...

Взятися за голку майстриню спонукав душевний біль через родинну трагедію: 28 червня 2018 року під час бойових дій у смт Луганське Бахмутського району Донецької області від осколкових поранень загинув син її рідного брата Василя Васильовича – Сергій Васильович Остапчук.

Служив племінник Надії Василівни в 72-й окремій механізованій бригаді на посаді механіка-водія у званні сержанта з 2015 року. Пройшов не одну ротацію в зону бойових дій. Постійно перебував на передньому краї: поблизу Авдіївки, Світлодарської дуги.

«Сергійко був середнім сином, - розповіла мама Героя, Раїса Іванівна Остапчук. – Мав чутливе серце, співчував усім, у кого щось не склалося. В дитинстві він рятував пташок. З його легкої руки у нас поселялися на лікування і сорока, і ворона, навіть сова, а якийсь час і їжак був повноправним членом сім`ї. Не дивно, що в боях на Донеччині саме до нього, під його захист, прибилася голодна перелякана вівчарка. Сергій нарік собаку Матільдою. «Вона неодноразово рятувала мене від смерті», - розповідав син, коли приїхав у відпустку востаннє. Душа його мабуть відчувала, що невдовзі покине наш світ, адже бої були жорстокими. І залишив собачку в Хмельницькому – тут вона в безпеці».

Народився Сергій Остапчук 18 липня 1970 року в селі Антоніни Красилівського району. Закінчив Хмельницьку загальноосвітню школу № 22, здобув фах слюсаря контрольно-вимірювальних приладів і апаратури у Хмельницькому профтехучилищі № 8. В юності багато читав про військову техніку, мріючи в майбутньому нею керувати. Був чуйним до чужих невдач, виваженим, доброзичливим, цілеспрямованим, мав багато друзів.

У мирному житті працював електриком в штабі зв`язку ракетної дивізії в Раковому, електриком міської поліклініки № 2, слюсарем міського комунального підприємства «Електротранс». На другому році рашистського вторгнення в Україну вступив на контрактну службу в Збройні Сили України. Відповідально виконував бойові завдання. Указом Президента України № 239/2018 від 23 серпня 2018 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений ордегом «За мужність» ІІІ ступеня.

Рішенням двадцять четвертої сесії Хмельницької міської ради від 28 вересня 2018 року за проявлену виняткову мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного кордону і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед народом України та територіальною громадою міста Хмельницького Сергію Остапчуку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».

«Сестра Надія, вправна вишивальниця, прагнула передати на канві увесь біль гіркої втрати, переживання і сум нашої родини, - розповідає рідна сестра майстрині Віра Василівна Сінчук, котра теж взяла діяльну участь у підготовці панно і передачі дорогоцінної реліквії до музею. – А коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну і ворог почав чинити жахітливі звірства, руйнування мирних міст і сіл, знущатися з цивільних, коли Україна стала оплакувати численні безвинні жертви, знищені рашистськими загарбниками, сестричка підготувала канву, нитки і взялася до роботи. Адже ми всі страшенно переживали і нині вболіваємо за долю рідної землі, стараємося допомогти нашим бійцям. Надія Василівна, до прикладу, постійно передає на передову домашні продукти, городину». Донька сестри майстрині, Віри Василівни, підготувала тканину, обшила краї, також виготовила чохол для панно. А ще родина вдячна за сприяння сусідці Надії Василівни – Інні Вовчук, котра чистила вишите полотно від ковтунців, а також доглядала за господарством Надії Киричук, поки майстриня трудилася над вишиттям у Хмельницькому.

Панно, до речі, вишите настільки ретельно й уміло, що жодного вузлика на звороті не помітиш. «Нехай такою ж гладенькою, рівною і світлою буде дорога нашого народу до перемоги та світлого мирного життя», - зичить землякам вишивальниця. На полотні – герб України – тризуб, калинові грона як символ безсмертя, портрет Тараса Григоровича Шевченка та його «Заповіт». І напис – наче безсмертні скрижалі, закарбовані для майбутніх поколінь:

«Присвячується Великому Українському Народу, який став на бій проти московської навали-орди, що скидала авіабомби, ракети, стріляла з танків і іншої зброї, руйнувала, палила житлові будинки, дитячі садочки, школи, лікарні, церкви, грабувала. Гинули молоді мами з ненародженими дітками, нелюди ґвалтували, вбивали немовлят. Вічна пам`ять усім, хто загинув, Захисникам і Захисницям, які віддали своє життя за волю України!

Слава Україні! Героям Слава!

Від родини загиблого Захисника України Остапчука Сергія».

На світлині – момент передачі вишитого панно до музею. Стоять зліва направо: директор музею Галина Барабаш, Віра Сінчук, Раїса Остапчук, Надія Киричук.