...

У дні святкування 27-ї річниці Незалежності України фонди музею історії міста Хмельницького поповнилися кількома  цікавими експонатами, які засвідчують становлення державницького світогляду мешканців обласного центру  наприкінці 1980-х на початку 1990-х років.

Хмельничанин Олег Підлісний передав у фонди музею саморобний синьо-жовтий прапор, як з`ясувалося, один із перших прапорів, які були підняті у Хмельницькому національно свідомими земляками в переддень офіційного проголошення суверенної Української Держави 24 серпня 1991 року.

Ось яка історія цього прапора за розповіддю Олега Володимировича Підлісного, 1975 року народження.

«З 1989 року в нашому місті  діяла відновлена Українська Скаутська Організація ПЛАСТ. Організовувала пластунів у Хмельницькому активістка РУХу, член проводу міської організації РУХу пані Галина Барабаш. Тоді, 1989 року, я побачив на вуличному стовпі в центрі міста оголошення, яке запрошувало юних хмельничан стати пластунами. Зацікавився. На вулицю Пилипчука, 43, де у штаб-квартирі хмельницьких рухівців було заплановано збір гуртківців, я тоді прийшов… єдиний.

Впродовж року я залишався першим і єдиним скаутом Хмельницького! Під керівництвом пані Галини штудіював історію ПЛАСТу та історію України, української символіки, опановував теорію та практику, готувався до вишколу і таборів. Брав участь у таборових зборах, які регулярно проводилися у західних областях України. Тоді я став переконаним послідовником не лише українського національного відродження, а й утвердження української державності. У 1990 році нас з однодумцями в ПЛАСТі було вже більше десятка. Я був настільки захоплений пластунським рухом, що зацікавив цими ідеями своїх друзів різного віку та учнів Хмельницької школи №18.

Пам`ятаю, які ми були радісно схвильовані, коли 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Я, тоді п`ятнадцятилітній,  вирішив, що треба проявляти своє українське самоусвідомлення практичними кроками, а розпочати можна з підняття над своїм будинком синьо-жовтого прапора Української Державності. Я змайстрував дерев`яну щоглу, пошив прапор з двох бавовняних  пелюшок: білу знайшов вдома і пофарбував у синій колір, а жовту випросив у сусідки, де була маленька дитина. Десь в кінці липня 1990-го  я вивісив синьо-жовтий прапор на телевізійній антені над своїм будинком у провулку Кільцевому, що в мікрорайоні Дубовому. Що тут почалося! Реакція сусідів була неоднозначною. Деякі сміялися, називали мене рухівцем. А інші ображали в грубій формі, відверто погрожували, наказували зняти прапора. Був страшенний тиск на мене, на батьків. Батьки дуже переживали, навіть боялися за мене, за нашу сім`ю: мало що могло спасти на думку ідейним комуністам-кадебістам-україножерам. Але ми не здалися. Прапор довго, до самої зими, тріпотів над нашим будинком. Я почувався переможцем. Цей прапор, який я передаю музею нині, - зменшена, перешита копія того полотнища, з тієї ж тканини. Просто те велике полотнище за довгі місяці втратило первозданний вигляд на вітрі, дощах…»

До речі, як свідчить політичний в`язень радянських таборів, активіст РУХу Кузьма Матвіюк у своїй книзі спогадів «І ми цей шлях пройшли», над Хмельницькою міською радою державний синьо-жовтий прапор з ініціативи депутатів-рухівців і тих, хто їм симпатизував, вперше було піднято 27 серпня 1991 року…

Крім знакового прапора, Олег Підлісний передав Пластовий співаник «В дорогу», виданий силами пластових сеньйорів Канади у 1980-х роках, з підписами пластунів перших вишкільних таборів, «Підручну книжечку пластуна і пластунки», видану в Н`ю-Йорку 1990 року, посвідку про участь у вишколі пластунських виховників у м. Стрию 1989 року…

Розповідає Галина Барабаш, член Проводу міської організації РУХу, організатор осередку Української скаутської організації ПЛАСТ у  місті Хмельницькому у 1989 році:

У 1987 році в Києві на одному з всеукраїнських заходів  Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (осередок Товариства я створила на філологічному факультеті Одеського державного університету імені Мечникова) я познайомилася з кореспондентом Бі-Бі-Сі. Він дав мені адреси інформаційних служб української діаспори з різних країн. А йому дала свою адресу.

І через певний час мені з Мюнхена, з Політичного університету прийшла українознавча література, журнали, зокрема, «Визвольний шлях».  Деяка література цікаво виглядала. На палітурці було написано «Сучасна українська мова», а всередині -  праці, дослідження з історії ОУН-УПА та з історії молодіжних патріотичних організацій. Згодом прийшла друга посилка і там було більше літератури про українську скаутську організацію ПЛАСТ. І я самостійно, не маючи інформації про те, що робиться взагалі в Україні стосовно відродження ПЛАСТу, почала працювати над тим, щоб створити скаутську організацію в місті Хмельницькому. Я почала вивчати ґрунтовно історію цієї організації, щоб мати інформацію, як діяв ПЛАСТ на землях України ще у  1911-х- 1920-х- 1930-х роках, які традиції пластунів-скаутів у світі…  Потім вирішила залучити до пластового руху якомога більше людей, молоді, які б відроджували ці традиції в нашому місті.

І писала від руки оголошення, розповсюджувала по місту, що створюється ініціативна група для відродження українського скаутського руху. Першим відгукнувся юний хмельничанин Олег Підлісний, який тоді був учнем Хмельницької 18-ої школи. І майже рік єдиним скаутом міста був Олег Підлісний.  Олег захопився історією України і скаутського руху, самовдосконаленням, ділився враженнями і знаннями про ПЛАСТ з друзями в своїй школі, я йому давала завдання розносити оголошення по школах.

Не у всі школи тоді можна було занести такі агітки. Серед директорів хмельницьких шкіл були такі «совки», що навіть думки не припускали, що дітям можна розповідати про ПЛАСТ. А от Віктор Байдич, тодішній директор 18-ої школи, навпаки, зацікавлено поставився до ідеї виховання школяриків у традиціях ПЛАСТу. Олег розповідав своїм друзям з 18-ої школи про мету і завдання цієї організації. Розповсюдив у школі наші оголошення-агітки.  Він привів своїх друзів,  і так було утворено  пластовий гурток, що нараховував 15 чоловік. Ми вивчали історію ПЛАСТу і історію України (з Мюнхена прийшли книги з історії України, не тієї, що складена радянськими істориками, а справжньої історії, не спотвореної комуністичними ідеологемами. Кожен пластун мав оволодівати мистецтвом виживання в складних життєвих і  природних умовах. І фізичним самовдосконаленням. Ми збиралися спершу в приміщенні РУХу, потім нам дали приміщення в Палаці піонерів. Брали участь у всеукраїнських таборах, пластових вишколах у Львові, Тернополі, інших містах Західної України.  Батьки приходили, знайомилися, бували на заняттях гуртка. Вони вітали те, як зміцнюється національна самосвідомість їхніх дітей, формуються характери, гартується дух. Діти вели здоровий спосіб життя і були прикладом для своїх однолітків. В основному ідеями ПЛАСТу тоді захопилися діти з інтелігентних сімей. Згодом ці юнаки щасливо самореалізувалися в житті. Маю надію, що і знання та навички скаутів їм допомогли у цьому».