| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Нд, 2020-07-05, 19:57

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2020 » Квітень » 22 » За що Іван Огієнко свою книжку Костеві Місевичу подарував
14:24
За що Іван Огієнко свою книжку Костеві Місевичу подарував


 

  Виявляється, що цих двох палких українців – Івана Огієнка та Костя Місевича, які стільки доброго зробили для утвердження державності й духовності свого народу, поєднувала щира приязнь. Вони, справді, не могли не зустрітися. І не лише тому, що Проскурів, де вони познайомилися, тоді, сто літ тому, 22 березня 1918 року, - як і нині – розташований «на перехресті шляхів і можливостей», а й тому, що обидва були патріотами, самовіддано робили спільну справу побудови суверенної Української держави.


Іван Іванович Огієнко, митрополит Іларіон – український вчений, єпископ ППЦ (від 1940), митрополит УАПЦ (від 1944), предстоятель УГПЦК (від 1951), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, Перший ректор Кам`янець-подільського державного українського університету, міністр Міністерства тнародної освіти УНР, міністр Міністерства ісповідань УНР, з листопада 1919 р. – головноуповноважений уряду Директорії УНР.


Із 1915 р. І. І. Огієнко читав лекції як приват-доцент кафедри російської мови та літератури університету Святого Володимира та був відомий своїми українофільськими поглядами. Після Лютневої революції 1917 р. починається українізація університету. Одним з перших Огієнко починає читати лекції українською мовою.
Вже навесні 1917-го Іван Огієнко, як член ради новоствореного Центральною Радою Міністерства освіти, виступив з ініціативою заснування в Києві Українського народного університету і прилучився до цієї праці. 24 вересня 1917 р. його було обрано секретарем історико-філологічного факультету. 5 жовтня 1917 р. на святі офіційного відкриття Київського народного українського університету він, за дорученням керівництва навчального закладу, виступив перед професурою, студентами і гостями з лекцією на тему „Українська культура”.
У Київському народному українському університеті професор Огієнко був членом Ради лекторів і входив до складу таких комісій, як бібліотечна і розбудови мережі українських університетів. Він з великою увагою стежив за національною освітою, ставленням російських вищих шкіл в Україні до процесу національного відродження після проголошення УНР, відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. 
22 березня по ст. ст. (4 квітня по н. ст.) 1918 р. І. І. Огієнко в складі делегації київських професорів побував у Кам’янці-Подільському. Комісія вивчала можливість відкриття тут університетського закладу. 
Ось як розповідає про ті події Іван Огієнко в своїх спогадах «Моє життя». Подаємо фрагмент:
«5. Ів. Огієнко — Ректор Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету.

а. Праця в Києві.

1918. І. Заснування в Києві, при Українськім Народнім Університеті, окремої Комісії для відкриття по містах України (Полтава, Катеринослав та ін.) вищих шкіл, як філій Київського Народнього Університету. Голова Комісії — проф. Київського Політехнічного Інституту Іван Мих. Ганицький, секретар Ів. Огієнко, члени : Ф. П. Сушицький, Ф. П. Швець і В. В. Дуб’янський.

1918. II. Кам’янчани в Києві, просять заснувати їм Університет.

В Міністерстві Освіти прийнято їх сухо й нічого не обіцяно. Справу , перебирає до своїх рук Комісія при Українськім Народнім Університеті. Проф. Ф. Сушицький, Директор Департаменту Вищої Школи Міністерства Освіти, поставився спочатку негативно до думки про Університет у Кам’янці, але згодом прихилився до неї.

1918. III. Комісія для відкриття філій Українського Народнього Університету постановила розвідати реальну можливість заснувати свою філію в Кам’янці-Подільському й постановила післати до Кам’янця: Голову проф. І. М. Ганицького, секретаря проф. Ів. Огієнка, проф. В. Дуб’янського та начальника відділу професіональної освіти інж. Ол. В. Вілінського з Міністерства. Огієнкові доручено виголосити в Кам’янці виклада.

1918. III. В Проскурові привітав Комісію Комісар місцевих залізничих шляхів К. Місевич. Огієнко звернув йому увагу на прикре явище: назви станцій іще скрізь російською мовою. Вертаючись до Києва через три дні, Комісія скрізь побачила вже написи українські. На пам’ятку про таку швидку українізацію подаровано К. Місевичеві книжку: „Українська культура".

1918. III. Приїзд Університетської Комісії до Кам’янця. Виклад Огієнка в переповненім театрі на тему: „Українська культура". Познайомлення з місцевими діячами й вияснення реальности заснувати в Кам’янці філію Українського Народнього Університету.

1918. III. Болгарський посол при Українській Народній Республіці проф. Шишманов ув оточенні Ректора Українського Народнього Університету І. М. Ганицького та Декана Г. Павлуцького відвідують виклад проф. Огієнка в цім Університеті (історія зміни о, е на і). Переповнена зала. Огієнко вітає посла - гостя по-болгарськи. На урочистім засіданні Професорської Ради Шишманов і Павлуцький добре оцінюють Огієнків виклад, що сильно вплинуло потім на службовий стан його.

1918. IV. Широко умотивоване предложення Огієнка в Університетській Комісії заснувати в Кам’янці не філію, але окремий державний повний Університет. Переконливо удоводнив, що Кам’янець конче потребує університету й добре надається до того. Комісія погодилась на це, але з умовою, що Огієнко візьме на себе організацію цього університету бодай на два перші роки.

[1918. 29. IV: Обрання Павла Скоропадського Гетьманом.

1918. 2. V: Міністром Освіти став проф. Микола Прокопович Василенко].

1918. VI. Другий приїзд проф. Огієнка до Кам’янця-Подільського, як делегата від Університетської Комісії й Міністерства Освіти, в справі заснування університету. Збори місцевих діячів. Уперті торги Огієнка з представниками місцевих установ. Обрання початкової Університетської Комісії. Огієнко вивіз із собою до Києва акти: 1) Постанова Міської Думи про асигнування на потреби нового Університету 1.000.000 карб., 100 десятин землі та передачу будинка міської триповерхової Технічнрї Школи з цілою її садибою; 2) Постанова Губерніяльної Земської Управи про асигнування 1.000.000 карб., платних 5 років, по 200.000 карб. річно, і 3) Постанова Повітової Кам’янецької Управи асигнувати на потреби Університету 100.000 карб. Всі ці три інституції, крім того, постановили допомогти ремонтувати зруйноване помешкання Технічної Школи».

Вже 18 травня 1918 р. Рада лекторів Київського Народного Українського Університету обрала Огієнка відповідальним за започаткування університету у губернському центрі Поділля. 22 травня Рада проголосувала рішення про призначення його в.о. ректора Кам’янецького університету.
А 20 червня 1918 р. при Міністерстві освіти й мистецтва Української держави розпочала роботу Комісія з вищих шкіл і наукових інституцій України під головуванням академіка В.І.Вернадського, до якої запросили також І.І.Огієнка (для участі у розгляді питань, що стосувалися Кам’янець-Подільського університету).
6 липня 1918 р. І.І.Огієнко у ролі керівника майбутнього університету прибув до Кам’янця-Подільського. На місці він провів велику підготовчу роботу.
17 серпня П. П. Скоропадський затвердив ухвалений Радою Міністрів закон про заснування з 1 липня 1918 р. Кам’янець-Подільського державного українського університету.
Іван Огієнко займався організаційною роботою. Його талант реалізувався в ремонті навчальних приміщень, мобілізації дефіцитних матеріалів та приладдя, формуванні професорської корпорації, пробиванні потрібних для університету законів, відстоюванні інтересів незаможного селянства, влаштуванні всеукраїнського свята відкриття університету, яке відбулося 22 жовтня 1918 р.
Очевидно, в процесі цих поїздок Іван Огієнко та Кость Місевич ще не раз зустрічалися.


Та й, взагалі, усі, хто вирушав тоді з Києва, чи з іншого місця до губернського центру Поділля, мусили відвідати ще й Проскурів, пересісти тут на свій маршрут, адже прямого залізничного сполучення Кам`янець тоді не мав.
До речі, до свята відкриття Кам`янець-Подільського державного українського університету, Костянтин Федорович Місевич надіслав від імені Проскурівського товариства «Просвіта» залізничників вітальну телеграму колективу нового вишу, в якій окремим рядком поздоровив і свого доброго знайомого - Івана Івановича Огієнка – відтепер ректора.
Вітальна телеграма товариства «Просвіта» залізничників з містечка Проскурова Подільської губернії Кам`янець-Подільському державному українському університету
Жовтень 1918 р.
Проскурівське залізничне товариство «Просвіта» щиро вітає відкриття першого на Поділлю вогнища вищої української науки, Державного Університету, бажає йому цвісти на славу нашої рідної неньки України. Разом вітаєм і його першого проводиря, шановного професора пана Огієнка і бажаєм йому сили, здоровля на довгі літа в його тяжкій праці на тернистій ниві культурно-освітнього розвою українського народу!
Голови «Просвіти» Кость Місевіч, писар Кротар. [1] 
Нас у цій історії цікавить ще одна суттєва деталь для уточнення біографії Костя Місевича. Справа в тому, що Іван Огієнко вказує у своїх спогадах посаду К. Місевича, як «комісар місцевих залізничних шляхів». 
В Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України), фонд 693, Управління Південно-Західних залізничних шляхів знайдено списки робітників і службовців Південно-Західних залізничних шляхів, імена яких згадувалися в наказах по особистому складу ПдЗЗШ, надрукованих у «Віснику ПдЗЗШ» («Веснике ЮЗЖД»). Зокрема, в тих списках по одному разу згадуються імена Дмитра Місевича (який, як ми встановили, був старшим братом Костя Місевича і працював на Пд.-Західній залізниці телеграфістом), Павла Місевича (нам ще потрібно з`ясувати, ким він доводився Костеві), та тричі згадується ім`я самого Костя Місевича. Причому, один раз вказано: «Мисевич Константин ст. Проскуров», а інший раз: «Мисевич Константин мл. телеграфист ст. Проскуров, ст. Черный Остров». Очевидно, це дані ще до 1917 року.
Оскільки досі не знайдено офіційних документів про дату призначення Костянтина Місевича комісаром Подільської залізниці, у відомих його біографіях різних авторів просто вказувалося, що він працював на цій посаді впродовж 1918-1920 років. А дехто зазначав, що Костя Федоровича призначили комісаром вже за Гетьмана П. Скоропадського, якому, коли Павло Петрович ще був командиром 34-го корпусу Російської армії, згодом командиром 1-го Українського корпусу, Місевич «допомагав роззброювати московське військо, яке поверталося з фронту». Зі спогадів І. Огієнка виходить, що комісаром Подільської залізниці К. Місевича призначено ще за Центральної Ради ( адже Павла Скоропадського було обрано Гетьманом Української держави 29 квітня 1918 року), можливо, якраз після повернення його з Ковеля, де Кость Федорович, як уповноважений Центральної Ради, взяв участь в організації 1 –ї Української дивізії Синьожупанників УНР під командуванням генерала Віктора Зелінського. А, можливо, ще раніше, в другій половині 1917 р. Вже 5 березня 1918 р. командир новосформованої 1-ї Синьожупанної дивізії генерал Віктор Зелінський приїхав до Києва, до кінця березня синьожупанники в повному складі теж передислокувалися до столиці і в неділю, 24 березня, відбувся їхній парад в Києві, на Софійській площі.



1. «Просвіти» Поділля в добу української революції (1917-1920): збірник документів і матеріалів / упорядкування. Вступна стаття В. Адамського, Б.Крищука. – Кам`янець-Подільський: «Медобори-2006», 2014. – стор. 203.

Оксана Собко, науковий співробітник музею історії міста Хмельницького

 

Переглядів: 114 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2020