7 грудня в Україні традиційно відзначається День місцевого самоврядування. В цей день згадаємо про одного з найвідоміших міських голів – Миколу Сікору, який був Першим, і можливо єдиним проскурівчанином на цій посаді.
Микoла Вікeнтійович Сікора народився 6 грудня 1862 року в родині міського чиновника, поляка за походженням Вікентія Сікори. Після закінчення Київського університету почав працювати у державних установах рідного міста. У 1904 році обраний гласним міської думи. Після цього отримав посаду члена міської управи. Спочатку з міським головою Генріхом Дубецьким, а пізніше на чолі з Павлом Дорошкевичем протягом 1905–1909 років міська дума збільшила асигнування на міське будівництво та розробила комплексний підхід до розв'язання проблем благоустрою міста. Микола Сікора активно займався впровадженням заходів щодо будівництва та ремонту з дотриманням будівельних та санітарних норм. На прохання смотрителя міського училища О. Тищенка у 1903 році збудовано нову будівлю для міського училища (нині – обласний центр науково-технічної творчості молоді). Відкрив нове приміщення голова міської думи П. Дорошкевич та члени міської управи М. Сікора і Я. Чекирда в присутності директора училища Н. Кузнєцова. Під час виборів 1916 року М. В. Сікору вчетверте обрали до складу міської думи та управи. Після проголошення УНР 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, вся влада опинилась в руках Української Центральної Ради. Всіх губернських і повітових комісарів було підпорядковано Генеральному Секретаріату Центральної Ради, виконувачем обов'язків повітового комісара став Сергій Кисельов. 28-30 жовтня (10-12 листопада) відбулись перевибори міської думи. Міським головою знов було обрано М. Сікору. Незважаючи на незначні власні прибутки, все своє життя займався благодійністю. Всі кошти від власних купалень, розташованих на березі Південного Бугу з боку парку, йшли на утримування безкоштовної їдальні для незаможних верств населення. Плата за користування купальнею становила 5 копійок з людини. З ініціативи Миколи Вікентійовича, члена міської управи, багато мешканців міста, котрі не мали права голосу, отримали матеріальну допомогу від міської думи. Для зручності спілкування з мешканцями міста в орендованій квартирі на розі вулиць Дворянської і Глухої (нині – Володимирської і Пилипчука) відкрив громадську приймальню. Входив до складу спеціальної комісії із благоустрою міста У період з 1918 по 1920 роки, щоб стабілізувати фінансову ситуацію у місті, були випущені власні гроші – бони. Назва на бухгалтерських документах значилась як бон чи дрібний грошовий знак. кожному з них був підпис Миколи Сікори і напис: “Проскурівський міський банк обов’язково вимінює бони на державні гроші без обмеження сум”. Місцевим такою валютою платили зарплатню. Бонами можна було розраховуватись у магазинах та лавках але лише у межах Проскурова. Номінали у дві, три, п’ять, десять гривень відрізнялись за кольором і мали елементарні ступені захисту. Друкувались бони на звичайному папері, а подекуди і на упаковочному.
Микола Сікора був одружений двічі. Перший шлюб з грекинею Домінікою, у якому 1890 року народилася донька Анатолія. 1894 року померла перша дружина Сікори і згодом він одружився вдруге. Його обранницею стала полячка Ірена. В цьому шлюбі народилося ще двоє дітей – син Мечислав та донька Ірена. Після смерті М. Сікори у березні 1921 року, дружина разом з дітьми виїхала до себе на батьківщину до Польщі. В середині 1910-х років донька від першого шлюбу – Анатолія Сікора працювала секретарем у відділі Земської Управи. Сам Микола Вікентійович Сікора помер у березні 1921 року та був похований на міському кладовищі. | 
