...

На світанку 22 червня 1941 року фашистська Німеччина, віроломно скасувавши договір про ненапад, без оголошення війни порушила повітряні кордони і раптово розпочала бомбардування СРСР. З початком бойових дій бійці і командири Червоної Армії героїчно чинили опір німецько-фашистським загарбникам на всіх фронтах, але ворог швидко просувався на схід. 30 червня 1941 року Ставка головного командування, оцінивши обстановку, прийняла рішення відвести війська Південно-Західного і правого крила Південного фронтів на рубіж  Білокоровичі – Новоград-Волинський – Шепетівка – Проскурів – Кам’янець-Подільський. Однак військам вермахту вдалося прорвати оборону радянських військ у районі міста Новоград-Волинський. Це спричинило швидкий відступ Червоної Армії на схід.

8 липня 1941 року гітлерівці захопили місто Проскурів. Настали 970 днів кривавого окупаційного режиму. Закривалися школи і заклади культури, а їхні приміщення окупанти використовували під казарми та склади. Численні факти свідчать, що політика загарбників мала явно виражений людиноненависницький характер. З метою масового знищення мирного населення та військовополонених у Проскурові окупанти створювали спеціальні резервації і концентраційні табори, єврейські гетто, тюрми, гестапівські та поліцейські застінки.

З перших днів окупації в місті почались тортури. Розстрілювали мирне населення –  безневинних людей. Восени 1941 року окупанти розпочали масове знищення євреїв. За даними Надзвичайної державної комісії у Проскурові до кінця 1941 року було знищено близько 850 чоловік. Не щадили літніх людей і немовлят. Перед розстрілом, як правило, грабували. Загалом за період окупації від рук фашистів у місті загинуло 9500 євреїв. На той час це становило 58 відсотків загальної кількості населення міста. Крім того, до Проскурова звозили для знищення євреїв з навколишніх населених пунктів.

Незважаючи на небезпеку, населення всіляко допомагало партизанам, євреям, військовополоненим. В’язнів фашистських катівень чекали найжорстокіші методи допитів. До поіменних списків занесені 52 прізвища громадян міста, яких закатовано, розстріляно, повішено за зв’язки з підпільниками, партизанами та антифашистську пропаганду. Розстріляна сім’я підпільника Петра Семенюка, в їх числі батько Микола Петрович, мати Олександра Юхимівна і малолітній Володя Семенюк – брат підпільника. У 1944 році трагічно загинув трирічний Яша Шуляк – син підпільників. Двоє малолітніх дітей підпільника, Валентин і Євгенія Шимкови, згоріли у підпаленій окупантами хаті.

До промислових підприємств Німеччини на каторжні роботи гітлерівці силоміць вивезли 1300  проскурівчан. Не всі вони повернулися з неволі. Федір Капітанчук страчений за непокору, Антон та Марія Дунці зникли безвісти, Іван Варганюк та Кароліна Рибчинська померли від виснаження на непосильних роботах.

За неповними даними 77 проскурівчан під час окупації зникли безвісти, понад 60 мешканців міста загинули під час бойових дій при наступі фашистів і майже 300 – під час відступу загарбників у 1944 році.

Крім жорстокого терору, проскурівчани зазнавали значних труднощів у продовольстві, практично ніяких продуктів не можна було купити. В результаті у багатьох сім’ях, які не мали продовольчих пайків або підсобного господарства, почався голод. У роки окупації понад 140 проскурівчан померли від голоду, серед них 90 дітей.

У Проскурові знайшли смерть 65 тисяч радянських солдатів і офіцерів. Основна маса їх загинула в концтаборі у передмісті Ракове – центральний шталаг № 355, що розміщувався на території колишніх військових казарм. Про умови в цьому таборі та масове знищення військовополонених  на Нюрнберзькому трибуналі давав свідчення Є.О. Ківільша, який у цьому таборі працював лікарем. Його свідчення викликають жах. Голод, хвороби, антисанітарія, катування призводили до масового вимирання. Концтабір для військовополонених у Раковому був не менш страшним, ніж табори смерті Освенцім, Бухенвальд, Майданек, Дахау тощо.

Терор і насильство окупантів викликали рішучий протест, проскурівчани об’єднувалися для боротьби. З перших днів окупації у місті виникло дев’ять антифашистських підпільних груп. У роки окупації в структурі підпільної організації міста діяло 26 диверсійних груп. Вони чинили опір, диверсії відбувалися не тільки у місті, а й у Проскурівському, Летичівському, Волочиському, Віньковецькому та інших районах. За роки підпільної діяльності було надруковано 41 тисяча листівок, здійснено 589 диверсійних актів: пошкоджено 196 паровозів, 193 вагони, пущено під укіс 22 ворожих ешелони, знищено 242 тонни паливно-мастильних матеріалів.

Окупанти докладали багато зусиль, аби натрапити на слід підпільників. І це їм вдалося. Після тортур у фашистських застінках було страчено 79 проскурівських підпільників. Всього ж за час окупації від рук фашистських катів загинуло 114 членів Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації – вірних синів і дочок Батьківщини. Серед них: К. Кошарський, П. Семенюк, М. Трембовецька, Ф. Волкотруб, М. Волкотруб, О. Кшевінська, М. Алексєєв, П. Вітанов, В. Ручковська, Н. Янов та інші.  

Визволення Проскурова почалося 24 березня 1944 року. Перший район міста, який був визволений – Лезневе, яке визволяла 304-та стрілецька дивізія. Частини 127-ї дивізії атакували Гречани, а розвідники 2-ї повітрянодесантної дивізії звільнили Ружичну. Таким чином, місто Проскурів був оточений, шляхи для відступу ворогові були відрізані. За таких умов відкладати час визволення міста було небезпечно, і командування І-го Українського фронту вирішила звільняти Проскурів у ніч на 25-те березня.

Атаки на місто почались одночасно з різних напрямків. Частини 107-го корпусу оволоділи залізничною станцією, аеродромом, обласною та міською лікарнями. Воїни 147-ї і 2-ї повітрянодесантних дивізій через кам’янецький і фельштинський переїзди пробились до центру міста. Інщі частини вийшли на Заріччя і форсували Південний Буг біля кооперативного коледжу.  Захоплений в кільце ворог намагався вирватися з міста.

Жорстокі і кровопролитні бої точились в усіх куточках міста. Їх підтримувала артилерія і масовані удари з повітря. В одному з цих боїв за визволення нашого міста загинув командир авіаційного полку, Герой Радянського Союзу, полковник Л. Шестаков.

Місто Проскурів було звільнене ранком 25 березня. Люди радо зустріли визволителів. А о 9-й годині ввечері Москва салютувала 20 артилерійськими залпами 124 гармат військам 1-го Українського фронту. 30 з’єднань і частин, які особливо відзначились, удостоєні найменування Проскурівських.

Трагічні і героїчні дні Великої Вітчизняної війни не підвладні забуттю. Вони навічно вкарбувалися у пам’ять наших земляків. Очевидці тих подій, визволителі міста і члени Проскурівського підпілля розповідають молодому поколінню про визволення міста, дії Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації і ті страшні дні окупації. Дають наказ юнакам і дівчатам теж любити Батьківщину, відстоювати її честь і незалежність, як за свого чинили їхні діди і бабусі, батьки й матері.

Музей історії міста Хмельницького