...

Зусиллями Української Громади 18 квітня 1917 року в Проскурові було створено товариство «Просвіта», а при ньому – бібліотеку, а також організовано «Просвіти» в повіті. Ось як описує домівку «Просвіти» в Проскурові Наталя Дорошенко-Савченко: «Затишно було в просторій кімнаті «Просвіти». На стінах звичайно - портрети Шевченка, Франка, Грушевського та инших українських діячів, прибрані рушниками. Дівчата не забували міняти квіти на столах. На вікнах стояли вазонки. Дуже пильнувалося чистоти, про що остерігали забудьків написи на стінах. По кутах – наші прапори і шафи з книжками. Оживлення при столі читачів не вгаває. Це своєрідна школа. Тут випозичуються книжки – цілий день, з перервою тільки на обід. Гутірки, запити, переважно тільки за Україну. Тут свого роду курси українознавства, так сказати б, летючі: селяни зразу хотять все знати як воно було на Україні, та чому так сталося, а як його зробити, щоб уже Росія не вернулася?[...] Коли не було якоїсь наради, засідання, віча, або з`їзду свого чи чужого, бо скрізь треба було пильнувати своєї справи, тоді засиджувалися до пізна в «Просвіті». [Дорошенко-Савченко Наталія. Дні радості й надії//Дніпро. Календар-альманах на 1937 рік. – Львів: 1937. – С. 83]. Наталія Дорошенко-Савченко підкреслювала, що Громада й «Просвіта» стали керманичами українського життя в усіх його напрямках. «Одну й другу люди часом плутали, може тому, що обидві організації містилися в одному помешканні та в тій і другій працювали ті самі особи. Зверталися селяни з ріжноманітними справами, навіть у справах господарських, виховання дітей …Приходило багато з міста просити посад, кажучи, що ми тепер «все можемо».

Головою цієї, першої, «Просвіти» в Проскурові був обраний священник Ксенофонт Олександрович Ванькевич. Представником від «Просвіти» до Проскурівського комітету громадських організацій з 12 квітня була делегована Наталя Дорошенко-Савченко. [Адамський В. Проскурівська повітова Рада Громадських організацій: інституційна репрезентація та персональний склад. //Хмельницькі краєзнавчі студії: науково-краєзнавчий збірник/ [редкол. Баженов Л. В. (голова), Блажевич Ю. І. (співголова), Єсюнін С. М. (відп. Секр.) та ін.] – Хмельницький: ФОП Стрихар А. М., 2021. – Вип. 31. – 270 - с.- С. 57-59]. Нині про першого голову Проскурівської «Просвіти» Ксенофонта Ванькевича відомо небагато. Він був випускником Кам`янець-Подільської духовної семінарії, чимало вихованців якої перейнялися духом українофільства, що панував у закладі на початку ХХ століття, незважаючи на московську імперську реакцію, і стали активними діячами Українського визвольного руху від початків Української революції 1917-1921 років. Серед них: О. Лотоцький, В. Чехівський, брати Віктор та Олекса Приходьки, В. Голубович, Ю. Сіцінський, М. Корчинський, Г. Степура, П. Богацький та багато інших. [В. Гарба. На золотій ниві Поділля. (Подільська духовна семінарія на службі нації 1797-1919. Історична монографія та спогади сучасників). Склад Петра Ямняка – Кліфтон, Н. Джерзі, 1970]. Чимало зі священників-випускників семінарії стали на Поділлі фундаторами «Просвіт» чи завідувачами бібліотеками при них. За ініціативою та прикладом Подільського єпископа, вихідця з Полтавщини Парфенія Левицького, Ксенофонт Ванькевич був одним із перших священників на Поділлі, котрі почали ще з середини 1900-х років впроваджувати у свої проповіді українську мову. Крім того, уже в 1909 році отець Ксенофонт Ванькевич видає збірку проповідей українською мовою, яка стала відомою в Україні, успішно розповсюджувалася серед священнослужителів. Зокрема, дуже теплий відгук, фактично промоцію цієї збірки під назвою «Бібліографічні замітки» авторства священника Андрія Геращенка знаходимо в «Полтавських єпархіальних відомостях», № 19 за 1 липня 1909 року. У звіті благочинного 4 округу Проскурівського повіту А. Разумовського за 1906 рік єпископу Подільському та Брацлавському Парфенію Левицькому (ДАХмО) одним з кращих, відданих справі священників округу, названий настоятель церкви села Жучковець Ксенофонт Ванькевич. Крім того, у «Статистичних відомостях про церкви, школи і причти» Подільської єпархії за 1909 рік (Джерело: ДАХмО – авт.) вказано, що Ксенофонт Ванькевич є настоятелем Михайлівської церкви с. Жучківці, яка належить до 4 округу Проскурівського повіту. Прикметно, що у книзі К. Ванькевича «Проповіді до Українського народа на його рідній мові», виданій в Проскурові, у друкарні Левіта 1917 року, крім проповідей до парафіян с. Жучківці, вміщено його проповіді й до жителів сіл Гелетинці, Доброгорща, а також промови: «Промова до українців на мітингу в день Шевченкового свята» та «Промова до громадян в день свята свобод». У цьому ж виданні вказано, що автор мешкає в Проскурові по вулиці Мільйонній, 42. До речі, за даними дослідника Я. Сумишина, починаючи з 1918 року, в метричних книгах с. Водички Проскурівського повіту К. Ванькевич значиться як настоятель місцевої церкви. Окрім згаданої книги проповідей, голова Проскурівської «Просвіти» видав у 1917 році «Коротенький Християнський Православний КАТЕХИЗИС з додатком щоденних молитов українською вимовою для початкових шкіл і домового уживання», брошури: Ванькевич К. Єднайтеся, брати українці, гуртуйтеся до громади/ Проскурів. «Просвіта». – Проскурів: Тип. Д. М. Левіта, 1917; Ванькевич К. Хто ми і від кого походим?: Коротенький іст. Огляд минулого життя укр. народу/ Проскурів. «Просвіта». – Проскурів: Тип. Д. М. Левіта, 1917. А книга Ванькевича «Оборонець скривджених. На спомин Тараса Шевченка» у 1917 році, до речі, вийшла трьома виданнями. [Ванькевич К. Оборонець скривджених: На спомин Тараса Шевченка/ Проскурів. «Просвіта». – 2-ге вид. – Проскурів: Тип. Д. М. Левіта, 1917. – 15 с].

На жаль, поки що обмежуємося цими відомостями про Ксенофонта Ванькевича. Ще одна деталь. За даними дослідниці Т. Євсєєвої, на початку 1932 р., коли, за покликом комуністів, повсюдно безчинствувала нападками на священників так звана «спілка безвірників», священник с. Калитинець Юринецького району Ксенофонт Ванькевич звернувся зі скаргою до республіканської прокуратури на дії місцевих органів влади. 1931 р. з нього було стягнуто 117 крб. Ванькевич їх заплатив і кілька разів безрезультатно просив місцеву сільраду видати квитанції про внесення грошей у Держбанк. Після скарги до Юринецького прикордонного РВК сільрада квитанції видала. А 2 серпня 1932 р. місцеві комсомольці силою забрали панотця зі служби до сільради й з лайкою та вимогами віддати всі гроші весь день катували його. Врятував від неминучої смерті через катування отця Ксенофонта районний інспектор міліції. Лікар засвідчив великі синяки на спині, грудях потерпілого, пробите вухо. Ванькевич подав до суду на катів, але їх виправдали з огляду на те, що «всі вони бідняки, колгоспники, провину свою визнали і для суспільства небезпеки не становлять».[Євсєєва Т. Діяльність спілки «войовничих безвірників» України під час суцільної колективізації 1929-1933 рр./ Т. Євсєєва// проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. Зб. Наук. Пр. – 2004. – Вип. 11. – C. 310]. Подальша доля першого голови Проскурівської «Просвіти» потребує спеціального дослідження.

За вже наведеним спогадом Наталії Дорошенко-Савченко, а також її ж публікацією «Дні радості й надії» в календарі-альманасі «Дніпро» на 1937 рік, одними з найактивніших діячів Проскурівської «Просвіти» були телеграфіст Подільської залізниці, згодом депутат Української Центральної Ради Кость Місевич, котрому присвячене наше спеціальне дослідження «Мусив узятися за бандуру як за останню зброю» (2023), а також Трохим Верхола - уродженець містечка Сатанова, демобілізований вояк, за покликанням – артист й художник. Наталія Дорошенко-Савченко згадує: «це був сухорлявий чоловік, середнього зросту, з жовтим як віск обличчям (хворів на сухоти) і палаючими гострим вогнем очима». Ця ж авторка зазначає, «чоловік невсипущої енергії, надзвичайно рухливий, а до того всеціло відданий справі», Трохим Федорович був «душею» Української громади. Про Трохима Верхолу відомо небагато. Він був членом УСДРП. За свої політичні погляди, як учасник революції 1905-1906 років, ще до початку Першої світової Верхола відбував каторгу в Сибіру, де, як свідчить у спогадах відомий проскурівчанин Кость Місевич, познайомився зі ще одним політичним в`язнем - легендарним кобзарем Антоном Митяєм. До речі, саме Верхола навесні-влітку 1917 року запросив кобзаря Митяя дати концерти в Проскурові, де й відбулося його перше знайомство з Костем Місевичем. Після того, на запрошення Костя Федоровича як організатора «Просвіти» села Лезневого та Проскурівської «Просвіти» залізничників, Антін Митяй кілька тижнів гостював у його садибі, спілкувався з лезнівськими вчителями-просвітянами, давав концерти та уроки гри на бандурі, в тому числі й самому Костеві Місевичу. За часів УНР Трохим Верхола був делегатом Національного конгресу, делегатом Українських та Всеросійських Установчих зборів, головою Проскурівської повітової земської управи, у 1919 році - повітовим комісаром. Після виборів до земської управи навесні 1917 року, у яких українці, як уже йшлося, провели на голову управи свого кандидата М. Стаховського, керівником освітнього відділу став Трохим Верхола. До Трохима Верхоли «також добре ставилося жидівське населення, - підкреслює пані Дорошенко-Савченко у своїх спогадах «Початки національної революції на Проскурівщині». – Між іншим, коли пізніше, 1919 р. вибух жидівський погром у Проскурові, Верхола багато спричинився до його заспокоєння. Вдячне жидівство допомагало йому на еміграції у Львові, вже як тяжко хворому». У 1917 році просвітянин Трохим Верхола видав у Проскурові і Вінниці дві книжечки-посібники «Наше минуле» і «Про Просвіти» (Поради, як заснувати сільські і містечкові «Просвіти»).

Отже, серед досягнень Української Громади й «Просвіти» навесні 1917 року: проведення свого кандидата Миколи Стаховського на голову до повітової земської управи, делегування представників на Український Національний Конгрес, який сформував Українську Центральну Раду, організація повітового учительського з`їзду з метою українізації шкільництва, повітового селянського з`їзду, відкриття курси українознавства для вчителів, залізничників, урядовців, «військового начальника», службовців місцевих органів самоврядування, розпочато інтенсивну працю над українізацією установ, шкіл, відкрито українську книгарню. Як пише Іван Розгін, українці «навіть в таких несприятливих умовинах опанували все життя повіту, на чолі і міської, і повітових народних управ стояли вже наші люди, так само всі нижчі інстанції (міліція, кооперація, новостворені профспілки) вже були опановані нами».

Учасники Проскурівської Української громади налагодили тісні зв`язки з українськими організаціями інших повітів Подільської губернії та губернського центру, з кам`янецькою «Просвітою».

Силами українських діячів було відкрито відділи українських партій у місті й повіті, налагоджено зв`язки з Подільською Українською Губернською Радою, Українською Центральною Радою, депутатом до якої у червні 1917 року став член Ради Української Селянської Спілки, активіст Української Громади, представник від Селянської Спілки Проскурівського повіту Кость Місевич.

29 квітня 2017 року «Робітнича газета» повідомляла про обрання М. Стаховського головою Проскурівської повітової земської управи: «Одкрилось перше земське зібрання при участи представників народних мас. Найбільше на зібранні селян. На виборах пройшов цілком український список. Головою обрано д[октор]а Стаховського». А 30 квітня газета «Нова Рада» повідомляла про ухвалу кооператорів Проскурівського повіту щодо відкриття Народного українського дому: «На загальнім зібранні кооператорів усього Проскурівського повіту було постановлено: на відкриття в місті Проскурові Народнього Українського Дома імени Т. Шевченка асигнувати десять тисяч карбованців. Для розповсюдження української літератури й тим допомогти вкраїнському народові здобути свої права, - закласти при «Самопомощі» український культурний відділ, котрий буде вкраїнські книжки роспродувати товариським крамницям, вести пропаганду й т[аке] и[нше]. Невдовзі відбувся й повітовий селянський з`їзд, де українцям-громадівцям вдалося донести до селян українську державотворчу ідею, на противагу агресивній більшовицькій агітації.

Вже 4 травня 2017 року газета «Нова Рада» повідомляє про організацію українського руху в Проскурові: «Прокинувсь до Українського національного життя й Проскурів. Спочатку згуртувались українці в громаду, котра вибрала з себе Раду. Головою Ради обрано українського діяча, лікаря Стаховського. Рада гуртувала коло себе далі українців, упорядковувала маніфестації, друкувала відозви й заклики, розкинула організацію по всьому повіті й т. п. В зв`язку з політичним рухом, а також виясненням становища школи одбулось 3 з`їзди учителів всього повіту й всіх національностей.

З`їзд вигляд мав чисто-український. Реорганізували Учительський Совіт, куди ввійшли представники від учительства. Постановлено з 15 мая одкрить 4-х тижневі курси підготовки учителів навчання дітей рідною мовою, для чого прохано земство асигнувати кошти, а Київську Центральну Раду просить прислати лекторів. Учителі, разом з Громадою, взяли діяльну участь в інтернаціональному святі 18 квітня (1 мая). Поруч з солдатами, робітниками й громадянством виступали українські промовці, котрі мали великий успіх. Громада постановила одкрити ще й Просвіту. Вибрано Раду, а урочисте одкриття призначено на 23 мая, до котрого енергійно готуються. По всьому повіті одкриваються «Просвіти». Буде в Проскурові заложено власний будинок, де б мали притулок всі просвітні, політичні й громадські інституції; пожертвувано на це більш 12-ти тисяч карб[ованців]». 22 травня 1917 року в Проскурові і в українських громадах, «Просвітах» повіту відбулися урочистості з ушанування Тараса Григоровича Шевченка.

Представники Громади нам початку травня 1917 р. взяли участь у І Подільському національному з`їзді, організованому у Вінниці спільно Центральною Українською Радою та Союзом Подільських українців.

Від Проскурівського повіту в з`їзді взяли участь, крім Миколи Стаховського, Наталія Дорошенко-Савченко (котра вітала з`їзд від Проскурівської «Просвіти» і Громади), Трохим Верхола, В. Швед, С. Никитенко, А. Крутий, О. Осецька (делегатка від учителів церковних шкіл Проскурівського повіту). Проскурівчани брали участь в засіданнях Подільської Губернської української Ради – ПГУР, Подільської Губернської Ради Громадських Організацій – ПГРГО.

Словом, як зазначає Наталя Дорошенко-Савченко, вже з перших днів після Лютневої революції 1917 року в Петрограді українці Проскурівщини діяльно взялися за організацію українського державного життя. І за якихось неповних два місяці «контакт з Українською Центральною Радою… був … налагоджений» , «українське життя в Проскурові та повіті було організоване, а послідуючим діячам хіба треба було його продовжувати й розвивати…».

На жаль, оті «наступні» українські діячі зіткнулися з великими перешкодами в реалізації своїх планів державного будівництва в Проскурові й повіті.

Після жовтневого перевороту восени 1917 року владу в Проскурові захопили Проскурівська організація РСДРП (б) та військово-революційний комітет 7-ї армії, які, заручившись підтримкою збаламучених комуністичною пропагандою військових частин 7-ї армії Південно-Західного фронту, не давали змоги опанувати містом силам Центральної Ради. Вже восени 1917 року Проскурів стає, як тоді говорили, «центром солдатської Радянської республіки», в якій переслідувалися національні патріотичні сили. Не краще велося власне українцям, членам товариства «Просвіта» на Поділлі, як це не парадоксально, й за часів правління Гетьмана Павла Скоропадського, в квітні-листопаді 1918 року, коли переслідувалися «Просвіти» та усівали від влади, кидали до в`язниць українських діячів. Як згадує Іван Розгін, в той час «повітовим старостою став місцевий російський діяч Столяров, «малорос». Його урядування позначилося страшними каральними експедиціями на селах і екзекуціями над селянами, а головне, неприхованою русифікацією чи деукраїнізацією установ і навіть шкіл». До того ж, «крім гетьманської адміністрації, яка була вся російською і ворожою українському населенню, на Проскурівщині стояли залогами по містах, містечках і навіть в більших селах австрійські військові частини, здебільшого мадяри. Вони встановили справжній окупаційний режим, а серед різних заходів – обов`язкову реєстрацію і періодичні явки майже всіх національно свідомих українців до військових комендатур».

Згодом державне будівництво перекреслила друга більшовицька-українська війна, яка нищівним котком пройшлася по Поділлю.

Під час короткотермінового встановлення влади більшовиків в ході більшовицько-української війни вже в квітні-червні 1919 року в Проскурові і повіті почалися гоніння і криваві розправи з активістами українського руху. За свідченнями очевидців, опублікованими у фронтовому часописі Української Народної Армії «Український козак» від 15 червня 1919 року, число жертв, розстріляних більшовицькою чрезвичайкою в Проскурові з квітня по травень 1919 року, налічувало до трьох тисяч подолян.

За свідченням учасника українського національного руху в Проскурові І. Розгона, у 1920 році до квітня-місяця, до арешту поляками для вивезення в Галичину, головою проскурівської «Просвіти» був відомий громадський діяч Василь Мудрий, котрий також очолював повітовий Український Національний Союз та за часів Директорії УНР керував повітовим відділом освіти. Діяльності Проскурівської «Просвіти» у цей період слід присвятити окреме дослідження. Після кількох місяців перерви через переслідування окупантів і бойові дії в ході польсько-більшовицької війни Василь Мудрий знову «вступив до виконування обов`язків голови «Просвіти», примістивши її в одному з кращих будинків місцевого лікаря-хірурга Голуб`єва», коли повернувся до Проскурова восени 1920 року в складі Залізної дивізії О. Удовиченка і, головував аж до захоплення більшовиками Проскурова в листопаді 1920 року.[Іван Розгін. Деякі епізоди боротьби з большевиками на Поділлі./ А. М. Трембіцький, Л. А. Іваневич. Подолянин Іван Розгін про боротьбу з більшовиками на Поділлі. //Поділля у добу Української революції 1917-1921 рр.: матеріали круглих столів/ [редкол.: О. М. Завальнюк (голова), О. Б. Комарніцький (відп. Ред.), Л. В. Баженов та ін.]. – Кам`янець-Подільський; ПП «Медобори-2006», 2013. – 216 с. – С. 209. За даними науковця С. Єсюніна 6 липня 1920 року Проскурівська Українська Громада започаткувала видання свого часопису «Гасло», проте через інтенсивні військові дії та зміни суспільно-політичної ситуації видання припинило існування.

З остаточним утвердженням більшовицької влади 1921 року у місті, понад край запрудженому величезною кількістю військових частин та карально-чекістських і сексотських органів, було зроблено все, щоб стерти з пам’яті краян імена борців за Українську державність, згадку про події, місця пам’яті Української революції.

Насамперед відразу після встановлення більшовицької влади на Поділлі почалися гоніння та арешти української інтелігенції, культурних діячів, просвітян, вчителів, священиків, учасників українських Визвольних змагань 1917-1921 років. Особливо нещадними були репресії проти діячів Проскурівської «Просвіти». У статті «Сталінське рабство не повернеться ніколи» газета «Український голос», яка виходила в Проскурові, в листопаді 1942 року писала, що в Проскурові у 1921 році «під кулями чекістів лягли в ями за міським цвинтарем чотириста молодих членів» «Просвіти»… З туману небуття ще досі виринають світлі постаті і шістнадцятилітньої Мані Мазур, і артистки-аматорки Таращук , і трудолюбивого техніка Верхоли, і багатьох інших незабутніх проскурівчан. Так у безприкладних звірствах, у гекатомбах невинних жертв більшовики – ці виродки людства – занурили всю країну у жахливу пітьму…».

Сотні, тисячі представників української інтелігенції, просвітян, колишніх солдатів і старшин Армії УНР були знищені чекістами, або змушені переховуватися під чужими іменами далеко від рідного краю, чи, в кращому випадку, емігрували за кордон. Декому вдалося тоді залишитися в підпіллі, щоб продовжувати боротьбу з більшовизмом в повстанських загонах, або, працюючи під чужими іменами в більшовицьких установах, допомагати повстанцям цінною інформацією. Повстанський рух опору на окупованих Москвою українських територіях тривав ще й на початку 1930-х років.

У відродженій Україні Хмельницьке міське Товариство української мови імені Тараса Шевченка „Просвіта” було засноване 16 квітня 1992 року. 14 жовтня 1992 року, в День Свята Покрови Пресвятої Богородиці, у місті Хмельницькому, на розі вулиць В. Пилипчука та І. Франка урочисто відкрився Народний Дім „Просвіти”.