...

11 РОКІВ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Цьогоріч пам`ятний день відзначається під гаслом, запропонованим Українським інститутом національної пам`яті: «НАС НЕ ПОДОЛАТИ!»

Це гасло народилося на українських майданах, під час акцій мирних протестів проти свавілля тодішньої влади, котрі переросли у революції – 2004-го та 2013-2014 років, що стали поворотними подіями в поступі Української держави. Рефреном звучав над майданами України приспів пісні єднання: «Разом нас багато, нас не подолати!»

День Гідності та Свободи вшановується щороку 21 листопада згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року. Його встановлено на честь початку двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року «з метою збереження й донесення до сучасного та майбутнього поколінь інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, утвердження ідеалів свободи й демократії, а також віддання шани патріотизму та мужності громадян, які восени 2004-го й у листопаді 2013-го – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав та свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».

Цього дня, 21 листопада, у 2004 та 2013 роках на столичний майдан Незалежності вийшли небайдужі громадяни. У листопаді 2004-го – щоб захистити своє право на чесні вибори. За дев’ять років – щоб відстояти свою гідність та європейське майбутнє України. Протести в столиці України знайшли відгук у всіх населених пунктах, обласних центрах держави, де поставали Майдани на підтримку демократичних прагнень і справжньої державної незалежності.

21 листопада 2024 року відзначаємо 20-ту річницю Помаранчевої революції – першого Майдану в історії незалежної України, який істотно вплинув на формування національної свідомості громадян України, демократизацію суспільства та завдяки якому набуто вирішального для подальшого становлення української нації досвіду успішної боротьби й перемоги. А також – 11-ту річницю Революції Гідності - Євромайдану – продовження боротьби громадян України за право самим визначати своє майбутнє та майбутнє своєї держави. Загроза цілковитої втрати незалежності й перетворення України на вотчину росії через відмову від євроінтеграції під тиском кремля, захист людської гідності та громадянських прав і свобод вивели людей на Майдани по всій Україні 21 листопада 2013 року. Революція Гідності - Євромайдан спирався на досвід самоорганізації суспільства, набутий зокрема під час Помаранчевої революції. Водночас протестувальники врахували помилки попереднього Майдану та післямайданного періоду, коли слабке й недосвідчене громадянське суспільство переклало всю відповідальність за розвиток держави на політиків. Революція Гідності сприяла подальшому формуванню громадянського суспільства, яке усвідомлювало свою відповідальність за майбутнє країни та чітко бачило загрози, що їх створював для України режим Януковича. Революція Гідності стала бойовим хрещенням для українського суспільства, яке вперше з моменту відновлення незалежності усвідомило ціну свободи, побачивши кров, пролиту майданівцями за нашу свободу та гідність, за право українців вільно творити майбутнє. У вогні Майданів загартувалися чимало тих, хто навесні 2014 року добровольцем вирушив із Майдану на український Схід, щоб захистити його від російської агресії, а в лютому 2022 року під час широкомасштабного вторгнення став на захист України від російської навали.

Помаранчева революція та Революція Гідності сприяли збереженню незалежності України та сформували українську націю, здатну сьогодні боронити державність зі зброєю в руках. Помаранчева революція та Революція Гідності – продовження боротьби за Україну. Президентські вибори 2004 року з їхніми масштабними фальсифікаціями, які й спричинили Помаранчеву революцію, були не лише виборами між двома конкурентами – провладним кандидатом Віктором Януковичем та опозиційним політиком Віктором Ющенком. Це також були вибори між збереженням фактичного статусу України як сателіта росії, з одного боку, й перспективою демократизації суспільства та звільнення від московського диктату – з іншого. Вимога чесного підрахунку голосів означала право українців на вибір майбутнього. Окрім цього, протестні акції показали, що активна частина громадянського суспільства не допустить узурпації влади можновладцями та перетворення громадян на об’єкт політики. Помаранчева революція дала народові України відчуття свободи й відкрила можливості для демократичних змін в країні. Помаранчева революція через 13 років після відновлення української незалежності вперше засвідчила суб’єктність України та привернула увагу демократичного світу до нашої країни. Події Помаранчевої революції посилили роль України на міжнародній арені, сприяли зближенню з НАТО для безпекових цілей та засвідчили її вибір на користь європейського вектора розвитку. Помаранчева революція стала одним із перших уроків із формування навичок самоорганізації, поштовхом до духовного відродження нації, відновлення історичної пам’яті, посилення української ідентичності. Вона засвідчила неспинний розвиток в Україні громадянського суспільства, яке готове боротися за демократичні цінності – права та свободи людини, політичні і громадянські свободи.

Пригадаємо основні події Помаранчевої революції.

Масові протести в листопаді 2004 року були викликані системними порушеннями виборчого законодавства на користь одного з кандидатів під час виборів президента України у 2004 році. Крім цих передумов, причинами народного невдоволення були: відсутність чіткої політики, спрямованої на позбавлення економічної, політичної та ментальної залежності від росії, інформаційна війна, яку розв’язала росія, прагнучи зберегти свій вплив на Україну, ізоляція України внаслідок «касетного скандалу» на міжнародній арені, що підштовхнуло президента Леоніда Кучму 2003 року до участі в інтеграційному утворі – Єдиному економічному просторі, який дав змогу рф утримувати Україну у сфері свого впливу, утвердження олігархізації в Україні, що негативно позначилося на політичній та економічній ситуації в державі. Основними конкурентами на президентських виборах були тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович і лідер опозиційного блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко. Передвиборча риторика В. Януковича будувалася навколо ідей посилення проросійського вектора зовнішньої політики України, захисту російської мови, надання їй статусу офіційної або навіть другої державної та запровадження інституту подвійного громадянства для українців. Також активно просувалася маніпулятивна ідея «Донбас як годувальник України». Віктор Ющенко виступав із проукраїнськими та проєвропейськими гаслами, які поєднував із тезами про збереження дружніх відносин із росією. Також декларувалися гарантії дотримання основних демократичних свобод та боротьба з корупцією. Таким чином, уже до першого туру президентських виборів конкуренція між двома кандидатами чітко виявила протистояння двох геополітичних орієнтацій – проєвропейської та проросійської. Протести почалися 21 листопада 2004 року та завершилися, на думку деяких дослідників, 3 грудня 2014 року, коли Верховний Суд України, визнавши факт порушень під час проведення другого туру, оголосив про його повторне проведення. Однак акції на підтримку проведення чесних виборів тривали до моменту оголошення результатів переголосування другого туру – 28 грудня 2004 року, а наметове містечко у центрі Києва розібрали лише 24 січня 2005 року. Епіцентром протестів стало середмістя Києва – майдан Незалежності та Хрещатик. Окрім цього, Майдани було організовано на центральних площах інших міст України. Ці події було названо Помаранчевою революцією через помаранчевий колір символіки виборчої кампанії кандидата в президенти Віктора Ющенка.

Революція Гідності – Євромайдан – продовження боротьби громадян України за право самим визначати своє майбутнє та майбутнє своєї держави. Загроза цілковитої втрати незалежності й перетворення України на вотчину росії через відмову від євроінтеграції під тиском кремля, захист людської гідності та громадянських прав і свобод вивели людей на Майдани по всій Україні 21 листопада 2013 року. Революція Гідності – Євромайдан спирався на досвід самоорганізації суспільства, набутий зокрема під час Помаранчевої революції. Водночас протестувальники врахували помилки попереднього Майдану та післямайданного періоду, коли слабке й недосвідчене громадянське суспільство переклало всю відповідальність за розвиток держави на політиків. Основні події Революції Гідності.

21 листопада 2013 року Кабінет Міністрів Миколи Азарова прийняв рішення призупинити процес підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, що мала бути підписана на Вільнюському саміті «Східного партнерства» 28-29 листопада. Ця Угода готувалася з 1998 року, її повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте, після таємної зустрічі Путіна та Януковича у Сочі, українська влада відмовилась від підписання. Вже увечері 21 листопада 2013 року декілька журналістів та громадських активістів вийшли на майдан Незалежності в Києві та поширили у соціальних мережах заклик домагатися від керівництва України Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. До них приєдналися студенти столичних університетів, згодом – представники інших регіонів України. До речі, вже 22 листопада на хмельницькому Євромайдані було оголошено безстрокову акцію протесту. 24 листопада 2013 року у мирній ході та мітингу на Європейській площі у Києві взяли участь понад 100 тисяч осіб. У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на майдані Незалежності спецпідрозділ «Беркут» жорстоко побив розігнав кілька сотень мітингувальників, що викликало масове обурення і протести по всій Україні. 1 грудня в Києві у мирному марші протесту взяли від 500 тисяч до 1 мільйона осіб з усієї України. Із 30 листопада 2013 року по 18 січня 2014 року в Україні тривало «мирне протистояння», розгортання протестних акцій у Києві та регіонах, учинення репресивних дій із боку силових структур.

19–29 січня 2014 року – «силове протистояння», спричинене реакцією мітингувальників на ухвалені Верховною Радою України 16 січня закони, які значно обмежували свободи громадян та збільшували права правоохоронних структур. Перші загиблі протестувальники на вулиці Михайла Грушевського. 30 січня – 17 лютого 2014 року – «силова рівновага з ознаками деескалації», звільнення протестувальниками адміністративних будівель у Києві. 18–20 лютого 2014 року – «збройна ескалація»,– остання хвиля силового протистояння з використанням вогнепальної зброї проти мітингарів. Вечір 20 лютого – 22 лютого 2014 року – розв’язка тримісячного протистояння.

Найтрагічніші, найнапруженіші події Євромайдану відбувалися з 22 січня до 20 лютого.

22 січня на Майдані в Києві загинули перші активісти - вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський. Водночас Роман Сеник із Львівщини отримав важкі поранення і помер у лікарні 25 січня. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів'янина Юрія Вербицького, якого викрали невідомі просто з лікарні напередодні. Після цих подій керівництво США та представники Євросоюзу вперше заговорили про санкції проти тодішнього керівництва України.

23 і 24 січня протести поширюються по всій Україні. У ряді міст - Тернополі, Львові, Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому, протестувальники захоплюють будівлі обласних державних адміністрацій. Подекуди голів ОДА змусили написати заяви про відставку. Однак, у Донецьку, Луганську та Харкові пройшли мітинги на підтримку влади.

Переговори в ніч з 23 на 24 січня між президентом Януковичем і лідерами опозиції ні до чого не приводять. Влада відхиляє більшість вимог, а запропоновані нею у відповідь умови не приймає Майдан. Протестувальники зводять нові барикади в урядовому кварталі.

28 січня прем'єр-міністр Микола Азаров подав у відставку. Верховна Рада провела засідання, на якому переважною більшістю голосів анулювала 9 з 12 «диктаторських законів».

Це стало можливим через те, що в «Партії регіонів» утворилося потужне лобі мирного врегулювання конфлікту.

Апогею напруги сягнув Євромайдан 18-20 лютого. Вранці 18 лютого демонстранти пішли до Верховної Ради, де депутати мали розглянути зміни до Конституції України. Однак канцелярія парламенту відмовлялася реєструвати цей документ, що викликало обурення серед мітингувальників і призвело до сутичок з силовиками.

Впродовж 18 лютого в ході зіткнень протестуючі були відтіснені до Майдану, понад 20 людей було вбито з вогнепальної зброї.

19 лютого демонстранти утримували позиції на Майдані, тоді як силовики почали підготовку до «антитерористичної операції». Проти протестувальників з боку вулиці Інститутської були застосовані 3 водомети, було підтягнуто БТРи. Близько 22 години загорівся Будинок профспілок, де в той час розташовувався штаб євромайданівців та перебували поранені. За офіційними даними на пожежі загинули дві людини, 41 врятовано. Пожежу змогли загасити тільки 20 лютого вранці. Тим часом переговори лідерів опозиції з тодішнім президентом Януковичем знову не дали результатів. 20 лютого протестувальники перейшли в контрнаступ, і, незважаючи на значні втрати, змогли зайняти Український Дім, Жовтневий палац і відтіснити силовиків до урядового кварталу. Разом з тим, на дахах будівель навколо Майдану розташувалися снайпери, які відкрили прицільний вогонь по майданівцях. Проти активістів діяли не тільки силовики, а й спеціально набрані бандити - «тітушки». Загалом з 18 по 21 лютого на Майдані загинули понад 100 осіб.

Усіх загиблих учасників протестів назвали Героями Небесної Сотні. До них віднесено 107 осіб. День пам'яті Героїв Небесної Сотні відзначається щорічно 20 лютого згідно з указом Президента. У цей день загинуло найбільше активістів Євромайдану. До речі, місто Хмельницький – це єдиний обласний центр, окрім столиці, в якому під час подій революції загинули люди. У Хмельницькому 19 лютого після мітингу на майдані Незалежності протестувальники розділилися і кількома групами вирушили пікетувати будівлі прокуратури та Управління СБУ в області. Під час пікетування будівлі СБУ в результаті рикошетного кульового поранення на місці загинула медсестра-пенсіонерка Людмила Шеремет та Дмитро Пагор, 1992 р. н., який був важко поранений в голову і помер у лікарні того ж дня, не прийшовши до тями. Основна вимога протестувальників: відкликати спецпризначенців з Києва і щоб вони перейшли на бік народу. Протестувальники кидали у вікна будівлі коктейлі Молотова, запалав центральний вхід до приміщення, але до людей з Майдану ніхто не вийшов. В результаті будівля згоріла. За фактами смертей громадян і спалення приміщення СБУ було відкрито кримінальні справи.

Масові вбивства беззбройних людей у середмісті Києва впродовж 18–20 лютого стали переломним моментом у перебігу протестів і спричинили падіння режиму Януковича та початок змін у системі державної влади.

Точну кількість учасників протестів у листопаді 2013-го – лютому 2014 року визначити важко. За результатами соціологічного дослідження, проведеного на замовлення НМРГ центром «Соцінформ», участь у протестах узяли близько 6,5 млн українців. З них близько 3 млн 250 тис осіб брали участь в акціях у своїх регіонах, а майже 1,5 млн належали до громадських активістів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Київського міжнародного інституту соціології у подіях Євромайдану брали участь близько 8 млн людей.

21 лютого парламент абсолютною більшістю голосів (386) схвалив у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України 2004 року». Крім того, схвалено Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Разом з тим, Рада імплементувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою було засуджено Юлію Тимошенко. Наступного дня вона була звільнена.

У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з найближчим оточенням та більшість членів його уряду втекли до Росії.

22 лютого Верховна Рада України, Адміністрація Президента, Кабмін та МВС перейшли під контроль і охорону Майдану.

23 лютого народні депутати 328-ма голосами ухвалили постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Вибори призначили на 25 травня 2014 року.

Революція Гідності завершилася перемогою демократичних сил, котрі прагнули і прагнуть бачити вільну успішну Україну в колі європейських держав.

На жаль, після Революції Гідності розпочалася й досі триває війна на виснаження, яку розв`язала проти демократичної України тоталітарна росія.

Як приклад удалого спротиву авторитарній владі Майдани стали загрозою стабільності кремлівському режимові. З іншого боку, учасники Майданів засвідчили невизнання активною частиною українського суспільства диктату рф. Війна рф проти України є наслідком стійкого бажання росії утримати Україну у сфері свого впливу. 20 лютого 2014 року, в день розстрілу мітингувальників у середмісті Києва, рф почала військову операцію в Криму. Почався процес «легалізації» російської окупації, який закінчився псевдореферендумом 18 березня 2014 року та анексією Криму. Низка акцій «За єдину Україну» відбулася в Донецький і Луганській областях у березні та квітні 2014 року після окупації частини їх озброєними бандитськими формуваннями, контрольованими спецслужбами рф. 11 травня 2014 року проросійські сили провели так званий референдум, після якого проголосили про створення окремої «Донецької народної республіки». За схожим сценарієм відбувалися події на Луганщині. Там 27 квітня група осіб захопила будівлю СБУ в Луганській області, а 11 травня після псевдореферендуму проголосила «Луганську народну республіку» – квазідержавний терористичний утвір.

І тепер, коли окупант намагається знищити нашу країну, утворити чергові «народні республіки» на Півдні та Сході України, досвід Майдану став у пригоді. Ідеться зокрема про готовність суспільства до спротиву. І це не лише збройний опір військовиків, а й ненасильницький спротив цивільного населення. Усі агресивні дії російської федерації на тимчасово окупованих територіях супроводжувалися і супроводжуються спротивом українського населення, котре виходило на протестні акції, а в умовах окупації вдається до методів партизанської боротьби.

Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. Її ідеали, надії й результати змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність. І цей процес досі триває .

Помаранчева Революція і Революція Гідності стали поштовхом до сформулювання нашої національної ідеї – Гідність і Свобода України. Майдан витворив спільний для всіх українців ідеал майбутньої України. Серед вагомих наслідків Майданів зазначимо й наступні.

Громадянське суспільство оформилося у потужну силу; відбувся розвиток волонтерського руху. Відбулося утвердження незворотності європейського вектору розвитку України: підписання 21 березня та 27 червня 2014 року політичної та економічної частин Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; від 11 червня 2017 року запровадження з боку Євросоюзу безвізового режиму для українців; ухвалення 23 червня 2022 року Європейською Радою історичного рішення надати Україні статус кандидата на членство в ЄС.

Скасування позаблокового статусу України та започаткування реформ збройних сил із метою протистояти російській збройній агресії.

Було засвідчено цивілізаційний розрив між Україною та рф.

Сформовано якісно нові суспільні запити щодо вдосконалення політичної системи в Україні, розбудови державних інституцій та утвердження верховенства права: вимоги реформування системи судочинства та правоохоронних органів, оновлення політичної еліти, боротьба з корупцією, забезпечення процесу євроінтеграції, деолігархізація, декомунізація.

Як відповідь на виклики Майдану в умовах військової агресії розпочато масштабні реформи в усіх сферах, спрямовані на модернізацію країни та поступову інтеграцію до європейського політичного, правового, економічного простору.

Досвід України під час Революції Гідності та у постмайданний період став прикладом успішності та стійкості демократичних трансформацій для низки країн, які прагнуть демократичного шляху розвитку.

Революція Гідності стала бойовим хрещенням для українського суспільства, яке вперше з моменту відновлення незалежності усвідомило ціну свободи, побачивши кров, пролиту майданівцями за нашу свободу та гідність, за право українців вільно творити майбутнє. У вогні Майданів загартувалися чимало тих, хто навесні 2014 року добровольцем вирушив із Майдану на український Схід, щоб захистити його від російської агресії, а в лютому 2022 року під час широкомасштабного вторгнення став на захист України від російської навали. Події листопада 2013-го – лютого 2014 року, феноменом яких стали самоорганізація громадян, взаємопідтримка, чітка громадянська позиція й усвідомлення відповідальності за долю держави, довіра та відчуття єдності, дали українцям змогу вистояти впродовж 10 років російсько-української війни та майже трьох років широкомасштабної агресії росії.

Шануймо власну історію, бережімо ідеали Української державності, виборені на майданах і в боях: свободу, гідність, соборність, демократію! Гуртуймося і працюймо на перемогу. Наша міць – в єдності. Нас не подолати! Слава українським захисникам! Слава Україні! Героям слава!