Шановні будівельники та фахівці будівельної галузі! Щиро вітаємо вас із професійним святом — Днем будівельника України!
Ваша праця завжди мала особливу цінність, але сьогодні вона набула нового, визначального значення. Ви — ті, хто тримає цивільний фронт, невтомно відновлює зруйноване, дарує людям надію та повертає відчуття дому. Завдяки вашій витримці, майстерності та ризикованій роботі заново оживають наші міста, селища та об’єкти критичної інфраструктури.
Сьогодні з експозицією з фондів нашого музею ми згадаємо один з етапів розбудови міста. У 1960-х роках Хмельницький проходив один із найінтенсивніших етапів своєї міської трансформації. Отримавши нову назву (до 1954 року — Проскурів) та статус обласного центру, місто перетворювалося з затишного провінційного містечка на потужний індустріальний та культурний вузол.
Характерно, що серед великих міст України у 1950-1970-х рр. Хмельницький розвивався найбільш інтенсивно. Значному зростанню території сприяло й приєднання приміських сіл. Ще у 1946 році до меж міста увійшли Заріччя та Гречани, а згодом — Ружична та Лезневе. В 1952 р. Харківською філею інституту «Діпромісто» розроблено проект планування міста, на основі якого у 1962 р. розробляється проект Генерального плану розвитку міста.
У цей період у Хмельницькому зводилися велетні тогочасної промисловості: завод «Катіон» (один із найбільших у СРСР виробників конденсаторів), радіотехнічний завод (1966 р.)(підприємство з випуску спеціальної авіаційної радіоелектроніки і не тільки); завод трансформаторних підстанцій (провідний постачальник обладнання для залізниць), завод термопластавтоматів (1968 р.), а також численні підприємства індустріально-будівельної, харчової та легкої промисловості.
Поява цих підприємств створила десятки тисяч робочих місць і спричинила масовий приплив населення з сільської місцевості та інших регіонів.
За короткий час значно зростає населення: якщо у 1959 р. в місті було 62 тис. мешканців, то в 1970 р. – 113 тис.
Так, лише в 1950-1960-х рр. було збудовано 12 шкіл, відкрита міська лікарня (1956), комплекс дитячих медичних закладів (1966), нові бібліотеки, кінотеатри, технікуми, ПТУ, в 1967 р. розпочато навчання у технологічному інституті (нині Хмельницький Національний університет), до того ж місто стало важливим військово-стратегічним центром не лише регіону, а всієї країни. В 1956 р. до обласного центру на постійне місце дислокації прибула 17-та гвардійська мотострілецька дивізія, а у 1961-1964 рр. – підрозділи однієї з найпотужніших у світі – ракетної дивізії. Саме з цього часу поблизу Хмельницького та на території області розгорнули бойові позиції міжконтинентальних ракет. Значною подією, що доповнює військову сторінку історії міста, стало заснування у 1970 р. Хмельницькоговищого артилерійського командного училища (на його базі з 1990-х рр. створено єдину в державі Національну академію Державної прикордонної служби України).
Сформувався архітектурний вигляд центральної частини міста — зведено будівлю Центрального телеграфу (1964 р.),
У 1960 році збудовано приміщення обласної філармонії за типовим проєктом архітектора К. Барташевича та відкрито Хмельницьке музичне училище.
У 1965 році з’явилося популярне кафе «Мрія» у павільйонному стилі з великим заскленням.
: У 1960 році було повністю перебудовано стадіон «Динамо» (збільшено місткість трибун до 10 тисяч місць, встановлено освітлювальні щогли). Того ж року місцева футбольна команда «Динамо» отримала статус команди майстрів і виступала в Чемпіонаті СРСР (Клас «Б»).
Старі купецькі та міщанські будинки зносили, а на їхньому місці будували суцільні квартали п’ятиповерхівок із типовими подвір’ями.
Відбувалося освоєння території вздовж річки Південний Буг і формування вулиці Прибузької, активний розвиток вулиці Курчатова та проспекту Миру. Сформувалися й почали активно забудовуватися нові мікрорайони — Гречани (для працівників залізниці та навколишніх підприємств), Виставка, Південно-Західний, Зарічанський, Ракове та район заводу «Катіон».
Збільшилася кількість автобусних маршрутів, що з’єднували центр, залізничний вокзал, Ракове та нові промислові зони. У другій половині 1960-х років розпочалася підготовка до запуску тролейбусного руху, перші лінії якого відкрили у 1970 році. Для забезпечення нових масивів місто активно газифікувалося, будувалися нові каналізаційно-насосні станції та очисні споруди (у районі вул. Трудової та за Лезневим).
Першою знаковою цегляною 5-поверхівкою у Хмельницькому став будинок, зведений наприкінці 1960 року на вулиці Карла Лібкнехта.
Вдовж вулиці Кам’янецької та проспекту Миру вишиковувалися довгі ряди типових цегляних та панельних 4- і 5-поверхових будинків (серії 1-438 та 1-464). Перші поверхи будинків уздовж центральних вулиць одразу проектувалися під магазини з великими вітринами («Гастроном», «Одяг», «Взуття»).
У 1966 розпочались роботи з будівництва ЦУМу. Це була велична на той час триповерхова будівля з величезними вікнами та відкритими торговельними залами, де вперше в місті почали масово впроваджувати форму обслуговування з вільним доступом до товарів (самообслуговування) та оплатою частинами.
Універмаг «Юність» – зведений наприкінці 1960-х років на вулиці Кам’янецькій магазин спеціалізувався на дитячих та молодіжних товарах від шкільної форми та іграшок до одягу для юнацтва.
Стару одно- та двоповерхову цегляну забудову в багатьох районах витіснили типові панельні та цегляні житлові будинки («хрущовки»). До середини 1950-х років панував «сталінський ампір» з монументальними будинками, високими стелями та ліпниною. Вони були якісними, але зводилися дуже повільно, коштували дорого і не могли здолати катастрофічний дефіцит житла.
Переломним моментом стала постанова 1955 року «Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві», ініційована Микитою Хрущовим. Архітекторам наказали відмовитися від декоративних елементів і зосередитися на максимальному здешевленні та прискоренні будівництва.
«Хрущовки» — це серія типових панельних та цегляних житлових будинків, які масово зводилися з кінця 1950-х до початку 1980-х років. Хоча сьогодні їх часто критикують, свого часу вони стали справжньою житловою революцією, що вивела мільйони сімей з глинобитних будинків і бараків у власні квартири. У багатьох проскурівських дореволюційних будинках не було ванн (ходили у лазню), а ретиради у вигляді дерев’яного вуличного туалету громадського користування двох на квартал (один жіночий один чоловічий по чотири кабінки у кожному) не додавали комфорту життю містян.
За наказом партії будують по-новому: швидко й багато. Щоб забезпечити масовість зведення будинків, економлять на всьому.
Стелю опускають зі сталінських 3,2 м до 2,5 м. Квадратуру кухні “стискають”, адже робітнику достатньо кухні у 4,7 квадратних метрів: тут він лише снідатиме. Обідати було покладено на виробництві, а вечеряти — у спеціальних їдальнях. Говорячи про кухню, варто також згадати “хрущовський холодильник” – нішу для продуктів, яку використовували взимку. Вона містилась у стіні під кухонним вікном, і не стільки допомагала зберігати харчі, скільки робила квартиру ще більш холодною.
Ванна – переважно спільна з туалетом. Але це не найгірший варіант, бо тут можна хоч якось розвернутися. А от окрема вбиральня – всього 73 см завширшки. Кажуть, нібито в Хрущова просили дозволу додати трішки простору туалетній кімнаті, але він “приміряв” її габарити на себе і видав: “Якщо я вліз, то й інші влізуть”.
В Європі, зокрема у Німеччині, типові багатоквартирні будинки для працівників заводів будували ще в середині ХІХ століття. Але при цьому спиралися на висновки гігієністів щодо мінімального необхідного людині для руху і дихання простору – це 9 квадратних метрів. Пізніше цей досвід вивчали і проектувальники хрущовок. Але на відміну від своїх німецьких колег, вони не передбачили в квартирах комірчин для зберігання габаритних речей. В радянських малогабаритних квартирах цю функцію вимушено візьме на себе балкон, зазвичай завалений по самі бильця найрізноманітнішим мотлохом.
Стискати внутрішній простір квартири в хрущовці допомагав не лише німецький досвід, а й випускник архітектурного відділення Київського художнього училища Лазарь Чериковер. Його називають одним із засновників фізіологічного мінімалізму.
Щоразу намагаючись розташувати у коридорі хрущовки дитячий велосипед чи просто лавку для взування, можете сміливо згадувати це ім’я.
Чериковер написав численні статті й кілька книг, присвячених плануванню маленьких квартир.Це він порахував, що для вранішнього вмивання будь-якій дорослій людині достатньо 50 см простору перед умивальником, а для витирання банним рушником – 1,1 м. За кресленнями Чериковера, жінка перед робочою поверхнею кухонного столу повинна займати лише 35 см, і не більше 80 см, одягаючи зимове пальто у коридорі.
Власне, й за крихітний розмір кімнат можна дякувати цьому великому теоретику з питань архітектури й інтер’єру. Він вважав, що для зберігання речей у шафі одній людині достатньо 50 см штанги, а отже родині з трьох чоловік достатньо мати у квартирі лише один півтораметровий шифоньєр. Зокрема вважалося, що чоловік там зберігатиме лише один костюм і пару-трійку сорочок.
.Перші панельні серії проектувалися як тимчасове житло з розрахунковим терміном служби 25–50 років — передбачалося, що до 1980-х років буде збудовано комунізм і люди переїдуть у нове, комфортне житло.
Проте хрущовки простояли значно довше за свій гарантійний термін. Сплановані тоді мікрорайони мали вагому перевагу — велику відстань між будинками, високий рівень озеленення, наявність шкіл та дитячих садків у кроковій доступності. Сьогодні в багатьох країнах Східної Європи ці будинки проходять термомодернізацію, реновацію та капітальний ремонт, продовжуючи залишатися важливим елементом міського ландшафту.
Містобудівний стрибок 1960-х років став періодом найстрімкішої трансформації в новітній історії Хмельницького. Він остаточно сформував планувальну структуру сучасного обласного центру та перетворив його на потужний промисловий, освітній і культурний осередок Поділля.
Дякуємо всім будівельникам — від ветеранів галузі, які зводили наше місто десятиліття тому, до сучасних майстрів, які відновлюють та будують Україну сьогодні!
Зі святом!
