...

Толерантність як норму сучасного цивілізованого світу продекламовано в Резолюції Генеральної Конференції ЮНЕСКО 16 листопада 1995 року як «Декларацію принципів толерантності». З того часу цього дня щороку відзначається Міжнародний день толерантності по усій планеті.

Синоніми толерантності ‒ це терпимість, повага до чужої думки, лояльність. Толерантність повинні виявляти як окремі люди та групи людей, так і держави.

Толерантність ‒ це готовність постійно і з гідністю сприймати будь-яку особистість або подію.

Толерантність – це повага до свободи іншої людини, її поглядів, думок, поведінки, прийняття і правильне розуміння різноманіття культур нашого світу, форм самовираження людини і способів вияву людської індивідуальності.

Толерантність ‒ це готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди й порозуміння.

Толерантність ‒ це милостивість, делікатність, прихильність до іншого

Якщо братися будувати міцний будинок, то варто дотримуватися певних технологій, а толерантність це сучасна технологія миротворення. Толерантність ‒ це рівновага, баланс, безпека й гармонія в суспільних стосунках з урахуванням індивідуальних людських якостей. Тільки завдяки толерантності можна побудувати мирне та гармонійне суспільство.

Усі люди мають бути повністю інтегровані в суспільство і бути рівноправними незалежно від раси, статі, національності або релігії. Хоча в житті ми часто натрапляємо на упередженість, стереотипізацію, глузування, ненависть, безпідставні звинувачення, залякування, домагання тощо.

Усі люди мають бути захищені від масової дискримінації, релігійного переслідування, залякування, вияву ксенофобії, расизму, фашизму.

Але не слід плутати толерантність з поблажливістю або потуранням. Вияв толерантності,  співзвучний повазі прав людини, не означає терплячого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступок чужим переконанням. Заповідь толерантності – нульова толерантність до дискримінації та насильства.

Здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини, називають асерт́ивністю. Це здатність у ситуації зовнішнього тиску коректно відстоювати свої інтереси та свою лінію поведінки, спокійно казати «ні» тому, що вас не влаштовує та продовжувати в соціально прийнятній формі ефективно наполягати на своїх правах. Асертивність – це самоствердження через конструктивну діяльність, досягнення майстерності безконфліктного спілкування. Стати асертивним, тобто навчитися відстоювати себе і захищати свої права у спокійній неагресивній манері, це значить поєднати свою внутрішню силу зі ввічливістю в стосунках з оточенням.

Поняття толерантності вбирає в себе багато позитивних людських якостей та проявів особистості, головними серед них є щирість, мудрість, людяність.

Толерантність – це насамперед активне ставлення, що формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. Архієпископ Фултон Дж. Шін, якого в США вважають «найбільшою зіркою католицьких медіа» 50‒80 років минулого століття, казав: «Терпимість відноситься лише до людей, але ніколи до істини або принципів. Що стосується останніх, ми повинні бути нетерпимими…»

Толерантність – це насамперед визнання автономії, самостійності волі кожної людини в її праві мислити і жити духовно, що виражається у повазі до певних проявів ідейних або духовних/етичних переконань. Тобто — якщо я поважаю право іншої людини мати власну думку, то ця людина повинна поважати і моє право на власну думку. А моя думка може полягати в тому, що думка іншої людини є помилковою. Тобто справжня толерантність передбачає можливість дискусії, з якої, як відомо, народжується істина.

Ці точки зору можуть виражати політичні, релігійні або ширші світоглядні переконання, які стосуються усвідомленого ставлення індивіда до тих чи інших явищ у світі. Інакше кажучи — переконання філософського характеру. Проявляються вони зазвичай через представництво людини в певній групі як соціальному інституті — етнічній, політичній, релігійній чи групах за інтересами.

Головна умова: толерантність — це передусім повага до думки чи духу індивіда, а вже потім — до певного способу життя, через який вони виражаються. 

Поведінка, яка не виражає собою ідеї чи духовного/етичного смислу, а є вираженням виключно почуття смаку, нейтрального до інтелектуальної та етичної площин, на наш  погляд, за визначенням не може бути предметом як нетолерантного ставлення іншої особи (бо це не зачіпає нічийого розуму і душі як найчутливіших «органів» людини), так і відповідно захисту з боку самої толерантності.

Сьогодні в Європі в толерантність вкладають інший зміст: визнання автономії волі іншої людини в її праві мислити і жити духовно підміняють на возвеличення, абсолютизацію волі будь-якої індивідуальності взагалі. Заперечується сама можливість існування об’єктивних матеріальних та моральних законів, тобто таких, які не залежать від волі індивіда.

Це означає, що будь-які погляди чи духовні настанови людини вважаються апріорі правильними, хоч би якими вони були по суті. Критикувати інші точки зору вважається нетолерантним, оскільки це може образити індивіда, поставивши під сумнів самозаконність його суб’єктивних поглядів.

Наслідком є зміна вектора толерантності: якщо раніше вона передбачала безперешкодну можливість індивіда демонструвати свою індивідуальність, тобто вектор був «від людини — до довколишнього світу, і центром тяжіння був довколишній світ, здатний приймати все розмаїття людини, то сьогодні толерантність має протилежний вектор: довколишній світ не повинен суперечити індивідуальності людини, оскільки це може «образити її почуття». І в цьому разі центром тяжіння вже стала людина, яка не дозволяє світу проявляти щодо неї інші точки зору, відмінні від власної.

Приміром, у Великобританії заборонено носити натільні хрестики на роботу, аби не образити почуттів мусульман. Але, зрозуміло: якщо поширити це правило на всіх, то відбудеться взаємне перекривання воль індивідів, і проявляти будь-які погляди чи етичні переконання буде заборонено, оскільки це обов’язково зачепить «чиїсь почуття».

В результаті ми отримаємо суспільство, в якому істинної свободи думки і совісті не буде, бо така свобода передбачає можливість її реального практичного вираження, а буде лише свобода споживання та інших проявів матеріального існування без будь-якого смислового наповнення: інтелектуального чи духовного.

По суті, лібералізм, доведений до своєї крайньої точки, виражений в агресивній толерантності, заперечує свободу людини як інтелектуальної та духовної істоти так само, як це робить тоталітаризм. При цьому в «ліберальному рабстві» може бути розмаїття кольорів, музичних акордів, художніх спецефектів, однак ніякого смислу вони не нестимуть. І саме цим ліберальна форма рабства страшніша за тоталітарну: людина може навіть не усвідомлювати себе рабом. Населення вбиратиметься в найрізноманітніший одяг, найоригінальніших фасонів, слухатиме яку завгодно музику,їстиме та об’їдатиметься чим заманеться, їздитиме на яких завгодно автомобілях, але проявляти через ці речі якусь ідею, іншими словами, зміст, буде оголошено не толерантним, а отже забороненим.

Сьогодні це помітно на прикладі голлівудського кінематографа, де частка спецефектів на метр кіноплівки вже здавалося б, сягнула максимальної межі, однак сам фільм зазвичай ніякого навантаження на мозок глядача не несе. «Заборона думати» стирає різницю між речами, які об’єктивно різні й не рівні від природи,  між природною нормою нормальності та відхиленням від цієї норми – і ставить людину у своїй безглуздій абсолютності над законами природи. Тобто фактично не толерантно стає навіть озвучувати об’єктивні закони природи, якщо певний індивід своїм вольовим рішенням їх заперечує.

Наприклад, від природи люди поділяються на статі: чоловіка і жінку, проте у справді «толерантному» суспільстві заборонено навіть озвучувати належність людини до певної статі, бо це, мовою  відомої реклами – make the difference – «робить різницю» ‒ різницю, яка спонукає до виділення специфічних етичних норм, які повинні застосовуватись до жінок з боку чоловіків, ‒ інших, ніж між самими чоловіками, і норм, які регламентують специфічне поводження жінки з чоловіком, ‒ інше, ніж між самими жінками. Тому такий поділ на статі, з погляду толерантності є неприпустимим, оскільки сам його факт є причиною виникнення певних етичних смислів у вигляді обмежень чи настанов до дій, які, як завжди можуть «образити чиїсь почуття»: або жінок, бо їх вважатимуть за слабку стать, або чоловіків, бо змушуватимуть їх з більшою чемністю поводитися з жінками, ніж з чоловіками. Однак заперечення різниці між чоловіком і жінкою здійснюється не лише на  рівні  різниці у вродженій фізичній силі, а й на рівні репродуктивних функцій, якими природа наділила чоловіка і жінку – як необхідний союз для продовження роду. Це означає, що толерантність заперечує навіть функціональну відмінність між чоловіком і жінкою у питанні народження дітей. Вже сьогодні в школах деяких країн Заходу учнів навчають, що різниці між хлопчиком і дівчинкою немає, а тому хлопчик може любити хлопчика, а дівчинка – дівчинку, і це нормально. А якщо хтось заперечуватиме ‒ це буде не толерантно. Хоча насправді рівність має бути лише в правах, а не у фізичних можливостях людини, на які вона чистим фактом своєї волі вплинути не може. І навчати дітей треба того, що в кожної людини є почуття власної гідності, зазіхати на яке ніхто не має права незалежно від раси, статі, національності, сексуальної орієнтації тощо. Але аж ніяк не пропагувати в школі те, що відхилення від норми, яким є наприклад, гомосексуалізм, – через неможливість продовжити природнім шляхом себе в наступних поколіннях, є нормою. Бо інакше ми «образимо» гомосексуалістів, хоча фактично це буде просто констатація об’єктивної реальності: гомосексуалізм є відхиленням від норми, закладеною природою. Послідовне впровадження толерантності, яка зараз домінує на Заході, може сформувати суспільство, що не розрізнятиме ідей за їх істинністю чи хибністю, що взагалі самоусунеться від світу ідей і моралі як сфери апріорі не толерантної, котра може образити чиїсь почуття самою спробою «зробити різницю» між довколишніми явищами за критерієм їх істинності. Це відкриває шлях до повної свободи у сфері матеріальній, яка вже не буде скута моральними чи навіть фізичними обмеженнями, що перетворить свободу у вседозволеність ‒ їсти, розмножуватися та проявляти інші тваринні інстинкти в будь-який спосіб. Свободу ж духу і думки – ту Свободу, яка дійсно утверджує людську істоту як Людину, буде визнано поза законом як не толерантну. А ви як думаєте?