...

29 СЕРПНЯ УКРАЇНА ВШАНОВУЄ ПАМ’ЯТЬ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, СУВЕРЕНІТЕТ І ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЦІЛІСНІСТЬ УКРАЇНИ.

Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за Батьківщину, як нагадування про одну з найкривавіших подій російсько-української війни — Іловайську трагедію.

Серпень 2014-го. Українське військо затято просувається до українсько-російського кордону, звільнивши від сепаратистів 70 відсотків території Донеччини й Луганщини. У 20-х числах підрозділи ЗС України, Національної гвардії, МВС, добробати вже контролюють дві третини Іловайська — великого залізничного вузла, звідкіля рукою сягнути до Донецька й через який росія поставляє бойовикам зброю. На думку військових експертів, взяття міста пришвидшило б визволення від сепаратистів усієї Донеччини.

Рашисти розуміють: ще тиждень-другий, і українці вийдуть до державного кордону. Тоді кремль відправляє в Україну кілька батальйонно-тактичних груп регулярної російської армії.

У ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулось наймасштабніше пряме вторгнення збройних сил країни-агресора на територію України й подальше вчинення ними воєнних злочинів.

На той момент збройні сили рашистського агресора на території України вже складалися з дев’яти батальйонно-тактичних груп: 3500 осіб особового складу, до 60 танків, до 320 БМД (БМП), до 60 гармат, до 45 мінометів і 5 протитанкових ракетних комплексів. Відповідно до встановлених розслідуванням даних, критичне співвідношення військових сил України в районі міста Іловайська з підрозділами збройних сил росії та представників незаконних збройних формувань, контрольованих росією, становило: особовий склад — 1 до 18; танки — 1 до 11; бронетехніка — 1 до 16; артилерія — 1 до 15; „Гради" — 1 до 24».

Станом на 25 серпня 2014 року російські регулярні війська, сепаратистські та іноземні добровольчі терористичні формування здійснили стратегічне оточення українських військ, які перебували в цьому районі (батальйони МВС України "Дніпро-1", "Миротворець", "Світязь", "Херсон", "Івано-Франківськ", Нацгвардії "Донбас" і сили сектору "Б").

Генерал армії України Віктор Муженко, який на той час очолював Генеральний штаб ЗС України, згодом згадував: «26-го числа ми отримали чітке розуміння того, що проти нас воюють регулярні підрозділи російської федерації. Тоді в полон потрапили 10 російських десантників. До цього були різні припущення, ніхто не міг доповісти, чи це регулярні підрозділи, чи підрозділи терористичних угруповань. Тільки 26-го числа ми отримали підтвердження. Хоча були окремі факти й підозри, що ще в середині серпня деякі російські підрозділи вже перебували на території України».

Українське командування розраховувало деблокувати оточені війська за допомогою наявних і досить численних резервів. Але частини, призначені для деблокування, складалися переважно з нещодавно мобілізованих людей, які не мали уявлення про бойові умови, в які потраплять, і були психологічно не готові до них.

Президент РФ Володимир Путін 27 серпня 2014 року пообіцяв відкрити для українських підрозділів гуманітарний ("зелений") коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський "зелений коридор" став для українських військових дорогою смерті.

Розслідуванням Іловайської трагедії встановлено: «Упродовж 26-28 серпня 2014 року лише між керівником АТО В. Муженком і заступником начальника ГШ ЗС РФ М. Богдановським відбулося 12 телефонних розмов, за результатами яких російська сторона надала гарантії безпечного виходу українських військових з оточення у не бойовому порядку за узгодженими маршрутами».

Проте 29 серпня 2014 року за безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу Збройних Сил РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових, котрі рухалися так званим «зеленим коридором».

Саме цього дня, 29 серпня 2014 року, під час так званого «забезпечення» «зеленого коридору» в районі Іловайська кремлівські війська поливали вогнем не лише українських військовослужбовців і добровольців, а також обстріляли автомобіль із символом «Червоного Хреста». Такі дії збройних сил російської федерації є воєнним злочином, адже віроломне вбивство в умовах збройного конфлікту порушує статтю 37 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року, що забороняє «вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника, вдаючись до віроломства».

За весь час боїв під Іловайськом українська армія зазнала болючих втрат: рашистами вчинено віроломне вбивство 366 українських воїнів (з них 220 – військовослужбовці ЗСУ), 429 – отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 – потрапили у полон, 42 вважаються зниклими безвісти. Збройні Сили України зазнали втрат озброєння і військової техніки на суму майже 300 мільйонів гривень.

Водночас саме 29 серпня 2014 року в ході Іловайської операції відбувся потужний прорив української групи військ з рашистського оточення, де проявився масовий героїзм українських добровольців та військових.

Бої під Іловайськом стали одним з переломних моментів війни на сході України: Збройні Сили України втратили ініціативу на Донбасі та перейшли від атаки до оборони. Скориставшись поразкою українських військ під Іловайськом, російські підрозділи просунулися на захід і захопили Тельманівський і Новоазовський райони до Маріуполя. Важкі втрати спонукали українське керівництво до укладення 5 вересня 2014-го Мінських угод щодо тимчасового припинення вогню і початку політичного врегулювання.

Нині минають восьмі роковини з часу Іловайської трагедії.

Насправді щодня й щогодини ми усвідомлюємо, яку ціну заплатив і продовжує платити наш народ за свою свободу. Вічна слава Героям, полеглим за Україну! Божого захисту нашим залізним захисникам, які титанічними зусиллями продовжують стримувати навалу хижої орди. Слава Україні! Смерть ворогам!