...

Досить часто ми стикаємося у побуті та в повсякденному житті з надзвичайно цікавим явищем у культурі  регіонального мовлення – діалектизмами. І сьогодні ми пропонуємо діалектологічний екскурс в один з різновидів подільських говірок – проскурівську говірку. Стосується це діалектних слів, які своїм походженням сягають сивої давнини та завдячують деінколи іншомовному походженню, а інколи кумедному спрощенню, притаманному народним говіркам.

Почнемо ж із повсякденних слів, які часто-густо і зараз можна почути в нинішніх лезнівських, гречанських, ружичанських, раківських тощо подвір’ях сучасного міста Хмельницького та його передмість. А завдячувати цьому явищу треба збереженню ужитково-мовленнєвих традицій всередині родин, де мешкають разом декілька поколінь. Гадаємо, чи не кожен з нас, сучасних городян, неодноразово стикався з такими словами якщо не в побуті, то, можливо, за порогом власної домівки. Давайте ж ділитися почутим – ми розповімо вам про наші спостереження і результати досліджень, а ви у коментарях додасте свої. ;)

«На Великдень принесли мє який красний ГАЛУНО́К» –  мені яку гарну кра́шанку.

«ПА́ТКУ ж мій ПА́ТКУ!..» – Боже ж мій, Боже!..

«А НИ́НЬКИ ж НЕ́НЮ ПАТКУВА́ЛИ, що дощу НІ́Ц немає» – нині мати жалкувала, нарікала на долю, що дощу зовсім немає.

«А у тебе ж досі неприбрана ПОСТЕ́ЛЯ» – ліжко, постіль.

«Бач, сусіди ХО́ДЯТ вже по ВОГІ́РКИ» – дієслова множини у теперішньому часі вживаються без пом’якшення суфіксу наприкінці слова (ХОДЯТ, БІГАЮТ); до слів, що в літературній мові розпочинаються на «О», в проскурівській говірці на початку додається «В»: ОВЕС - ВОВЕС, ОГІРКИ – ВОГІРКИ. Це має застосунок і до імен: ОЛЯ – ВОЛЯ; ОНУФРІЙ – ВОНУФРІЙ.

«То П̕Є́Ц на ДРО́ВАХ, а то ГРУ́БА з двома ФАЄ́РКАМИ, а на них БАНЯ́К з БАРАБОЛЯ́НИКАМИ. А онде ВУ́ГЛЯ для ГРУ́БИ» - це піч, а це плита з двома конфорками, а на них казан із картопляниками. А он вугілля для плити.

«Я тобі БЕ́З ПРИНЕ́СУ, а ти мені – БАЗНИ́К та БЛАВА́Т, та й вінків наплетемо з БИ́НДАМИ» - я тобі бузку принесу́ (в діалектному варіанті в дієсловах однини у майбутньому часі – кореневий наголос), а ти мені – бузину та волошки, та й вінків наплетемо зі стрічками.

«ВОДА́РКУ така ПА́СІЯ бере з того карантину, та ПАСІЮВА́ТИ їй не слід, до БО́ЛЬНИЦІ ж не хоче» - Одарка знервована через той карантин, та нервувати/гніватись їй не слід, бо до лікарні ж не хоче.

«От взую красні КАМА́ШІ, та піду ГУЛЯ́ТИ в них. То вам не ЧЕРПА́ТИ якісь» - от взую гарні черевики, та піду танцювати в них – це вам не калоші якісь.

«Ось тобі ЦЕ́БРО – ПІ́ДЕШ по воду» – ось тобі відро – підеш по воду.

«Ач який ГАЛАТИ́Н! Та ще й ВОПІЮ́С!» - бач який крикун, та ще й п̕яниця!

«У мене є ҐА́БЛІ (ҐРА́ЛІ), у тебе РИСКА́ЛЬ» - у мене є вила, у тебе лопата.

«В ліс по ГУ́БИ» - в ліс по гриби.          

«О́НДЕ ГИ́ЦЕЛЬ ШВЕ́НДЯЄ» -  он собаколов нишпорить.

«ЇВА́Н у новій КАМІЗЕ́ЛЬЦІ та в ГУ́НІ ЛЕ́ЙБИТЬСЯ» - Іван у новому жилеті та вовняному пальто чваниться/гордиться.

«На ЗДИ́БАНЦІ частували ЛЕМІШКОЮ з ГИ́ЖКАМИ та ДРАГЛЯ́МИ, та КЕ́ЛІШОК щораз наливали» - на зустрічі пригощали мамалигою (кукурудзяною кашею) з холодцем та келих кожного разу наповнювали.

«ЗАБЕ́РЕШ РА́ДНО БУРАКІ́В» - забереш рядно з буряками.

«Наречена у ВЕ́ЛЯНІ з НАРА́ДНИМИ СВІТИ́ЛКАМИ здибаються на ВІНКИ́» - наречена у фаті разом з нарядними дружбами/дружками/свідками збираються на весільний обряд заплітання барвінком нареченої.

Тож усім ЩА́СТЯ-ЗДОРО́ВЛЯ, як кажуть у нас у Хмельницькому, та гарного настрою, незважаючи на карантин!

Вікторія Папонова, зав. відділу фондів музею історії міста Хмельницького

Оксана Собко, науковий співробітник музею історії міста Хмельницького