...

Вже дев`ятий рік поспіль свято Матері в Україні обпалене і затьмарене війною.

Та Україна – Свята Мати Героїв – непереможна твердиня духу і звитяжної слави - знаходить в собі могутню силу і волю жити, боротися й відроджуватися заради майбутнього.

Тому цього дня, згадуючи свято, ми доземно вклоняємося жінкам - матерям, дружинам, сестрам, донечкам, котрі в люті дні війни, кривавих боїв, обстрілів, тривог, болючих втрат тримають на своїх плечах небо і землю, вселяючи віру, усіляко підтримуючи своїх синів, чоловіків, братів, батьків, усіма своїми силами, молитвами, щоденною допомогою фронту наближаючи перемогу.

Як справедливо відзначив Головнокомандувач Українськими Збройними силами Валерій Залужний, у кожної української жінки, матері нині – свій фронт.

Захисниця, яка ризикує життям заради Батьківщини.

Волонтерка, яка цілодобово надає безцінну допомогу.

Лікарка, яка героїчно рятує життя.

Учителька, завдяки якій маленькі українці пам’ятатимуть ДНК нашої нації. А ще — керівниця компанією, спортсменка, юристка, дизайнерка, журналістка чи успішна представниця будь-якої іншої професії.

Мати, яка щосекунди просить у Бога захисту для своєї дитини.

Дружина, яка чекає вдома. Або яку чекають вдома.

Донька, яка пишається батьками і стала для них надійною опорою.

Щодня українська жінка робить безцінний внесок для нашої перемоги.

За свіжими даними, на початок травня 2023 року, у Збройних силах України наразі 42 тисячі жінок-військовослужбовців, а разом із цивільними працівницями 60 тисяч. З них 5 тисяч на передовій. На жаль, 107 із них загинули й дістали поранення. Чимало жінок – військових, медиків – пішли добровольцями в самісіньке пекло війни, залишивши сім`ї, неповнолітніх дітей.

Їхня мужність, незламність стала прикладом не лише для тих, хто в тилу в Україні. Шпальти світових ЗМІ облетіли світлини та історії українок, котрі силою свого духу у протистоянні з ненависним ворогом-агресором. Парамедик –доброволець Національної гвардії України Катерина Поліщук «Пташка», «Гімн Українських Націоналістів» у виконанні якої у підвалах оточеного ворогом комбінату «Азовсталь» надихав до витримки у ці темні часи мільйони українців. Військова медсестра Вікторія Обідіна «Рибка», котра з бункерів «Азовсталі», де разом з нею перебувала 4-річна донечка Аліса, на довгих 8 місяців потрапила в полон до рашистів, переживши катування, розлуку з дитиною. Староста села Мотижин на Київщині Ольга Сухенко, яка не залишила свій пост під час рашистської окупації в березні 2022-го, надавала односельцям волонтерську допомогу, була по-звірячому закатована окупантами разом з чоловіком та сином. Парамедик, військовослужбовиця, волонтерка Юлія Паєвська «Тайра», котра надавала допомогу пораненим цивільним і бійцям в найгарячіших точках війни, потрапила на три місяці в рашистський полон під Маріуполем. Наша землячка військовий медик, доброволиця Катерина Луцик, котра врятувала життя на передовій сотням військових, а нині активно займається волонтерством. Наша землячка старший солдат 3-ої окремої танкової Залізної бригади Тетяна Павлюк, котра після загибелі сина на фронті пішла служити до лав ЗСУ. Безстрашна розвідниця, снайперка Наталія Борисовська «Зелене яблуко», котра ще з 2014 року брала участь у багатьох спецопераціях проти загарбників. Командир взводу 54-ої механізованої бригади старший лейтенант Юлія Микитенко, котра, втративши на війні батька і чоловіка, продовжує воювати проти ворога, мотивуючи підлеглих і жінок, і чоловіків. Снайперка Євгенія Емеральд «Жанна д`Арк", котра, до речі, нещодавно, у квітні вдруге стала мамою. Киянка Тетяна Близняк – «Українська Мадонна з метро», чиє фото з двохмісячною донькою Марічкою стало відоме у всьому світі, а нині ікона із їхніми зображеннями навіть прикрашає один із храмів в Неаполі. Ще одна українська Мадонна киянка Ольга, котра, годуючи свою двохмісячну доньку грудьми, потрапила під рашистські обстріли в своїй квартирі, і прикривши дитя своїм тілом, отримала 25 уламкових поранень. Її світлина з дитинкою з лікарні Охмадит теж торік облетіла усі новинні сайти світу… Нині в українській армії побільшало жінок-кулеметниць, артилеристок, танкісток … Сотні, тисячі імен тих, хто вартий поваги і вдячності – від сучасників і від наступних поколінь…

Та ще скільки їх, українських героїнь, матерів, майбутніх матерів, тих, котрі чекають своїх дітей з війни, тих, хто втратив найдорожче – своїх кровиночок у цій війні, тих, хто плекає майбутніх справжніх громадян своєї держави, майбутніх захисників і захисниць - продовжують вірити, боротися, допомагати, підтримувати і тил, і фронт… Тих, хто плете маскувальні сітки, допомагає заготовлювати й відвозити на передову гуманітарну допомогу, займається реабілітацією бійців, тримає освітньо-культурний фронт… Тисячі українських жінок нині здійснюють свій тихий подвиг — чекають повернення з перемогою своїх синів та чоловіків з фронту, своєю працею і молитвою створюють незримий духовний щит над усіма воїнами України.

Кожна з цих жінок, матерів відчуває величезну відповідальність за те, що відбувається нині в Україні, вболіває не лише за своїх близьких, намагається всюди, де потрібна її допомога, підкласти своє плече, бо її покликання перед людьми і перед Богом – дарувати життя і зберігати життя.

Тож нині ми вклоняємося українським матерям за їхню турботу і підтримку, жертовність і витримку, гідність і силу духу, ніжність і ласку, мудрість, любов і віру, якою вони наснажують своїх близьких і увесь світ довкола себе. Ми зичимо матерям України мирного неба й сонця, довгожданої перемоги, спокою та відродження благодатної української землі, злагоди й доброго здоров`я, душевного спокою і добробуту, щедрих Божих благословінь!