...

87 років тому, 24 грудня 1937 року, в селі Єрки на Черкащині народився В’ячеслав Чорновіл – визначний борець за незалежність України у ХХ столітті, державний, громадський і політичний діяч, журналіст, один із лідерів українського правозахисного та дисидентського руху, багаторічний політв’язень радянського режиму, народний депутат України I-III скликань, один із засновників та лідер Народного руху України, Герой України. В'ячеслав Чорновіл ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Разом з іншими діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів.

В’ячеслав Максимович Чорновіл походив із родини сільських учителів. Закінчив школу із золотою медаллю. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.. Три роки працював редактором молодіжних передач на Львівській студії телебачення. У травні 1963 переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Склав кандидатські екзамени, пройшов по конкурсу в аспірантуру Київського педінституту, але не був допущений до навчання з політичних мотивів. Деякий час працював на будівництві Київської ГЕС, потім завідував відділом у ґазеті "Молода гвардія”. Розповсюджував літературу самвидаву. Разом з І.Світличним, І.Дзюбою, Є.Сверстюком, А.Горською та ін. з 1963 був активним учасником руху шістдесятників, співавтором і розповсюджувачем самвидаву, організатором і учасником багатьох акцій, брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

8 серпня 1965-го 27-річний Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку в селі Шешори на Гуцульщині. А за місяць разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив проти арештів української інтелігенції на прем’єрі фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі "Україна”. Саме Чорновіл тоді вигукнув: "Хто проти тиранії – встаньте!”

В’ячеславу Чорноволу за "політичне хуліганство” влада оголосила сувору комсомольську догану. Тоді ж його не зарахували до аспірантури, куди він пройшов за конкурсом.

Його перша кримінальна справа на початку 1966-го пов’язана з відмовою давати свідчення на закритому судовому процесі над Богданом і Михайлом Горинями, Мирославою Зваричевською та Михайлом Осадчим. Суд виніс окрему ухвалу про притягнення В’ячеслава Чорновола до відповідальності за відмову свідчити. 8 липня 1966-го його засудили на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

Тоді він підготував документальне дослідження "Правосуддя чи рецидиви терору?” – один із найсміливіших зразків тогочасної політичної публіцистики. А укладання авторського збірника "Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців”)”, який вийшов друком у Парижі, стало причиною другої судової справи.

15 листопада 1967-го В’ячеслава Чорновола за "виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад”, засудили до 3 років позбавлення волі.

У 1970-му він створив підпільний журнал "Український вісник”. Впродовж двох років видав шість випусків з інформацією про політичні репресії в Україні та хронікою українського національного спротиву.

Знову В’ячеслава Чорновола арештували на початку 1972-го за аналогічними обвинуваченнями. У 1972-му витримав 83 допити. Від КГБ отримав прізвисько "Неугомонний”. Із спогадів вірменського дисидента та політв’язня Паруйра Айрякіна: "Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму – ми шили рукавиці – виконував не за вісім годин, а за три години – решту часу він був зайнятий сам собою.Прокурор, який судив Чорновола, має звання "Почесний працівник прокуратури України”. Другу (1967 р.) і третю (1972 р.) кримінальні справи проти В’ячеслава Чорновола порушив прокурор Львівської області Борис Антоненко (1912-2010 рр.). Свою посаду прокурор обіймав протягом 20 років. Антоненко написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і "українськими буржуазними націоналістами”. У 2003-му цьому прокурору призначена пенсія згідно із Законом України "За заслуги перед Україною”. В червні 2006-му Антоненку оголосив подяку генеральний прокурор України Олександр Медведько. А в 2007-му йому присвоєно звання "Почесний працівник прокуратури України”.

12 квітня 1973-го судова колегія Львівського обласного суду винесла вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки”. Покарання відбував у таборах Якутії. У таборах вів боротьбу за статус політичного в’язня.

Після виходу на заслання написав книгу "Тільки один рік”, передав її за кордон, але подальша її доля невідома.

Під час перебування на засланні в Якутії, в травні 1979-го, Чорновіл став членом Української Гельсінської групи. Напередодні Олімпійських ігор-1980 влада, зачищаючи громадський простір, сфабрикувала звинувачення проти В’ячеслава Чорновола в замаху на зґвалтування. Він був засуджений на 5 років позбавлення волі. На знак протесту Чорновіл витримав 120-денне голодування.

У 1983-му він був достроково звільнений без права виїзду в Україну. Повернутися на Батьківщину Чорновіл зміг лише за два роки, у 1985-му.

У 1990 році Чорновіл став народним депутатом України. У 1990-1992 роках – голова Львівської обласної ради.

Був одним з ініціаторів створення та активним членом Народного руху України, його головою з 1992-го, коли НРУ перетворився на партію. РУХ

Тричі обирався депутатом Верховної Ради України (1990, 1994, 1998). На президентських виборах 1 грудня 1991 року за В’ячеслава Чорновола віддали голоси 7 420 727 українців (23,27%). Він зайняв друге місце слідом за Леонідом Кравчуком.

Чорновіл всіляко намагався створити умови для самоствердження, самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвитку, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні суб’єкта міжнародного співтовариства. За книгу "Лихо з розуму” став лауреатом Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975) та Лауреатом Шевченківської премії (1996).

25 березня 1999-го за нез’ясованих та суперечливих обставин загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем. "Тойота” з політиком врізалася в КамАЗ із Дніпропетровщини, який розвертався поночі на вузькій дорозі.

Похорон Чорновола в Києві зібрав майже 200 тисяч людей.

У 2000 році В’ячеславу Чорноволу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.