...

СЬОГОДНІ – 208-МА РІЧНИЦЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА

Ми знову й знову згадуємо факти з життєпису Великого Українця, який був, є і буде для нас світочем, зразком непереборного українського духу, вчителем, джерелом наснаги, любові, віри в перемогу!  ШЕВЧЕНКОВІ - 208. КОБЗАР ТРИМАЄ СТРІЙ!

Провідник, мислитель Тарас Григорович Шевченко був геніальним письменником, але й не менш геніальним художником.

Поетична спадщина Великого Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна – щонайменше 1200 робіт (олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків).

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня (ст. ст. - 25 лютого )1814 у селі Моринці, нині – Звенигородський р-н Черкащини.

За переписом кріпаків у березні 1816, Григорій Іванович Шевченко і його сини Микита й Тарас записані в Кирилівці у дворі Івана Андрійовича Шевченка (Шевця). Саме дід Іван, який, імовірно, був учасником Коліївщини, розповів онуку про «ту славу козачу» та пробудив у ньому почуття власної гідності.

1823 року померла мати Тараса, а 1825-го помер батько, завдяки якому Тарас у 8 років почав навчатися в кирилівській церкві, де за вчителя був дяк П. Рубан. Тоді ж у хлопця пробудився хист до малювання. Згодом малолітнього племінника забрав до себе дядько Павло Іванович Шевченко — у найми. Поневіряння по чужих людях, покарання різками, приниження й знущання загострювали такі його «продерзости характера» (Шевченко), як непокірність, упертість, зухвалість, нестримний потяг до свободи, викличне бунтарство.

Малим Тарас любив усамітнюватися. Переписував твори Г. Сковороди, псалми, акафісти, житія, рисував «вугіллям на коморі і стайні півнів, людей», церков, віршував, виготовляв рукописні книжечки, читав старослов’янською Псалтир, псалми, тропарі, служив, заступаючи дяків на похоронах, слухав кобзарів. Уже в дитинстві в Т. Шевченка виробилося особливе сприйняття краси створеного Богом світу, гармонії кольорів і звуків.

У 15-літньому віці Шевченко потрапив до панського двору у Вільшані спершу для опанування науки кухарства, а згодом став «козачком» у пана П. Енгельгардта. Крадькома перемальовував картини, що прикрашали панські покої. Восени 1829 П. Енгельгардт, поручик лейб-гвардії, вирушив до Варшави, де стояв його уланський полк. У панському обозі перебував і Т. Шевченко, який уже мав атестацію: «годен на комнатного живописца».

Наприкінці зими 1831 в обозі поміщика П. Енгельгардта Тарас прибув до Санкт-Петербурга. Там Енгельгардт дав згоду на його навчання в майстра петербурзького малярського цеху В. Ширяєва, який виконував оздоблювальні роботи в палацах петербурзької знаті. Т. Шевченко брав участь в оздобленні щойно побудованих будівель Правительствуючого Сенату, Найсвятішого Синоду, розписував петербурзький Великий театр, Олександринський, Михайлівський театри. Водночас Т. Шевченко приступив до створення власних історичних і міфологічних композицій («Смерть Лукреції», «Смерть Віргінії», «Смерть Сократа», «Смерть Богдана Хмельницького» та ін.).

У 1836-му Тарас Шевченко зустрівся із художником Іваном Сошенком, який навчався в Академії мистецтв. І. Сошенко познайомив Т. Шевченка із земляками — письменниками Є. Гребінкою, Н. Кукольником, художником А. Мокрицьким, конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, а також з академіком О. Венеціановим.

Тарас активно займався самоосвітою, багато читав. Мріяв про навчання в Академії мистецтв, куди йому як кріпакові вступ був заборонений. І хоча перед П. Енгельгардтом клопоталися про його звільнення з кріпацтва такі впливові діячі культури і мистецтва, як поет В. Жуковський, придворний живописець О. Венеціанов, граф М. Вієльгорський, власник талановитого кріпака не хотів давати вільну.

Було знайдено рішення: К. Брюллов, автор знаменитої картини «Останній день Помпеї», погодився написати портрет В. Жуковського, щоб виставити полотно на аукціон. Лотерея, в якій взяли участь і члени царської родини, відбулася 22.04.1838 (за ст. ст.). Таким чином зібрано необхідні для викупу 2500 рублів — і 25.04.1838 р. поет В. Жуковський у майстерні К. Брюллова вручив Т. Шевченкові відпускну.

Тарас Григорович отримав право відвідувати рисувальні класи Академії мистецтв, його вчителем зголосився бути Карл Брюллов. Створені ним власні композиції, акварельні портрети, перші живописні роботи дістали високі оцінки, деякі з них експонувалися на академічних виставках, були нагороджені срібною медаллю 2-го ступеня Радою Академії мистецтв і відзначені Комітетом Товариства заохочення художників. Удосконалював майстерність рисувальника і живописця, водночас продовжував поетичну діяльність. Його перші ліричні і драматичні твори вражали образністю, чутливістю сприйняття природи, щирістю співчуття до драматичної долі своїх героїв.

Шевченко закінчує Академію мистецтв одним з кращих студентів, а його художні твори отримують різні премії та винагороди.

«Катерина "- одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олією в 1840 році. Картина дуже символічна, у формі образів автор передає почуття, які вирували в його серці.

У листі до Тарновського він пише:

"Я намалював Катерину в тій годину, як вона попрощалася зі своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тільки плаче…, а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенький доганя йогого та нібито гавкає. За однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина. "

Уривок з його поеми Катерина.

"Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине. "

За цю картину в 1841 році рада Академії мистецтв втретє нагородила Шевченка срібною медаллю другого ступеня.

1840 завдяки ініціативному втручанню Є. Гребінки, який наполіг на оприлюдненні приховуваних Т. Шевченком поезій, та сприянню українського поміщика П. Мартоса з’явилася друком перша поетична книга Т. Шевченка — «Кобзар». У ній було 8 творів:

поема «Катерина»;

вірші «До Основ’яненка»;

«Тарасова ніч»;

«Думи мої, думи мої...»;

«Перебендя»;

«Тополя»;

«Думка»;

«Іван Підкова».

Досконалість поетичної мови, щирість у висловленні любові до рідного слова, до свого народу та України, природна чистота звучання і краса ліричного виповідання внутрішніх переживань — усе це вразило і захопило багатьох читачів цього послання до України, що його з волі поета начебто озвучив і поніс «меж люди» духовний проповідник, речник національної долі й слави — Кобзар (Перебендя). Ідея здійснення Слова, його проростання істиною у свідомості й душах людей, віра в його місійне покликання були визначальними в творчому самозвершенні Т. Шевченка.

Слово в його поезіях виконує функцію наставництва, духовного просвітителя затемнених невільництвом душ, нагадує українцям, що вони – нащадки славетних мужніх воїнів, здатні вибороти волю закабаленої України.

З появою «Кобзаря» процес формування української літературної мови і молодої української писемності прискорився.

Навесні 1843 Т. Шевченко вирушив разом з Є. Гребінкою та його сестрою Людмилою в Україну. Створені ним малюнки людей, краєвидів, історичних пам’яток увійшли до масштабної серії «Мальовнича Україна». Відвідав Качанівку, Київ і Київщину, Полтавщину, Чернігівщину, здійснив подорож по Дніпру від Києва до Хортиці. Всюди записував народні пісні, перекази, замальовував історичні пам’ятки і місця, створив низку портретів і картин, написав російською мовою поему «Тризна».

Восени 1843 побував у рідному селі Кирилівка, де побачився з братами, сестрами та 87-річним дідом Іваном, портрет якого там і намалював. Плідною була і малярська творчість. Т. Шевченко написав живописні портрети дітей князя В. Рєпніна, Р. Лукомського, Х. Маєвської, Г. Закревської, П. і В. Закревських, автопортрет, кілька жанрових картин («Батьківська хата у Кирилівці», «Вдовина хата на Україні» та ін.), виконав низку етюдів із натури, ескізів олівцем для майбутнього альбому «Мальовнича Україна».

Від перебування в Україні після 12-літньої розлуки Тарас Григорович мав прикрі враження. У листі до Я. Кухаренка від 26.11.1844 писав: «Був я уторік на Україні — був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і скрізь був, і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися». Ці мотиви гіркого розчарування висловлені в циклі поезій «Три літа».

Повертаючись у лютому 1844 з України, Т. Шевченко зупинився в Москві, де затоваришував з М. Щепкіним. 19.02.1844 він написав знаковий для увиразнення своєї світоглядної позиції вірш «Чигрине, Чигрине». Це перша в українській літературі безкомпромісна оцінка трагічного приєднання України до Росії. Водночас у цій політичній інвективі поет висловив надію на національне воскресіння, яке можливе лише тоді, коли дух свободи наповнить народні сподівання на давно очікувану волю.

Наприкінці лютого 1844 Т. Шевченко прибув до Санкт-Петербурга і відновив навчання в Академії мистецтв. Також у цьому році петербурзький книгар І. Лисенков випустив у світ «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (в лютому 1843 Т. Шевченко продав йому весь тираж поеми «Гайдамаки» разом із правом на перевидання «Кобзаря»). Т. Шевченко клопотався викупом із кріпацтва своїх братів і сестер, збирав кошти завдяки передплаті «Мальовничої України» та продажу опублікованих окремими книжечками поем «Гайдамаки», «Гамалія» і «Тризна», перекладав з російської мови на українську свою п’єсу «Назар Стодоля», яка незабаром була поставлена в студентському домашньому театрі петербурзької Медико-хірургічної академії.

У березні 1845 Рада Академії мистецтв нагородила Т. Шевченка за успіхи в живописі срібною медаллю 2-го ступеня й удостоїла звання художника. Але тільки 18.11.1845 Загальні збори Академії мистецтв затвердили його у званні некласного художника із живопису історичного і портретного.

25.03.1845 Т. Шевченко вирушив в Україну через Москву. Відвідав Кирилівку, приїхав до Києва, розпочав роботу в Київській археографічній комісії. Багато подорожував по Україні, проводячи за завданням Київської археографічної комісії історико-етнографічні дослідження. Т. Шевченко виконував пейзажні рисунки, замальовував церкви, кам’яні хрести, руїни давніх будов, збирав необхідний матеріал для нових випусків «Мальовничої України». Розпочав роботу над поемою-містерією «Великий льох», над поемами «Єретик» і «Сліпий», написав вірші «Не завидуй багатому...», «Не женися на багатій...», завершив перший варіант поеми «Кавказ» та поему «Наймичка».

Особливо плідним був грудень 1845, коли Т. Шевченко завершив у с. В’юнище (колишнє село Переяславського району Київської обл.; нині затоплене водами Канівського водосховища) гостросатиричний твір «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє», написав вірші «Холодний Яр», «Маленькій Мар’яні», «Минають дні, минають ночі...», «Три літа», цикл переспівів із Псалтиря «Давидові псалми» і «Заповіт» («Як умру, то поховайте...»).

Проживаючи в Києві в квітні — вересні 1846, Т. Шевченко виконав низку малюнків, акварелей, сепій, робив начерки олівцем краєвидів міста, малював Києво-Печерську лавру, брав участь у розкопках кургану Переп’ятиха. На Київщині записував від селян народні пісні. У вересні вирушив за завданням Київської археографічної комісії у подорож на Поділля і Волинь. Після повернення до Києва брав участь у засіданнях Кирило-Мефодіївського товариства.

На початку 1847 Т. Шевченка зараховано на посаду вчителя малювання в Київському університеті. Поет закінчив роботу над поемою «Осика», готував нове видання своїх творів, що мало вийти в Києві, а в той час студент Київського університету О. Петров написав донос про Кирило-Мефодіївське товариство і про роль у ньому Т. Шевченка.

05.04.1847 на дніпровській переправі в Києві Т. Шевченко був заарештований і під суворим караулом відправлений до Санкт-Петербурга, де його доставили в каземат Третього відділу Канцелярії Його імператорської величності у Петропавловській фортеці. У квітні — травні 1847, перебуваючи в казематі, він написав цикл віршів «В казематі».

30.05.1847 Т. Г. Шевченкові оголосили вирок: заслання без терміну в солдати із забороною писати і малювати. Як особливо небезпечного державного злочинця Т. Шевченка терміново вже на другий день після суду відправили в супроводі жандарма до Оренбурга (нині місто в РФ), а звідти — в Орську фортецю (нині м. Орськ Оренбурзької обл., РФ). Там, позбавлений можливості писати (крім листів) і малювати, Т. Шевченко завів свій перший «захалявний зошит», в якому записував власні поетичні твори. Його зарахували до складу Аральської описової експедиції, а незабаром відправили у сповнений небезпек степовий похід до Раїмського укріплення. Солдат-художник виконував під час степового походу, в Раїмі (нині аул Кизилординської обл., Казахстан), у плаванні по Сирдар’ї та вздовж берегів Аральського моря малюнки, начерки, ескізи (аквареллю, сепією, олівцем). Перебуваючи на Кос-Аралі, упродовж вересня — грудня 1848 поет написав 53 поетичні та понад 70 художніх творів. У Раїмському укріпленні в 1-й половині 1849 створив, незважаючи на заборону, 16 поезій; в Оренбурзі в січні — квітні 1850 — 11 поезій і поему «Петрусь». Т. Шевченко клопотався про дозвіл малювати і полегшити його долю з огляду на стан здоров’я, але такого дозволу не отримав.

За доносом прапорщика М. Ісаєва, який повідомляв про те, що Т. Шевченко порушує монаршу волю, а саме: ходить у цивільному одязі, таємно складає вірші й малює, його знову заарештували, відправили на гарнізонну вахту, згодом — в Орську фортецю, де взяли під варту на головній гауптвахті. Після проведення слідчих дій «рядового из политических преступников Тараса Шевченка» відправили з Орської фортеці на військову службу до Новопетровського укріплення (нині м. Форт Шевченко Мангистауської обл., Казахстан). По дорозі в Оренбурзі поет зустрівся з Б. Залєським, а в Уральську (нині м. Орал Західноказахстанської обл., Казахстан) познайомився із поляком М. Ятовтом, який пізніше згадував: «Я розмовляв з ним довго про все... незалежна Україна була метою його мрій, революція була його прагненням; можна сказати, що він дивився на світ крізь червоні окуляри».

Із 1850 в поетичній творчості Т. Шевченка сталася вимушена 6-річна перерва, хоча він продовжував, порушуючи царську заборону, таємно малювати. У квітні 1851 рядового 4-ї роти Оренбурзького 1-го лінійного батальйону Т. Шевченка включили до складу експедиції, яка вирушала на розшуки покладів кам’яного вугілля в горах Каратау. Протягом 3-х тижнів експедиційної подорожі Т. Шевченко виконав багато композицій, рисунків-ескізів, етюдів. Із малярських творів періоду заслання в Новопетровському укріпленні до нас дійшло 179 малюнків, серед них — 128 пейзажів Каратау.

Перебуваючи в Новопетровському укріпленні, Т. Шевченко брав активну участь в аматорському драматичному гуртку: готував до постановки вистави, сам грав на сцені, танцював.

Поблизу Новопетровського укріплення він натрапив на добру глину й алебастр, почав ліпити, оскільки не було заборони на заняття скульптурою. Виконав скульптуру «Христос» і барельєф «Тріо», який передав до Санкт-Петербурга своєму щирому другові, співакові С. Гулаку-Артемовському. Водночас поет змушений був нести солдатську повинність: приміром,1852 року рядовий Т. Шевченко відбув 63 караули. За період із 1852 по 1858, за його словами, написав близько двох десятків повістей російською мовою, з яких до нас дійшло тільки дев’ять.

12.06.1857 р. Т. Г. Шевченко, плекаючи надію незабаром вирватися з «безграничной тюрьмы», почав писати щоденник («Журнал»). Він знав, що за його звільнення від солдатської каторги клопочуться президент Академії мистецтв велика княгиня Марія Миколаївна, його щира приятелька А. Толстая, її чоловік, віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой, командир Окремого Оренбурзького корпусу В. Перовський.

02.08.1857 Т. Шевченко вибув із Новопетровського укріплення на рибальському човні до Астрахані (нині місто в РФ). У його формулярному списку ще 28 травня було записано: «По Высочайшему повелению уволен от службы с воспрещением въезда в обе столицы и жительства в них, с тем чтобы он имел жительство впредь до окончательного увольнения его на родину в Оренбурге». Та комендант Новопетровського укріплення І. Усков, співчуваючи Т. Шевченкові, видав йому карантинне свідоцтво на виїзд до Астрахані та документ на право проїзду до Санкт-Петербурга. З Астрахані Т. Шевченко вирушив на пароплаві до Нижнього Новгорода (нині місто в РФ). Командир Окремого Оренбурзького корпусу О. Катенін зобов’язав нижегородського губернатора звільненого від солдатської служби поета повернути до Оренбурга, проте Т. Шевченко, оголосивши себе хворим, залишився в Нижньому Новгороді майже на 6 місяців.

Отримавши врешті дозвіл жити в столиці, 8 березня 1858 року він залишив Нижній Новгород і вирушив до Москви, де зупинився у М. Щепкіна. Поет нездужав, але працював – малював, писав поезії.

26.03.1858 Т. Шевченко поїздом відбув до Санкт-Петербурга. Вістка про повернення Т. Г. Шевченка із заслання сколихнула весь Петербург. Слава і популярність поета і художника серед петербурзької літературно-мистецької еліти, аристократії, студентства зростали щоденно.

На початку червня 1858 Т. Шевченко поселився у приміщенні Академії мистецтв, де облаштував квартиру-майстерню. Написав портрет знаменитого актора А.-Ф. Олдріджа, зустрівся із Марком Вовчком, написав вірш «Марку Вовчку», а згодом подарував їй «Кобзар» 1860 року із дарчим написом, автограф поеми «Неофіти», Біблію видання 1824, яку мав із собою на засланні. Шевченкові поезії активно перекладали російською мовою російські поети і перекладачі Л. Мей, О. Плещеєв, М. Курочкін, М. Гербель, П. Вейнберг, Л. Блюммер, М. Мизко. Т. Шевченко подав на розгляд Ради Академії мистецтв дві свої гравюри на здобуття звання академіка з гравірування на міді.

25.05.1859 Т. Шевченко отримав у обер-поліцмейстера Санкт-Петербурга свідоцтво на вільний проїзд (але під наглядом поліції) в Київську, Чернігівську і Полтавську губернії.

Поїздка в Україну на 5 місяців «для поправления здоровья и для рисования с натуры этюдов» тривала недовго. Подорожуючи Київщиною, художник малював пером, олівцем, написав портрет М. В. Максимовича, підшукав земельну ділянку поближче до Дніпра, біля с. Пекарі (нині село Канівського району Черкаської обл.). За ведення «крамольних» розмов Т. Шевченка знову заарештували і вислали до Києва під нагляд поліції. У серпні 1859 йому було дозволено повернутися до Санкт-Петербурга.

Останні роки життя

1859 в Лейпцизі (Німеччина) видавництво В. Гергарда випустило збірник «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки», в якому вперше надруковано «Кавказ», «Холодний Яр», «Як умру, то поховайте...», «Розрита могила», «Гоголю», «І мертвим, і живим...».

У друкарні П. Куліша з’явився друком «Кобзар» 1860 накладом 6050 прим.

За допомогою інженера-архітектора Ф. Черненка Т. Шевченко склав план хати, яку замірився побудувати над Дніпром, продовжував клопотатися купівлею землі, викупом із кріпацтва братів Микити, Йосипа і сестри Ярини та пошуками можливої нареченої. Згодом повідомив Варфоломія Шевченка, що «заходивсь жениться» на кріпачці, сироті Ликері та попросив посадити на майбутній садибі яблуню і грушу «на пам’ять 1860 року 28 июля» — у цей день Т. Шевченко запропонував Ликері Полусмак вийти за нього заміж, і та дала згоду. Однак вони не побралися.

На урочистому річному засіданні Академії мистецтв у вересні 1860 року Тарас Григорович Шевченко був удостоєний звання академіка «за искусство и познания в гравировальном искусстве».

Восени 1860 року з’явився «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов, изданном под редакцией Н. В. Гербеля». Т. Шевченко написав чотри десятки віршів, серед яких в усі часи актуальна «Молитва» («Царям, всесвітнім шинкарям…»), «І день іде, і ніч іде...», «Світе ясний, світе тихий!..» та десятки інших, знаних нині, безсмертних поезій.

Початок 1861 року в житті Кобзаря ознаменувався виходом у світ «Букваря южнорусского» для сільських шкіл України (накладом 10 тис. примірників і ціною по 3 копійки за примірник).

Тарас Григорович нездужав, писав до Варфоломія Шевченка: «Так мені погано, що я ледве перо в руках держу, і кат його батька знає, коли воно полегшає...». Проте пересилював себе і виконав «Портрет П. К. Клодта», «Портрет І. І. Горностаєва», «Автопортрет», працював над портретом невідомої, написав останній свій вірш «Чи не покинуть, нам, небого...».

Уранці 10.03.1861 о пів на шосту ранку в квартирі-майстерні Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі Тарас Григорович залишив цей світ. Після відправлення панахиди в академічній церкві, де була виставлена для прощання труна Т. Г. Шевченка, і виголошення промов П. Кулішем, В. Білозерським, М. Костомаровим, В. Хорошевським, похоронна процесія вирушила на Смоленське кладовище. Відкриту труну несли на плечах друзі поета, за труною йшли студенти і викладачі університету й Академії мистецтв, письменники і художники М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, М. Михайлов, Л. Жемчужников, М. Лєсков, І. Панаєв, О. Пипін, М. Курочкін.

Виконуючи поетичний заповіт Т. Г. Шевченка, труну з його прахом друзі і знайомі в супроводі Г. Честахівського та О. Лазаревського відправили 24 квітня (за ст. ст.) в Україну. На шляху траурну процесію зустрічали з квітами, повсюдно відбувалися панахиди, які часто перетворювалися на народні демонстрації.

У Києві труну на ніч поставили в церкві Різдва Христового на Подолі, звідси багатотисячна траурна процесія провела труну Великого Кобзаря до пароплава «Кременчуг», яким труну було доставлено до Канева. Супроводжували покійного його брати Микита, Йосип, сестра Ярина, Варфоломій Шевченко, О. Лазаревський, Г. Честахівський, І. Сошенко, В. Забіла, студенти Київського університету. В Успенській церкві Канева відбулася багатолюдна панахида, і на другий день, 10 травня (22 травня за н. ст.), відбувся похорон Т. Г. Шевченка на Чернечій горі.

Загальновідомо, що нині в Україні та світі налічується 1384 пам'ятники Кобзареві, з них 1256 — в Україні та 128 — за кордоном у 35 країнах. Це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури.

Найбільший мурал з портретом Тараса Григоровича Шевченка був створений в Харкові до 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря у 2014 році. Площа портрета, який написали аерозольними балончиками на 16-поверховому будинку за адресою Садовий проїзд, 30, склала 570 кв. метрів. Автором арт-об`єкта став художник Іван Крамський. Портрет Тараса Шевченка в Харкові внесений до Національного реєстру рекордів України як найбільший із зображених на стінах житлових будинків.

ВИВЧАЙМО РЕТЕЛЬНО Й ДОСКОНАЛО БІОГРАФІЮ ТА ІСТОРІЮ ЖИТТЄВОЇ БОРОТЬБИ Й НЕЗЛАМНОСТІ ВЕЛЕТНЯ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА!

Його слово, Його спадщина, духовний і життєвий чин надихали й укріплювали творців і захисників Української державності в усі часи. Нехай же наш Тарас стане в підмогу нам і нині.

МАЄМО БОРОНИТИ РІДНУ ЗЕМЛЮ, СВОЮ ДУХОВНУ СПАДЩИНУ, СВОЇ СВЯТИНІ В ІМ`Я МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ.