Сьогодні ми вам розповімо про наступний експонат з фондів нашого музею. Він не є ані цінним, ані унікальним. Він… звичайнісінький. А чи замислювалися ви над тим, хто і як вигадав найбуденніші речі? Сьогодні ми вам розповімо невідому історію відомої всім «кравчучки».
Якось на початку 1983 року інженера-конструктора Київського авіазаводу Олексія Сергєєва спіткала неприємність - через хворий хребет інженеру не можна було піднімати важких предметів, але потрібно було якось відбудовувати дачний будинок, перетягувати сотні кілограм матеріалів. До чужої допомоги Сергєєв вдаватися не став. Він звик все робити сам.
Взявши в руки лінійку, папір і олівець, конструктор спочатку накидав креслення майбутнього шедевра, а потім змайстрував прообраз кравчучки.
Незважаючи на скромні габарити, вона могла витримати до сотні кілограм, що пізніше гідно оцінив підприємливий обиватель.
Своїм дітищем Сергєєв користувався кілька років, постійно вдосконалюючи конструкцію. Новатор намагався запатентувати та запустити в серійне виробництво свій епічний міні-візок, але країні на той момент такий виріб був не дуже-то і потрібний, а тому інженер очікувано отримав відмову. Як виявилося, ненадовго. З гіркотою усвідомивши, що на літаках нині далеко не полетиш, колектив Київського авіаційного заводу постав перед фактом: або вони терміново запускають у виробництво хоч що-небудь, що хоч як-небудь, але «злетить», або «полетить» рідний завод, а його співробітники остаточно складуть зуби на полицю. Тверезо оцінивши поточні тенденції попиту, в 1991 році на «Антонові» поставили господарські візки на виробничий потік. І результат перевершив всі очікування!
Невідомо, чи реалізував себе повністю Сергєєв як авіаконструктор, проте потреби пересічного мешканця він відчував дуже добре і на ґрунті раціоналізації товарів народного споживання досяг неабиякого успіху. Наприкінці 80-х він очолив відділ товарів народного споживання, створений на базі авіазаводу.
Мало який радянський громадянин не був знайомий хоча б з деякими його розробками. Саме Сергєєв є автором таких бестселерів радянського ширвжитку, як пральна машина «Либідь», дитяча коляска «Мальвіна», та інших дефіцитних товарів, що випускалися на тому ж «Антонові».
Звісно, різного роду саморобні візочки колесили і раніше дорогами України, але даний варіант відрізнявся від своїх побратимів тим, що був заточений під побутові потреби масового споживача: мав набагато меншу вагу і розмір, регульовану ручку (по висоті) і підставку (по площі), знімний модуль у вигляді місткої колгоспної сумки, а при необхідності легко трансформувався на подобу табуретки або альт-форму, що легко вміщується у поліетиленовий пакет.
«Джміль» ТУ У 13449227.002-94 Візок для перевезення ручної поклажі (саме так офіційно називалися перші кравчучки) був шедевром: легке, надзвичайно міцне пристосування було виготовлено з надлегкого авіаційного алюмінію і витримувало навантаження до 100 кілограмів, а для його виробництва були задіяні найсучасніші на ті часи електронні роботизовані лінії.
Першими зметикували користь від кравчучки бізнесмени -«човники». У новоявлених умовах їх промисел досяг свого апогею, як чи не єдиний доступний спосіб жити, а не виживати
При таких обставинах ідея поставити багаж на колеса напрошувалася сама собою і авіагігант фактично виїхав на кравчучці з постперебудовної кризи, а можливо і вцілів завдяки їй. Завод бив усі рекорди зі штампування товару, названого «кризовим виробом № 1»: з конвеєрів сходило до 100000 товарних одиниць в місяць, але пропозиція все одно не задовольняла попит.
Назва «кравчучка» походить від прізвища тогочасного Президента України Леоніда Кравчука, в період правління якого промисел з даним знаряддям набув масового характеру. Більш масивна пізніша модифікація носить відповідну назву «Кучмовоз».
Вчорашні «човники» увійшли в цивілізований бізнес, придбали автівки. В результаті ближче до кінця 90-х більшість виробників згорнули виробництво -товар стрімко втрачав популярність, а у музеї на серійному заводі «Антонов» і досі разом з «Антея» і «Русланами» експонується всім відомий металевий трудівник.
