27 березня – Всесвітній день театру. На
честь професійного свята та з нагоди 90-ї річниці заснування
Хмельницького театру імені М. Старицького музей історії міста
Хмельницького пропонує до вашої уваги міні-експозицію зі своїх фондів
«Театральні автографи часу».
В експозиції ви можете побачити колекцію програм та афіш, також представлено книги, фото та документи, особисті речі провідних акторів театру.
Театр імені Михайла Старицького має видатну історію. Його творче життя впродовж майже 90 років завжди було наповнено яскравими творчими пошуками та сміливими експериментами.
Історія починається у далекому 1931 році, коли на Північному Кавказі у місті Новочеркаську було засновано пересувний театр для української діаспори - Північнокавказький крайовий український драматичний театр. Його фундаторами стала група ентузіастів: перший директор С. Чернявський, головний режисер Г. Самарський, завідувач музичної частини А. Волковинський, диригент А. Нікітін, перші хореографи В. Шеметова та М. Скоробагатов.
Та доленосною для нього стала поїздка у Мінеральні Води восени 1931 року, де на той час лікувався відомий державний і політичний діяч Григорій Петровський. Він відвідав усі вистави колективу. А після одної з них, запросив артистів крайового українського драматичного театру до себе. З тої пори, до назви додалося його ім’я – драматичний театр ім. Г.І. Петровського.
1932 р. колектив переїжджає до Краснодару. А ще через рік, 1933-го - до України. Він став Вінницьким пересувним робітничо-колгоспним театром, (хоча й базувався у Бердичеві), виїжджаючи з виставами до Вінницької, Житомирської, Київської та інших областей.
1935 року колектив був у відрядженні в місті Києві. Відвідавши виставу академічного українського драматичного театру імені Івана Франка, ближче познайомившись з їхніми артистами та режисерами, колективи заклали міцні відносини. Театр імені Івана Франка взяв шефство над молодою трупою. Відчутну творчу допомогу артистам надавали народні артисти СРСР Г. Юра, А. Бучма, Ю. Шумський, І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, А. Крамов. Уславлені майстри сцени брали участь у постановках, грали у виставах, виступали з лекціями, що було хорошою школою для молодих артистів.
В лютому того ж року театр отримав статус обласного, який мав би знаменувати осілість трупи. Та вже в 1938 році увесь колектив знову переїжджає. Цього разу до м. Кам’янця-Подільського — адміністративного центру новоствореної області. Війна застала театр ім. Петровського на гастролях у Шепетівці. Саме там 4 липня 1941 року директор колективу отримав розпорядження евакуювати театр і організувати гастрольну роботу в тилу. Так, тільки з 4 серпня 1941-го року по жовтень 1943-го театр відвідав двадцять шість пунктів: міста Закавказзя, Середньої Азії, Далекого Сходу, Півночі.
1944 року, після визволення України від німецько-фашистських загарбників, мистецький колектив повернувся в Кам'янець-Подільську область. 25 листопада обласна газета повідомила, що виставою «Украдене щастя» Івана Франка він розпочав у Проскурові — новому обласному центрі, театральний сезон 1944—1945 років.
У репертуарі спочатку переважала українська класика, з 1940-х років поряд із нею з'явилися п'єси радянських, а з 1950-х pоків і західних драматургів — Карло Ґольдоні, Бертольта Брехта, Федеріко Гарсія Лорки, Вільяма Шекспіра.
У 1952—1959 роках головним режисером театру був учень Леся Курбаса Микола Станіславський.
25 березня 2009 року Хмельницький театр ім. Г.І. Петровського перейменовано на честь корифея українського театру Михайла Старицького, а у 2012 році за високі творчі досягнення та мистецький рівень театру ім. М.Старицького надано статус «Академічний».
