| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Пн, 2017-12-11, 16:12

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2017 » Жовтень » 12 » Відзначення Дня захисника України цьогоріч присвячується 75-річчю від початку формування Української Повстанської Армії
10:16
Відзначення Дня захисника України цьогоріч присвячується 75-річчю від початку формування Української Повстанської Армії


З метою вшанування мужності та героїзму, захисників незалежності і територіальної цілісності, військових традицій Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві Президентом України встановлено День захисника України (Указ від 14 жовтня 2014 року № 806) – свято, яке щорічно відзначається 14 жовтня.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році” від 22 грудня 2016 року № 1807-VІІІ у жовтні цьогоріч відзначається 75-ліття від початку формування Української повстанської армії (далі – УПА). Український інститут національної пам'яті пропонує нинішній День захисника України присвятити УПА, яка зробила значний внесок у боротьбу за незалежність нашої держави, формування національної самосвідомості Українського народу, продовжила його військові та державотворчі традиції.

 Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.

 Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.

 Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.

Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.

Історична довідка про УПА:

 

У ФАКТАХ

Передумови...

 Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.

Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.

Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.

Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику "доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини. 

30 червня 1941 року Національні збори у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, створення уряду – Українського державного правління під орудою Ярослава Стецька і почали розбудову Української національно-революційної армії (далі – УНРА). Акт 30 червня спирався на державотворчу традицію УНР і ЗУНР.

Керівництво нацистської Німеччини зажадало відкликати Акт. Українські націоналісти відмовилися, через що сотні оунівців опинилися за ґратами або в концтаборах. 5 липня 1941-го в Кракові затримали Степана Бандеру. До кінця 1944 року він перебував в ув’язненні.

Незважаючи на переслідування, похідні групи ОУН (б), що вирушили вглиб України, проголошували Акт відновлення Української Держави в містах, активно розбудовували там український державний апарат.

Протягом серпня–вересня 1941 року окупанти розігнали українські органи місцевого самоврядування та провели масові арешти активістів. До кінця року німецькі спецслужби ув’язнили до 1,5 тисячі бандерівців.

 

У вересні того ж року Провід ОУН (б) на першій конференції постановив перейти в підпілля й почати відновлювати організаційну мережу. Заарештованого Бандеру заступив Микола Лебедь. Націоналісти почали готуватися до силового протистояння з вермахтом.

 

Створення…

Увесь 1942 рік оунівці присвятили підпільній пропагандистській боротьбі проти нацистів і їхніх союзників. Згодом для захисту місцевого населення від окупаційного свавілля почали створювати збройні загони. В жовтні на спеціальній військовій конференції ОУН було ухвалено рішення про початок творення повстанських відділів, які згодом отримали назву Українська повстанська армія.

Регіоном, де почала діяти УПА, cтала Волинь, оскільки там були:

сприятливі природно-географічні умови (великі важкодоступні лісові масиви);

високий рівень національної свідомості населення (підпільна мережа ОУН тут нараховувала кілька тисяч учасників);

зосереджені сили радянського партизанського руху.

 

Ідеологія…

"Ми за повне визволення українського народу від московсько-більшовицького та німецького ярма, за побудову Української Самостійної Соборної Держави без панів, поміщиків і капіталістів, без більшовицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів. В Українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов’язок інтереси народу”

Із листівки УПА. Серпень 1943 року

 

Структура...

 Українська повстанська армія вважала себе фундаментом збройних сил Української Самостійної Соборної Держави і тому структурувалася за зразком регулярних армій. Організаційна структура УПА була проста, але водночас достатньо гнучка, щоб можна було ефективно розподіляти людські та матеріальні ресурси.

 Українська Повстанська Армія поділялася на групи (їх було три), а ті, своєю чергою, на округи. Основною ж тактичною одиницею УПА була сотня.  Із сотень утворювалися курені по 300–800 осіб. Під час складних операцій сотні діяли в складі куренів. Іноді курені формували оперативну групу для здійснення масштабних окремих завдань.

 Сотня складалася з трьох чот, до складу яких входили три (інколи чотири) рої. Рій у вишколених бойових сотнях налічував 10–12 вояків, озброєних одним легким кулеметом, двома–трьома автоматами та рушницями.

 Від 1944 року збройна боротьба УПА охопила Надсяння та Холмщину. Таким чином було завершено формування територіальної структури УПА, яка діяла на території сучасних Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Черкаської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей, східних землях Підкарпатського та Люблінського воєводств Польщі.

 

 Вороги…

 Розбудова армії відбувалася в умовах протистояння з ворожими силами на  антинацистському й антирадянському фронтах.

 Антинімецький фронт повстанці "відкрили” 7 лютого 1943 року нападом на комендатуру міста Володимирця на Рівненщині. Протягом тієї весни загони УПА захопили велику частину районів генерального округу "Волинь – Поділля”. Керівник округу Генріх Шене 30 травня змушений був визнати, що "у руках німців тільки територія уздовж шосе та залізниць”.

 Галичину антинацистська боротьба УПА охопила із середини літа 1943-го. 10 жовтня окупанти змушені були запровадити надзвичайний стан, що передбачав розстріли заручників. До кінця квітня 1944 року УПА контролювала 40 сіл Бібрського, Перемишлянського, Бережанського, Рогатинського повітів. Столицею цієї "республіки” стало село Дусанів.

 6–16 липня 1944 року на горі Лопата (Львівщина) кілька куренів УПА під керівництвом Василя Андрусяка – "Різуна” зійшлися в найбільшому бою повстанців із німецько-угорськими військами. Вороги втратили від 200 до 400 солдатів.

  Навесні 1943 року значно загострилося польсько-українське протистояння. Для польських політичних сил стратегічною метою було відновлення Речі Посполитої у довоєнних кордонах. Представники ж Українського визвольного руху вважали західноукраїнські терени невід’ємною частиною Української держави. Жодна зі сторін не могла поступитися інтересами, тому переговори закінчувалися безрезультатно.

 Це спричинило криваву війну, третій, за визначенням керівництва УПА, "непотрібний” фронт. Його учасниками були військові формування обох підпільних рухів: УПА й Армії Крайової[1] (далі – АК). Конфлікт часом набував характеру селянської війни чи "жакерії” (особливо на Волині в 1943 році), в якій питання політичного характеру відігравали вторинну роль.

 У першій половині 1944 року для демонстрації контролю над Західною Україною польське підпілля розгорнуло операцію "Буря”. Українські повстанці намагалися завадити цьому. В окремих регіонах дійшло до тривалих боїв, які припинилися тільки з переходом радянсько-німецького фронту.

 Останньою ареною конфлікту між українським і польським підпіллям стали терени Надсяння, Холмщини, Підляшшя та Лемківщини, де мешкало українське населення. У січні 1945-го ті землі звільнено від нацистів та їхніх союзників.

 Навесні того ж року між обома сторонами було домовлено про перемир’я. Згодом дійшло навіть до співпраці між ними. Найвідомішою стала спільна атака нових союзників на містечко Грубешів у травні 1946 року.

 Підрозділи УПА змушені були воювати також із радянськими партизанами, які мали сприяти поверненню в Україну комуністичного режиму. Бої та сутички повстанців із ними тривали постійно на тлі боротьби проти німецьких окупантів. Часто це виливалося у справжні лісові баталії. Наприклад, протягом 25–27 липня 1943 року два курені УПА з великими втратами витіснили з Кременецьких лісів на Волині радянський загін імені Михайлова.

 У Галичині протягом серпня–вересня 1943 року відбулися бої між УНС і Сумським партизанським з’єднанням, яке поверталося із Карпатського рейду. На початку жовтня 1943 року ВО "Заграва” і "Турів” змусили Чернігівсько-Волинське з’єднання відступити на білоруські землі. Однак у січні 1944 року І Українська партизанська дивізія розгромила базу УПА "Січ” поблизу Володимира-Волинського. Повстансько-партизанське протистояння тривало до останніх днів нацистської окупації України.

 Перед поверненням радянської влади керівництво ОУН і УПА намагалося об’єднати українські політичні сили. У липні 1944 року було створено Українську головну визвольну раду (далі – УГВР) як верховний політичний орган керівництва визвольною боротьбою. Підпільний парламент воюючої України очолив колишній представник Центральної Ради – революційного парламенту Української Народної Республіки   – Кирило Осьмак.

 До середини 1944-го сформувалася потужна база для подальшої боротьби проти сталінського режиму. Різні течії визвольного руху було об’єднано під спільним проводом, а УПА досягла піку розвитку й чисельності (30–40 тисяч бійців). Це дало змогу ще понад 10 років протистояти радянській системі.

 Після вигнання нацистських окупантів з України головним ворогом УПА знову  радянська влада. Виснаження повстанських загонів і людські втрати спонукали до зміни тактики. У регіонах, де визвольний рух був найбільше знесилений, повстанські загони демобілізували та перевели на конспіративно-підпільні методи. Дрібні повстанські групи нападали на установи влади, здійснювали диверсії на лініях комунікацій. Таким чином підпільники перешкоджали закріпленню режиму на місцях.

 

Продовження...

 Протягом перших повоєнних років повстанці перейшли від наступальних  до оборонних дій. Розпочалося розформування сотень і куренів на підвідділи з переведенням їх у збройне підпілля. Після блокади 1946 року сотні та курені УПА діяли тільки в смузі Карпат та на Закерзонні[3]. Однак на кінець 1949 року їх також було розформовано або демобілізовано. Надалі функціонував лише Головний військовий штаб. Бойові акції, що проводили виключно боївки ОУН і Служби безпеки, були спрямовані на послаблення впливу радянської влади, боротьбу з агентурою і проти створення колгоспів. Для цього організовувалися диверсії, засідки, саботаж і велася пропагандистська робота.

 У вересні 1949 року Головний командир УПА Роман Шухевич оголосив про демобілізацію останніх відділів армії, переведення вояків у нелегальну збройну мережу. Спілка зосередилася на антирадянській агітації, диверсіях, актах саботажу, замахах на військових, представників влади, комуністичних партійних активістів.

 Головними завданнями підпілля того часу були пропаганда й утвердження в суспільстві ідеї незалежності. Тому провідне місце в структурі визвольного руху зайняла референтура пропаганди, що поширювала ці переконання, а також Служба безпеки, що мала гарантувати захист цієї роботи.

 У 1947 році після акції "Вісла”, коли українське населення східних теренів повоєнної Польщі виселено вглиб Польщі і розпорошено там, відділи УПА припинили на тих землях діяльність. Частина сотень перейшла кордон із УРСР, а сотні "Бурлаки”, "Бродича” та "Громенка” вирушили в пропагандистський рейд Західною Європою з метою розповісти світові про визвольну боротьбу українців. Прорив окремих груп повстанців за "залізну завісу” став міжнародною сенсацією, про неї написали провідні світові мас-медіа.

 Після загибелі Шухевича у 1950 році визвольний рух очолив досвідчений конспіратор Василь Кук. Важко однозначно сказати, коли підпілля припинило діяльність. Очевидно, переломним став 1954 рік: із захопленняму полон Василя Кука боротьба набула характеру неорганізованого спротиву окремих боївок.

 Останню збройну сутичку повстанці Петро Пасічний, Олег Цетнарський та Марійка Пальчак дали окупантам 12 квітня 1960 року на Підгаєччині. Петро й Олег загинули, а поранена Марія потрапила в полон. У 1960-х роках були зіткнення з індивідуальними вояками. Окремі повстанці переховувалися від радянської влади ще кілька десятиліть і вийшли з підпілля тільки з відновленням незалежності України

1991 року.

 У ЦИФРАХ

 

У 187 районах Західної України (із 200 усього) встановлено урядування Українського державного правління станом на 22 липня 1941 року. Також за участю членів похідних груп і місцевих жителів проголошено незалежність і створено органи влади в Житомирі, Проскурові, Кам’янці-Подільському, Кривому Розі, Нікополі, Миколаєві, Дніпропетровську (нині – Дніпро)

75 великих боїв із відділами УПА провели нацисти у період літо–осінь 1943 року. Внаслідок цих акцій було знищено понад одну тисячу українських стрільців та офіцерів, а також близько 5 тисяч цивільного населення. Німці втратили понад 3 тисячі солдатів та офіцерів

10 тисяч солдатів і поліцаїв, 50 танків і 27 літаків застосували нацисти влітку 1943 року під час великої акції проти УПА на Волині. Операцію очолив обергрупенфюрер СС[4] і генерал поліції Еріх фон дем Бах

У 5 разів менше остарбайтерів (43 тисячі осіб) вивезено з Волині до Німеччини у 1943 році порівняно із 1942-им завдяки успішним операціям УПА із протидії цим примусовим акціям нацистів

30 тисяч енкаведистів проти 4 тисяч вояків УПА – таким був розподіл сил у найбільшій в історії УПА битві біля села Гурби на Волині 21–25 квітня 1944 року. Із застосуванням танків та артилерії радянські внутрішні війська намагалися взяти в кільце і знищити з’єднання повстанців. Упівці зуміли вирватися із оточення

Майже 2,5 тисяч антинацистських акцій здійснили підрозділи УПА. В них загинуло 12–18 тисяч нацистів, їхніх союзників і колаборнатів

150 тисяч квадратних кілометрів із 15 мільйонами населення –територія, охоплена повстанським рухом у 1944 році. Це приблизно чверть площі теперішньої України та більше, ніж територія Греції. Кількістю місцевих жителів дорівнює населенню Нідерландів

Майже 30 тисяч вояків становив особовий склад УПА. Загалом через її лави пройшло близько 100 000 тисяч бійців

153 тисячі учасників і прихильників УПА розстріляно, 134 тисячі заарештовано, 204 тисячі депортовано комуністичним режимом. До півмільйона осіб репресовано за участь у повстанському русі 

18–28 років мали хлопці, які служили в УПА. Абсолютна більшість із них – жителі сільської місцевості, з початковою та неповною середньою освітою, позапартійні. Для них участь в УПА була першим військовим досвідом.

30–35 років мали командири. Це – переважно вихідці з міст, з неповною чи повною середньою та вищою освітою, члени ОУН, організацій Пласт, ЛУГ і СОКІЛ, багато хто мав досвід військової служби

1,5 тисячі кілометрів із боями подолала сотня "Громенка" під час Великого рейду із Закерзоння в 1947 році та цілісною бойовою одиницею дісталася німецької Баварії, щоб розповісти вільному світові про визвольну боротьбу українців

14,5 тисячі бойових і диверсійних акцій, внаслідок яких загинуло понад 30 тисяч радянських бійців, здійснили військові підрозділи УПА протягом 1944–1945 років

26 693 операції проти українського підпілля організували війська НКВД у 1944–1945 роках. Український рух втратив 22 474 особи вбитими та 62 142 полоненими

230 тисяч військових задіяв НКВД в операції "Велика блокада” на Західній Україні у січні–лютому 1946 року. У кожному населеному пункті режим розмістив гарнізони, щоб перекрити будь-яку допомогу повстанцям і зашкодити їхній діяльності щодо зриву виборів до Верховної Ради СРСР. Було ліквідовано понад 4 200 українських повстанців і захоплено в полон або затримано понад 9 400 осіб. 130 збройних формувань підпілля припинили існування. Загалом чисельність учасників руху опору скоротилася до 40 %

Понад 76 тисяч осіб вивезено із Західної України за одну добу під час акції із депортації українців "Захід” 21 жовтня 1947 року

130 періодичних видань, 500 брошур, десятки вишкільних, мемуарних, поетичних збірок, тисячі назв листівок, звернень і відозв – такий результат видавничої діяльності Українського визвольного руху 1940–1960-х років

156 терористичних актів і замахів, 94 підпали колгоспних будівель та особистих господарств радянських активістів вчинено в Україні в 1954–1959 pоках. Також радянськими спецслужбами встановлено понад 5,5 тисяч випадків виготовлення та розповсюдження антирадянської літератури, приписаної ОУН

        

В ОСОБАХ

 

Роман Шухевич (1907–1950) народився у Львові в родині українських інтелігентів. У дитинстві й юнацтві Роман активно займався спортом. Першою школою фізичної підготовки став Пласт. Громадську діяльність поєднував із навчанням, опановував інженерні науки у Львівській політехніці.

 1923 року Роман вступив в УВО, а 1929-го – в ОУН. Протягом 1930–1934 років очолював бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН, яка здійснила кілька гучних бойових актів. Врешті, саме через один із них (вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького) поліція провела масові арешти. Серед затриманих був і Роман Шухевич, якого заслано до концтабору в Березі Картузькій, а згодом – тюрми "Бригідки”. Вийшовши на волю у 1937 році, заснував та очолив першу в Галичині українську рекламну фірму "Фама”.

 1939 року став на захист Карпатської України. 30 червня 1941-го на чолі "Нахтігалю” ввійшов до Львова. Того ж дня ОУН проголосила Акт відновлення Української Держави та створила Українське державне правління. Шухевич став заступником міністра військових справ.

 У листопаді 1943 року він став Головним командиром УПА. У липні 1944 року внаслідок об’єднання українських політичних сил утворився підпільний парламент – Українська головна визвольна рада. Роман Шухевич – "Тарас Чупринка” очолив Генеральний секретаріат УГВР. 5 березня 1950 року в селі Білогорща біля Львова в останньому бою генерал-хорунжий Роман Шухевич загинув.

 

Кирило Осьмак (1890–1960) народився на Миргородщині (Полтавщина). Навчався в Московському сільськогосподарському інституті. Активний учасник українського національного руху, член Української Центральної Ради. За Директорії працював при уряді УНР. Уперше заарештований більшовиками 1929 року, 1930-го – другий арешт. За вироком суду присуджено 3 роки концтабору, які згодом замінено на адмінзаслання до Сиктивкара. У 1938 році відбувся третій арешт. На волю вийшов у 1940-му.

З літа 1942-го співпрацював з ОУН (б) був залучений до пропаганди. У липні 1944 року обраний президентом УГВР, склав проекти її головних програмних документів. Того ж року Кирила Осьмака заарештували радянські органи безпеки та присудили 25 років ув’язнення. Помер у Владімірській тюрмі у віці 70 років. Тільки у 2004-му перепохований у Києві на Байковому кладовищі.

 

Тарас Боровець – "Бульба” (1908–1981) народився на Рівненщині в родині селянина. У перші дні німецько-радянської війни з групою однодумців йому вдалося роззброїти червону міліцію в Сарнах на Рівненщині. З приходом нацистів його було призначено комендантом поліції Сарненського округу. Щоб "зачистити” район Полісся від залишків Червоної армії, Боровцю дозволили створити з українців групу в тисячу бійців. Згодом він переніс до Олевська штаб організації, яку назвав "Поліська Січ”. 16 листопада 1941 року це військове формування було розпущене. У подальшому на основі "Поліської Січі" навесні 1942 року Тарас Боровець відновив загін під назвою УПА і розпочав антинімецьку боротьбу.

 

У 1942–1943 роках УПА – "Поліська Січ”, що діяла малими партизанськими відділами, налічувала близько 700 осіб. Оскільки УПА Боровця було реальною збройною силою, її намагалися використати різні сторони – і німецька адміністрація, і радянські партизани. Врешті  нацисти заарештували та відправили у концтабір. На волю вийшов 1944-го. Пішов на співпрацю з німцями, у 1945 році очолив парашутну бригаду "Група Б” у складі СС, а згодом виїхав на еміграцію.

 

Іван Кулик – "Сірий” (1919–1951) народився в Донецькій області. Маючи звання старшого лейтенанта Червоної армії, потрапив до німецького полону, звідти втік із групою бійців і приєднався до лав повстанців.

В УПА командував сотнею, що діяла на Гуцульщині. Вступив до ОУН. З 1946 року став військовим референтом, згодом – референтом пропаганди у Коломийському окружному проводі. 1950-го призначений окружним провідником ОУН Коломийщини. Отримав ступінь сотника УПА. Загинув 2 жовтня 1951 року на Івано-Франківщині в бою зі спецгрупою МВД.          

 

Ніл Хасевич (1905–1952) народився в селі Дюксині на Рівненщині в родині священнослужителя. Юнаком Ніл потрапив під потяг, і йому відрізало ліву ногу до коліна. Гроші, виплачені залізницею за каліцтво, витратив на навчання у Варшавській академії образотворчих мистецтв (відділи малярства та графіки).

 

Творчість митця умовно поділяється на два періоди: варшавський (1927–1939), де він працював як маляр і графік, і волинський (1939–1952) – графічний. 1927-го Ніл Хасевич був серед засновників варшавського мистецького гуртка "Спокій”. За роки існування групи організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні. – на Волині. Протягом 1930-х роботи художника експонувалися не тільки на Волині, а й у Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку.

 

У 1935 році після отримання диплома Академії мистецтв із правом викладати повернувся на Волинь і деякий час вчителював. Став членом ОУН.

 

У лавах УПА – з 1943-го. Відомий під псевдо "Зот”, "Рибак”, "Старий”. Керував друкарнею повстанців, працював як редактор та ілюстратор журналів "До зброї”, "Український перець”, "Хрін”. У бункерах, землянках і криївках, за допомогою примітивної друкарської техніки і в умовах нестачі матеріалів створив понад 150 композицій і понад 50 графічних робіт. Серед них – плакати "За Українську самостійну соборну державу”, "Воля народам! Воля людині!”, "Слава Україні! Героям слава!” (із найвідомішої серії "Волинь у боротьбі”), галерею портретів бійців і командирів УПА, карикатури на комуністичних вождів. Виховав послідовників, відомих як "Артем”, "Мирон”, "Свирид”. Доробок майстра видано за океаном в альбомах "Волинь у боротьбі” та "Графіка в бункерах УПА.  (1950–1952)”.

 

Він розробив бофони[5], які чітко передають ідейний зміст визвольної боротьби. У травні 1951 року при Ровенському обласному управлінні МГБ створили спеціальну оперативну групу для ліквідації художника.
4 березня 1952-го він загинув у бою в селі Сухівці Клеванського району на Рівненщині.                                     

Катерина Зарицька – "Монета”, "Маня”, "Орися”, "Калина”, "Легенда”, "У.Кужіль” (1914–1986), народилася в місті Коломиї. Донька відомого українського математика, професора Львівського університету Мирона Зарицького. У 1930-ті роки входила до жіночої розвідки у відділі розвідки Крайової екзекутиви ОУН. 1934 року арештована у справі Пєрацького. Звільнена у травні 1939-го внаслідок амністії. Вийшла заміж за відомого діяча визвольного руху Михайла Сороку.

 

У березні 1940 року її, вагітну, арештували разом із чоловіком, з яким вона при житті більше не зустрілася. Вийшла на волю 1941 року, продовжила навчатися на інженера. У 1943-му організувала та очолила підпільний Український Червоний Хрест. Провідниця жіночої сітки ОУН. Активно працювала в підпільній пропаганді, під псевдонімом "У.Кужіль” написала кілька важливих політично-ідеологічних статей. Зв’язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Керівництво визвольного руху відзначило її Срібним хрестом заслуги. Схоплена у вересні 1947 року на залізничній станції в місті Ходорові. 1952-го засуджена до 25 років тюрми. Вийшла на волю 21 вересня 1972 року, жила у місті Волочиську Хмельницької області. Була похована у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові, а 28 вересня 1991 року її прах перенесено до спільної могили із Михайлом Сорокою, чиє тіло привезли з Мордовії.

 

Переглядів: 46 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2017