| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Нд, 2021-09-26, 06:46

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Календар України
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2021 » Серпень » 27 » Підступний «зелений коридор», що став кривавою трагедією для України…
12:25
Підступний «зелений коридор», що став кривавою трагедією для України…

29 серпня щорічно в Україні відзначається день жалоби і пам’яті відповідно до Указу Президента України № 621/2019 від 23.08.2019 задля гідного вшанування пам’яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення їх героїзму, зміцнення патріотичного духу в суспільстві.


Напередодні сьомих роковин тієї кривавої трагедії, до якої призвела нечувана підступність російського агресора, згадаємо про події, які ввійшли в історію під назвою Іловайський котел, та розповімо про загиблого в тому підступному «коридорі» 21-річного хмельницького спецпризначенця Євгенія Андріюка.


В ході російсько-української війни 28 серпня 2014 року українські війська і добровольчі батальйони, що брали участь у наступі в районі Іловайська, потрапили в оточення, при виході з якого втратили понад тисячу чоловік убитими, пораненими, полоненими і зниклими без вісті.

Довідково. Іловайський котел:

бої за Іловайськ, які точилися з 10 серпня до 2 вересня 2014 року між українськими військовими та українськими добровольчими батальйонами з одного боку та проросійськими бойовиками за підтримки російської армії - з іншого. У бойових діях за місто українська сторона зазнала поразки, через що українські бійці опинилися в оточенні. Попри домовленість про коридор для відступу, вони були обстріляні з важкого озброєння. 29 серпня за безпосередньою вказівкою та наказом командування генерального штабу Збройних сил РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових. За підрахунками військової прокуратури України, 366 українських бійців були вбиті, 429 дістали поранень, 300 захоплено в полон.

З Книги пам’яті Героїв Небесної Сотні і воїнів АТО Хмельниччини «Увійшли у безсмертя» Станіслави Старостіної. Розділ ««Зелений коридор» став коридором смерті»

«… Женя Андріюк воював з перших днів АТО, визволяв Краматорськ, Слов’янськ. … мав нещастя потрапити у страшне пекло Іловайського котла. Нещадним вогнем реактивних систем залпового вогню поливала українських бійців російська важка артилерія. Хто міг вижити у тій кривавій м’ясорубці?

Розповідає майор Євген Ковальчук, начальник штабу другого загону Хмельницького 8-го окремого полку спецпризначення: «Євген Андріюк разом зі своїми побратимами зайняли оборону на блок-постах, але наступного дня змушені були відступати під натиском ворожої артилерії. Тоді і відправив Андріюк матері своє останнє СМС-повідомлення: «Будемо прориватися до своїх…» Проривався ціною власного життя.

Спецпризначенці проїхали Волноваху, був запеклий нічний бій. Дві машини залишилися прикривати, ще дві пішли на прорив, мали пробитися до третього батальйону під Іловайськом. Але прорватися не змогли. Був зустрічний бій. Як потім з’ясувалось, через відсутність рації по них стріляли ще й свої. Хлопці повернулися на блок-пости. Євгена Андріюка разом з його бойовими побратимами оточили терористи, а вранці 29 серпня був уже смертельний «зелений коридор»». Колону українських військових виводив «БРМ-1К», якою керував механік-водій Олег, а за гарматою сидів Євген Андріюк. Їх машину підбили. У перестрілці поранило Євгена. Але хлопці не здавалися ворогу. Та все ж бійців полонили солдати 98-ї повітряно-десантної дивізії Російської Федерації.

За словами начальника штабу другого загону Хмельницького 8-го окремого полку спецпризначення, майора Євгена Ковальчука, Женя на той час виконував завдання у складі 51-ї ОМБ. У тому підрозділі, де він був, загинули усі бійці, тому то не було кому забрати його тіло.

Бойові сили ворог все нарощував, терористи підсилювалися частинами регулярної російської армії, а українські сили виснажувались під шквальним вогнем ворога. Підкріплення, на яке так чекали бійці, так і не прийшло. Агресор жорстоко та цинічно вбивав українських солдатів.

Євгена Андріюка, зовсім юного хлопця, поховали як невідомого Героя на Алеї невідомих учасників АТО у Запоріжжі ще 1 жовтня 2014 року. …. Пробігло сім довгих місяців пошуків, надій та сподівань. І лише експертиза  ДНК засвідчила матері трагічну звістку, що її син – Євген Андріюк був похований ще 1 жовтня на Кушугумському кладовищі у Запоріжжі на Алеї невідомих учасників АТО.

Хмельничани попрощалися з Героєм на Майдані Незалежності  і перепоховали Євгена Андріюка у рідній Деражні. Указом Президента України Євген Андріюк нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. (посмертно)».

 

Довідково. АНДРІЮК Євгеній Олександрович:


народився 17 червня 1993 року на Хмельниччині в м. Деражня. Після навчання у школі № 2 та Деражнянському професійному аграрному ліцеї здобув фах тракториста. З повноліттям обрав службу за контрактом і був призваний у Хмельницький 8-й окремий полк спецпризначення, звідки направлений в зону АТО в березні 2014 р. Загинув під час «зеленого коридору» наприкінці серпня 2014 р. поблизу Іловайська. Похований у рідній Деражні на Алеї Слави. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 

З книги Наталії Горденко «Життя, віддане за Україну» з присвятою воїнам, полеглим в АТО

За спогадами тітки Жені Андріюка – Алли Шеремет, саме спортивна вдача привела хлопця до стежини військового. Він дуже радів, коли вперше стрибнув з парашутом.

Якось Аллі Михайлівні під час святкування 20-річчя Женя зізнався, що хотів би служити у Французькому легіоні. Тоді він вже був контрактником полку спецпризначення. Рідним було ніяково, що такий гарний хлопець має намір служити на чужині, до того ж звідти його могли би направити в будь-яку гарячу точку планети. Нікому тоді навіть і на думку спасти не могло, що тією гарячою точкою планети незабаром стане Схід України і саме туди потрапить спецпризначенець-десантник Женя Андріюк, якому тоді судилося «зникнути безвісти» під Іловайськом 29 серпня 2014 року. «Зникнути безвісти» - в лапках, тому що пізніше з’ясувалося, на жаль, найстрашніше для його родини.

 

«Ледь не три роки контракту у 8-му полку спецпризначення і з перших днів війни – на передовій. «Підрозділ глибинної розвідки, це: автономно, на тиждень і більше, без документів, без зв’язку – спецзавдання. Які – не казав, бо військова таємниця. А от таке розповідав, коли лежав у госпіталі: «За кожного з нас «сєпари» призначили винагороду – 10 штук баксів. От ідемо ми п’ятеро на завдання і один пацан каже: «Прикинь, 50 штук баксів повзе! Це ж яку машину хорошу купить можна!»

 

«Того злощасного 28 серпня Женя сказав по телефону, що нема ні карт, ні координації… - розповідає пані Алла. - Ніхто не знає, де точно вони знаходяться і куди направляються? Серед новобранців – паніка. Офіцери звалили першими, в невідомому напрямку. Дарма бійці викликали їх по рації. … Женя звик знаходити вихід з будь-якої ситуації і його останнє СМС 29 серпня о 7-й ранку:  «Будемо пробиватися до своїх». Але БТР підбили, хлопців повбивали, поранили. За свідченнями товаришів, Женя був у дуже важкому стані (проникаюче поранення в живіт), коли російські десантники з Іваново, 98 ВДД, взяли його в полон. Не допомогла поставлена ними крапельниця, 21-річний хлопчина за добу просто стік кров’ю в кузові КАМАЗа….»

 

«Рідні шукали його всюди, де тільки можна було. Довгих вісім місяців. Дзвінки та СМС від шахраїв: мовляв, знають, де Женя, скажуть за винагороду… А ще – стоси документів, звернень, відписок. Наказ АК «Північ», згідно з яким Женя Андріюк відбув з полігону на Донбас 13 вересня (!) і він же, з того ж полігону 16 вересня прибув у Хмельницький!»

 

Неповоротка крига справи спецпризначенця Андріюка скресла лише після скарги, поданої на ім’я Президента. Однак лише почалися відписки зі штабу АТО про те, що він у полоні незаконних збройних формувань. «За 9 днів після похорону антитерористичний центр СБУ повідомив, що Женя утримується як заручник….» - розповідає родина військового.

 

«Його знайшли волонтери в полі при дорозі. Він лежав босий (його американські берци дуже сподобалися іванівським десантникам), поряд – залишки крапельниці, до футболки  медичною голкою прикріплена записка «30.08, 16.30». 1 вересня – зафіксований у запорізькому моргу, а 1 жовтня – похований у Запоріжжі як невідомий № 3190.

Мамі разом з тілом віддали мобільний телефон. Він був у Жені в кишені. Новенький і дорогий. Справний, тільки розрядився. Мама вдома зарядила – працює. Купа пропущених дзвінків, СМС, фото, відео, доступ до сторінки в соцмережі. Ніхто не здогадався зателефонувати і повідомити, що ось такий собі молоденький хлопчина, 1,95 см на зріст, русявий, гарний – вже неживий і приїдьте за ним, нехай їде додому…»

 

Труну з тілом Жені Андріюка на Майдан Незалежності до Хмельницького доставили 25 квітня 2015 року… Сотні хмельничан на колінах прощалися з юним десантником, який поклав своє життя за мирне і світле майбутнє України.

Герої не вмирають! Будьмо достойні світлої пам’яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Музей історії міста Хмельницького

Переглядів: 32 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2021