Щорічно 1 липня з 1995 року відзначається День архітектури України.
В цей день ми згадаємо ще одну втрачену пам'ятку нашого міста, про існування якої нам нагадують тільки декілька фотографій, що збереглися. Тож пропонуємо допис з історії втрачених пам'яток архітектури Проскурова про Велику хоральну синагогу.
На розі сучасної Кам’янецької та Староміської вулиць, де розташований колишній універмаг "Юність”, колись був єврейський квартал. Ближче до річки тулилися будинки найбідніших, заможніші ж купці обирали собі житло ближче до центру міста. Найбільше купців жило на вулиці Кам’янецькій, яка ще 100 років тому мала щільну одноповерхову забудову.
Серед одноповерхової скупченої забудови цих кварталів виділялася будівля Великої хоральної синагоги, яка першопочатково була дерев'яною (споруджена у XVIII столітті), а наприкінці XIX століття перебудована на цегляну в неокласичному стилі. Синагога, як було визначено у зверненні віруючих євреїв до голови ради релігійних культів І.Полянського, «була побудована віруючими євреями у 1904 році та закрита невіруючими євреями у 1937 році».
«Положення про євреїв» від 13 квітня 1835 р. обмежувало кількість молитовних закладів певними рамками. Якщо у містечку було 30 єврейських будинків, то можна було розраховувати на одну синагогу чи молитовну школу, другу дозволяли, якщо було 80 будинків тощо.
Інші синагоги були переважно маленькими, роки переслідувань призвели до того, що громади відмовилися від великих та дорогих синагог. Убогі та непомітні, вони містилися в глибині дворів і мало чим відрізнялися від інших споруд. Однак це не применшувало загального значення синагоги, навіть руїни якої не можна було опоганити. Традиція забороняла знесення приміщення молитовного будинку, що стало непридатним, поки не було збудовано новий в іншому місці. Головне завдання, для якого існує синагога – це читання Тори. А найбільша честь, яку отримує єврей, – це виклик на читання Книги Книг. Коли громада велика – кількість викликів обмежена, і своєї черги ти чекатимеш дуже довго. Тому ті, хто мав змогу купити сувій Тори, самі влаштовували свою синагогу. Так з’являлися синагоги ремісників, водовозів, чоботарів, пекарів… До того ж, у суботу в синагогу їхати не можна – треба йти пішки, тому зручно, коли синагога є у кожному кварталі.
До Першої Світової Війни 1914 року у Проскурові налічувалося 22 синагоги та 28 000 віруючих євреїв.
Численні молитовні будинки були відкриті для щоденного відвідування і найчастіше одночасно служили приміщенням для хедерів (релігійних початкових шкіл). А от у Великій синагозі євреї збиралися лише в суботні і святкові дні або для того, аби послухати проповіді своїх та приїжджих канторів — духовних служителів (їх ще називали "хазанами”), які майстерно вели богослужіння і, як правило, мали визначні вокальні дані і їхні «гастролі» викликали у невеличкому містечку неабиякий ажіотаж, на кшталт концерту сучасного відомого виконавця.
Маген-Давид на щиті та таблиці з 12 заповідями були головною ознакою молитовного будинку. Найпростішою окрасою служили пам'ятні дошки з дерева зі словами молитви та біблійними висловами. Часто зустрічалися зображення семисвічника, що благословляє руки, знаків зодіаку та образні вислови з Талмуду.
Синагога мала чоловіче та окремо жіноче відділення. У чоловічому лави ставили поперек приміщення так, щоб чоловіки сиділи навпроти священного ковчегу із сувоями Тори, з обох боків якого були місця для рабина та почесних членів общини. Така шафа називається синагогальним ковчегом (Арон кодеш) і відповідає ковчегові у Храмі, в якому зберігалися скрижалі з десяти заповідей.
Жіноче відділення будувалося у вигляді галереї навколо північної, південної та західної стіни або взагалі розміщувалося у окремій прибудові.
Не можна було сміятися, жартувати, ховатися від спеки чи холоду, їсти чи пити, приходити у брудному одязі, скорочувати через синагогу шлях чи проводити поминки. Але не заборонялося викупляти та продавати сидячі місця у храмі.
Період ліквідації НЕПу, тобто залишків ринкової економіки (1928-1929), ознаменувався новим наступом на релігію. У містах почалося масове закриття церков та синагог. Зазвичай відібрані будівлі спочатку передавалися під робітничі клуби швейників або шкіряників (у цих професіях було багато євреїв) і називалися на честь євреїв-революціонерів: Рози Люксембург, Мойсея Володарського, Мойсея Урицького та ін.
Під час гітлерівської окупації будівля хоральної синагоги була відведена німцями під склад. Вже 30 травня 1945 року віруючі євреї подали заяву за підписом 50 осіб з проханням дозволити їм зайняти під молитовну будівлю синагоги
на вул. Набережна № 1, яка зайнята під склад та реммайстерні Облавтотракторзбуту, що виконувала термінові замовлення пов'язані з війною. 10 вересня 1945 року Виконавчий Комітет Кам’янець-Подільської. Обл. ради депутатів трудящих своїм рішенням № 1507 уповноваженої Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР з Кам. Під. області у проханні віруючим євреям м. Проскурова про передачу їм у користування колишньої синагоги відмовив, мотивуючи тим, що Облавтотракторзбут займає її з 1934 року і надати приміщення Облавтотракторзбуту під склади неможливо через відсутність у місті Проскурові вільних приміщень.
Виконком Проскурівської Міськради депутатів трудящих 2 січня 1946 року своїм рішенням будівлю колишньої синагоги передав управлінню з кінофікації під кінотеатр, оскільки один кінотеатр у місті не міг покрити потреби населення міста демонструванням кінокартин.
Виходячи з вищевикладеного у проханні віруючих євреїв міста Проскурова про надання їм колишньої синагоги на вулиці набережна № 1. відмовили.
Натомість, замість вищезгаданої синагоги віруючим євреям міста Проскурова передати колишню будівлю синагоги, що розташована за Пекарським пров. № 8 в якому тоді був розташований гараж облконтори "Заготскот".
Кінотеатром синагога так і не встигла стати, після війни будівлю перетворили на спортивний зал товариства «Спартак». Наприкінці 1950-х років квартал навколо синагоги повністю перебудували: спорудили триповерховий навчальний корпус кооперативного технікуму, дещо пізніше до нього прибудували ще один корпус цього закладу освіти, гуртожиток та житловий будинок. Таким чином синагога опинилася у подвір'ї технікуму і була знесена у 1991 році. Тепер на її місці побудований спортивний зал кооперативного коледжу.
