...

Втретє 20 лютого в Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні. Події останніх місяців 2013 та початку 2014 року перетворилися на справжню національну стихію, в якій передався найтонший подих душі нашого народу. Пробудилася приспана роками національна свідомість українців. Під час Революції Гідності понад сотня людей загинула від куль, побиття або відійшла у вічність пізніше від отриманих на Майдані поранень. Їх назвали Героями Майдану, Небесною Сотнею, Воїнами Світла. Їх вчинки не будуть забуті ніколи. Країна змінилася. Настала нова історична віха.

Історія України мала багато трагічних періодів. Коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинялись під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників. Так було і за княжої доби. Так було і за часів Козаччини. І за часів боротьби за незалежність 1917–1921 років. І під час Другої світової. І на початку 1990-х. 4 роки тому знову прийшов цей час – час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією. На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси. Їх об’єднала українська земля та бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались...

Так на Майдані з’явилась ще одна сотня – Небесна. Для України це найголовніша, найвпливовіша сотня. Кожен з них заплатив за свої переконання найвищу ціну – життям. І для нас є святим обов’язком гідно вшанувати Героїв. Щоб ми пам’ятали – хто і за що загинув. Щоб ми їх не зрадили. Темні часи минуть. Колоситиметься хліб. Сміятимуться діти. Житиме Україна. І ми зобов’язані пам’ятати наших героїв.

За офіційними даними Міністерства охорони здоров’я, за час протистоянь на Майдані в центрі Києва загинули та померли на території України відважні сто тринадцять.

Люди, які загинули на Майдані у грудні 2013 – лютому 2014 років, ціною власного життя змінили хід історії України. Безстрашні захисники свого народу... Вони лежали просто неба, накриті жовто-блакитними стягами, і вже не боялися ні снайперів, ні беркутівців... вони прийшли на Майдан, щоб підняти ці прапори у новій, щасливій, вільній і по-справжньому незалежній демократичній державі, а знайшли під ними вічний спочинок... Вічна пам’ять Героям!

Серед загиблих і уроженці Хмельниччини. Їхні імена назавжди викарбуються в нашій пам’яті, адже вони відстоювали та боролись за наше майбутнє. Вони – наша гордість і слава! І сьогодні наша розповідь – про них – Подільських Воїнів Світла.

Бондарчук Сергій Михайлович

м.Старокостянтинів,

вчитель.

Замість сухих слів біографії цієї мужньої людини, яка в 52 роки віддала життя за нашу свободу, зачитуємо листа його учениці: «Його звати Сергій Михайлович Бондарчук. Він був моїм вчителем фізики – одним з тих прекрасних, щирих і добрих людей, які допомогли мені отримати хорошу освіту, яка і допомогла мені опинитись там, де я є зараз. Як вчитель, він дав мені неоціненний дар знань, за що неможливо віддячити. Ми жили в сусідніх хатах в місті Старокостянтинові.

20 лютого я подзвонила додому, коли зрозуміла, що почались страшні події в Україні. Мамі не додзвонилась, а тато з гіркотою в голосі сказав, що Сергія Михайловича застрелили на Майдані. В мене не викликало подиву те, що він був на передовій. Він був справжнім козаком – міцним, вусатим, щирим, життєрадісним, працьовитим і страшенно розумним. Дружина в нього – також вчителька, і поетеса. Разом прожили 33 роки, є дорослий син, розумник. Сергій Михайлович виносив на руках пораненого юнака – земляка з Шепетівки, коли йому вистрелили в спину, і одразу насмерть...»  Вічна слава Герою!..

Васильцов Віталій Валерійович

с. Гаврилівці Кам’янець-Подільського району. Майстер декоративного садівництва.

Віталій народився в селі Гаврилівці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Закінчив Аграрний університет, стажувався за кордоном, був одним з кращих професіоналів у декоративному садівництві України. Брав участь в акціях громадського спротиву на Майдані Незалежності, починаючи з грудня 2013 року.

19 лютого орієнтовно в 00.50 прошелестіли кулі чергою з автомата Калашникова, Віталій почав розвертатися і в цей момент був зроблений постріл з іншого виду зброї. По звуку це явно чутно. Постріл був зроблений снайпером з будівлі главку Міністерства внутрішніх справ, з 2 чи 4 поверху. Дружина залишилася сама з двома дітьми… Вічна слава Герою!..

Дзявульський Микола Степанович

м. Шепетівка, вчитель.

Народився 1 вересня 1958 року у селі Чагерне Ємельянівського району Красноярського краю в родині репресованих. 1962 року разом з батьками, які поверталися із заслання, переїхав до с. Верба Лубенського району, що на Рівненщині.

Закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки. Був депутатом Шепетівської міської ради у 1994–1998 pp. Очолював громадську організацію «Шепетівська спілка підприємців», Шепетівську міську організацію УРП «Собор». Микола Степанович – член ВО «Свобода», помічник народного депутата України Ігоря Сабія, керівник Шепетівської міської громадської організації «Товариство політичних в’язнів, репресованих і членів їхніх сімей». З перших днів Євромайдану Микола Степанович брав активну участь в акціях протесту проти влади. Був координатором Шепетівської міської громадської організації ВГО «Майдан». У Києві Микола Дзявульський завжди був у вирі подій, ніколи не ховався за спинами побратимів. Він опікувався кожним шепетівчанином, який приїздив на Майдан. Загинув на вулиці Інститутській від кулі снайпера, яка влучила просто в серце 20 лютого 2014 року. Вічна слава Герою!..

Корнєєв Анатолій Петрович

1961 року народження. Сільський голова Рудської територіальної громади Кам’янець-Подільського району.

«Його не можна було втримати вдома, батько всім серцем рвався в Київ на Майдан. Говорив: «Як можна ховатися, коли там вбивають дітей...» – згадує донька Героя Небесної Сотні Дарина. Брав участь у контратаці Майдану зранку 20 лютого 2014 року. Загинув на вулиці Інститутській від кулі снайпера, яка влучила в серце. Люди з камінням, дрючками, голими руками погнали добре екіпірованих бійців, яких вчили воювати і вбивати, вранці 20 лютого Майдан перейшов у контрнаступ.

«Нас ніхто не вів в атаку, не було ані прапора, ані командира. Зі словами «Слава Україні!» відбили монумент Незалежності та перейшли на вулицю Інститутську. Там ми почали підніматися вгору і по нас відкрили вогонь автоматники та снайпери з Жовтневого палацу. Люди почали дряпатися на пагорб та бігти по містку через вулицю Інститутську. Якимось дивом ми взяли Жовтневий палац. Тут наші шляхи з Анатолієм Петровичем розійшлися. Він пішов правим флангом. Люди від куль снайперів падали, як підкошені, жерстяні щити не рятували. Люди лягали штабелями. Коли я прибіг до Жовтневого палацу, він уже був мертвий», – пригадує друг сім’ї Віктор Міщишин. Вічна слава Герою!..

Мазур Артем Анатолійович

м. Хмельницький, 26 років.

Закінчив Хмельницький багатопрофільний технологічний ліцей, який нині носить його ім’я. В акціях протесту Євромайдану Артем Мазур брав участь впродовж двох місяців. 18 лютого 2014 року поранений осколками гранати під час сутичок у Маріїнському парку, по-звірячому побитий він отримав відкриту черепно-мозкову травму: в хлопця був проламаний череп, лікарі витягували осколки з голови. Від дня поранення перебував у комі в міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Родичі планували перевезти його в Чехію або Польщу на лікування, проте 3 березня опівдні, не приходячи до тями, Артем помер. З 15-ї майданівської сотні перейшов у Небесну. З Героєм Майдану 4 березня прийшли попрощатися тисячі хмельничан... Вічна слава Герою!..

Пагор Дмитро Олексійович

21 рік, с. Хропотова Чемеровецького району. Студент-заочник Кам’янець-Подільського аграрно-технічного університету.

Працював у Хмельницькому на автомийці. Участь в акціях протестів брав за переконанням. Загинув під будівлею Хмельницького СБУ 19 лютого 2014 року.

«Ми з Дмитром познайомилися на Майдані у Хмельницькому. Разом пішли до Хмельницького СБУ. Люди зупинили тролейбус і протаранили ним ворота, а коли відштовхнули його, ворота впали, й одразу почалася стрілянина. В людей, на ураження! Мене якийсь чоловік схопив за рукав і смикнув у бік. Хтось поряд зойкнув, я обертаюся, а це Діма падає. Його відтягли повзком, бо від асфальту кулі відскакували в різні боки, стріляли з автомата. Я присіла біля Діми, підняла його за голову, він хотів щось сказати, губи рухалися, але закотив очі. Я помацала пульс, його не було. Дмитро стояв просто за мною, і якби не той чоловік, котрий мене смикнув – та куля стала б моєю», – каже свідок тих подій Лариса Корнієнко. Вічна слава Герою!..

Подригун Олександр Володимирович

с. Залужжя Білогірського району. Робітник.

42-річного мешканця Білогірщини Олександра Подригуна знайшли на вулиці Лісовій з проламаною головою. Туди він добирався з Майдану до сестри. Працював у Києві. Був активістом Євромайдану. Батько двох дітей. Загинув 23 лютого в день народження своєї матері, якій цього дня виповнився 71 рік. Вічна слава Герою!..

Шеремет Людмила Олександрівна

Хмельничанка. Лікар. Пенсіонерка.

Вік – 71 рік. До виходу на пенсію пані Людмила працювала лікарем-гінекологом у Хмельницькому міському перинатальному центрі. Вона була активною і чесною людиною. Завжди була в перших рядах і добивалася правди, тому й загинула. Вона постійно ходила на Майдан, до чого закликала кожного, і віддала своє життя за правду. «Вона стала навколішки перед входом в управління СБУ та молилася, – каже священнослужитель, який на Хмельницькому Майдані Незалежності провів панахиду за загиблою Людмилою Шеремет. – Вона не кричала, не грюкала в двері, а просто молилася...» Того трагічного дня, 19 лютого, Людмила Олександрівна прийшла під стіни обласного управління СБУ, аби почути, що СБУ з народом, та дізнатись, що саме вночі спалювали у дворі управління.

Натомість з приміщення пролунала автоматна черга. Людмила Олександрівна отримала поранення в голову. Померла вона від ран 22 лютого 2014 року. В неї залишились чоловік, донька, онука...

Вічна слава Герою!..

Герої Небесної Сотні повстали проти насилля, несправедливості та брутального зґвалтування своєї країни… Кожен здійснив особистий подвиг: віддав найцінніше – своє життя заради нової України. Вічна пам’ять Героям! Чим жили ці Воїни Світла? Що любили? У що вірили? За що стояли на Майдані? Вони були такими ж, як і ми з вами, та, виявляється, їм судилося стати Українськими Воїнами Світла – Небесною Сотнею – обраними, бо вони відстояли найдорожче, що дав Господь людині, – життя ціною свого життя.

Слава Україні! Вічна слава Героям!..