1 січня 1909 року, у селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області) в родині греко-католицького священика народився лідер Організації Українських націоналістів Степан Бандера.
Степан Бандера увійшов в історію як український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття. Після розколу в 1940 році Організації українських націоналістів Бандера був головою Проводу ОУН-Б. Попри багаточисленні домисли та наклепи, які поширювала радянська пропаганда навколо його імені, сьогодні для всіх свідомих патріотів України Степан Бандера є національним героєм, а його статус Борця за незалежність України у XX столітті є законодавчо визначеним.
2008 року Степан Бандера визнаний третім зі ста Великих Українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками опитування громадської думи «Великі Українці».
Знадобилося чимало часу, перш ніж вдалося відновити історичну справедливість навколо постаті Степана Бандери, і на сьогодні, завдяки дослідникам, відтворено об’єктивну картину ролі Степана Бандери у роки Другої світової війни як політика, що протистояв гітлеризму і ніколи не йшов на співпрацю з німецькими окупантами. Отже, згідно з хронологією подій Другої світової війни, провідником, тобто головою Проводу ОУН, «Сірого» (Степана Бандеру) обрали у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН, який відбувався 31 березня-4 квітня 1941 року. 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української держави (автори Акту Степан Бандера та Ярослав Стецько).
5 липня 1941 року ґестапо арештувало С. Бандеру біля Белза, і через Люблін його відіслали до Кракова. Наступного дня відбулася розмова шефа уряду Генеральної Губернії Бюглера і Степана Бандери з вимогою відкликати Акт 30 червня. Коли Степан Бандера відмовився, гестапо заарештувало провідника українських націоналістів.
9 липня Степана Бандеру разом із дружиною Ярославою і тримісячною дочкою Наталкою відправлено в Берлін, під домашній арешт. 15 вересня 1941 року етаповано в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост. З початку січня 1942 року до серпня 1944 року він перебував у спеціальному блоці № 9 Целленбау (Zellenbau) для осіб високого статусу концтабору Заксенхаузен. Невисокий (159 см.) 33-річний в’язень на прізвисько «Сірий» знаходився у камері № 73, поряд з якою була камера сина Нансена – Одда.
Там С. Бандера поневірявся до листопада 1944 року, поки його не викупив гетьман П.Скоропадський. У вересні 1944 року нацисти запропонували колишньому в’язню участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився.
Жертвами окупації – як нацистської, так і більшовицької, у різні роки стали рідні Степана Бандери та його дружини Ярослави, а також багато соратників провідника ОУН. У липні-вересні 1941 році в окупованому нацистами Львові були заарештовані члени ОУН (бандерівці), які доклалися до підготовки та проголошення «Акту відновлення Української держави», й акумульовані у тюрмі на Лонцького та в тюрмі «Монтелюпіх» у Кракові. В результаті перша група ОУН у складі 24 осіб, серед яких були двоє братів Степана Бандери - Олександр і Богдан, привезена в липні 1942 року до концтабору Аушвіц (Освєнцім).
Олександр Бандера, який був доктором політекономії, загинув у таборі Аушвіц у липні 1942 року.
В окупованому німцями Херсоні (є версія, що в Миколаєві) ґестапо розстріляло третього брата Бандери Богдана. А у львівській в’язниці вбили брата дружини. Тещу С. Бандери 26 липня 1944 року закатували лише за те, що її донька була заміжня за Бандерою. НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.
Не полишаючи жаги до розправи, радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року. Впродовж всього життя Степан Бандера опинявся у критичних ситуаціях, що межували на грані життя та смерті. Маючи за спиною смертні вироки та довічні ув’язнення, польські та німецькі в’язниці та концтабори, Бандера відчував, що перебуває під особливою Божою опікою.
Служба Безпеки ОУН виявила, щонайменше, п’ять спроб замахів на Бандеру. Вперше підготовку атентату було розкрито у 1947 році, коли київське МГБ завербувало українця – Ярослава Мороза, який мав організувати вбивство й кинути тінь на українських політичних супротивників. Уже в 1948 році було підготовлено іншого агента – Володимира Стельмащука, який був капітаном в Армії Крайовій. Проте, після невдач київських та варшавських центрів, до справи було підключено станиці НКВД в Чехії. Двох підготовлених агентів було розконспіровано західною розвідкою і вони пізніше відбули терміни покарання у німецьких в’язницях.
У 1953 та 1959 роках СБ ОУН виявила ще дві спроби і в обох випадках підозрювані особи випадково зникали. Проте, в останні роки уже цілеспрямовано велась підготовка завербованого ще у 1950 році Богдана Сташинського. Від 1954 року він перебував у Східному Берліні, а в 1957 році виконав атентат на лідера «двійкарів» Лева Ребета.
Про підготовку замаху на життя Бандери, який 15 жовтня 1959 року здійснить Богдан Сташинський, буде відомо керівництву ОУН, але Провідник, який особисто керував своєю охороною, не надто переймався власним життям.
За день до трагічної загибелі Бандера розказував охоронцеві: «...повідомили мене із СБ, що буде атентат, але це не вперше. Застерігають мене як малу дитину, пригадують мені, але коли, і хто, і де, і в який спосіб – все під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність, сьогодні зранку повторив, завтра появляться для завтрашнього остраху...». Наступного дня Бандера відмовиться від супроводу охорони.
Смерть Бандери стала не лише шоком, але й загадкою для громадськості. Перші припущення про серцевий приступ бандерівці спростовували знаком, який при смерті залишив Провідник – Бандера попереджував, що на випадок атентату залишить знак – руку на зброї. Так, зрештою, і сталося.
І лише у 1961 році вбивця Бандери – Богдан Сташинський, обманувши радянські та східнонімецькі силові органи, здається у руки американської влади та виявляє всю правду про атентат.
