...

Роман Осипович Шухевич (1907-1950) - визначний український політичний, військовий діяч, Головнокомандувач Української Повстанської Армії (1943-1950), чисельність якої сягала до ста тисяч воїнів, голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР), голова проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) в Україні.

Генерал-хорунжий Шухевич (псевдо "Дзвін”, "Борис Щука”, "Тур”, «Чернець», "Тарас Чупринка”, "Р. Лозовський”) став одним з найхаризматичніших, найяскравіших лідерів національного руху за незалежність України під час Другої світової війни і в перші роки після неї. Саме йому вдалося консолідувати патріотичні сили і стати на чолі визвольної боротьби українського народу в дуже важкий час, у період Другої світової війни, укріплення більшовицько-енкаведистського режиму на землях України, перерозподілу світу, в якому Україні відводилася роль колонії. Попри усі зовнішні перешкоди, в умовах бездержавності, він був одним із тих незламних, котрі творили бойовий Дух нашої Нації та підтримували віру мільйонів у те, що Українська Держава відбудеться.

Його життя і боротьба – красномовний приклад того, що поневолена нація має право і обов’язок зі зброєю в руках виборювати свою незалежність і державність. Роман Шухевич, як ніхто інший, розумів: власну державу не можна випросити у ворогів, за неї треба боротися, при цьому – силою зброї.

«Ми - усі вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я - свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але запевняю вас, - ми не будемо боятися вмирати, бо вмираючи будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Ця наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити...», - ці знамениті слова головнокомандувача УПА Романа Шухевича, датовані липнем 1944 року, підкреслюють готовність Воїнів Духу покласти заради волі України власне життя, цілеспрямованість і далекоглядність борців, котрі творили епоху Героїв, котрі у свій час взяли на себе відповідальність і винесли на власних плечах і власній совісті увесь тягар і стихію боротьби української нації.

Щоб зрозуміти усю велич і значення постаті Романа Шухевича, потрібно, справді, як підкреслюють біографи генерала, знати достеменно, який рід, які традиції і які особистості формували з юних літ світогляд майбутнього Провідника і Командира.

Роман Шухевич ріс у патріотичному середовищі, кілька поколінь його роду - і з боку батька і з боку матері - були священниками у Західній Україні. Вони мали ґрунтовну освіту, були елітою регіону, виразниками інтересів українців на теренах земель, які на той час належали Польщі, впродовж ХІХ-ХХ століття сприяли українському національному відродженню. З його родини вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських й військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її незалежність і державність.

Його дід, Володимир Шухевич, – відомий педагог і етнограф, автор п’ятитомного дослідження «Гуцульщина». Батько Романа, суддя Осип Шухевич у часи ЗУНР був повітовим комісаром у Кам’янці-Струмилові. Дядько Степан Шухевич - адвокат, а під час української революції 1917-1921 рр. воював проти поляків і більшовиків командував бригадою в складі Української Галицької армії. Ці приклади визначальне значення у формування світогляду майбутнього командира УПА.

Роман Шухевич успадкував найкращі риси своїх родичів і галицької інтелігенції загалом: патріотизм, інтелектуальність, високу культуру у ставленні до себе і оточення.

Під час навчання в Академічній гімназії (1917-25 рр.) у Львові юний Роман заснував спортивний гурток «Ясний Тризуб». Був активним учасником організації «ПЛАСТ», вправно їздив на ковзанах, лижах, ходив у гори, обливався крижаною водою, веслував, любив футбол (грав за гімназійну команду «Русалка»), займався легкою атлетикою та встановив декілька рекордів Львова з бігу та плавання. Володів п'ятьма мовами: латинською, старогрецькою, польською, німецькою, англійською; здобув освіту інженера з мостобудування у Львівській політехніці (1926-1934 рр.), паралельно навчався у військовій школі старшин і у Львівському музичному інституті імені М. Лисенка з класу фортепіано (улюблені композитори Ґриґ і Шопен). Закінчив курс народних танців Василя Авраменка. Він виступав з концертами на різних сценах Львова. У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Одним із солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі. Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано, грав і співав з «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина». Після цього сварки вщухали.

Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Осипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець – командант УВО, який у 1921-22 роках деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування його свідомості й характеру.

Він, як і багато його ровесників, пережив становлення польської окупаційної влади. Небажання й надалі терпіти такий стан речей приводило їх до лав УВО – Української Військової Організації, утвореної 1920 року, котра стала основою створеної у 1929 році Організації Українських Націоналістів. Доля поставила перед Шухевичем й тисячами інших вибір – жити поневоленим, або боротися за свободу до останнього подиху. Вони обрали останнє й повністю присвятили себе служінню ідеї Української Державності. В постійних переслідуваннях гартувалася воля, з кожною новою перемогою зростало бажання продовжувати боротьбу і протидіяти ворогові, ризикуючи навіть власним життям.

В Організації Українських Націоналістів Роман Шухевич одразу зайняв позиції лідера. Він очолював бойову референтуру і ввійшов до радикального крила організації, яке очолив Степан Бандера. Роман Шухевич багато зробив для становлення цієї організації, вироблення її стратегії.

В 1930-х роках Шухевич брав участь у низці антипольських та антирадянських актах. Перебував під судом, а після - в концтаборі Береза Картузька.

Не слід забувати, що в ці роки Шухевич був успішним підприємцем у сфері реклами: після звільнення з трирічного ув’язнення він разом із приятелем Богданом Чайківським заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама» (з латини – «чутка», «поголоска»). Фірма вдало розвивалася й відзначилася креативним новаторським підходом до реклами, викликаючи інтерес еротичними сюжетами та оригінальними акціями. Окрім газетної реклами, «Фама» активно працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах, тощо. З часом справи пішли настільки добре, що в останні роки існування компанія вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Роман Шухевич весь час вів «чорну» бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля.

Майбутній генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник у польському війську. У 1928-1929 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському і навіть навчався в так званій підстаршинській школі. Але через участь в українській націоналістичній організації він вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і залишився рядовим.

Коли у 1938-1939 роках у Закарпатті виникли умови відродження Української Держави, Роман Шухевич під псевдонімом «Майор Щука» разом з побратимами Михайлом Колодзінським і Зеноном Коссаком увійшов до Головного Штабу «Карпатської Січі» та допомагав захищати рідну землю від мадярської окупації.

З початком Другої світової війни Шухевич стає Крайовим Провідником Західних Окраїн Українських Земель. Як член Революційного Проводу ОУН за підтримки німецької розвідки «Абвер» організує і очолює курінь Дружин Українських Націоналістів «Нахтігаль»(«Соловейко»).

Німецьке командування негативно поставилося до проголошення незалежності України і пропонувало цей захід відкласти на майбутнє. Як відомо, Гітлер вважав, що Україна має стати колонією і постачати Німеччині робочу силу, продукти, корисні копалини … Але бандерівське крило ОУН, зважаючи на антиукраїнську політику гітлерівців під час проголошення Карпатської України, вирішило випередити події.

Після п’ятиденного перебування у Львові батальйон «Соловейко» передали в безпосереднє підпорядкування німецькому командуванню. Бійці під проводом Романа Шухевича вирушили з боями на схід через Тернопіль, Проскурів до Вінниці.

До Проскурова зайшли через Кам’янецький переїзд і вулицею Кам’янецькою рушили вниз у місто.

Був вечір 14 липня 1941 року. На роздоріжжі (сучасне перехрестя Кам`янецької та Подільської, де нині пішохідний перехід), одна група пройшла до в’язниці. Інша група рушила сучасною Проскурівською до приміщень НКВС та до міськкому та обкому партії, який розташовувався у приміщенні, де нині обласний художній музей. Поблизу кінотеатру ім. Чкалова (нині - кінотеатр ім. Т. Г. Шевченка) зупинилися біля пам’ятника кату України Леніну. Особисто Роман Шухевич, використовуючи трос від танкетки, зв’язав «удавку» і закинув на горло комуністичному вождю. Зібралася чимала група патріотично налаштованих проскурівчан. Вони скандували: «Слава Україні! Бандері Слава!»

Роман Шухевич виступив з короткою промовою: «Разом з непереможними військами союзної нам Німеччини ми визволили Проскурів, Ярмолинці, Дунаївці, Городок. Ми незабаром йдемо далі у похід – геть комуняк. Хай живе вільна й незалежна Україна!»

Пам’ятник Леніну потягнули танкеткою до залізничної станції, там він і щез у нетрях проскурівського депо.

Інша атмосфера та інші люди зібралися біля в’язниці. Бандерівці відкрили ворота і всі побачили близько сотні тіл розстріляних людей. Їх знищили солдати НКВС. Але не тому, що це «вороги народу», а тому, що відносно цих людей не було ніяких рішень. То були люди без документів, просто підозрілі особи.

Ще 2 липня секретар ЦК КП(б)У Співак запитав чекістів: що по вашій лінії? Йому відповіли: усіх осіб, стосовно яких ухвалені рішення, вже вивезли на схід. Є більше сотні людей, по яких жодних рішень немає. Прокурори, судді вже евакуювались, згідно з розпорядженнями своїх установ». Чекісти не знали, що з ними робити. Секретар ЦК КП(б)У Співак сказав (дослівно): «…ну что вы с ними возитесь, решайте поскорей!». Аби жоден «ворог» не вцілів, енкаведисти знищили всіх.

Батальйон під керівництвом Романа Шухевича розташувався на ніч в готелі (нині – будівля по вул. Проскурівській, колишнє приміщення музичного училища біля стадіону «Поділля»). «Соловейки» пробули в Проскурові до ранку 16 липня, а далі рушили на Бар-Вінницю… Брали участь в бойових діях проти Червоної Армії, зокрема, під Браїловим і Вінницею. Після цього батальйон було відведено до містечка Юзвин (нині – Некрасове Вінницького району вінницької області).

Уже на початку липня німецька влада арештувала Степана Бандеру, Ярослава Стецька і весь тимчасовий уряд і вимагала відкликати Акт Незалежності. Керівники ОУН відмовилися, тому їх запроторили в концентраційні табори.

Коли Роман Шухевич під час перебування зі своїм батальйоном у Юзвині під Вінницею отримав цю інформацію, дізнався про те, що на нараді 16 липня 1941 р. в ставці фюрера гітлерівці остаточно покінчили з питанням відновлення Української державності, то написав рапорт німецькому командуванню про те, що «Нахтігаль» продовжить боротьбу тільки після звільнення заарештованих керівників ОУН. Тодi курінь роззброїли і вояки були відправлені на Білорусь на охорону доріг і залізниць.

Сам Шухевич ще від початку перемовин не мав жодних ілюзій щодо співпраці з німцями. Мирон Ганушевський переказував слова Шухевича з розмови у Кракові 1940-го: «Я не вірю в їх добру волю визнати Україну самостійною державою. Вони нас тепер потребують і використають, бо ще не знають, як їм піде війна на Сході, але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої пляни».

У листопаді 1942 року батальйон не дав згоди на подальший контракт і 5 грудня цю формацію розпущено, групу старшин ув'язнено у Львові. Шухевичу вдалося втекти. На початку 1943 року Роман Шухевич пішов у підпілля і повністю присвятив себе збройній боротьбі. Відтоді разом із Олексою Гасином, Дмитром Клячківським, Василем Івахівим, Василем Сидором, Олександром Луцьким та Дмитром Грицаєм творить підпільну Українську Повстанську Армію (УПА).

У середині 1943 року на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН Романа Шухевича затвердили головою бюро Проводу ОУН та призначили головним командувачем УПА.

Роман Шухевич був одним з ініціаторів створення в 1944 році Української Головної Визвольної Ради (УГВР). На цьому зборі за пропозицією Романа Шухевича було прийнято багато демократичних програмних документів.

Роман Шухевич виступав проти будь-яких контактів з німцями, бо гітлерівська Німеччина залишилася непримиренним ворогом Української державності. Того ж року він ініціював переговори у Львові з представниками польського підпілля, аби погасити українсько-польський конфлікт.

Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ОУН зробила цілий ряд вкрай важливих політичних кроків: в серпні 1943 проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, прийнято розгорнуту програму організації, що була по суті програмою національно-визвольного руху. В листопаді за участі Шухевича було проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, який мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР. В липні наступного 1944 року ОУН створила підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.

Найбільшої слави у пам’яті нащадків Р. Шухевич заслужив як талановитий організатор і Головний Командир легендарної УПА. Він розумів, що УПА, хоч і започаткована революційною ОУН, фактично має бути всенародною, всеукраїнською силою. Адже за погодженням із Головнокомандувачем УПА генералом Чупринкою, начальником військового штабу УПА-"Північ” був не член ОУН, а прихильник середовища УНР полковник Ступницький, посмертно призначений генерал-хорунжим УПА. Також Командиром Старшинської Школи УПА "Олені” був член ОУН(м) майор Федір Польовий. Прикладів можна навести й більше. Р. Шухевич поділяв думку, що в боротьбі за Українську Державу мають право і святий обов`язок брати участь всі громадяни, незважаючи на ту чи іншу партійну приналежність.

В червні 1946 року ініціював «реорганізування революційних сил» та зміну форм «широкої повстанської боротьби» на «підпільно-конспіративні» збройні дії та активізацію залучення населення Наддніпрянської України до боротьби за Українську самостійну соборну державу. Задля подолання «отаманщини» Шухевич поставив ультиматум командирам усіх загонів – визнати єдине повстанське командування або скласти зброю і припинити боротьбу. Роман Шухевич та його побратими будували Українську повстанську армію за зразками регулярних армій: створювалися штаби (Головний та регіональні), офіцерські (старшинські) школи, система звань та посад, і навіть власна нагородна система. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою української визвольної боротьби 1940-1950-х років.

У жовтні 1949 року підготував «Звернення воюючої України до всієї української еміграції», закликаючи її підтримати всіма силами революційно-визвольний рух в Україні. Роман Шухевич розумівся у всіх дисциплінах військової справи, у теоретичному та практичному плані в організації збройних сил, автор багатьох статей на військово-навчальну тематику («Про бої в лісі», «Про рейди» та ін.).

Сучасники згадували, наскільки мужнім, відчайдушним – аж до авантюризму був провідник Шухевич. Перебуваючи «під ковпаком» гітлерівських, а згодом – сталінських спецслужб, він безліч разів ризикував, з`являючись в людних місцях великих міст, перевтілюючись у найнесподіваніші образи – то сільського дядька, то радянського офіцера. Так, йому вдавалося побувати на театральних виставах і в опері, яку дуже любив, - у Львові та Одесі, відвідати у власному домі лежачого паралізованого батька, перевдягнувшись у форму високого чина МГБ та пройшовши разом зі своїми побратимами через варту, яка пильнувала його житло. І таких випадків-сюжетів для пригодницького фільму – дуже багато було в його житті.

Відомо, що в останні роки перед загибеллю генерал Чупринка серйозно хворів: далося взнаки повстанське життя. Лікарі констатували хвороби серця, шлунку, ревматоїдний артрит. За підробними документами Роман Шухевич двічі улітку 1948-го та 1949-го здійснив ризиковані поїздки до Одеси на лікування в санаторіях разом зі зв`язковою Галиною Дидик. Поїздки до Одеси посприяли його переконанню, що повстанський рух можна поширити й на Схід. Довірені люди Шухевича з цією метою об’їздили майже всі обласні центри, розширили мережу оунівських зв’язків, організували конспіративні квартири. На початку 1950 року важко хворий Роман Шухевич в умовах суворої конспірації працював над планами перенесення підпільних баз, будівництва нових криївок, розробляв інструкції щодо роботи з молоддю, міськими жителями, населенням «Великої України».

Життя генерала Чупринки трагічно обірвалося 5 березня 1950 року в збройній сутичці з оперативною групою МДБ УРСР, котра атакувала його криївку в селі Білогорща (нині у складі Львова). У перестрілці він застрелив майора МДБ. Розуміючи, що вирватися не вдасться, важко поранений автоматною чергою залізний генерал вистрелив собі в скроню, щоб не датися живим у пазурі катам. За провал операції з захоплення Шухевича чимало офіцерів і вищих чинів МДБ отримали стягнення і навіть позбулися посад. Нагороду отримав лише автоматник, якому приписали смерть командувача УПА. Після упізнання тіло Романа Шухевича кремували, а його останки таємно захоронили, за однією з версій, поблизу села Гуків на Хмельниччині, де нині встановлено пам`ятний знак.

Ще 1950 року Роман Шухевич посмертно був нагороджений Золотим хрестом Бойової заслуги 1-го класу та Золотим хрестом Заслуги, а 1951-го – Пластовим Золотим хрестом. 12 жовтня 2007 року указом Президента України присвоєно звання Героя України (посмертно).

Богдан Кравців, редактор пластових, націоналістичних часописів, член редколегії Енциклопедії Українознавства написав про Романа Шухевича: «Був людиною з кожного погляду повною і всесторонньою, і нічого людського не було йому чужим: чулий і ніжний, як музика-поет, і суворий-твердий, як сталь, найперше супроти себе. Пластун-мандрівник, піаніст, спортовець, інженер-технік, підпільник – в усьому був на своєму місці і завжди один із перших. Як вояк, коли взяти до уваги те, що він зробив і чого досяг, як і те, в яких умовинах діяв, не має собі рівних в історії новітніх армій і воєн. В порівнянні з ним – творцем єдиної в світовій історії модерної підпільної армії і комендантом її на протязі майже семи років в умовах збройної боротьби з двома світовими потугами – бліднуть такі світові величини, як Фош, Петен, Роммель чи інші».

Усього 43 роки доля відміряла людині-легенді Романові Шухевичу. Його героїчне, сповнене ризику і гідного чину, життя й харизматична особистість надихали й продовжують бути прикладом самопосвяти в ім`я волі Батьківщини для поколінь українських борців.

Доля родини Романа Шухевича :