...

У кожного музею є душа. Вона як ріка ‒ часом грайлива і повноводна, а часом тиха й оповита серпанком суму… Здебільшого її течію спрямовують люди, які музеєм опікуються, обумовлюють його розвиток, які ним живуть, ним надихаються… Вони і є музей. Такою складовою душі музею історії міста Хмельницького понад 12 років був непересічний хмельничанин, історичний реконструктор, величезний друг, волонтер, меценат музею Микола Тарас, життя якого в 40 років обірвала ворожа куля, відібравши люблячого сина в матері Наталі Миколаївни, вірного чоловіка в дружини Альони, чудового батька у маленького сина Ромчика, якому зараз тільки шість... І з втратою Колі в музеї утворилася величезна порожнеча, яку ніхто й ніколи вже не заповнить…

16 вересня 2024 року на Алеї Слави на Раківському цвинтарі поховали волонтера музею Миколу Івановича Тараса, який мужньо і без коливань став на захист України першого ж дня повномасштабного вторгнення, вступивши у 86 Хмельницький окремий батальйон ТрО 106-ї бригади ТрО (106 ОБр ТрО, в/ч А7034). Впродовж майже двох з половиною років стрілець 3 роти 3 взводу Микола Тарас вважався безвісти зниклим, відтоді як у травні 2022 року з ним було втрачено зв’язок… Понад два роки тривав його пошук. Ми не втрачали надії на те, що Коля в полоні і що він обов’язково повернеться… Однак останки Героя, ідентифіковані за ДНК-експертизою, були знайдені завдяки зусиллям гуманітарної місії «На щиті» у так званому «Шербурському лісі», що поблизу села Богородичне Святогірської міської громади Краматорського району Донецької області, де 11 травня 2022 року Микола Тарас загинув від ворожої кулі рашистської диверсійно-розвідувальної групи під час виконання бойового завдання.

Впродовж 12-ти років хмельничанин, історичний реконструктор Микола Тарас лишався вірним другом музею, беззмінним волонтером і меценатом, історичним експертом, співзасновником студії історичної реконструкції, реставрації та стилізації «Репліка», що була створена при музеї у 2013 році. Він був музейником за покликом душі, хоча ніколи й не входив у офіційний штат музею. Для нас він був більше ніж волонтер.

Нинішня зала давньої історії в музейній експозиції наповнена десятками реплік середньовічних обладунків, зразків зброї, екіпірування, стилізованим одягом, копіями реманенту тощо, створених або ним самим, або ж на його замовлення за старовинними експонатами музеїв світу чи за графічними зображеннями з картин, гравюр, архівних описів. Обсяг допитливості Колі та його неабияка ерудованість завжди вражали нас, музейників. Крім того, це людина, для якої ніколи не поставало перешкод у досягненні мети при створенні того чи іншого зразка реконструкції: не знаходилося в продажу необхідних деталей – зробить самостійно, мовляв, так цікавіше. Повага та цікавість до історії змалечку та вибагливість до вибору похідних джерел накладали відповідний відбиток на все те, чого торкались золоті вправні руки Колі, адже його завжди хвилювала максимальна наближеність до історичної достовірності чи то предмета, що мав стати експонатом нашого музею, чи то музейної події, до якої він завше залюбки долучався.

Микола Тарас народився 27 березня 1982 року у Хмельницькому. Пристрасть Колі на все життя до історичної реконструкції мала витоки ще з дитинства – твердий «хорошист»-учень колишньої ЗОШ № 5 (нині НВК № 6) виявляв математичні здібності, що поєднувалися із залюбленням в історичні предмети. Про це розповідає мама Колі – Наталя Миколаївна. І це пояснює багато що, адже його майбутнє захоплення історичною реконструкцією вимагало певної математичної точності моделі, над якою працюєш, та історичної достовірності репліки, яку створюєш. Свій, як то кажуть, технарський нахил Микола виявляє по закінченні 11 класу у 1999 році, несподівано навіть для батьків вступивши на факультет радіотехніки тодішнього Хмельницького технологічного університету «Поділля» (нині ХНУ), де 2004 року здобуває фах радіоінженера, отримавши диплом з відзнакою. Однак за фахом молодому спеціалісту вдалося попрацювати лише рік – далася взнаки тогочасна економічна нестабільність. Примітний і доленосний рядок у біографії Миколи Тараса – хмельницьке приватне підприємство «САНТЕЙ» ‒ завод з виготовлення автомобільних причепів власної торгової марки. Тут Микола Тарас пропрацював тривалий час, обіймаючи посаду заступника начальника з постачання.

Військово-історичні фестивалі в Україні, що проводились у західноукраїнських фортецях і замках – від Меджибожа і Кам’янця-Подільського до Збаража та Луцька, – надихали Миколу Тараса на створення історичних реплік середньовічних костюмів, аби стати по інший від глядача бік дійства ‒ взяти в ньому участь і таким чином бути ближче до історії, з головою занурюючись у різні епохи. Захоплення сина підтримала мама Наталя Миколаївна, допомагаючи з пошиттям костюмів, створенням шкіряних сумок і кисетів, пасків і ременів. Коля знаходить однодумців і стає співзасновником історичного клуба «Сort Fortis», паралельно займається історичною реконструкцією й нематеріальної культури - відтворенням середньовічного танцю, дослідженням і популяризацією середньовічних ігор, які, хто зна, можливо, були колись знайомі і плоскирівчанам. Військові звичаї і чини, світські побут і манери, селянські обряди й забобони – багато що, крім блиску залізних обладунків і мечів, приваблювало допитливу увагу реконструктора. А скільки ще нереалізованих проєктів могло би втілитись у реальність, якби не війна…

Попрощатися з Героєм прийшло чимало людей – ритуальна зала на вулиці Святослава Хороброго, 5 потопала у квітах, які принесли, аби висловити свою повагу Воїну та розділити гіркий біль утрати з його матір’ю Наталею Іванівною Тарас і дружиною Альоною Колоногою, родичі, друзі, знайомі, колеги, музейники, реконструктори.

По завершенні панахиди за загиблим Героєм ведеться згадати його добрі діяння. Слово взяв заступник Хмельницького міського голови Микола Ваврищук. «Хто зна, що очікувало би нас із вами, якби не наші відважні оборонці, які без вагань стали на захист рідної землі, власної домівки, дорогої родини, ‒ сказав він. – Якби не такі сміливці, як Микола Тарас, чи втрималась би Україна? Чи вистояли би Київ, Харків, Дніпро?.. Вічна шана Миколі Тарасу! Герою слава!»

Пані Галина Барабаш, директор музею історії міста Хмельницького, сказала, що «в місті Хмельницькому мешкає близько 300 тисяч людей, але серед цих 300 тисяч не знайти більше такого Колі, бо він такий у Хмельницькому лише один». Пані Галина розповіла, як Микола Тарас завжди переймався, яким буде музей, ЩО саме музей збереже для наступних поколінь; про те, що в кожній з експозиційних зал є музейні предмети, які не стали би експонатами цього музею, якби до цього не доклав своїх зусиль, свого часу, своїх коштів, своїх умінь Коля.

Обміліло русло душі музею, втратило життєствердні фарби – немає нашого Колі…

Але він живе і житиме в обладунках, з якими так подобається селфітися відвідувачам музею. Він живе і житиме у його щитах, мечах, середньовічних цікавинках, які, немов ребуси, завше затягують допитливих розгадати, що ж то таке є. Він житиме у макеті подільської печі в залі етнографії, якого б не було, якби не Коля. Він житиме у репліці трипільського вертикального ткацького верстату, у моделі верстату для плетіння крайок, у середньовічних іграх, з якими знайомлять відвідувачів у музеї.

Зрештою, у величезній величній монстері – живій монументальній окрасі мистецької зали музею, котра би не оселилася тут, якби не Коля…

Музей історії міста Хмельницького назавжди збереже світлу добру пам’ять про Істинного Лицаря України ‒ Миколу Тараса. Вічна Слава Герою!