...

На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів Указом Президента України від 23 серпня 2004 року № 987 встановлено День Державного Прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня. Державний Прапор є одним із головних державних символів країни, поряд із Гербом та Славнем. У статті 20 Конституції України за пропозицією фракції Народного Руху України на чолі із В’ячеславом Чорноволом вказано, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Кольори прапора відбивають національні традиції, які ідентифікують певну територію протягом тривалого історичного періоду. Постанову «Про Державний прапор України» затвердила 32 роки тому, 28 січня 1992 року, Верховна Рада України. У цьому документі зазначено: «Затвердити Державним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».

Український прапор має давню і славну історію. Жовто-блакитні барви ще тисячу років тому символізували державу Київську Русь. Князь київський Володимир Великий мав власний герб – золотий Тризуб на синьому тлі. Прапор Руської землі був переважно червоний із золотим тризубом. Корогва Галицько-Волинського князівства – блакитного кольору із золотим левом. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами.

Синій і жовтий (золотий) кольори використовувалися на гербі Королівства Руського XIV століття. Вони також уживалися на гербах руських земель, князів, шляхти й міст середньовіччя й раннього нового часу. До речі, науковці твердять, що первісно кольорами подільського герба були золотий (сонце) і блакитний (поле щита). Саме так цей герб представлено в різних версіях «Хроніки Констанцького собору 1414-1418 років» Ульриха Ріхенталя та у списках гербівника Конрада Грюненберга кінця XV ст. Починаючи із ХVІ століття, козаки Війська Запорозького використовували знамена-хоругви синьо-жовтих барв, а вже з 1710-х років синьо-жовті козацькі прапори почали переважати серед козацьких хоругв. Такі прапори часто виготовляли із синього полотнища з нашитим на ньому лицарем у золотих або червоних шатах із золотим орнаментом. Синьо-жовтий прапор із червоним хрестом посередині з`являється у 1803 році як прапор Чорноморського козацького війська .

Під час хвилі європейських революцій 1848 року, названої «Весна народів», синьо-жовтий стяг утвердився вже як прапор українського народу. Сучасний синьо-жовтий прапор був уперше публічно зафіксований 25 червня 1848 року у Львові, який українці Королівства Галичини й Володимирії розмістили над Львівською Ратушею як національний прапор. Саме після цього випадку синьо-жовтий стяг набував усе більшої популярності в українців, а після революції 1905 року його почали використовувати у Наддніпрянській Україні. У 1917-1921 роках під час Української революції синьо-жовтий прапор був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. 25 березня 1917 р. під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді.

До слова, саме у березні 1917 р. синьо-жовті прапори, за свідченням учасниці подій Наталії Дорошенко-Савченко, піднімає в Проскурові новостворена 13.03.1917 р. Українська Громада. Ось як це було. «Перший виступ нашої громади - це була участь у святі революції.

Як тепер пам`ятаю, був гарний весняний день. Громада призначила збірку коло повітового Земства: хотілося перейти маніфестацією через місто — головною його вулицею Олександрівською.

За себе скажу, я йшла з завмиранням серця: а що, як нас буде жменька? Національне почуття домагалося бачити маси народу в рядах своєї маніфестації.

Е, дурниці, каже Верхола, буде багато, побачите: це все зовнішня полуда, ота русифікація! Правда, це місто, але побачимо. А втім, коли б і було нас небагато, то це ж початок, а не забувайте, то місто ж переважно жидівське.

Жовто-блакитні крила прапорів залопотіли на вітрі, - маніфестація рушила...

На тлі чистої блакиті ніжного весняного неба зацвіли кличі прапорів та плякатів: «Хай живе вільна Україна в федеративній республіці», «В своїй хаті своя сила і правда й воля», «Нехай живе рідна українська школа»...

Жовто-блакитні кокарди - на червоному тлі вказують, хто українець. З кожним кроком уперед росте наша маніфестація, ряди більшають, а з хідників здивовані очі жидів, росіян:

— Дивіться, як їх багато, де їх стільки набралося, чи можна було думати, що їх аж стільки?

Воскресла Україна!..

— Дайте й мені значок, підбігають підлітки, дорослі тиснуться до нас — жінок, шо роздавали відзнаки.

Оглядаюсь і серце рветься від радощів та гордощів: нас так багато! Ось ідуть поважні військові-офіцери. Ось молоденький офіцер-ґвардієць причіплює собі український значок, а там - мої любі учениці!

Співає хор: «Ще не вмерла», слова, що сміялися з марних зусиль двох сотень років російського панування. Слова, що саме тут, на терені «обрусєнія» прибирали ще більшу урочистість.

Коли підходили до площі, де відбувалося свято, то це вже була численна поважна маніфестація.

Наша струя влилася в море голів, що хвилювалися, мов розбурхана стихія. Тяжко протиснутися.

«Товаріщі! Дорогу товаріщам-українцам! Дорогу делегації!» — кричать розпорядчики.

Насилу видряпуємося на поміст трибуни для делегатів і промовців.

Наші прапори замаяли навколо трибуни, а прапор громади став, осяюючи своїх делегатів, на трибуні».

Офіційно національний прапор УНР затвердили в Тимчасовому законі про флот УНР 27 січня 1918 р. Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах». Прапор військового флоту відрізнявся лише наявністю блакитного Тризуба в кряжі верхньої блакитної смуги.

29 квітня 1918 р. на есмінцях та лінкорах, що базувалися у Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття прапору над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до Києва зазначалося: «Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори». Незабаром Центральна Рада надіслала відповідь на радіограму, в якій прохали видати наказ про підняття українських прапорів в Керчі до 8-ої години 30 квітня.

За влади гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові прапори. 16 липня 1918 р. гетьман затвердив військовий прапор Української Держави. 13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг.

20 березня 1920 р. ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор Підкарпатської Русі (яка увійшла до Чехословаччини). 15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України, що відбувся у Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.

ОУН та її попередниця – Українська військова організація (УВО) у своїй діяльності використовували національний прапор. У листопаді 1928 р. до десятої річниці Листопадового чину у Львові над собором св. Юра українські активісти вивісили синьо-жовтий прапор з написом «УВО». Згодом так само вчиняли і ОУНівці, послуговуючись червоно-чорним та національним прапорами. На початку 1930-х рр. з’явився гімн ОУН, де є слова: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій».

У квітні 1941 р. в Кракові Другий Великий Збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним українським прапором. Влітку 1941 року національні прапори майоріли в багатьох населених пунктах України під час проголошення Акта відновлення Української держави.

14 жовтня 1947 р., коли вперше відзначалося Свято Української Повстанської Армії (УПА), Головний осередок пропаганди ОУН доручив підняти у населених пунктах синьо-жовті – державні і червоно-чорні з емблемою –

організаційні прапори. Після втрати незалежної української держави синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби та спроб відновити державність у різних регіонах України у ХХ столітті.

В підрадянській Україні були спроби піднести національний прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Прапор пошили з двох шаликів і від руки зробили напис «Ще не вмерла Україна – ще її не вбито». Студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму. В донесенні радянських чекістів, датованому 31 жовтня 1966 року, йдеться про те, що «зафіксовано вивішування націоналістичного прапора на дроті в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. А на землі, під прапором, сміливці залишили ще й примірник брошури референта пропаганди ОУН Петра Федуна «Хто такі бандерівці і за що вони борються».

30 грудня 1967 року в Дніпропетровську на центральному проспекті невідомі вивісили синьо-жовтий прапор, на древку олівцем був намальований тризуб і зроблений надпис: «Ще не вмерла Україна і воля і слава. 20 листопада 50 років УНР, 22 січня 1918 року — проголошення незалежності України».

21 лютого 1976 року жовто-блакитний прапор з'явився на Хрещатику на даху будинку №21.

22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори.

26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор.

26 квітня 1990 року в день проведення людного мітингу до роковин Чорнобильської трагедії з ініціативи місцевих рухівців, зокрема, письменника Миколи Руцького, був піднятий синьо-жовтий прапор у місті енергетиків Нетішині.

Цього ж таки 1989-го в Хмельницькому на травневі свята багаторічний в`язень брежнєвських концтаборів, член Української Гельсінської спілки Василь Рибак разом зі своїм батьком пошили величезний синьо-жовтий стяг, винесли та прикріпили на 16-ти поверхівці, що біля підземного переходу. А за кілька місяців, якраз 23 серпня 1989-го, Василь Рибак знову підняв такий прапор на сусідній 16-типоверхівці в Хмельницькому поряд з нинішнім ЦНАПом. Це була акція пам’яті – протесту. Бо у цей день 23 серпня 1939-го року був підписаний пакт Молотова – Ріббентропа, що фактично означив початок Другої Світової війни…На той час може десяток людей в Хмельницькому знали про цей жахливий зговір комуно-фашистських вождів, що поділили між собою Європу, а може і ні, свідчить рухівець Віктор Кліщ. Крім того, тоді Василь Рибак разом з братом Валерієм розповсюджували листівки, де було зображено єднання серпа і молота зі свастикою і написано «Пакт Молотова – Ріббентропа».

Локомотивом боротьби за відновлення української державності і забороненої «петлюрівсько-бандерівської» символіки стає Народний Рух України. 8-10 вересня 1989 року у Києві на Установчі збори Народного Руху України в актова залі політехнічного інституту відбувалися під синьо-жовтими прапорами. РУХ – це була перша громадсько-політична сила, яка стала альтернативою компартії. 23 березня 1990 р. синьо-жовтий прапор з’явився над Тернопільською міськрадою. 3 квітня 1990 р. – над Львівською міськрадою. 24 липня 1990 р., після проголошення Декларації про державний суверенітет України, у Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком міської ради. Полотнище було попередньо освячене у Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм.

Над Хмельницькою міською радою прапор вивісили набагато пізніше, аж після проголошення Акта про незалежність України.

Тоді, 24 серпня 1991 року, після прийняття доленосної Постанови ВРУ і власне проголошення Акта про незалежність України група депутатів ВРУ на чолі з В`ячеславом Чорновілом урочисто внесла до Верховної Ради синьо-жовте знамено. Хоча було оголошено, що це прапор, котрий майорів в москві під час протестів коло «білого дому», насправді, за свідченням народного депутата Миколи Поровського, до зали внесли інший прапор, котрого пошили напередодні жінки-членкині жіночої громади Народного Руху. Цей величезний прапор 24 серпня 1991 року несла багатотисячна маніфестація від київського Софіївського майдану під стіни Верховної Ради України. На Майдані його освятив єпископ УАПЦ Володимир (Романюк). Процесія передала прапор депутатам, серед яких були В`ячеслав Чорновіл та Володимир Поровський. «Всі ми клякнули на коліна і поцілували край знамена. Я тримав правий край прапора, а протилежний його кінець ніс В`ячеслав Чорновіл. Ми рушили зі знаменом до Верховної Ради.

Отже, 24 серпня група депутатів занесла до сесійної зали прапор, розміром 8 × 4 метри, і накрила ним трибуну. Цей момент за ініціативою Івана Плюща закарбував художник Олексій Кулаков на картині «Державотворення», розміром 2×5 метрів, яку 22 серпня 2001 року урочисто відкрили на другому поверсі будівлі Верховної Ради України.

Хоча, за свідченням учасників боротьби за Українську державність, зокрема, членів Хмельницького крайового РУХу Лева Бірюка, Віктора Кліща, Олександра Кокряцького, Галини Барабаш, Кузьми Матвіюка, синьо-жовті знамена були неодмінним атрибутом зібрань, публічних громадських акцій РУХу в ті роки, проте по закінченню акцій прапори доводилося забирати з собою додому, бо місцева комуністична влада та правоохоронці пильно стежили, щоб українська національна символіка не прижилася в обласному центрі. (Про це див. детальніше в матеріалі «Історична довідка про факт підняття у місті хмельницькому синьо-жовтого прапора в березні 1991 року»)

За словами Віктора Кліща, синьо-жовті стяги в той час активно використовували й хмельницькі спортсмени, піднімаючи їх на змаганнях, поряд з офіційним прапором Української СРСР. Патріоти шукали будь-яку нагоду, щоб розгорнути стяги Української державності, привернути увагу широкого загалу, хоча часто представники спецслужб, ідейні комуністи намагалися їх зірвати і знищити.

Як пригадує співзасновник організації Народного Руху України за перебудову Лев Бірюк: «Десь 28 серпня після ГКЧП, на позачерговій сесії порушили питання, що треба вивішувати національний прапор. Для того, щоб узгодити серед комуністів, бо їх була все одно більшість в міській раді, тодішній голова міської Ради народних депутатів Михайло Чекман сказав, давайте ми підготуємо це питання, приймемо офіційно і тоді зберемо півміста і повісимо прапор там. Але наші рухівці вже чекали на площі рішення, а його не було. І рухівські депутати розвернулися та покинули сесію, а нас тоді було 12 депутатів, і пішли до виконкому міської ради через площу. І двоє чоловік залізли нагору, зняли червоно-синій прапор і повісили синьо-жовтий. За свідченням попередника М. Чекмана, голови виконкому Хмельницької міської Ради народних депутатів у 1980-1990 роках, Івана Бухала, він як представник влади, знаючи, що синьо-жовтий прапор є національним символом України, помірковано ставився до спроб учасників Народного Руху України встановити у місті національний прапор задовго до офіційних дозволів та законодавчого закріплення цього прапора державним символом. Навіть після проголошення Акту про незалежність України влада чекала сигналів зі столиці, а над Хмельницькою міськрадою ще був червоно-голубий прапор УРСР. «Натомість ми, щоб не загострювати ситуацію в обласному центрі, ініціювали спільну 10-тиденну нараду ветеранів війни та учасників громадських організацій, істориків, щоб дійти компромісу щодо цього прапора, пригадує І. Бухал. - І після тих консультацій ветерани, котрі воювали під радянським прапором, погодилися, що синьо-жовтий прапор – це українська святиня, символ державності, він має право височіти над міськрадою».

Матеріали, надруковані в обласній газеті «Радянське Поділля» за 1991 рік, уточнюють спогади очевидців подій, пов`язаних із запровадженням державної символіки на теренах обласного центру. Так, у № 167 «РП» за 30 серпня йдеться про позачергову сесію Хмельницької міської ради, на якій депутати ухвалили «підняти над міською Радою і приміщенням міськвиконкому поруч з державним (! – авт.) синьо-жовтий національний прапор. Водночас площу Леніна перейменовано на Майдан Незалежності України, доручено виконкому перейменувати ряд вулиць».

4 вересня 1991 року ВРУ після бурхливого обговорення прийняла дуже поетичну Постанову для узаконення підняття над будівлею головного керівного органу України синьо-жовтого прапора на вимогу суспільства. Подаємо її повністю:

П О С Т А Н О В А

Верховної Ради України

Про підняття над будинком Верховної Ради України синьо-жовтого прапора

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

У зв'язку з проголошенням Верховною Ради України Акта про незалежність України, до прийняття Конституції України і проведення всенародного референдуму про нову державну символіку, підняти над Верховною Радою України історичний національний синьо-жовтий прапор, що символізує миролюбиву Українську державу в образі чистого неба і хлібного лану.

Прапор підняти в день прийняття цієї постанови