...

3 грудня 2024 року в Україні та світі відзначається 302 роки з дня народження Григорія Сковороди - видатного українського філософа, богослова, поета, педагога.

Мислитель і гуманіст жив три століття тому. Був освіченим і талановитим, проте не шукав слави, кар’єри чи багатства, не поступався цінностями заради вигоди. Вів аскетичний спосіб життя, міркував і писав про пізнання, життя в гармонії, суспільно корисну працю. Попри такий аскетизм і відреченість (а можливо, саме завдяки цьому), Сковороді вдалося сформулювати ідеї та створити тексти, що захоплюють серця й розуми людей, які живуть через століття після нього. Григорія Савича без перебільшення можна назвати національним філософом – для поколінь українців він залишається цікавим, актуальним і навіть близьким. Григорій Сковорода народився 22 листопада (3 грудня) 1722 року у містечку Чорнухи Лубенського полку на сучасній Полтавщині. Його батько був козаком, який у мирний час тримав шинок та продавав вино. У Чорнухах Сковорода здобув початкову освіту в місцевого дяка у рідному селі. Після цього у 1734 році стає студентом Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами близько десяти років.

Г. С. Сковорода охоче навчався в академії і, завдяки своїм здібностям, робив великі успіхи в науках. В академії він здобув ґрунтовні знання з мов – грецької, латинської, польської, староєврейської, німецької. Це дало йому можливість читати в оригіналі твори античних філософів, поетів, а також книги мислителів, письменників, учених епохи Відродження і нового часу, що були в академічній бібліотеці.

У грудні 1741 р., згідно з царським указом, Сковорода разом з іншими, музично обдарованими, студентами потрапив до придворної капели цариці Єлизавети, де він близько трьох років був співаком. Перебування в придворній капелі було важливим етапом в житті Сковороди. В придворному хорі Сковорода дістав ґрунтовну, як на той час, музичну освіту і звання «придворного уставщика», тобто регента, який безпосередньо керував хором і досконало знав порядок церковних служб.

У серпні 1744 року, коли цариця Єлизавета зі своєю капелою приїхала до Києва, Сковорода не захотів повертатися до Петербурга, дістав звільнення з придворного хору і почав «паки учиться» в академії.

У 1744 – 1745 рр. Григорій вчиться в класі філософії. Учителем його був Михайло Козачинський, відомий філософ та письменник. Він звернув увагу на здібності Сковороди. Але навчання в академії тривало недовго, бо в серпні 1745 р. непосидючий Сковорода знову вирушив у світ. Цього разу на захід, до Угорщини, в місто Токай, як член російської місії, котру очолював генерал Ф. Вишенський. За штатом він був проведений як півчий православної церкви при місії.

За час служби в цій місії (1745 – 1750) Сковорода побував у Відні, Братиславі та деяких інших містах Угорщини, Австрії, Словаччини, познайомився з їхнім життям, побутом, культурою.

Восени 1750 р. Григорій Савич повернувся на Україну. Тоді ж його призначили на посаду викладача поетики в Переяславський колегіум.

Восени 1751 р. повертається до Києва і ще два роки навчається в академії, в богословському класі.

Зі своїм обдаруванням і здібностями Сковорода міг би зробити блискучу духовну кар'єру, але вона йог зовсім не приваблювала. Він не хотів іти в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких завжди мав велику відразу. Тому Григорій Савич залишає академію, не закінчивши її повного курсу, і в січні 1754 р. за рекомендацією митрополита Т. Щербацького стає в с. Ковраї домашнім учителем у поміщика Степана Томари, навчаючи та виховуючи його сина Василя.

Та вчителював він недовго. У 1755 році Сковорода повертається до Переяслава і там деякий час живе у свого приятеля. Тоді ж йому трапилась нагода їхати в Москву. З Москви Сковорода поїхав у Трійце-Сергіївську лавру, де був тоді намісником «многоучений Кирил», який був опісля єпископом чернігівським, де заприятелював з ним. Той пропонував зостатися Сковороді у лаврі, але філософ відмовився і повернувся в Україну.

З цього скористався С. Томара і знову запросив Сковороду в Коврай - бути його синові другом та наставником. Він залишився в Томари з «сердечным желанием быть полезным». І проживав у нього аж до літа 1759 року.

В коврайський період починається і поетична творчість Сковороди. Десь 1757-1758 рр. він пише знаменитий вірш «De libertate», в якому оспівує героїчних борців за народну волю.

У 1759 році Сковорода переїздить до Харкова, де в 1759-1760 навчальному році викладає в місцевому колегіумі поетику. В колегіумі про Сковороду йшла слава як про талановитого поета, відомого вченого і оратора. Тому після закінчення навчального року єпископ намагався схилити його до чернецтва, але Сковорода відмовився. Відчувши незадоволення єпископа, Г. С. Сковорода залишив колегіум і поселився в одного з своїх приятелів на околиці Білгорода (с. Стариці).

Через рік йог знову запрошують на педагогічну роботу в Харківський колегіум. Цьому значною мірою сприяла його зустріч там з небожем свого знайомого, учнем колегіуму Михайлом Ковалинським, що потім став його другом і біографом. Заради свого вихованця Г. Сковорода погодився викладати в колегіумі синтаксис і грецьку мову.

Поет-філософ в цей час живе в Харкові, часто зустрічається зі своїм молодим другом, веде з ним бесіди, розважає його музикою і читанням книг.

З приходом на посаду нового білгородського єпископа посилюється вороже ставлення до Сковороди з боку чернецтва і деяких викладачів колегіуму. Тому після закінчення 1763/1764 навчального року Григорій Савич змушений був залишити колегіум. Влітку 1764 року він разом з М. Ковалинським поїхав до Києва, де був йому наставником та «истолкователем истории места, нравов и древних обычаев». Тоді ж у Києво-Печерській лаврі знайомі Сковороди, колишні співучні по академії почали умовляти його «пристать к гавани», постригтися у ченці і стати стовпом і окрасою церкви, на що той відповідав їм: «Ах преподобные!... я столботворения умножать собой не хочу, довольно и вас, столбов у храме божієм». Так провалилась ще одна спроба церковників спіймати Сковороду в свої тенета, ізолювати його від народу. Але він залишався непримиренним до тогочасного духівництва і при кожній нагоді викривав їх лицемірство і користолюбство.

Після недовгого перебування в Києві Сковорода повернувся на Слобожанщину. У ці роки він жив переважно в Харкові у своїх друзів та знайомих. З листів 1765/1766 року видно що Сковорода віддався філософським роздумом про людину, і її духовний світ. Його найбільше цікавило те, що стосується винятково вдосконалення душі.

Обдумуючи філософські проблеми і форми їх розкриття, Сковорода в цей час пише чимало художніх творів.

В 1768 році, коли при Харківському колегіумі були відкриті додаткові класи для дітей дворян, губернатор Є. Щербинін запросив Сковороду викладати тут катехизис і Григорій Савич погодився.

Зміст і форма лекцій Сковороди викликала занепокоєння начальства колегіуму. В 1769 р. Сковорода остаточно залишає Харківський колегіум і вже більше не займає жодної офіційної посади.

З цього часу і до самої смерті Сковорода-мандрівний філософ, народний вчитель-просвітитель. У сірій селянській свиті, з торбиною за плечима, з палицею і книгою в руці він пішки мандрував от села до села. У 1770 році Сковорода їздив до Києва, де пробув близько трьох місяців, живучи у Китаївській пустині (під Києвом), ігуменом якої був його родич І. Звіряка. 1771 -1772 роки філософ провів здебільшого в місті Острозьку. Протягом весни 1772 року він створив чотири діалоги. Вже у цих творах були сформульовані й обґрунтовані головні засади світогляду українського мислителя.

Про подальші події життя філософа можна говорити переважно на основі листування, розповідей самого Сковороди та його знайомих. Взимку 1773 року він живе у Бабаях під Харковом. Тут же він завершує деякі свої твори, розпочаті у минулому році, веде бесіди, розвиває свої філософськи погляди. В першій половині 1774 року, живучи в Бабаях, Сковорода, написав ще п`ятнадцять байок. Вони склали збірку «Басні харьковскія», яку автор подарував своєму другові П. Панкову.

Вабило Сковороду і село Великий Бурлук на Харківщіні, яке належало поміщику Я. М. Донець-Захаржевському. Саме тут він живе в листопаді 1778 року, пише І. Диському листа, який свідчить про остаточне утвердження мислителя-гуманіста у своїх філософських поглядах. Дуже полюбив філософ села Гусинку і Маначинівку, які стали основним місцем його перебування, звідки він вирушав у близькі чи далекі мандрівки. У цих селах Сковорода, мабуть, і провів зиму 1978-1779 рр. З листа М. Ковалинського від 19 січня 1779 року дізнаємося, що Сковорода в цей час працював над перекладом Плутарха.

У жовтні 1782 року Сковорода мешкав уже в Гусинці, але почував себе трохи втомленим від довгої подорожі, на яку пішов майже рік. Живучи у 1783 році у Бурлуці і Бабаях, Сковорода створює діалог «Брань архістратіга Міхаїла со Сатаною о сьом : легко быть благим», в якому різко викриває найбільше зло тогочасного суспільства-«среблолюбіє», прагнення багатства.У 1788-1789 рр. Сковородва перебуває у Гусинці, а потім у Бурлуці. В цей період він наполегливо працює над останнім твором – «Діалог. Имя ему – Потоп зміин», в якому остаточно утверджує свою концепцію «двох натур» та вчення про три світи.

У 1790 році він живе у Бурлуці і перекладає «Книжечку Плутархову о спокойствіи души», яку дарує Я. Донцю-Захаржевському. Восени 1790 року філософ перебрався в с. Іванівку, що належала його приятелю А. І. Ковалевському. Тут він складає реєстр своїх творів як оригінальних, так і перекладних, і 26 вересня 1790 р. надсилає з листом Ковалинському.

У наступні два роки (1791 – 1792) Сковорода знову живе в Гусинці. Тут він пише лист-присвяту до «Потопу зміиного», адресовану М. Ковалинському. Хворіє, скаржиться на старечу неміч. Відчуваючи вагу літ і наближення кінця, Григорій Савич вирішив улітку 1794 року відвідати свого друга і учня М. Ковалинського, який залишив Петербург і жив тепер у селі Хотетові (Орловщина), де пробув місяць. Ковалинський просив його залишитись, але він не погодився і вирішив повернутися в Україну.

Переборюючи втому і хвороби, Сковорода прибув в село Іванівку. Тут 9 листопада 1794 року і скінчив свій життєвий шлях. «Перед кончиною завещал предать его погребению на возвышенном месте близ рощи и гумна и следующую, сделанную им себе надпись написать:

«Мір ловил меня, но не поймал».

Цей афоризм узагальнює зміст і характер незвичайного життя Сковороди. «Метою цього життя, - пише акад. Д. І. Багалій, - було не віддалення, не відірваність від життя та вищих людських інтересів, а, навпаки, активна напружена робота мозку та чуття над виробленням нових форм людського існування на ґрунті істини, правди та щастя людського».

З цікавих фактів про Г. С. Сковороду. Філософ знав щонайменше сім мов: латину, старогрецьку, староєврейську, польську, німецьку, італійську та угорську. А також умів грати на шести музичних інструментах: скрипці, флейті, бандурі, органі, гуслях і цитрі. Філософ не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі.

Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.

Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні та філософські твори слов`яноруською (слов'яноукраїнською), поезії та байки — книжною українською (у ній менше цер¬ковнослов'янських елементів). Частину листування Сковорода вів також латинською мовою.

Сковорода вів аскетичний спосіб життя. Як згадують його сучасники, їв і спав мало, але завжди був сповнений енергії та в доброму гуморі. Він зневажав славу та кар’єризм, відмовлявся від високих посад та шанувань. Зокрема, відмовився від кар’єри в Придворній капелі цариці Єлизавети і від кар’єри в церкві, а кліриків того часу називав «стовпами неотесаними».

Більшу частину життя Григорій Сковорода провів у мандрах. Європу він побачив, подорожуючи у складі експедиції, що закуповувала токайські вина. Україну – мандруючи в пошуках вчительської роботи. Певний час викладав у Переяславському та Харківському колегіумах, але не зійшовся з духовенством. У мандрах Сковорода часто працював домашнім вчителем у місцевої шляхти.

Філософські вчення Сковороди вибудовані перш за все навколо етики. Відчутний вплив на філософа античної спадщини, насамперед стоїцизму та неоплатоніки. А також середньовічної схоластики. У домандрівний період Сковорода філософував у віршах та байках. Потім писав філософські трактати, серед яких були «Наркіс. Пізнай себе», «Алфавіт світу» та «Ікона Алкавіадська». Він ділив свої твори на «популярні» та «для втаємничених». Сковорода розділяв світобудову на три світи: макрокосм – все, що нас оточує; мікрокосм – це внутрішній світ людини; світ символів – Біблія. Три світи завжди перебувають у русі та взаємозв’язку. Пізнати світобудову – значить пізнати всі три світи, але почати потрібно з пізнання себе. Саме тому більшість бесід філософа починались закликом «Пізнай себе!».

Григорій Сковорода не розділяв і не протиставляв «тіло фізичне» та «тіло духовне» людини. Щоб жити в гармонії, людині необхідна «сродна праця», тобто така, яка приносить їй задоволення та користь суспільству. Цим «сродна праця» відрізняється від «праці обраної», яку людина робить з користі, гордості чи задля слави.

Село Пан-Іванівка, де доживав свого віку Сковорода, – сучасна Сковородинівка на Харківщині. В останній прижиттєвій мандрівці відвідав свого друга, колезького радника Андрія Ковалівського, що жив під Орлом. Після чого повернувся в Піп-Іванівку, де помер 1794 року. За легендою, Сковорода знав про свою смерть та сам викопав собі могилу. На хресті, за заповітом філософа, написано «Світ ловив мене та не спіймав».

Про життя та творчість Сковороди написано сотні історико-філософських, богословських, літературознавчих, педагогічних та інших розвідок, його твори видавались багато разів не лише в оригіналі,але й у численних перекладах, а сам він став знаковою фігурою для цілого грона блискучих письменників та інтелектуалістів: досить пригадати бодай Тараса Шевченко, Івана Франка, Льва Толстого, Дмитра Багалія, Михайла Грушевського, Дмитра Чижевського, Миколу Хвильового чи Сергія Єфремова.

Григорій Савич Сковорода увійшов в історію духовної культури нашої країни як прогресивний самобутній філософ та визначний письменник, котрий підсумував кращі досягнення української культури другої половини ХVIII ст.

Заслуги Сковороди як філософа і письменника в тому, що він порушував важливі соціальні проблеми, проклав шлях прогресивним ідейним течіям свого часу. Його глибокий гуманізм і демократизм, щире вболівання за долю трудящої людини, ненависть до деспотизну і гноблення, обстоювання ним свободи і соціальної справедливості знайшли продовження у творчості багатьох письменників наступних поколінь. У його поетичних і філософських творах зустрічаємо чимало релігійних образів і картин, яким він надавав нового звучання, нового змісту. Прогресивні ідеї Сковороди не втратили свого значення і сьогодні, зокрема ідеї про боротьбу між добром і злом.

Філософські роздуми Г. Сковороди як творчої особистості стосуються проблем щастя людини і шляхів його досягнення. Суспільно-політичні, філософські та педагогічні погляди українського мислителя з народу набули значного поширення за життя, а ще більше – після його смерті. Вони зіграли значну роль в пробудженні самосвідомості українського народу протягом двох століть.

Вперше особистості Сковороди пильну увагу приділив Михайло Ковалинський, склавши біографію свого друга і вчителя. Григорій Сковорода справив потужний вплив на новітню українську культуру. Уже зачинатель нашого нового письменства Іван Котляревський належав до учнів Сковороди. Письменником-«сковородинцем» був і Г. Квітка-Основ'яненко.

Власне, твори філософа розійшлися по всій Україні ще за його життя. Поезія його була добре знана в Києві. Павло Житецькой віднайшов у рукописному збірнику XVIII століття, що зберігався в Києво-Михайлівському монастирі, «Приказку» зі сковородинівської «Езопової байки». Також у Києві читали сковородинські філософські діалоги, захоплювалися «філософією серця» Григорія Сковороди. Про це свідчить, зокрема, популярність його вчення серед масонів – вихованців Київської академії.

Від часу створення Харківського історико-філологічного товариства (1877) сковородинська тематика посідає помітне місце в науковій діяльності його членів: Олександра Потебні, Дмитра Багалія, Миколи Сумцова та інших.

«Сковородинство» було також надзвичайно важливим складником українського національного Відродження початку XX століття. Українське «необароко» 1920-х років було інспіроване значною мірою саме ідеями Сковороди.

Нині в Україні діє Меморіальний музей Григорія Сковороди, що розташований у будинку колишнього колегіуму у Переяславі Бориспільського району Київської області, де у 1750—1751 рр. читав лекції з поетики український філософ Григорій Савич Сковорода. Музей відкрито 28 листопада 1972 року. Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди — музей, присвячений життю та творчості Григорія Сковороди, та меморіальний комплекс пам'яток від XVIII століття в селі Сковородинівка Богодухівського району Харківської області був заснований 1972 року.

6 травня 2022 року о 23-ій годині під дах музею влучила російська ракета, виникла пожежа. Вогонь охопив усі приміщення, отримав поранення охоронець. Вигоріло 280 квадратних метрів, втім зовнішні стіни будівлі уціліли. З-під попелу дістали статую поета, яка стояла в одній з кімнат. Також не постраждала могильна плита і бюст авторства Кавалерідзе, які розташовані на певній відстані від будівлі. Найцінніші експонати з музею перемістили заздалегідь у безпечне місце. 4 липня 2024 року Служба безпеки України завершила збір доказової бази та оголосила підозру командиру 159-го винищувального авіаційного полку Західного військового округу збройних сил рф Івану Панченку. Саме за його наказом винищувач Су-35С випустив по меморіальному комплексу турбореактивну протикорабельну ракету типу Х-35.

Попри значні руйнування будівлі, реставратори вважають, що будівлю можна відбудувати.

Наприкінці серпня 2022 року Міністерство культури та інформаційної політики України в межах проєкту «Збережіть українську культуру» розпочало збір 112 мільйонів гривень на відновлення музею. Крім того, за оцінкою завідувача Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України Сергія Омельника, пошкодження вцілілої скульптури Сковороди авторства Ігоря Ястребова незначні і скульптуру можна реставрувати.

У вересні 2022 року Укрпошта презентувала благодійний поштовий блок «Сад божественних пісень. До 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди» й конверт «Національний літературно-меморіальний музей ім. Григорія Сковороди. Перший день». 15 гривень з продажу кожного поштового блоку або 7,5 млн грн., які планується зібрати, Укрпошта пообіцяла спрямувати на відновлення музею.

3 грудня 2022 року Міністерство культури та інформаційної політики повідомило, що 50 тисяч доларів на заходи з консервації музею має надати ЮНЕСКО й 450 тисяч гривень на проведення науково-проєктних робіт, необхідних задля відновлення будівлі, виділить з обласного бюджету Харківська обласна військова адміністрація.

30 листопада 2023 року Обласний комунальний заклад «Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди» уклав угоду з Українським державним науково-дослідним та проєктним інститутом «УкрНДІпроектреставрація» на створення проєктно-кошторисної документації з реставрації будинку, у якому жив філософ.

До речі, у 1991 році в місті Хмельницькому з`явилася вулиця імені Григорія Сковороди, а 2 жовтня 2009 року в нашому обласному центрі відбулося урочисте відкриття пам'ятника – погруддя видатного філософа, приурочене до відзначення десятиліття з дня заснування Хмельницького інституту соціальних технологій університету «Україна» та п'ятнадцятиліття Подільського товариства імені Григорія Сковороди. Розташований пам’ятник на території Хмельницького інституту соціальних технологій університету «Україна» за адресою: вулиця Ярослава Мудрого.

Пам'ятник Григорію Сковороді виконаний з білого каменю і сягає близько двох з половиною метрів. Погруддя мислителя стоїть на високому колоноподібному постаменті, а біля його підніжжя лежать Біблія, книга Платона, Азбука та ліра.

Автор пам'ятника Василь Іванович Корчовий – український скульптор і живописець.

5 липня 2011 року біля інституту відкрили сквер, який також назвали на честь філософа.

А в грудні 2022 року в музеї історії міста Хмельницького відбулася презентація авторського мистецького спецпроєкту подільської письменниці, журналістки Ніни Качеровської до ювілею Григорія Сковороди «300 років – 30 кроків». Ніна Качеровська стала автором 30 відеороликів, присвячених різним аспектам долі, творчої особистості та філософських поглядів Григорія Сковороди. Тридцять – число символічне, адже тридцять пісень зі збірки «Сад Божественних пісень» і тридцять байок авторства Григорія Сковороди ще й нині надихають пошановувачів художнього слова. Тридцять кроків – тридцять папок з матеріалом – тридцять відеофільмів на вшанування пам`яті про видатного українця. До створення відеороликів долучилися десятки земляків: викладачі шкіл та вишів, бібліотекарі, учні, студенти, поети та письменники… Відеоролики цього спецпроєкту можна переглянути на ютуб-каналі управління культури і туризму Хмельницької міської ради.