| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Вт, 2021-08-03, 12:37

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Календар України
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2021 » Червень » 22 » Причини початку Другої світової війни та німецько-радянської війни 1941-1945 рр.
11:42
Причини початку Другої світової війни та німецько-радянської війни 1941-1945 рр.

Указом президента України «Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 року № 1245/2000 було встановлено 22 червня днем скорботи і вшанування памяті з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Німецько-радянської війни 1941 - 1945 років, їх подвигу та жертовності.

22 червня 1941 р. відбувся напад Німеччини та її союзників на СРСР. Німецько-радянська війна, або Радянсько-німецька війна (англ. Soviet-German War, нім. Deutsch-Sowjetische Krieg) - назва війни в сучасній західній й українській історіографії.

Першою під удар агресора потрапила Україна. Наслідки цієї війни для українців були просто жахливими. Але чому це відбулось, що стало можливими причинами навали на українську землю чергових загарбників?

Друга світова війна розпочалась 1 вересня 1939 року, але причини її з’явились набагато раніше. Світова економічна криза 1929-1933 рр. загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. В цей період в багатьох країнах світу до влади прийшли агресивні та тоталітарні політичні сили. Це і нацисти в Німеччині, фашисти в Італії, змінились зовнішньополітичні орієнтації Японії, Іспанії, Угорщини, Румунії, СРСР та інших. В роки кризи на перший план виходили ті політичні сили, які пропонували швидке вирішення проблем населення країни. Серед таких особливо виділялись нацисти Німеччини, фашисти Італії та мілітарні сили Японії першої половини ХХ ст.

Одним із головних рушіїв нової війни стала нацистська Німеччина. Нацистський режим у Німеччині почав формуватись після Першої світової війни. Цьому сприяли реваншистські настрої після поразки і принизливих умов Версальського договору. Сконцентрувались ідейні прихильники нацистської ідеології в створеній ще 1919 року Націонал-соціалістській робітничій партії Німеччини (НСДАП), лідером якої досить легко став Адольф Гітлер. Значний вплив ця партія отримала за період світової економічної кризи 1929–1933 рр. Ідеологія нацизму формувалась в еклектичному поєднанні шовінізму, соціалізму, антисемітизму та расизму.

20 січня 1933 р. Адольф Гітлер став рейхсканцлером — керівником уряду. Після смерті Гінденбурга у 1934 р. Гітлеру ж передали повноваження президента. Так уся влада в Німеччині сконцентрувалась в його руках. Поступово були ліквідовані основні громадянські права (свобода слова, зібрань, недоторканність житла, таємниця листування). Розпочався період масового насильства, репресій та антисемітизму. Встановлювався тотальний контроль на суспільною свідомістю через засоби масової інформації та міністерство пропаганди.

Панувала ідея об’єднання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі й Литви. А також важливим було завоювання «життєвого простору» на Сході.

Прийшовши до влади в 20-х роках ХХ ст. фашисти Італії, на чолі яких стояв Б. Муссоліні (дуче — вождь), прагнули відродити Римську імперію і перетворити Середземне море у «mare nostrum» («наше море», як його називали давні римляни). Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, яку війська захопили в 1935–1936 рр. У квітні 1939 р. Італія захопила Албанію‚ а 1940 р. вступила у Другу світову війну на боці Німеччини.

Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії — важливу в стратегічному й економічному аспектах частину Китаю. Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня 1931 р. На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Виправдовуючи агресію‚ Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР в цей регіон.

Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. Утворилась «вісь» Берлін–Рим–Токіо.

Громадськість в Англії і Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай, Ефіопія здавались занадто далекими, щоб вбачати у них загрозу європейській безпеці. Такі настрої знайшли своє відображення у політиці «умиротворення», яка вела країни до пасивності й зайвої обережності.Гітлер здавався політиком, з яким можна домовитись. Найактивнішим прихильником політики «умиротворення» був прем’єр-міністр Великобританії у 1937–1940 рр. Н. Чемберлен. На його думку, небезпека полягала не в агресивних намірах Німеччини, а в недооцінці міжнародної кризи. Для того, аби відвернути таку небезпеку, потрібно зберегти контакти з усіма учасниками міжнародного конфлікту та вирішувати проблеми на основі взаємних поступок. На ділі Гітлер висував нові й нахабніші претензії. Вони ставали об’єктами обговорення — і все закінчувалося задоволенням територіальних домагань Німеччини.

Кульмінацією політики «умиротворення» став «аншлюс» Австрії і Мюнхенська угода стосовно Чехословаччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська при підтримці австрійських нацистів окупували Австрію. Ні великі держави, ні Ліга Націй ніяк не прореагували на це. Наступною жертвою нацистської агресії стала Чехословаччина, від якої Німеччина зажадала Судетської області, де проживало 3 млн німців. 13 вересня 1938 р. судетські фашисти вчинили заколот.


Виникла міжнародна криза. Для її розв’язання Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що конфлікт буде вирішено у Мюнхені. Під час мюнхенської зустрічі Гітлер заявив, що Судетська область - остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Мюнхенська угода була укладена главами урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії 29–30 вересня 1938 р. Мюнхенська угода - одна з найбільш ганебних сторінок західної дипломатії.

Далі ІІІ рейх почав домагатися від Польщі згоди на передачу йому Данцига і на побудову екстериторіального коридору, який би зв’язав Німеччину зі Східною Пруссією. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), котра належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її. Крах політики «умиротворення» став очевидним.

Незабаром Франція та Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу спрямувати агресію Німеччини на Схід. Сталін починає пошуки шляхів зближення з Німеччиною.

21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне до укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий укласти будь-яку додаткову угоду, яка стосується всіх суперечливих питань. Фюрер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання відповідних документів.

Того ж дня Сталін дав розпорядження перервати переговори з Англією та Францією, але обставивши це так, нібито СРСР не винен у їхньому зриві, й направив Гітлеру телеграму з висловленням надії на суттєвий поворот у радянсько-німецьких відносинах.

Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов підписали у Кремлі 23 серпня 1939 р. договір про ненапад і таємний протокол про розмежування «сфер інтересів» у Східній Європі. Берлін визнавав за СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію та Беcсарабію. Литва вважалася сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі. Лінія розподілу повинна була проходити приблизно по річках Нарев, Вісла, Сян.


Таємний протокол свідчив, що СРСР остаточно повернувся до політики, яку проводив царський уряд: її рисами були таємна дипломатія і територіальна експансія. Підписавши протокол, Радянський Союз фактично опинився серед держав — «підпалювачів війни».

Безпосереднім наслідком підписання цих документів стало те, що німецькі війська вранці 1 вересня 1939 р. здійснили напад на Польщу. 3 вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Спалахнула Друга світова.

Вторгнення німецьких військ на територію Польщі розпочалось 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація гітлерівців у прикордонному містечку Глейвіц. 31 серпня 1939 р. о 20.00 спеціально підготовлений гестапо загін з карних злочинців, переодягнених у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено декілька пострілів і один з атакуючих, котрий знав польську мову, зачитав заяву, сенс якої полягав у тому, що «прийшов час війни Польщі проти Німеччини». Потім почалась перестрілка із загоном поліції, котрий оточив станцію. Щоб замести сліди цієї провокації, всі її учасники були розстріляні за наказом Гіммлера.


17 вересня польський кордон перейшли радянські війська. Після 12-денного маршу і коротких боїв з деякими польськими частинами Червона армія вийшла на Західний Буг і Сян, де й зупинилася.

Згідно із домовленостями, досягнутими на переговорах 23 серпня 1939 р. і зафіксованими у таємному протоколі, німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію (лінія, що розмежовує) від Львова й Бреста.


Перед тим у Бресті, Гродно, Ковелі й Пінську відбулися спільні паради військ-переможців (німецьких і радянських).

Підсумком агресії Німеччини та СРСР стало укладення між ними 28 вересня 1939 р. у Москві Договору про дружбу і кордон та підписання таємних протоколів про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. 22 вересня 1939 р. у Брест-Литовську на честь успішного завершення польської кампанії відбувся парад радянських і німецьких військ.


З новим поділом Польщі пов’язаний ще один злочин сталінізму. Під час наступу Червоної армії у полон взяли близько 250 тис. польських військовослужбовців, з яких значна частина солдатів та сержантів була відпущена, інша — депортована у віддалені райони СРСР. 15 тис. польських офіцерів у квітні 1940 р. працівники НКВС знищили під Смоленськом (Катинь) і Харковом (Старобільськ).

Тим часом бойові дії спалахнули на Півночі Європи між СРСР і Фінляндією. На світанку 30 листопада 1939 р. великі сили радянських військ перейшли у наступ на фінську армію, що займала прикордонні укріплення. Наступу радянських військ передував інцидент на кордоні. На території радянської прикордонної застави вибухнув важкий снаряд, який прилетів невідомо звідкіль. Загинуло декілька прикордонників. Радянська сторона звинуватила у цьому фінів. Проте фіни свою причетність заперечували, стверджуючи, що у них немає на відстані пострілу подібних гармат. Але для сталінської кліки це вже було неважливо. Привід до війни знайшовся. Маленька Фінляндія фактично опинилася наодинці з могутнім агресором. Англія і Франція обмежувалися лише закликами продовжувати опір та обіцянками висадити на півночі десант.

Невелика фінська армія змогла стримати перший потужний удар. За посередництвом і під тиском німецької дипломатії, СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, за яким жертва агресії втрачала значну частину своєї території.

Також війна показала всю слабкість і непідготовленість радянської армії до сучасної війни. Це згодом дало привід говорити Гітлеру, що СРСР — це «колос на глиняних ногах».

У 1940 р. ускладнилися відносини і з сусідньою Румунією. Користуючись тим, що головні сили вермахту були зайняті на заході, радянські війська після ультиматуму в червні того ж року захопили територію Бессарабії та Північної Буковини.

Німеччина розпочала підготовку війни з СРСР. Щоб якось утримати СРСР в орбіті своєї політики до моменту вирішення ситуації з Англією, Гітлер вдався до складної дипломатичної гри. У жовтні 1940 р. він надіслав листа Сталіну із запрошенням здійснити офіційний візит. Пропозицію було прийнято. 12 листопада 1940 р. до Берліна прибув нарком закордонних справ СРСР В. Молотов. Гітлер запропонував СРСР приєднатися до Троїстої угоди для ведення спільних бойових дій проти Великої Британії. Пообіцяв СРСР вихід до Перської затоки, передачу нафтових промислів на півдні Ірану. Також Німеччина брала на себе зобов’язання врегулювати відносини між Туреччиною і СРСР у питаннях використання Чорноморських проток. Радянське керівництво позитивно зустріло такі пропозиції. Таким чином Гітлеру вдалося виграти час для підготовки нападу на СРСР в зручний для нього момент.

Німецько-радянській війні передувала змова СРСР і Німеччини щодо розподілу Східної Європи. Ранком 22 червня 1941 р. розпочався напад Німеччини на СРСР.


19 серпня 1941 р. Українська територія між Дністром і Південним Бугом під назвою «Трансністрія» перейшла в розпорядження Румунії – союзниці Німеччини.

Радянська армія перебувала в стадії реорганізації. Вищий командний склад напередодні війни був репресований. Радянський уряд (передусім Й. В. Сталін) допустив прорахунки у визначенні термінів початку війни.

Наслідки цієї війни були катастрофічними. Загибель мільйонів людей, руйнування та знищення населених пунктів, крах економіки, гуманітарна катастрофа. Перемога над нацизмом була перемогою демократії та гуманізму. Однак вона не усунула всіх суперечностей у світі. Для народів Східної Європи і частини країн Азії перемога над нацизмомі мілітаризмом не стала торжеством свободи і демократії, обернувшись насадженням тоталітаризму, але радянського зразка. Тоталітаризм радянського зразка (комунізм) завдяки тимчасовому союзу з демократичними країнами і спільній перемозі над нацизмом зміцнив свої позиції у світі, розширив ареал свого панування й кинув виклик тій же демократії і свободі.

Анатолій Вальчук, зав.сектору МІМХ МПП

 

Переглядів: 48 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2021