...

13 лютого у багатьох куточках нашої планети відзначають Всесвітній день радіо, це – відносно молоде свято: рішення про його проведення щороку 13 лютого Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла за ініціативою Іспанії в листопаді 2011-му році, в світі ж його відзначили через рік після цього.

Радіо і досі – важлива частина нашого життя. Сучасний автомобіль неможливо уявити без пристрою, який не дає пасажирам та водієві занудьгувати в довгій дорозі.

Наш експонат місяця - радіоприймач автомобільний "Тернава-302", одного з останніх випусків 1995 року ,що зберігся у робочому стані в заводській комплектації унікального випуску філіалу «Маяк» ВО «Новатор» (створений у с. Гвардійськ 1980р). Дану модель з 1987 року випускав Хмельницький радіозавод.

Радіоприймач призначений для встановлення в салонах легкових автомобілів ВАЗ. Він забезпечує прийом радіостанцій у діапазонах ДВ, СВ та УКХ. Приймач має: автоматичне підстроювання частоти в діапазоні УКХ; плавне регулювання рівня гучності; кнопковий перемикач діапазонів. Основні технічні дані моделі: Чутливість у діапазонах: ДВ 190 мкВ, СВ 55 мкВ, УКХ 4 мкВ. Діапазон частот тракту АМ 100...3000 Гц, ЧС 100...10000 Гц. Номінальна вихідна потужність 2,5 Вт. Напруга живлення 10,8 ... 15,6 В. Потужність 10 Вт. Габарити моделі 60х188х190 мм. Маса його становить 2,2 кг, а сто років тому перші автомобільні радіоприймачі важили більше 12 кг. Ще в 20-ті роки автомобілісти почали встановлювати на свої машини звичайні, стаціонарні радіо, попередньо адаптувавши їх під бортову мережу. Однак через великі розміри, а також ненадійність у роботі (тряска на ходу) широкого поширення таке рішення не набуло.

1928 року американець Ульям Лір удосконалив конструкцію. За допомогою гнучких проводів він виніс на передню панель поворотні ручки керування гучністю та налаштування частоти, а також циферблат. Згодом патенти на свої винаходи Лір продав братам Гелвінам, які у 1930 році на власному підприємстві Galvin Manufacturing Corporation налагодили випуск першого у світі автомобільного радіоприймача – Motorola 5T71. На той час приймач коштував нечуваних грошей – 110 -130 доларів. Наприклад, один з найдоступніших на той час автомобілів – новенький Ford A можна було купити за 385 доларів. У 1932 році Motorolа представила досконалішу модель – зокрема, вона вже не вимагала окремого акумулятора. Що ж до Європи, то тут перший автомобільний радіоприймач виготовили 1932 року – на фірмі Blaupunkt. Модель AS-5 важила 12 кг та коштувала 365 рейхсмарок, що становило п’яту частину ціни нового малолітражного автомобіля Opel 1.2 Liter (1890 рейхсмарок). Автомобільні радіоприймачі в СРСР з'явилися приблизно в той час, коли почався активний розвиток радіомовлення. Найпершим радянським автомобільним радіоприймачем став «АІ-656», випущений 1936 року для лімузина «ЗІС-101». У назві приймача були зашифровані його характеристики - "6-контурний, 5-ламповий" - і рік випуску (1936). Масова комплектація автомобілів приймачами розпочалася з випуску "Москвичів" для зарубіжних ринків. Однією з експортних моделей став "Москвич-402", випущений 1956 року. Він отримав кілька оновлень у частині додаткового обладнання порівняно зі своїми попередниками — «400-м» та «401-м». Серед іншого "402-й" був укомплектований штатним радіоприймачем - "А-8М".

У наступні роки та інші радянські автомобілі почали оснащувати приймачами. Серед них були «Волги» та «Запорожці». Зокрема цікавим є Урал Авто (1969) — унікальний шестидіапазонний приймач, який можна було витягнути з автомобільної панелі та використовувати як переносний. Паралельно почав формуватись «елітний сегмент» автомобільних систем — ними обладнали машини високопосадовців. Наприклад, у пізній радянський період у «Чайку» та «ЗІЛ-115» ставили «АВ-75».

Машини деяких партійних керівників, зокрема лімузин Леоніда Брежнєва, були обладнані приймачем «АВ-75-3С» ризького заводу Radiotehnika. Його особливістю була наявність пульта керування та входу для підключення касетної магнітофонної приставки. У 60-х у СРСР спробували зробити автомобільний вініловий програвач — «Даїсі». П ". Такий програвач можна було встановити у «Волгу».

А ось про касетні магнітоли того часу відомо більше. У 1972 році на заводі в Санкт-Петербурзі розробили три системи - "Автокасета-Стерео", "Автокасета-201" і "Автокасета-202-стерео" - для "Жигулів", "Волг", "Москвичів" та "Запорожців". Проте ці магнітоли з якихось причин не пішли у виробництво. Натомість за два роки на їх базі в Московській області налагодили випуск систем «АМ-301», а в Гродно – «Гродно-301».

Програвачі були схожі між собою по пристрої та були розраховані на встановлення в легкові автомобілі ВАЗ-2103 та ІЖ-2125. «АМ» та «Гродно» відтворювали касети МК-60 зі стрічкою шириною 3,81 мм. У СРСР автомобільні радіоприймачі і магнітоли виробляло близько двох десятків підприємств. В тому числі і Хмельницький радіозавод.  Пристрої випускали протягом 80-х, а деякі моделі продовжили збирати й у 90-ті.