9 БЕРЕЗНЯ 2026 РОКУ ВІДЗНАЧАЄМО 212-У РІЧНИЦЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА І в пору щасливих злетів, і в часи історичних буревіїв, на перепуттях невідомості й осяйними дорогами звитяг, звершень та перемог українці торують шлях у майбутнє, звіряючи свій крок з духовним провідником нації, Великим Українцем Тарасом Григоровичем Шевченком, котрий для мільйонів мертвих, живих і ненароджених був, є і залишається орієнтиром волі, совісті, незламності, вірності рідній землі, людської гідності та самоповаги. І нині, в час жорстокої борні за майбутнє України, ми черпаємо сили з настанов і життєвого подвигу Великого Українця, ми стоїмо на плечах цього Велета Духу й затято боронимо своє: землю, життя, майбутнє.
Шевченкова доля – яскравий приклад того, як особистість стверджується і будує себе попри, здавалося б, непереборні обставини: кріпак, син закріпачених, сирота, «козачок» у пана, завдяки працелюбству, наполегливості, силі розуму й таланту, стає академіком, інтелектуалом, професіоналом своєї справи, душею і голосом громади, виразником дум, прагнень, сподівань мільйонів на цілі епохи вперед. Шевченкове слово – вічно актуальне й непроминуще, прозірливе й закличне, таке, що будить, втішає, оберігає, застерігає, боронить і кличе до зброї, надихає, мотивує, стверджує й возвеличує! Це – та спадщина, що здатна формувати національну свідомість, берегти від шкідницького намулу, ворожих інвазій та розмивання мізків національну колективну пам`ять українців. Кожен з нас в різних обставинах свого життя знаходить у творчості Великого Кобзаря саме ті, співзвучні серцю й настрою рядки, котрі допомагають жити, перемагати й рухатися далі. Недаремно здавна в кожній українській хаті серед інших святинь обов`язково пильно берегли портрет Тараса Шевченка і Його Книгу «Кобзар». Не дивно, що всі наступні після доби Кобзаря покоління українських мислителів, ідейних провідників, майстрів слова черпали думку, натхнення, силу переконань у творчості, ідейному спадку Тараса Григоровича. І, певна річ, його життєвий шлях, коло спілкування, коло зацікавлень - також живильна криниця для спраглих. Шевченкова духовна велич і почуття особистісної свободи, абсолютно позбавленої навіть від натяку на рабське плазування перед якими б то не було «авторитетами», догмами, ідеологіями в умовах тоталітарної московської імперії, мракобісся, потоптання української національної ідентичності - не просто вражають. Шевченко – той, хто пішов далеко наперед від свого часу, піднявся понад часом. Він не лише створив підмурівок національної самосвідомості українців, змусив осмислити минуле й теперішнє, а й поставив перед своєю нацією мету й завдання на майбутнє. Він прожив усього 47 років, але яких! Сповнених трагізму раннього сирітства, поневірянь на панській службі, усвідомлення свого кріпацького становища: коли у 1838 році Карл Брюллов викупив у поміщика Енгельгардта за 2, 5 тисячі рублів (на той час – дуже велика сума, в еквіваленті – 45 кілограмів чистого срібла) Тараса Шевченка, йому було уже 24 роки. За своє життя Шевченко 11 років перебував під слідством, на військовій службі, на засланні. І лише 12 років свого життя вважався відносно вільною людиною. Зате творчий спадок українського генія налічує 237 віршованих, 11 прозових та 2 драматичних твори. Також до сьогодення дійшли 835 картин та малюнків Тараса Шевченка в оригіналі і частково в гравюрах на металі й дереві. Маємо нині 11 автопортретів Тараса Григоровича! Відомо й про 278, на жаль, втрачених або не знайдених його робіт. На щастя, нині дослідники остаточно вивільнили Кобзаря із шор заідеологізованого радянського літературознавства. І ми відкрили для себе різнобічного, живого і дуже цікавого як особистість Тараса Шевченка. І виявилося: значно цікавіше шанувати те, що любиш, коли сильніше полюбити те, що шануєш. Полюбити через олюднення, знання подробиць, милих серцю деталей. Він був, виявляється, не лише грізним бунтарем у смушевій шапці. Талановитий поет, музикант, самобутній художник, світський завсідник, Тарас Шевченко був великим життєлюбом, ерудитом, людиною енциклопедичних знань. Він був модником, одягався, як денді. Знався на європейській історії, культурі, літературі, музиці. Його любили жінки. Це окрема, велика тема. Тарас Григорович, особливо в зрілому віці, після всіх поневірянь, страждав від самотини, мріяв про сімейний затишок, хотів одружитися, поселитися в Україні, господарювати в своїй садибі «над самісіньким Дніпром». У березні 1860 року надумав проєктувати хату. Уже 4 березня заходився малювати «Проєкт хати. Фасад» і «Проєкт хати. Боковий фасад», три архітектурні проєкти хати , два схематичні рисунки до них і схематичний план комори. Працював натхненно, за одним присідом - аквареллю та олівцем. Дослідникам відомо 2 фасади, п’ять схематичних планів хати та один – комори, пише шевченкознавець Віктор Жадько. Пам`ятаєте ці Тарасові поезії: «Якби з ким сісти хліба з`їсти, промовить слово…» або «Поставлю хату і кімнату. Садок-райочок насажу…» До речі, ще один дослідник Тарасового генія, Євген Матвієнко, уточнює: запроєктований Кобзарем будинок мав бути 10 × 20 аршинів, що дорівнює приблизно 7 × 14 метрів (близько 100 м²). Хата була поділена на дві частини подвійними сіньми (коридором) із двома виходами: парадним — на засклений ганок (терасу), і заднім — у садок. У лівій частині мали бути вітальня та спальня, у правій — кухня і кабінет Шевченка з каміном. Для господарства поет планував взяти в довготривалу оренду близько 11 гектарів землі. На жаль, Шевченків задум не був здійснений через смерть Тараса Григоровича, а також - через навмисне зволікання продажу землі поміщиками, які не хотіли мати «революційного поета» сусідом. Для нас, подолян, почесно усвідомлювати, що Тарас Григорович бував у наших краях, і не раз. Ця тема, до речі, потребує свого подальшого розвитку. Достеменно досліджено, що 21 вересня 1846 року некласний художник Київської археографічної комісії Тарас Шевченко отримав розпорядження від Київського, Волинського, Подільського генерал-губернатора Бібікова розпорядження вирушити «в різні місця» Київської, Подільської і Волинської губерній з метою зібрати старовинні легенди, перекази, пісні, описати і замалювати історичні місця, урочища, замки, фортеці. А також – обов`язково описати й змалювати Почаївську лавру. Отож восени 1846-го 32-річний Тарас Григорович, за його спогадами, «вздовж і впоперек об`їздив» Поділля й Волинь, зібрав цінні матеріали, зробив ескізи. З Київщини через сучасну Вінниччину поет дістався в нашій стороні спершу Кам`янця-Подільського, наймовірніше, 29 вересня, пишуть дослідники. Тут він оглянув Кам`янецьку й Хотинську фортеці, Чорнокозинецький замок, записав від свого друга, викладача гімназії Петра Чуйкевича, кілька народних пісень, в тому числі оригінальний варіант пісні про народного месника Устима Кармалюка. А далі наш краєзнавець вирушив через Нігин, Ярмолинці, Проскурів, Меджибіж, Летичів, Хмільник, Уланів, Кодню до Житомира, щоб звідтіля через Заслав податися на Почаїв. Інші науковці пишуть, що з Кам`янця Шевченко попрямував через Ярмолинці, Проскурів, Старокостянтинів, Заслав безпосередньо до Почаєва, де залишався найдовше і намалював чотири акварелі, виконав ескізи. До слова, нині в Кам`янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику зберігається привезений Тарасом Шевченком 1846 року мистецький альбом «Древності» - видання Археографічної комісії, для якого ескізи віньєток, малюнків і таблиці були виконані ним самим та художником Сенчило-Стефановським. Довгі роки цей альбом як подарунок кам`янецькому архієпископу Арсенію, котрий мав доручення від генерал-губернатора сприяти досліднику Шевченкові у його пошуках, зберігався в консисторії – єпархіальному управлінні, а потім був переданий в міське давньосховище, а далі – в музей-заповідник. Так чи інакше, у цій мандрівці Кобзар відвідав наше місто над Богом та, либонь, тут же й заночував у проскурівському заїжджому дворі обіч поштової дороги на Кам`янець, котрий розташовувався на місці, де нині підземка, десь між сучасними ТЦ «Либідь-Плаза» та «Книжковий супермаркет». В нашому музеї можна побачити чудові графічні роботи заслуженого художника Михайла Андрійчука – талановиті мистецькі візії на тему відвідин Тарасом Шевченком тодішнього Проскурова. Отримані на Поділлі й Волині знання і враження лягли згодом в основу відомих Тарасових художніх творів: «Музикант», «Наймичка», «Варнак», «Княжна», «Близнюки», «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», знайшли відгомін у поемах, поезіях, «Щоденнику», «Археологічних нотатках», листуванні, малюнках… Вочевидь, не збереглися усі ті матеріали, котрі Тарас Григорович заготував у своїй експедиції 1846 року для власного творчого архіву. Адже навесні, 5 квітня 1847 року, увечері, поет був за доносом заарештований київською поліцією. Під час арешту і трусу, вказує Віктор Жадько, у Шевченка в Києві були відібрані такі матеріали: «Описание бумагам художника Тараса Шевченка, препровожденым при отношении от 6-го апреля 1847 г. за №... 1.Связка стихов, писем, разных бумаг на.... листов. 2.Книга писанных стихов под заглавием: «Три лита». 3.Маленький альбом со стихами и рисунками. Гражданский губернатор Фундуклей (ДМШ, А-591, спр. 313, ч. 1, арк. 5. Оригінал)». А вже 30 травня 1846 року засудженого за вільнодумство Тараса Григоровича відправили в оренбурзьке заслання. Не забуваємо: наш світоч Тарас Шевченко перебував на московському засланні 10 років, 2 місяці та 27 днів. З них – після другого арешту в Оренбурзі, з квітня 1850 по 1857 років – 7 літ каторжанин Шевченко провів на Каспійському узбережжі (сучасний Казахстан). Пам`ятаємо, що в оренбурзькому краї «рядовий 5 лінійного батальйону Оренбурзького корпусу» Тарас Шевченко познайомився з нашим земляком, уродженцем Проскурова Аркадієм Венгжиновським, котрий став для поета й художника вірним товаришем, не раз допомагав йому в скрутних обставинах. Аркадій Миколайович Венгжиновський народився в Проскурові в шляхетній родині. Після закінчення Кам`янець-Подільської гімназії він у 1833-1836 роках служив у канцелярії проскурівського земського справника, згодом - писарем повітового суду. У 1840-1841 роках працював у Подільській губернській палаті державного майна. Через «неблагонадійність» для влади змушений був виїхати до Оренбургу, де обіймав посаду наглядача шкіл для киргизьких дітей у відомстві прикордонної місії. Тут він через своїх польських друзів-каторжан познайомився і зблизився з Тарасом Шевченком. Навіть отримавши дозвіл на поселення в Одесі, але будучи під поліційним наглядом, Венгжиновський ще впродовж років підтримував свого друга Тараса, допомагав матеріально, виконував різні доручення, передавав листи для Тарасових знайомих і навіть продавав Шевченкові малюнки, а виручені кошти надсилав до Оренбургу. На знак дружби Тарас Григорович подарував «милому другу Аркадію» автопортрет. Портрет як цінна реліквія довгі роки зберігався в родині Венгжиновських. Не забуваймо Шевченків життєвий шлях страдника і борця, Шевченкові заповіти нам, нині сущим, і тим, хто прийде після нас, - берегти Україну, пильнувати волю й незалежність, шанувати власну історію, славу героїчних предків, плекати рідну мову, берегти людську й національну гідність… Кожен з нас і сьогодні, у день його народин, й повсякчас може, пошанувавши Батька української нації, освіживши в пам`яті Його духовний спадок, відзвітувати собі, в чому саме йому, у яких істинах, одкровеннях саме нині учергове відкрився Тарас Шевченко. Ще раз узяти до рук «Кобзаря», перечитати прозу Тараса Григоровича, віднайти прецікаві свіжі дослідження, подробиці про його життя, творчість, оточення от, скажімо, відомих сучасних шевченкознавців Віктора Жадька та Євгена Матвієнка, - із тим, щоби відчути себе притомними у сьогоденній реальності. Щоб, як писав наш Учитель, не «приспали лукаві» й не «збудили в огні» нас, окрадених, заколисаних… Слово Шевченкове животворяще, злободенно сучасне, непохитно стоїть на сторожі нашої пам`яті й свідомості. Любімо й шануймо. |
