День матері в другу неділю травня в Україні почали офіційно відзначати з 2000 року, відповідно до Указу Президента України «про День матері» від 10 травня 1999 року № 489/99.
Вже дванадцятий рік поспіль свято Матері в Україні обпалене і затьмарене війною.
Та незламні українці знаходять в собі могутню силу і волю жити, боротися й мужньо відстоювати рідну землю заради майбутнього.
Тому цього дня, згадуючи свято, ми доземно вклоняємося жінкам – бабусям, матерям, дружинам, сестрам, донечкам, котрі в люті дні війни, кривавих боїв, обстрілів, тривог, болючих втрат тримають на своїх плечах небо і землю, вселяючи віру, усіляко підтримуючи своїх синів, чоловіків, братів, батьків, усіма своїми силами, молитвами, працею, щоденною допомогою фронту наближаючи перемогу.
В часи важких випробувань у кожної української жінки, матері, дружини нині – свій фронт.
Захисниця, яка ризикує життям заради Батьківщини.
Волонтерка, яка цілодобово надає безцінну допомогу.
Лікарка, яка героїчно рятує життя.
Учителька, завдяки якій маленькі українці пам’ятатимуть ДНК нашої нації. А ще — керівниця компанією, спортсменка, юристка, дизайнерка, журналістка чи успішна представниця будь-якої іншої професії.
Мати, яка щосекунди просить у Бога захисту для своєї дитини.
Дружина, яка чекає вдома. Або яку чекають вдома.
Донька, яка пишається батьками і стала для них надійною опорою.
Щодня українська жінка робить безцінний внесок для нашої перемоги.
Чимало жінок – військових, медиків – пішли добровольцями в самісіньке пекло війни, залишивши сім`ї, неповнолітніх дітей.
Їхня мужність, незламність стала прикладом не лише для тих, хто в тилу в Україні. Шпальти світових ЗМІ облетіли світлини та історії українок, котрі виявили надзвичайну силу духу у протистоянні з ненависним ворогом-агресором. Журналістка, правозахисниця, військовам кореспондентка Вікторія Рощина, котра писала про битву за Маріуполь, проводила журналістські розслідування, викриваючи правду про російсько-українську війну, за що була жорстоко закатована в російському полоні. Військова медсестра Вікторія Обідіна «Рибка», котра з бункерів «Азовсталі», де разом з нею перебувала 4-річна донечка Аліса, на довгих 8 місяців потрапила в полон до рашистів, переживши катування, розлуку з дитиною. Староста села Мотижин на Київщині Ольга Сухенко, яка не залишила свій пост під час рашистської окупації в березні 2022-го, надавала односельцям волонтерську допомогу, була по-звірячому закатована окупантами разом з чоловіком та сином. Парамедик, військовослужбовиця, волонтерка Юлія Паєвська «Тайра», котра надавала допомогу пораненим цивільним і бійцям в найгарячіших точках війни, потрапила на три місяці в рашистський полон під Маріуполем. Наша землячка військовий медик, доброволиця Катерина Луцик, котра врятувала життя на передовій сотням військових, а нині активно займається волонтерством. Наша землячка старший солдат 3-ої окремої танкової Залізної бригади Тетяна Павлюк, котра після загибелі сина на фронті пішла служити до лав ЗСУ. Безстрашна розвідниця, снайперка Наталія Борисовська «Зелене яблуко», котра ще з 2014 року брала участь у багатьох спецопераціях проти загарбників. Командир взводу 54-ої механізованої бригади старший лейтенант Юлія Микитенко, котра, втративши на війні батька і чоловіка, продовжує воювати проти ворога, мотивуючи підлеглих і жінок, і чоловіків. Операторка-зв`язківиця ЗСУ Руслана Данілкіна з Одеси, котра 18-річною добровільно вирушила на фронт, працювала на Запорізькому та Херсонському напрямках, під час виконання бойового завдання внаслідок російського артобстрілу отримала поранення, що призвело до ампутації лівої ноги. Нині – волонтерка, активно займається питаннями інклюзії та реінтеграції ветеранів російсько-української війни. Киянка Тетяна Близняк – «Українська Мадонна з метро», чиє фото з двохмісячною донькою Марічкою стало відоме у всьому світі, а нині ікона із їхніми зображеннями навіть прикрашає один із храмів в Неаполі. Ще одна українська Мадонна киянка Ольга, котра, годуючи свою двохмісячну доньку грудьми, потрапила під рашистські обстріли в своїй квартирі, і прикривши дитя своїм тілом, отримала 25 уламкових поранень. Її світлина з дитинкою з лікарні Охмадит теж 2022 року облетіла усі новинні сайти світу… Вікторія «Квітка» Бобровська, в цивільному житті – кастинг-директорка і продюсерка відомих проєктів «Окуповані», «Все в твоїй голові», «Батьківський комітет»… З початком російсько-української війни пішла служити , стала офіцеркою відділення комунікацій у 10-й гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Загинула 33-річною… Ірина Цвіла – вчителька, квітникарка, садівниця, фотохудожниця, доброволець Збройних Сил України з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року не роздумуючи знову повернулася в армію, щоб захищати рідну землю. Загинула 25 лютого 2022 року в бою, разом з чоловіком, стримуючи танкову атаку ворога… Христина Бойчук «Кудрява», офіцерка Національної гвардії України, у війську – з 2013 року, військовий квиток отримала у 19 років. Закінчила Харківську академію НГУ, почала службу в Гостомелі. На фронті захищала Рубіжне, Сіверодонецьк, Листчанськ, Бахмутський і Лиманський напрямки. 24 лютого 2022 року зустріла на бойовому посту зі своїм підрозділом. За всі ці роки пройшла бойовий шлях – від командира відділення до заступниці командира мінометної батареї. Вона завжди там, де складно. На таких, як вона, тримається країна.
Нині в українській армії побільшало жінок-кулеметниць, артилеристок, танкісток … Сотні, тисячі імен тих, хто вартий поваги і вдячності – від сучасників і від наступних поколінь…
Та ще скільки їх, українських героїнь, матерів, майбутніх матерів, тих, котрі чекають своїх дітей з війни, тих, хто втратив найдорожче – своїх кровиночок у цій війні, тих, хто плекає майбутніх справжніх громадян своєї держави, майбутніх захисників і захисниць - продовжують вірити, боротися, допомагати, підтримувати і тил, і фронт… Тих, хто плете маскувальні сітки, допомагає заготовлювати й відвозити на передову гуманітарну допомогу, займається реабілітацією бійців, тримає освітньо-культурний фронт… Тисячі українських жінок нині здійснюють свій тихий подвиг — чекають повернення з перемогою своїх синів та чоловіків з фронту, своєю працею і молитвою створюють незримий духовний щит над усіма воїнами України.
Кожна з цих жінок, матерів відчуває величезну відповідальність за те, що відбувається нині в Україні, вболіває не лише за своїх близьких, намагається всюди, де потрібна її допомога, підкласти своє плече, бо її покликання перед людьми і перед Богом – дарувати життя і зберігати життя.
Тож нині ми вклоняємося українським матерям за їхню турботу і підтримку, жертовність і витримку, гідність і силу духу, ніжність і ласку, мудрість, любов і віру, якою вони наснажують своїх близьких і увесь світ довкола себе. Ми зичимо матерям України мирного неба й сонця, довгожданої перемоги та відродження благодатної української землі, злагоди й доброго здоров`я, душевного спокою і добробуту, щедрих Божих благословінь! Світла пам`ять усім матерям, котрі пішли за вічну межу. Сили й витримки, мирного неба усім тим, хто готується стати матір`ю і продовжити рід український.
З ІСТОРІЇ СВЯТА. В Україні День матері традиційно святкують в другу неділю травня. Його мета — вшанувати важливу місію кожної мами — зберегти духовний світ своїх дітей та їхню пам’ять про національну спадщину і своє походження. Саме діти дають майбутнє нашій державі, а матусі його оберігають.
Свято вшанування матері виникло у США. Спершу це була ідея пацифістів – відзначати його як день єдності матерів у боротьбі за мир. Але подібна концепція не мала широкої підтримки ні в США, ні в інших країнах. У 1907 році американка Анна Джарвіс з Філадельфії у пам’ять про свою матір виступила з ініціативою вшанування матерів. Першим визнав День матері офіційним святом штат Вірджинія у 1910 році. А 1914-го президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь усіх американських матерів.
Після завершення Першої світової війни День матері почали відзначати і в Швеції, Норвегії та кількох інших країнах Європи.
Нині День матері відзначається у 85 країнах світу. Українці теж долучилися до його святкування, і сталося це у 1928 році, щоправда, не в Україні, а в Канаді. Ініціатором став Союз українок Канади. Наступного, 1929 року, свято відзначалося вже й у Львові. Ініціативу канадських жінок підтримала головна редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Тоді ж, 1929 року, «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді День матері відзначали дуже широко.
Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях свято було заборонене. Лише з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулося в Україну. Цікавий факт: за часів Київської Русі і Козаччини існувало свято — день Пречистої Діви Марії. Цього дня було прийнято вітати жінок, особливо матерів.
У День матері діти дарують найріднішим людям свою повагу і любов, щирі обійми. На честь мами пишуть вірші, складають пісні, приносять їй квіти, листівки, подарунки та роблять приємні сюрпризи.
Музей історії міста Хмельницького
