...

ОУН У ПРОСКУРОВІ.

ПОХІДНІ ГРУПИ ОУН ТА ЇХ ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРОСКУРОВІ

НА ПОЧАТКУ НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Одним із видів військово-політичної діяльності ОУН на Поділлі на початку війни були похідні групи, діяльність яких розпочалась з моменту нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року. Після проголошеного ОУН (б) у Львові 30 червня 1941 р. "Акту відновлення української держави” розпочато формування чотирьох похідних груп  ОУН(б). Шлях двох з них, "Центр” та "Південь”, мав  проходити через Проскурів.  Група  "Центр”, яку очолював  М. Лемик, складалася з 18 роїв, мала просуватися за маршрутом через Львів – Тернопіль – Проскурів – Вінницю – Фастів – Київ – Полтаву і далі до Харкова. Група "Південь” у складі 14-ти роїв на чолі з Т. Семчишиним, помічник М. Павлишин, мала пройти через Дрогобич – Стрий – Проскурів – Вінницю – Дніпропетровськ і далі на Донбас, Крим та Одесу. Саме ця група і мала розпочати організацію підпільної діяльності на південному сході та півдні України.

Основних завдань для діяльності груп було висунуто декілька.

1. Захопити всі керівні пости місцевих органів самоуправління окупованої України, Дону та  Краснодарського краю в свої руки, або поставити на чолі цих органів підібраних членами групи ворожих до радянської влади осіб.

2. Створити на вказаній території потужні націоналістичні організації. Для досягнення цієї мети було необхідно зайнятися масовим вербуванням до лав ОУН націоналістично налаштованих радянських громадян.

3. Серед населення окупованих областей України проводити активну антирадянську агітацію.

Найголовнішим завданням було показати німецькій владі, що населення окупованих областей України  підтримує організацію українських націоналістів і створений нею Уряд. Це мало змусити Німеччину визнати Львівський уряд законним представником українського народу. В разі невдачі потрібно було б діяти через організації ОУН, продовжуючи активну націоналістичну діяльність, спрямовану на досягнення вказаної мети.

Кожна похідна група складалась із провідника, штабу групи та секретаря-машиністки. До штабу групи входили:

- помічник провідника групи з усіх питань, що стосувалися діяльності групи;

- персональний референт, який завідував розстановкою кадрів і призначенням ройових;  референта зв’язку, який відповідав за стан зв’язку штабу групи з роями й іншими похідними групами;

- господарський референт, який займався забезпеченням штабу групи продуктами харчування й грошовими засобами.

Основу похідних груп складали рої, які мали у своєму складі від 5 до 12 чоловік кожний. Таких роїв у похідній групі до моменту її виходу було 15–16. Загальна кількість групи доходила до 200 чоловік.

При штабі кожної групи перебував спеціальний представник Головного проводу ОУН, котрий по закінченню походу мав повноваження призначати провід крайових та обласних організацій, створених із учасників похідних груп. Таким представником у групі "Південь” був Зиновій Матла - "Святослав Вовк”, призначений із Краківського проводу.

Основу територіальної будови ОУН(б) складали станиці. 25–35 станиць формували район, що одночасно був і адміністративним районом. Округ (надрайон) охоплював 3–5 районів, 10–15 округів складали область, 7–10 областей формували край, який підпорядковувався провідникові. Кожну організаційну одиницю очолював провідник, який мав звітувати про діяльність свого підрозділу, вищому керівництву.

Референту зв’язку Південної похідної групи були підпорядковані 10 велосипедистів, які підтримували зв’язок між групою та роями під час руху.

Пересувались  групи здебільшого велосипедами та підводами, враховуючи великі відстані переходів.

Похідна група "Південь” вирушила на схід 30 червня 1941 р. Перейшовши кордон, просувались протягом тижня переважно вночі. Маршрут пролягав через Самбір, Стрий, Рогатин, Золочів, Тернопіль до Проскурова.

Просуваючись наміченим маршрутом, члени похідних груп проводили мітинги, де проголошували українську державність, організовували органи місцевої влади та міліції. У кабінетах управ створювалися куточки з українськими символами. На адміністративних будівлях вивішувалися національні прапори. Новостворені установи, перебравши на себе адміністративні повноваження, не тільки підтримували громадський порядок, але й ставали носіями національної ідеї, привчали населення до шанування української символіки. Проводилась діяльність зі створення підпільних організацій, в ряди яких вербували місцевих жителів, переважно з інтелігенції. Створеними осередками керували  представники ОУН.

8 липня 1941 р. Південна похідна группа перебувала в Добрянах неподалік Стрия.  Група в своїх лавах нараховувала 286 людей, які були згуртовані у 29 похідних роїв. Кожен рій об’єднував приблизно 10–12 осіб.

Далі група просувалась за маршрутом Рогатин - Тернопіль, куди перші рої прибули близько 11 липня. У Тернополі Т. Семчишин провів реорганізацію групи шляхом перегрупування  роїв М. Козака, С. Куцика, Ю. Кручового, С. Васечки, М. Сидора.

17 липня похідна група біля Підволочиська форсувала р. Збруч і просувалась через Підволочиськ – Волочиськ до міста Проскурів.

19 липня 1941 р. оунівці прийшли до Проскурова. Зі спогадів учасника групи М.Чарторийського (збережено стиль та орфографію автора): "З Фельштина ми помандрували прямими польовими доріжками до Проскурова. Перед самим містом вийшли на шлях Львів-Волочиськ-Проскурів-Вінниця. Це досить гарний, широкий шлях, що нагадує дороги Західної Європи. Ним безконечними валками посувалися німецькі автомашини. Ще пару кілометрів перед Проскуровом побачили на горбочку побитих коней і вояків червоної армії, які натрудоватіли й лежали наче барикади по узбочах дороги, по ровах і нивах. По обох сторонах шляху німецькі мули, промостили ще дві окремі польові дороги. Туди проїжджали лише підводи. Очевидно наша валка також мусіла користати з бічної дороги, що йшла просто через жита, пшениці, сонячники, картоплю та буряки. Тепер ніхто не звертав уваги на колосальні втрати й знищення, бо війна шаліла в повнім розпалі! Гинули люди, щезали культурні надбання довгих поколінь, мусіли гинути також і плоди родючих подільських ланів!

Перед самим Проскуровом на короткий час задержались. Розвідавши ситуацію, заїхали в середину міста й розтаборились в кількох хатах при вулиці Пушкіна. Це було на нашій дорозі перше більше містечко східних областей України. Ввійшовши одинцем у його центр, ми дивувалися, що майже всі написи, назви установ, вулиць, площ були на російській мові!

- А то "зукраїнізувалиˮ! – говорив друг Вислоцький.

І сравді, Україна формою, а російська колонія змістом! Так виглядало це історичне місто!

Німців тут було дуже багато. Щодні посувались наперед, а інші розміщувались тут же в місті. Це було причиною, того, що ми не могли скликати в місті віча-мітингу. А понадто не було ніде вільної площі, чи більшої будови. Все зайняли німецькі війська. Довелось по хатах і городах розповідати громадянам про цілі нашого походу. Роз'яснювати, хто ми, звідкіля та пощо прийшли до них.

Не бракувало й тут кількох старих вояків-"петлюрівцівˮ і бувших каторжників Сибіру. Вони перебрали від нас певні доручення і вказівки, а також отримали умовні знаки. Це були зовсім невинні знаки-риски на роздоріжжях, яких було кілька родів, і кожни, що посувалися за нами. Це були друзі, що мали окреме завдання, а головно – направити те, чого ми не мали часу як слід полагодити. Наша частина посувалась водночас з фронтом, а іноді, ... навіть випереджувала німецьку фронтову лінію на пару днівˮ.

Через невеликий час перебування в населених пунктах навіть поведінка та зовнішній вигляд націоналістів використовувались в пропагандистських цілях.

Відомо, що ще біля міста Проскурова Т. Семчишин видав наказ, в якому йшлося про організацію ранніх та вечірніх зборів всіх учасників походу. В програму збору входила перевірка стану всіх учасників походу, надання інформації кожним членом рою про виконану роботу протягом дня, молитва.  Такі збори справляли потужне враження на місцеву Проскурівську громаду. Зі спогадів учасників походу дізнаємося, що деякі місцяни були так вражені відкритою молитвою, що навіть плакали під час неї. Взагалі релігійне питання на окупованій німцями території було дуже гострим. І цю ситуацію оунівці теж вирішили використати для посилення свого впливу серед населення.

Так, в одному зі звітів Проводу Т. Семчишин підкреслював необхідність посилення релігійного моменту серед селян, для чого вимагав прислати священників із Західної України.

Не менш важливим за релігійне було земельне питання, оскільки саме радянська колективізація стала одним з головних чинників незадоволення селян радянською владою. Членам ОУН(б) необхідно було чітко пояснити населенню своє ставлення до земельної власності. Про важливість цього питання свідчить той факт, що "Інформаційний листок” Південної похідної групи, виданий 18 липня 1941 р. у Проскурові, повністю присвячений цьому питанню. Фактично це був передрук частини праці Я. Стецька "За зміст державного життя”. 

В документі відзначалось, що майбутня Українська держава буде сприяти відродженню хліборобської верстви. Для цього земля має бути в індивідуально-родовій власності. Тобто будуть виділені індивідуальні наділи, які можна буде передавати у спадок. Ці наділи і мають забезпечити існування однієї сім’ї.

Право власності на землю матимуть насамперед українці, а з інших національностей – лише ті, хто буде активно і лояльно працювати та боронити Українську державу, буде етично й культурно подібний українському типові.

Таким чином, декларувалася ліквідація колгоспів та передача землі у приватну власність. Така позиція сприяла підтримці селянством цих ідей націоналістів. Але в умовах створення "нового порядку” та погіршення відносин з німцями ці намагання дуже важко було втілити в життя. А з іншого боку, східноукраїнське населення доволі пасивно ставилось до організації влади. Показовими в цьому плані є висловлювання селян Кам'янець-Подільської області: "Ми самі не є здібні зараз творити своєї влади. Якщо ви будете керівниками і організаторами, ми будемо помагати і співпрацювати з вами”.

Після одноденного перебування у місті, рої вирушили двома різними шляхами у напрямку Вінниці.  

Одна з груп рухалася за напрямком Проскурів – Деражня – Кальна – Згарок – Вовковинці – Гришки – Луки Барські – Бальковці – Людовка – Пултовці – Вінниця.

Друга група вирушила за маршрутом: Проскурів – Меджибіж – Летичів – Вербка – Дяковці – Селище – Зарванці – Вінниця.

У Проскурові від третьої групи відділився рій К-1, який через Скалат попрямував до Кам’янця-Подільського, де розташовувався обласний провід ОУН (б).

По одному рою пішли у міста Вінниця та Одеса, декілька чоловік відправились до Житомира. В самому Проскурові залишився рій з братами Михайлом та Олександром Петриками для подальшого проведення роботи.

Мельниківське крило ОУН також створило дві свої похідні групи. Суть їх діяльністі та територія для роботи багато у чому співпадали з діяльністю бандерівських груп, хоча і були певні відмінності. Це відбувалось через те, що бандерівці ОУН(б) та мельниківці ОУН(м) ставились одне до одного з недовірою, а часто і з підозрою через певні розходження у методах та засобах впровадження в життя ідей національного руху.

Організаційна структура таких похідних груп неодноразово змінювалась, враховуючи можливості та необхідність виконання певних задач. Проте можливо виділити їх загальні риси та структуру.  Найменшою  одиницею була ланка, яка складалася з  трьох осіб. Це були представники зв’язкового, військового та суспільного відділів. Вищими структурними підрозділами були: станиця, яка складалась з 2–3 ланок; кущ із 3–4 станиць; підрайон з 2–3 кущів, до яких структурно входили провідники у військових справах, розвідники пропагандисти та провідники зв’язку; район, з 2–5 підрайонів враховуючи відділи: військовий, безпеки, пропаганди, жіноцтва та у справах молоді. Надрайон складався з 3–4 районів. Декілька надрайонів формували цивільні округи. Найвищою ланкою був обласний провід, який включав 5 округів. Обласному проводу підпорядковувались відділи: організаційний, господарський, військовий, безпеки, пропаганди, суспільної опіки.

У Городенці мельниківцями було створено Буковинський курінь. Суспільно-політичну роботу серед вояків Буковинського куреня координував Юрій Андрук - "Буревій”.

14 серпня 1941 року курінь вирушив у похід. Перетнувши Збруч, 21 серпня курінь попрямував через с. Оринін до Камʼянця-Подільського, а далі, розділившись двома різними напрямками, попрямував до Вінниці.

У містах і селах по шляху просування куреня залишались кваліфіковані кадри – учителі, агрономи, фахівці інших галузей господарства. Представники ОУН(м) рекомендували своїх людей до місцевих адміністративних установ, започатковували просвітницькі заходи серед українців.

Так у Проскурові мельниківцям вдалося сформувати підконтрольну собі владу.  Проскурівську окружну управу очолив Олександр Маяровський, бургомістром Проскурова став Тимофій Печенюк, через кілька місяців він очолив банк, а його місце посів Мирослав Ліщинський.

До складу  організації ОУН(м) - мельниківців - входили також керуючий цукротрестом Василь Скипа, голова Проскурівського району Лібацький, завідуюча обласним відділом народної освіти Тетяна Апанович, завідуючий Проскурівським районним відділом освіти і культури Павло Борусевич, начальник карного відділу української міліції Іван Мостицький, начальник таємного відділу Зборовський, начальник паспортного відділу Онуфрик, начальник Проскурівської контори "Плодоовочˮ Біличко та інші.

Осередки ОУН(м) були створені фактично в кожному закладі й установі Проскурова. Мельниківці прагнули вести виховну патріотичну роботу серед населення, готувати його до боротьби за самостійну Україну.

Під контролем мельниківців працювала газета "Український голос”, яка була органом управи міста Проскурова та окружної управи, перший номер якого надруковано 30 вересня 1941 року.

Відповідальним редактором видання вважався бургомістр Мирослав Ліщинський, але фактично керівником газети був Юхим Кошельник, який обіймав посаду начального редактора. Його заступник Петро Януш очолював окружний провід ОУН і був правою рукою свого земляка – теж прибульця із Західної України – Ліщинського. Після від'їзду Януша до Кам'янця-Подільського його посаду в редакції і організації ОУН(б) зайняв Андрій Іванов (літературний псевдонім Андрій Задума). Молодший літературний працівник Анатолій Бланковський, користуючись відрядженнями редакції, фактично виконував обов’язки зв’язкового між Проскуровом та Львовом. Він привозив націоналістичну літературу. Бібліотечки львівської "Просвітиˮ були відправлені в Ярмолинецьку та Деражнянську районні та в Проскурівську міську бібліотеки. Проводились читання газети "Наступˮ, що видавалась у Празі, та інших видань. Проводились зустрічі з активістами окружної організації, тут у листопаді 1941 року відбулися збори, на яких, власне, й був організаційно оформлений осередок ОУН.

На сторінках газети з продовженням з числа у число публікувалась історія України О. Терлецького видання товариства "Просвітаˮ, подавалися інші історичні матеріали з давніх і недавніх часів. На її сторінках  публікували біографії видатних письменників України – І. Нечуя-Левицького, П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка та інших українських видатних митців, друкувались оповідання, уривки з повістей і романів, вірші майстрів слова і місцевих авторів.

Часто газета публікувала хроніку українського культурного життя, матеріали про роботу Проскурівського міського театру. Цим питанням опікувався особисто редактор Юхим Кошельник. Він не тільки надавав газетну площу під оголошення, інформації, рецензії, але й з фонду редакції виділяв фінансову допомогу на підтримку діяльності театру. Театр ставив класичні вистави українських авторів, виступав з концертами української пісні. Активними пропагандистами національної ідеї були директор театру Любомир Мацюк, режисер Безкоровайний, артистка балету Ольга Ковальчук, місцеві актори.

Окружний провід ОУН(м) планував провести у театрі великий вечір, присвячений річниці бою під Крутами в 1918 році. Проте вечір не відбувся: німецька адміністрація заборонила його проведення. Поступово німецька цензура ставала жорсткішою. Через загрозу арешту заступник редактора газети Петро Януш був змушений виїхати до Кам'янця-Подільського.

Порівнюючи діяльність мельниківців та бандерівців, шеф німецької місцевої поліції в одному з донесень писав: "ОУН(м) намагається видавати назовні поміркований націоналістичний рух. Але, в дійсності, за пропагуванням і формуванням цілей вона повинна бути прирівняна до бандерівського руху. З огляду на зусилля бути лояльною, вона видається більш небезпечною, ніж рух Бандери, який від початку відкрито виступає проти Німеччиниˮ.

Завдяки діяльності похідних груп у Проскурові було закладено фундамент для розгортання в майбутньому націоналістичного підпілля, яке мало протидіяти окупантам та проводити національно-просвітницьку роботу серед місцевого населення, пропагуючи ідею відродження самостійної соборної України.

 

Сергій Мельник, зав. сектору МІМХ МПП (музею Проскурівського підпілля)

 

Література:

1. Соловей В. О. Дисертація. Діяльність підпілля ОУН на центрально-східному Поділлі (1941-1953). Львів, 2018.- 230 с.

2. ОУН в 1941 році. Документи. В 2-х ч. Ч. 1./ Упорядники О.Веселова, О.Лисенко, І.Патриляк, В.Сергійчук. Відповідальний редактор С.Кульчицький. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. - 336 с.

3. Хобот П.В. Шляхтич Р.П. Створення Південної похідної групи ОУН(Б) та її діяльність протягом 1939–1941 рр. Військово-науковий вісник. 2013. Випуск 20. С. 156–168.

4. Чарторийський М. Від Сяну до Криму (спомини учасника III похідної групи-південь). Нью-Йорк, 1951. 223 с.   

5. Мизак Н. С., Горбатюк В. І. За тебе, свята Україно. Кам’янець-Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА. Книга п’ята. Чернівці: Букрек, 2006. 352 с.