства, проти комуно-фашистського режиму», - підкреслював Зіновій Комарницький. На етапі перебування УПА в глибокому підпіллі розпочалися жорстокі заходи, організовані провокації силами НКВД-МГБ, отієї репресивної машини, з метою дискредитації українських повстанців, викриття підпілля, його зв`язків, постачання. «Наскільки облудною була політика радянських комуністів, ворогів нашого національно-визвольного руху – репрезентувати УПА як силу, яка "висіла в космосі" … Навпаки! В УПА була загальнонародна підтримка, загальнонародна безмежна любов!» Вороги ж, вишколені в боротьбі з національно-визвольним українським рухом ще з 1917 року, шукали різі шляхи: підкупу, залякування, провокацій, репресій – все для того, щоб підірвати соціальну опору національно-визвольної боротьби. Неподалік від школи у селі Задільському на Стрийщині, де викладав Зіновій Комарницький, був відділок МГБ. І школярі, й учителі чули муки катованих українських повстанців, школярів навіть примусово зганяли дивитися на вбитих, понівечених бійців УПА, тіла котрих привозили з облав і спеціально розміщували на видноті на огляд усіх мешканців. «Ми дуже вболівали за наших воїнів. Жаль було дивитися на цих молодих вбитих хлопців…Обливалося кров`ю серце, адже це були наші оборонці. Й це все викликало необхідність на їхнє місце ставати. Заступати їх, щоб ця боротьба продовжувалася, хай навіть в інших формах, з іншою тактикою. Це мала бути боротьба викривальна, підривна». На той час в їхній місцевості совіти розпочали насильницьку організацію колгоспів. У молодіжній боївці ОУН, крім Зіновія, було ще п`ятеро юнаків. На озброєнні мали німецьку гвинтівку, два нагани. Допомагали бійцям загонів УПА: розповсюджували антирадянські листівки, збирали кошти в населення на підтримку повстанців, діставали для них набої. Це було дуже ризиковано: спробуй довіритися людині, не знаючи, чим вона дихає. Але зрадив юних месників свій, один із учасників їхньої боївки. 11 листопада 1950 року сімнадцятирічного вчителя і його побратимів заарештували. Прокурор вимагав у суду вищої міри покарання для «бандерівців». Проте Зіновій Комарницький був засуджений військовим трибуналом військ МВС Дрогобицької області за статтями 54-1 «а» (стосувалася особливо небезпечних державних злочинів, зокрема зради Батьківщини, контрреволюційної діяльності, що мала ознаки зради), 54-11 (цей пункт стосувався змови з метою вчинення контрреволюційних злочинів) і 16-54-8 (йшлося про державні злочини, зокрема «зраду батьківщини» (шпигунство, диверсії) та «контрреволюційну діяльність») на 25 років ув`язнення, 5 років позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна. Ув`язнення відбував на Воркуті, працюючи на підземних роботах вугільних шахт №7 і №29. Колишні повстанці УПА та оунівці – «політичні» - на каторзі трималися гуртом. Там Зіновій Комарницький увійшов до страйкового комітету, коли в`язні їхнього табору, як і інших таборів системи ГУЛАГу, доєдналися до організованого українськими політв`язнями Норильського повстання, що тривало з 26 травня по 4 серпня 1953 року. Норильcьке і Воркутинське (19 липня – 1 серпня 1953 року) повстання були жорстоко придушені. Усіх в`язнів, які були в комітеті, повезли в тундру на страту. Однак в останній момент цей вирок було скасовано, адже після смерті головного тирана в СРСР наставали вже трохи інші часи так званої «хрущовської відлиги». Учасників повстання, в тому числі й Комарницького, знову відправили в шахту на підземні роботи. Комісією Президії ВР СРСР Зіновій Комарницький звільнений з ув`язнення 23.07.1956 р. Але офіційно реабілітований лише у 1990 році. Після звільнення Зіновій Андрійович приїхав на рідну Львівщину до батьків. Та невдовзі батьки і вся родина змушені були переїхати жити на Одещину, щоб уникнути виселення. Подався з ними й Зіновій. У кінці жовтня 1956 р. Одеським обласним відділом народної освіти він призначений учителем початкових класів Вовківської НСШ Комінтернівського району, в 1961 р. переведений на посаду завідувача і вчителя Зоринівської початкової школи на Одещині. У цих же роках двадцятисемирічний Зіновій Андрійович одружився з односельчанкою Стефанією Іванівною, з якою разом закінчили школу і Самбірське педучилище. Працював і навчався заочно. У 1966 році закінчив історичний факультет Одеського держуніверситету. За три роки до того молода сім`я переїхала на рідну Львівщину. Всюди і сам Зіновій, і його рідні відчували на собі недремне око каральних радянських органів. Хоча на пропозицію завідуючого Старосамбірським районним відділом освіти Зіновій Комарницький був призначений директором восьмирічки в селі Великосілля, та колишнього політв`язня не прописували в прикордонному районі. У лютому 1964 року Старосамбірський райвідділ міліції письмово попередив Зіновія та Стефанію, щоб за 24 години залишили територію району. Завдяки безпосередньому втручанню у справу прописки тодішніх голови райвиконкому та завідуючого райвідділом освіти, опальних вчителів все ж прописали, але впродовж наступних двох років бюро Старосамбірського районного комітету компартії на посаді директора Зіновія Комарніцького не затверджувало. Зрештою наприкінці 1965-го затвердили завучем цієї школи. «З першого дня проживання на Старосамбірщині я відчував активне переслідування з боку органів КДБ: обставлений зграєю сексотів, провокаторів, кожен крок пильно відстежується, - згадував пізніше Зіновій Андрійович. – У час найгострішої брежнєвської реакції на грудневій, 1971 р., районній конференції компартійців начальник райуправління КДБ у своїй доповіді звернув увагу, що Великосільською школою керує (завуч) «бендера» (увечері цього ж дня про це я вже знав)». А за деякий час заврайвідділом освіти без пояснення причин настійливо запропонував Зіновію Андрійовичу подати заяву про переведення на посаду вчителя цієї школи. На пропозицію Комарніцького дозволити допрацювати йому до кінця навчального року з тим, що після літньої відпустки він звільниться і навіть виїде за межі району, начальник, очевидно, узгодивши це питання з куратором з КДБ, погодився. Так, вже у серпні 1972-го Зіновій і Стефанія Комарницькі були призначені на посади вихователів Вовковинецької школи-інтернату, що в Деражнянському районі Хмельницької області. Незабаром дружину Зіновія Андрійовича було переведено на посаду вчительки початкових класів, його самого – вчителем історії та математики цієї ж школи. Тридцять років Комарницькі віддали педагогічній праці з дітьми-сиротами. Аж після виходу на пенсію, 2002 року подружжя переїхало на постійне проживання до Хмельницького. Зіновій Комарницький свідчив, що від часу його звільнення з каторги аж до проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року спецоргани тоталітарної системи його жорстоко переслідували, оточивши групою сексотів, організовуючи змовницькі провокації та постійний морально-психологічний тиск. В обласному центрі Зіновій Комарницький одразу долучився до громадсько-політичного життя, активно працював на українське національне відродження. Зіновій Андрійович був серед учасників установчої конференції, яка відбулася у Хмельницькому 18 грудня 1993 року і на якій було проголошено створення Хмельницького обласного товариства політичних в`язнів і репресованих, членів їхніх сімей та його входження до Всеукраїнського товариства. Першим головою Товариства був політв`язень мордовських концтаборів Кузьма Матвіюк. Другим керівником цієї громадської організації був також відомий громадський діяч, батька котрого як «куркуля» і всю сім`ю репресувала і вислала на Алтай радянська влада, - Сергій Албул. З 15 січня 2009 року до 2015 року Хмельницьке обласне товариство політичних в`язнів і репресованих очолював Зіновій Комарницький.
- У 2007 році Комарницький був обраний також головою Хмельницької обласної управи Всеукраїнського братства ОУН-УПА імені Героя України генерала Романа Шухевича – «Тараса Чупринки». Учасники цих товариств, пройшовши крізь жорна тоталітарної карально-репресивної системи, спрямовували зусилля на розбудову вільної соборної України. Підтримували політичні сили національно-патріотичного спрямування, брали участь в масових просвітницьких патріотичних акціях, зокрема, у дні відзначення пам`яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років, героїки ОУН та УПА, свят на утвердження Української державності, вшановували місця боїв УПА з гітлерівськими та кремлівсько-більшовицькими збройно-репресивними силами, проводили виступи в засобах масової інформації, намагаючись засвідчити та зберегти пам`ять про правдиву історію українського народу у ХХ столітті для наступних поколінь. Особливу увагу звертали на просвітницьку роботу з молоддю, проводили зустрічі на теми національно-визвольної боротьби за незалежну Україну. 30 серпня 2017 року 87-річний Зіновій Андрійович відійшов за вічну межу. Рішенням позачергової двадцять четвертої сесії Хмельницької міської ради №1 від 28.09.2018 року Зіновію Комарницькому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» за активну громадську діяльність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові та міській громаді посмертно. Усні свідчення Зіновія Комарницького про Український визвольний рух зберігаються в Архіві усної історії на Платформі Українського інституту національної пам`яті та в архіві ОУН Української інформаційної служби в Лондоні.
|
|
Переглядів: 3 |
Додав: varta
|
|
|
