...

Днями відомий хмельничанин, багаторічний голова міськвиконкому, депутат кількох скликань Хмельницької міської ради, обласної ради, почесний громадянин міста Хмельницького (2004 р.) Іван Васильович Бухал передав музею історії міста Хмельницького власну книгу спогадів «… А жито сій» (2019).

Книга розповідає про життєвий, трудовий шлях нашого відомого земляка, його багаторічну плідну працю на розбудову обласного центру, про людей, з якими йому випало зустрічатися та співпрацювати, життєві та виробничі події, котрі вплинули на формування його характеру та поглядів.

З 1980-го по березень 1990 року І. В. Бухал обирався головою виконавчого комітету Хмельницької міської ради народних депутатів, у березні 1990 року був обраний головою Хмельницької міської ради народних депутатів. Іван Васильович справедливо заслужив славу забудовника міста, генератора ідей з його розвитку.

Обирався депутатом міської ради з 1974 по 1992 роки, з 1980 по 1992 роки – депутатом обласної ради. У складі депутатського корпусу міської ради п’ятого і шостого скликань очолював постійну комісію з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища. З його ініціативи комісія запровадила практику проведення виїзних засідань, що дало можливість безпосередньо на місці об’єктивно вивчати проблеми, порушені громадянами і суб’єктами господарювання. За часів керівництва Івана Бухала в місті будувалися підприємства, вокзали, житло. Зокрема, за «ери Бухала» у Хмельницькому було споруджено музично-драматичний театр, органний зал філармонії, лікарні, поліклініки та школи, лікарень, об'єкти соціальної інфраструктури.

Іван Бухал виступив одним з ініціаторів встановлення на майдані Незалежності скульптурної композиції "Пісні землі Подільської”. За вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста І. В. Бухалу присвоєно звання "Почесний громадянин міста Хмельницького”.

Народився Іван Бухал 22 лютого 1939 року у с. Дударки Бориспільського району Київської області. У 1958 році був призваний на службу до лав Радянської Армії. Це сталося тоді, коли в Угорщині розпочалися бойові дії й туди набирали сміливців з Донбасу. Дорогою потяг зупинився у Хмельницькому і новобранці три місяці жили у вагонах…Саме тоді Іван Васильович вперше познайомився з містом над Бугом. Згодом виявилося, що через політичне рішення потяг в Угорщину не піде, і Іван Бухал зостався в Хмельницькому. Продовжив службу у танковому училищі (нині Хмельницька Національна академія Прикордонних військ України імені Б. Хмельницького).

Після служби в армії у 1961-1963 роках працював, кочегаром, помічником машиніста паровозу станції Гречани, у 1963-1967 роках – пройшов шлях від муляра до економіста Хмельницького будинкоуправління №1.

У 1963-1967 роках закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут.

У 1974-1979 роках очолював Хмельницький обком профспілки працівників будівництва та промисловості будівельних матеріалів.

У 1979 році Бухал Іван Васильович був обраний першим заступником голови, а в серпні 1980 року – головою виконкому Хмельницької міської ради народних депутатів. Цю посаду обіймав до 1990 року. Згодом певний час жив у Югославії, де придбав квартиру та розпочав бізнес. Коли почалися військові дії, все продав та повернувся.

Депутат Хмельницької міської ради 5-го та 6-го скликань (фракція «Батьківщина»), очолює постійну комісію з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

За перебування Івана Бухала при кермі міста проводилися роботи з будівництва музично-драматичного театру, органного залу філармонії, лікарень, поліклінік та шкіл, лікарень, об'єктів соціальної інфраструктури.

У 2004 році рішенням сесії Хмельницької міської ради Івану Васильовичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницький».

Провідна думка книги, закумульована в її назві «…А жито сій», червоною ниткою проходить через спогади, котрі цінні для нас, хмельничан, своєю щирістю та цікавим фактажем. Ця настанова – з напутніх слів батька, великого трудівника, котрий для Івана Васильовича був зразком впродовж всього життя і котрий заповідав синові: «Що б там не чекало тебе попереду, а ти жито сій – на щастя, на добро».