...

17 лютого 2021 року Верховна Рада визнала Революцію Гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи.

Події, які відбувалися з листопада 2013 року, змусили зробити вибір кожного українця. Це була героїчна боротьба, сповнена великою людською відвагою, силою духу і стійкістю, та найцінніше – самопожертвою для кращого майбутнього своєї країни. Усіх тих, хто обрав не пасивне споглядання, а боротьбу за достойне майбутнє – своє і власних дітей - об’єднала мрія жити у демократичній європейській країні, бути господарями на Богом даній землі. Першими в один з листопадових вечорів зібралися у центрі Києва студенти. Мета — висловити незгоду з позицією тодішнього президента, який цілеспрямовано здавав Росії національні інтереси України, обравши не європейський шлях розвитку, як обіцяв, а російський. За це їх розігнав «Беркут», жорстоко побивши — у лікарні потрапили десятки людей.

Три довгих зимових місяці тисячі українців відстоювали свою громадянську позицію – жити у вільній від корупції та хабарників країні, інтегруватися в Європейське співтовариство. Звичайний мітинг перетворився у Революцію Гідності. Саме у ці дні, 18-20 лютого, дев`ять років тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку.

20 лютого 2014 року загинуло найбільше активістів Майдану.

Силовики на Інститутській вулиці розстрілювали протестувальників. О 22:17 Верховна Рада ухвалила постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України», низка представників влади заявили про перехід на бік народу. День 20 лютого став переломним у ході подій Революції Гідності.

Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання з загиблими повстанцями, яких назвали «Небесною сотнею», під час якого лунала пісня «Плине кача...», що стала українським народним реквіємом.

Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську незалежність – до Небесної Сотні.

105-ти Героям Небесної Сотні посмертно надано звання Герой України, а троє іноземців – громадянин Білорусі Михайло Жизневський та громадяни Грузії Зураб Хурція і Давид Кіпіані – посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури й свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи.

Героями Небесної Сотні стали люди, різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17. Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги й самовідданості.

22 лютого 2014 року Верховна Рада України 328-ма голосами підтримала постанову "Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень". Відповідно до постанови, Віктор Янукович оголошувався таким, що у неконституційний спосіб самоусунувся від виконання своїх конституційних обов’язків Президента України. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України позачергові вибори Президента України було призначено на 25 травня 2014 року. Того ж дня виконувачем обов’язків Президента та головою Верховної Ради України став Олександр Турчинов.

Однак боротьбу за Україну не було завершено. У лютому 2014 року Російська Федерація окупувала АР Крим та розпочала гібридну війну на сході України.

Перемога Майдану посилила сепаратистські рухи на сході країни, підтримувані керівництвом Російської Федерації, яке не бажало змиритися із втратою впливу на Україну. Багато членів Самооборони Майдану рушили на Донбас захищати українські землі від проросійських збройних угруповань, деякі активісти брали участь у заходах на підтримку територіальної цілісності держави. Після подій у Києві список Героїв Небесної Сотні продовжував поповнюватися майданівцями, які загинули на Донбасі. Зокрема, 13 березня 2014 року у Донецьку відбувся мітинг "За єдину Україну". Одним з охоронців маніфестантів був 22-річний донеччанин, член ВО "Свобода", активіст Майдану Дмитро Чернявський. Після завершення мітингу група озброєних проросійських бойовиків напала на учасників акції. Захищаючи мирних протестувальників, Дмитро отримав ножове поранення у живіт, яке виявилося смертельним.

У квітні від рук проросійських бойовиків на Донеччині загинули ще троє учасників Революції Гідності. Серед них депутат Горлівської міської ради Володимир Рибак, який очолив місцевий антисепаратистський рух. 17 квітня він намагався зняти прапор так званої ДНР з будівлі Горлівської міськради та встановити державний прапор України, а під вечір того ж дня був викрадений невідомими особами.

Того ж дня неподалік Слов’янська бойовики взяли у полон активістів "Правого сектора" Юрія Дяковського та Юрія Поправку, які разом із ще трьома товаришами вирушили з Києва для вивчення обстановки у місті. 19 квітня тіла Юрія Поправки та Володимира Рибака зі слідами катувань були виявлені у річці Казенний Торець біля селища Райгородок Слов’янського району Донецької області. А 28 квітня там же знайшли тіло Юрія Дяковського.

20 лютого 2014 року стало не просто черговою датою офіційної події в календарі, а своєрідною точкою неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, до старих корупційних схем та маркером протидії "багатовекторності", насправді ж – проросійському тяжінню у зовнішньополітичному курсі. За все це не просто стояли люди на Майдані, за це заплачено дуже велику ціну – людські життя. Євромайдан є пересторогою тим політикам, які не брали до уваги думку людей, вважаючи, що вони ще не скоро позбудуться пост-помаранчевого синдрому та що в усіх суспільних справах перше слово завжди належатиме політикам, а не народу.

Держава не забула тих, хто поліг у січнево-лютневі дні 2014-го: всім їм надано звання Героя України, засновано орден Героїв Небесної Сотні, їхніми іменами названі вулиці, сквери, їм встановлюються пам’ятники. Людина не вмирає. Вона живе стільки, скільки її пам’ятають. Люди, які у ті холодні осінньо-зимові дні й ночі пішли під кулі, житимуть у нашій пам’яті вічно. Принаймні у пам’яті тих з нас, хто є українцем не лише за паспортом, а за духом і свідомістю.

Нині Україна опинилася на передовій проти Путіна, котрий розв`язав брудну, підлу війну проти всього цивілізованого світу і завдяки тому, що ми гідно протистоїмо агресору, уже цілий рік даємо йому відсіч з допомогою світової спільноти, значно зросло міжнародне значення нашої держави. Україна почала реально впливати на міжнародну політику. Бути її суб'єктом, а не тільки об'єктом. Про це свідчить рівень міжнародної підтримки нашої країни, високе місце України в порядку денному Європейського Союзу та США.

Безпрецедентний щоденний подвиг Збройних Сил України, потужний волонтерський рух, єдність і згуртованість всього нашого суспільства, спрямована на протидію підступному агресору та на наближення перемоги нашої держави у цій священній війні – це визначальні ознаки сьогоднішньої доби в українській історії. Ми обов`язково вистоїмо, а наша героїчна боротьба за майбутнє увійде ще однією славетною сторінкою в багатотомну історію України, поряд з подвигом Героїв Небесної сотні та Героїв усіх епох Українських визвольних змагань, котрі своїм волелюбним чином, незламністю, вірою, жертовністю, любов`ю наближали новий день соборної, незалежної, могутньої держави України.

Слава Україні! Слава Героям! Смерть ворогам!