Милуючись ялинкою під час різдвяних та новорічних свят, ми прикрасимо її не тільки сучасними оздобами, але й дістанемо з коробки старенького ватяного Діда Мороза разом з нашими дитячими спогадами. Звичай прикрашати живу ялинку з`явився понад дві тисячі років тому у давніх кельтів. За легендою, дари, розвішаних на гілках ялини, залучали добрих духів і відганяли злих. У дохристиянській Русі, Новий рік пов'язували з початком землеробства, тож через це святкували його 21 березня. Це було свято весни та хліборобів. Звідси й походить звичай в Україні, засівати у новорічний ранок оселю зерном. Знаковим деревом весняного новорічного обряду, була вишня. Деревце садили восени в діжку, тримали його в хаті, а навесні у березні, вишня розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий новий рік. Тож цвіт вишні слугував «ялинковими» прикрасами. Популярними, особливо у селах, були витинанки — ажурні та силуетні прикраси. Ними оздоблювали стіни, двері та вікна. Перші витинанки виготовляли зі шкіри, а після того, як папір потрапив у село — з паперу. Різдвяне дерево також прикрашали "ялинковим намистом". Спочатку це були справжні жіночі намиста, зроблені зі скла. Пізніше стали виробляти довгі, метрові намиста, створені спеціально для ялинки. Саморобні прикраси були тоді лише у вигляді фруктів і горіхів. Передноворічне прикрашання будинків жителями європейських країн відомо ще з часів середньовіччя, Влада забороняла це робити, тому що подібні дії сходили своїм корінням до старих, язичницьких традицій, які католицької церкви так і не вдалося повністю викоренити. Звичай приносити додому не гілки, а цілу ялинку або сосну, і прикрашати її з’явився в Європі тільки в XVI столітті, ялинку тоді стали називати «різдвяним деревом» (christmas tree) – у жителів католицьких країн вона дотепер асоціюється не з Новим роком, а з Різдвом. Класичні правила прикраси зеленої красуні досі практично не змінилися, хоча сучасні іграшки сильно відрізняються від ялинкових прикрас тих часів. У старі добрі часи всі ялинкові прикраси були символами, кожне з яких несло глибокий сенс з релігійним підґрунтям. Здавна існували канонічні правила прикрас «різдвяного дерева»: «Вифлеємська зірка», «яблука» — сьогодні це кулі — уособлювали біблійний «заборонений плід», палаючі свічки (наразі це електрогірлянди) як емблема Христа, Благодаті й Віри. Також на гілки вішалися фігурні пряники та печиво, фігурки з вафель — як прообраз прісних хлібців, які вживалися при обряді причастя. До середини XVIII століття прикраси були виключно їстівними -горіхи, солодощі та фрукти. З другої половини XVIII століття до ялинкових прикрас додаються паперові квіти, позолочені ялинові шишки, порожні яєчні шкарлупки, а ще — фігурки з карбованої латуні — феї, ангели. Срібні зірочки, квіти, а також мішура з`явилися в XVIII столітті. ї історія починається із Німеччини. 1847 рік видався для Тюринзьких земель неврожайним на яблука, тому склодуви із німецького містечка Лауша створили перші скляні кульки у якості ялинкових прикрас. Так були виготовлені перші ялинкові кулі. Їх робили з кольорового або прозорого скла, покривали зсередини шаром свинцю, а зовні прикрашали блискітками. Незабаром шкідливе для здоров`я свинцеве покриття замінив шар нітрату срібла — так народилася знайома сьогодні всім ялинкова куля Для розпису ялинкових іграшок використовувався срібний і золотий пил,. Протягом тривалого часу все скляні ялинкові іграшки вироблялися тільки в місті Лауша, а потім експортувалися в інші країни Європи, І тільки на початку ХХ століття ялинкові іграшки стали випускати на мануфактурах і фабриках інших країн – в Богемії, Японії, США і Польщі, а потім виробництво блискучих барвистих куль налагодилося в багатьох християнських державах, де існував звичай прикрашати ялинку. На Західній Україні популярними були іграшки за дрезденським зразком — їх виготовляли з об’ємного картону, який проклеювався з обох боків. Дідів робили із вати, яку клеїли на картонну основу. Обличчя дідів майже не відрізнялися одне від одного. Це зумовлено тим, що українці скуповували німецьку літографію — зображення ангелів, Святого Миколая і клеїли їх на створені власноруч іграшки. Так на теренах України з’явився новий звичай – прикрашати ялинку перед Різдвом, так як в ті часи Різдво Христове, нарівні з Пасхою, були найголовнішими святами, а Новий рік святкувався менш пишно. Незабаром, зрозумівши вигідність виробництва ялинкових іграшок, цією справою зайнялися і місцеві промисловці, а в якості матеріалів для їх виробництва використовувалося не тільки скло, але і вата і пап’є-маше. У 1929 році вийшла офіційна заборона на свято та влаштування ялинки. Проте громадяни не змінили традиції – вони таємно прикрашали ялинки та робили іграшки самі. Саме до цього періоду прийнято відносити рідкісні колекційні радянські ялинкові прикраси. Лише напередодні 1935 року ситуація почала прояснюватись, коли П. П. Постишев запропонував у «Правді» повернути свято радянським дітям. Звісно ж, йшлося не про Різдво, а про святкування Нового року. Всі традиції ретельно шліфувалися відповідно до жорсткої радянської ідеології та очищалися від будь-якого релігійного відтінку. Це відбилося і на відновленому в країні виробництві ялинкових іграшок. Різдвяна ялинка досить швидко перекваліфікувалася в ідеологічно правильну комуністичну новорічну ялинку – як і іграшки. Не минуло й двох років після виходу статті, як в Будинку Союзів встановили ялинку, прикрашену кульками з портретами членів Політбюро. Саморобні ж картонні іграшки, загорнуті у фольгу фрукти і фігурки з вати разом з духом дореволюційного Різдва пішли в небуття. Зате на фабриках почали в промислових масштабах випускати скляні фігурки фізкультурників, парашутистів, піонерів, аеропланів, поїздів, прикордонників з собаками, броньовиків. Запрацювали артілі, де до 1960 року ялинкові іграшки виготовлялися вручну. Це були підвісні іграшки та підставочні Діди Морози зі Снігуроньками, зроблені переважно із вати та пап’є маше. Найперший в Радянському Союзі дитячий бал-маскарад з ялинкою пройшов 30 грудня 1935 року в Харкові в Палаці піонерів. А вже на початку 1937 на свято ялинки в московському Будинку спілок Дід Мороз вперше прийшов з онукою Снігуронькою — з тих пір радянські діти не уявляли Новий рік без цих персонажів. Цікаво, що серед колекціонерів старовинних ялинкових іграшок сьогодні найбільше цінуються саме українські снігуроньки Київської фабрики іграшок «Перемога». У результаті зміни зазнала зірка на вершині ялинки – на зміну Віфлеємській прийшла п'ятикутна червона зірка, символ Червоної армії, а також декоративні так звані «піки»; місце куль та ангелів зайняли всілякі фігурки людей та тварин, фруктів та овочів. Така різноманітність форм була суттєвою відмінністю від європейської традиції прикраси ялинки, де іграшки могли бути різнокольоровими, але переважно єдиної форми. Також виготовляли різні фігурки зі скла. З'явилися прикраси зі стеклярусу, з'єднаного мідним або сталевим дротом. Так збирали іграшки геометричної форми – зірки, абстрактні конструкції, навіть літаки. До середини п'ятдесятих робили ватяні іграшки. Багато зразків, що збереглися до сьогоднішнього часу, були артілі – це «Мистецька іграшка» і артіль «Все для дитини». Їх виготовляли з пресованої бавовни, якій надавали потрібної форми. Під час Великої Вітчизняної війни ялинкові іграшки теж випускалися – правда, дуже маленькими партіями: танки, солдати, літаки. Після 1947 року 1 січня знову оголосили святковим вихідним днем, а ялинкові іграшки стали різноманітніше: на гілках красувалися всілякі герої казок, милі звірята. У 50-60 роки до моди увійшли іграшки на сільськогосподарську тему: хліб, помідори, моркви, снопи пшениці та інші продукти. Особливою популярністю користувалися качани кукурудзи. Після виходу фільму «Карнавальна ніч» в моду повернулися скляне намисто. У 1960-і трапився космічний бум, і на всіх ялинках країни з’явилися космонавти, ракети, супутники, планети. Повоєнна відбудова вплинула й на виробництво ялинкових прикрас, яке з ручного, артільного перетворилося на повноцінну індустрію. Це "золотий період" ялинкової іграшки, що захоплює своєю різноманітністю. Іграшки виготовляли на приладобудівних заводах. У моду увійшли маскарадні новорічні маски із пап'є-маше — їх покривали шаром ґрунту та розписували вручну. Українські іграшки з вати мають свою особливість. Часто їх робили досить великого розміру як для підвісної оздоби — 15 см (порівняно зі стандартним розміром 8–10 см). Вата прикрас українських артілей часто лишається білою й не темніє дотепер. Секрет — у технології, за якою білосніжну вату покривали шаром слюди. Личка фігурок робили із пап’є-маше чи мастики та розписували вручну. В Україні функціонували столичні фабрики "Перемога" та Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас. Остання спочатку була заводом з обробки медичного скла, а згодом переросла в найбільше в Східній Європі виробництво новорічних прикрас. Процвітали Одеська муляжна фабрика, Львівська фабрика ялинкових прикрас, фабрика ялинкових іграшок у Лисичанську, Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас. Зараз, на жаль, ватяна іграшка – принада колекціонера або ексклюзивне творіння поодиноких майстрів. |
