...

За даними соціологів Фонду «Демократичні ініціативи», кожен п’ятий дорослий громадянин України, або майже 10 мільйонів безпосередньо чи опосередковано брали участь у подіях Євромайдану. Зокрема, в Києві брали участь 5 % населення країни, в інших містах і селах – 6 %, ще 9 % населення допомагали мітингувальникам харчами, речами, грішми тощо. Майдан характеризувався колосальним масштабом.

Євромайдан є пересторогою тим політикам, які не брали до уваги думку людей, вважаючи, що вони ще не скоро позбудуться пост-помаранчевого синдрому та що в усіх суспільних справах перше слово завжди належатиме політикам, а не народу.

На Майдані було присутнє значне число політичних партій і громадських об’єднань: Мали своє стійке представництво політичні партії: «Батьківщина», «УДАР», ВО «Свобода», «Громадянська позиція», «Демократичний альянс», КУН, УРП, «За Україну!», «Європейська партія», рухівці та інші. З громадських організацій найчастіше зустрічаються згадки про такі, як «Правий сектор», «Громадянський сектор Майдану», «Спільна справа», ПО «Сила людей», Студентська Координаційна Рада (СКР), Союз ветеранів Афганістану, ГО «Українське сучасне козацтво» та інші козацькі організації, об’єднання «Не злий майдан», організація «Воля», Громадський оперативний штаб (ГОШ), «Відсіч», ГО «Українська альтернатива» (лідер Володимир Кухар), Батьківський комітет, УНСО (Шухевича), «Автомайдан», «Пласт», багато інших. Громадський сектор утворив Громадську Раду Майдану, під Маніфестом якого підписалися 40 великих і малих об’єднань.

Крім формування нових громадських та політичних сил, український народ отримав найбільш важкий для його історії наслідок – Небесну Сотню – 107 Героїв України, які загинули під час революційних подій зими 2013-2014.

Герої Революції Гідності боролися за нове життя, яке можна було досягнути шляхом проведення всебічних реформ. Проте системне реформування держави, яке обіцяли політики зі сцени Майдану, так і не було втілене в реальність. Одним із гасел активістів Євромайдану було «Єдина Україна», яке тоді мало дещо другорядний характер, однак воно виявилося пророчим. Ми отримали єдність духовну, однак втратили єдність територіальну. Після революції, яку вважають переможною, Україна втратила Крим і втрачає частини східних областей. Влада без жодного пострілу, наказуючи військам не піддаватися на провокації, і пасивно спостерігати, як російська армія захоплює українські військові частини.

Наслідки Революції Гідності – це не лише велике піднесення, емоційний заряд, який отримала українська нація, що об’єдналася, стала соборницькою, а й ті самі старі граблі, старі проблеми, з якими ми стикаємося кожного дня, — це політична корупція, хабарництво, кумівство, небажання здійснювати реформи і починати їх із себе. Тому найціннішим здобутком революційної зими є саме визначення самоідентичності та єдності української нації.

Становлення національної ідентичності та утвердження власної державності українського народу вимірюються сотнями років. Ці процеси супроводжувалися впертою боротьбою багатьох поколінь патріотів, що дозволило українцям зберегти свою етнічну самодостатність та національно-культурну самобутність. В новітню добу пріоритетним завданням для молодої української державності є трансформація старого бюрократично-управлінського апарату влади, що за своєю структурою був майже тотожний з феодальним абсолютизмом, до демократичної форми суспільного устрою. Мутація радянського тоталітарного режиму на теренах суверенної України викликала загальносистемну кризу, за якої сформувалася кланово-олігарчіна, кримінально-авторитарна модель державного управління, що стала головним чинником стримування суспільства на шляху подальшого соціально-економічного і політичного розвитку. В цьому контексті Революція Гідності стала визначальним локомотивом пробудження національної самосвідомості українців.

Революція Гідності має великий вплив на українське суспільство і на майбутнє Української держави. Звичайно, процес розбудови нової Української держави – такої, якою її хочуть бачити українці, – ще не завершено і триватиме він довго. Наразі на українців чекає війна між українськими олігархами, крім того, Україна має зовнішнього агресора, з яким треба боротися, і це буде важка боротьба ще надовго. Однак все ж таки відбувається формування політично свідомої частини суспільства, яка об’єднається і не залежатиме від олігархічних кланів, а її основною метою стане захист інтересів української держави і її громадян. Добре відомі події в Україні кардинально змінили карту світу в прямому й переносному сенсі. Революція Гідності виокремила українську ідентичність із розмитої радянської, де вона була частиною чогось, об'єктом (в англійській мові це позначалося як «the Ukraine»), а в російській і дотепер лишається такою й позначається в мові «на» Україні, а не «в» Україні. Революція Гідності розвернула Україну в бік її вихідної ідентичності: вільної, демократичної, здатної до вибору й державотворення, як тисячі років тому.

Україна явилась світу як багатоликий і багатоголосий суб'єкт. Одним із його прекрасних облич став волонтерський рух – могутній інструмент контролю над владою, особливий знак демократії, ресурс, могутня внутрішня енергія, що надає сенс життя і відчуття суб'єктності кожному індивіду. Він здивував світ постійно зростаючою кількістю своїх членів, рівнем самоорганізації, готовністю до дії та відповідальністю. Він став своєрідним пальним суспільної діяльності й зробив можливим постійний процес протистояння агрессору. Волонтери зруйнували нав'язаний Україні ззовні образ як залежної й продемонстрували себе як суб'єкт, який приймають, до якого дослухаються. Суб'єкт безпрецедентної сили й впливу. Такого значного впливу, що він зміг стати міцною цеглинкою у фундаменті нової європейської української ідентичності. «Справа не в тому, чи гідна Україна Європи й чи відповідає вона тому, щоб вступити в Євросоюз, а в тому, чи зможе нинішня Європа відповідати сподіванням українців. Не українці повинні вчитися в Європи: це Європа повинна навчитися, як відповідати мріям, що мотивували протестуючих на Майдані. Протестуючі з Майдану були героями, але справжня битва – битва за те, якою буде Україна, – точиться зараз, і вона буде набагато важчою, ніж навіть боротьба зі вторгненням Путіна», ‒ розмірковує Славой Жіжек.

Важливим чинником формування європейської ідентичності в Україні є належне пошанування й осмислення власної філософської та політичної думки, як і самої вітчизняної історії. Треба осягнути «європейськість» української ідеї та рухатися до привнесення «українськості» в ідею європейську. Європеїзація України має відбуватися одночасно з українізацією Європи. Оскільки Європа протягом тисячоліть перебуває в пошуку власного духовного обличчя, український народ повинен також виразно задекларувати свій внесок у розвиток загальної європейської ідеї, одначе для цього маємо органічно відчути її своєю.

В перспективі матиме місце повільне наростання проєвропейського потенціалу модерної української нації і повільне перетворення протоукраїнської радянської ідентичності в модерну українську ідентичність.

До подій 2013 року стан ідентичності українців часто характеризували як кризу ідентичності, спричинену певними конфліктами, а саме: проблемами у формуванні вітчизняної національної самосвідомості, пов’язаними з переходом від етнічного до соціально-політичного принципу її утвердження; наявністю елементів пострадянської ідентичності; досить сильними позиціями регіональних субідентичностей, що мають різні ціннісні домінанти. Революція Гідності – це сила, що об’єднала представників етнічних спільнот у єдине ціле, яка здатна мотивувати їх на досягнення соціально значимих цілей та сприяти культурному, інтелектуальному й економічному розквітові нації.

Проблема подолання кризи ідентичності значною мірою посилюється процесами глобалізації, що розмивають національну культуру та посилюють маргінілізацію українського суспільства. Тільки радикальне оновлення власної національно-цивілізаційної ідентичності сприятиме формуванню стійкого і консолідованого суспільства, здатного відповісти на численні виклики сучасного світу і здійснити повноцінну економічну, соціальну й політичну модернізацію. Таким радикальним поштовхом була Революція Гідності. Без сумніву, Революція Гідності мала б призвести до докорінної перебудови політичного устрою країни. Однак за рік після революційних подій ми отримали зовсім іншу ситуацію. Політики, які очолили країну після Майдану, під час революції не користувалися авторитетом серед народу і не делегувалися Майданом на керівні державні посади. Не були виконані основні вимоги українського народу, а саме: реформи, кримінальні дослідження злочинів під час Революції Гідності, соціальна справедливість, економічний розвиток держави і рівень життя населення.

Однак, все ж таки Революція Гідності призвела до якісної зміни самої ідентичності. Змінилася постсовєцька ідентичність, і Україна стала на шлях європейського розвитку. В перспективі матиме місце повільне перетворення радянської ідентичності в модерну проєвропейську українську ідентичність та повільне наростання проєвропейського потенціалу модерної української нації.

Найяскравішою ілюстрацією того, чого уникнула Україна завдяки Революції Гідності, є доля Білорусі. Протягом багатьох років наша північна сусідка виконувала роль принадної вітрини щільних союзних стосунків із Росією: мовляв, прийміть їх та отримайте дешевий газ, «порядок» і «стабільність». Яку ціну довелося заплатити Білорусі за ці бонуси? У першу чергу, це призвело до маргіналізації національної культури, мови, ідентичності. Слідом за ними зникли права та свободи. Ясно лише одне: проросійська диктатура завела Білорусь у глухий та страшний кут.

Спроба перетворити Україну на проросійську диктатуру – саме те, проти чого повстало українське суспільство у 2013-2014 роках. Помстою за цей вибір українців стала агресія Росії, яка триває досі. Але, попри окупацію частини території, жахливі людські жертви та величезні матеріальні втрати, Україна не лише не зламалася. Вона пройшла вражаючий шлях перетворень у різних галузях.

Не всі сподівання та прагнення, з якими люди виходили на Майдан, вдалося реалізувати. І все ж самовідчуття українців свідчить про глибокі, докорінні зміни. З демократією Віктора Януковича поєднувало лише те, що він прийшов до влади демократичним шляхом. Далі Янукович уже діяв як за підручником для диктатора-початківця: максимально розширити власні повноваження, кинути опонентів за ґрати, підкорити собі всі гілки влади, шахраювати на виборах, обмежити свободу слова та зібрань, застосувати брутальну силу.

Так, він не встиг побудувати ефективну авторитарну систему, але дуже старався. А дещо спільне було навіть з деякими латиноамериканськими диктаторами – наприклад, потяг до розкошів, власні незаконні штурмові групи для боротьби зі своїми супротивниками під час масових заходів.

Януковичу було замало тих повноважень, з якими його обрав народ України. 30 вересня 2010 року, на догоду новій владі, Конституційний Суд повернув редакцію основного закону 1996 року, утвердивши президентсько-парламентську форму правління замість парламентсько-президентської. Таким чином, Янукович зламав вибудувану раніше систему стримувань і противаг. Тільки завдяки перемозі Майдану вдалося повернути президентську посаду в рамки, які були визначені компромісом 2004 року.

Сучасна Україна навіть за всіх обмежень, які накладає на неї необхідність відбиття ворожої агресії, демонструє сталий демократичний поступ.

За роки після Революції Гідності в Україні було проведено з різним ступенем успішності реформи поліції, системи освіти, медицини, газового та банківського секторів, пенсійна, податкова реформи тощо. Ремонтуються та будуються дороги, динамічно зростають сільське господарство та IT-індустрія.

«Попри надзвичайно складну ситуацію, Україна не зазнала колапсу. Натомість вона стала на амбітний шлях структурних реформ... І має підстави пишатися своїми досягненнями. Деякі будівельні блоки, необхідні для створення демократичного, зрілого й процвітаючого суспільства, уже встановлені, тож ми залишаємось оптимістами, переконаними в тому, що Україна успішно реалізує решту пунктів реформаторського порядку денного і стане успішною країною», – такого висновку дійшов VoxUkraine, який займається моніторингом та аналізом реформ.

Серед успіхів варто окремо виділити формування громадянського суспільства, яке було учасником або навіть ініціатором позитивних змін останніми роками. Воно впливає на порядок денний держави, контролює діяльність влади, а також формує власні пропозиції реформ.

Ще дуже важливо, що громадянське суспільство знизу створює більш комфортне середовище існування для всіх. Що має стати фундаментом сильної в європейському сенсі цього слова держави.

На шляху до євроінтеграції Україна не втрачає своєї національної ідентичності, а навпаки посилює її.

«Культурним очищенням» можна вважати декомунізацію, яка призвела до прибирання монументів Леніна та інших діячів комуністичного режиму, а також до зміни назв багатьох населених пунктів, вулиць та інших об’єктів топоніміки.

Православна церква України офіційно позбулася залежності від Московського патріархату, в якій вона перебувала понад 300 років. Вона отримала Томос про автокефалію, посівши своє місце в диптиху – офіційному переліку православних автокефальних та автономних церков.

Не з власної волі Україні доводиться відстоювати свій цивілізаційний вибір, зокрема зі зброєю в руках. І вона вміє це робити.

Після багаторічних руйнівних процесів, а також втрати значної кількості техніки в окупованому Криму й під час війни на Донбасі, українська армія підвищила рівень бойової підготовки, отримала озброєння українського та західного виробництва і піднялася до 22 місця у світовому рейтингу найсильніших армій світу.

Необхідність федералізації України була однією з неодмінних тем російської пропаганди. Мовляв, місцеві інтереси не враховуються центром в унітарній державі. Насправді Кремль бажав регіоналізації України як передумову її дезінтеграції. Але після перемоги Майдану ми пішли іншим шляхом – децентралізації.

Здавалося б, російська агресія навпаки провокує до максимального зосередження влади в центрі, до згортання прав громад і повноважень місцевих адміністрацій. Але ні, одним з яскравих прикладів розвитку України після Майдану як демократичної правової держави стало запровадження реформи саме з децентралізації влади.

Деякі фундаментальні недоліки в системі державного управління, які існували до Революції Гідності, призвели до утвердження надзвичайно централізованої держави, де регіональні еліти обмінювали лояльність на вищі субсидії з центру.

Реформа децентралізації була спрямована на зміну цієї системи, надаючи місцевій владі більше фінансової автономії та більше відповідальності за щоденні проблеми своїх громад. Як наслідок, повинна була зрости відповідальність місцевих керівних органів перед громадськістю.

Система державних закупівель вважалась одним з основних джерел корупції та марнотратства в Україні до Євромайдану. Реформа цього сектору розпочалася у 2014 році та запровадила низку законодавчих та інституційних змін, а також технічну модернізацію і введення в дію нової системи електронних закупівель – ProZorro.

Нова система зменшила можливості для корупції з боку уряду. Підприємства отримали кращий доступ до державних тендерів. Реформа створила інструменти, за допомогою яких громадянське суспільство та бізнес можуть утримувати підзвітність державних закупівель.

Система електронних тендерних закупівель ProZorro стала прикладом для багатьох держав. Щороку вона дозволяє економити десятки мільярдів гривень бюджетних коштів.

Електронні декларації про майно й доходи посадовців, вільний доступ до реєстрів майна та нерухомості, відкритість архівів радянських органів безпеки, поіменні голосування в місцевих радах, єдиний портал державних фінансів, де кожен може бачити всі бюджетні транзакції, зробили Україну одним зі світових лідерів за відкритістю даних.

Україна уклала Угоду про Асоціацію з ЄС, яка визначила цивілізаційний вибір і відкрила для українських товарів найбільший у світі ринок. Відмовившись від позаблокового статусу, Україна закріпила курс на вступ до ЄС і НАТО в Конституції. Для країни в цілому перехід від російського поля тяжіння до європейського став доконаним і незворотним.

Європейський Союз тепер є головним торговельним партнером України. Частка ринку ЄС в експорті України становить 40 % від загального обсягу торгівлі України. Попри поширений міф, Україна не є «сировинним придатком» ЄС: 49 % українського експорту – це перероблені товари.

Європа – найрозвиненіший континент світу. До 10 країн, які можуть похвалитися найвищими стандартами життя у світі, входять одразу сім європейських країн. ЄС у цілому є другою найбагатшою та другою за величиною економікою світу після США. Орієнтація на Європу – це орієнтація на найкращих.

Україна опинилася на передовій війни Путіна проти всього цивілізованого світу і завдяки тому, що вона вистояла, змогла дати йому відсіч, значно збільшилося її міжнародне значення. Україна почала реально впливати на міжнародну політику. Бути її суб'єктом, а не тільки об'єктом. Про це свідчить рівень міжнародної підтримки нашої країни, високе місце України в порядку денному Європейського Союзу та США.

Сила паспорта оцінюється за кількістю безвізових режимів між тими чи іншими державами. Підписання угоди про безвізовий режим України з ЄС відбулося у Страсбурзі 17 травня 2017 року. Ця подія миттєво позначилася на рейтингових позиціях України, та вже у 2018-му кількість країн, до яких українці могли в’їхати без віз, збільшилася одразу на 46 напрямків і становила 128. На сьогодні паспорт для виїзду за кордон дозволяє громадянам України відвідувати без візи або з візою після прибуття 136 країн світу.

Майдан постав важливою історичною подією, яка глибоко вплинула на політику не лише у Європі, але і в глобальному масштабі. Трагічні події на київському майдані Незалежності увійшли до новітньої історії України і стали символом всенародного опору беззаконним діям тодішньої влади. Революція Гідності стала трансформаційним, героїчним і драматичним феноменом для України. Український народ довів свою відданість свободі, свою гідність, заплативши однак за такі цінності найвищу ціну – життя 107 учасників акції протесту, Героїв України, названих Небесною Сотнею.

Україна зберегла свою незалежність від імперської Росії, позбувшись Віктора Януковича і його близького оточення, які перманентно здавали національні інтереси країни й готові були здати остаточно, та ствердила свій європейський вектор розвитку. Кремль не полишив намагань повернути Україну в лоно своєї імперії, захопивши невдовзі після подій на Майдані Крим і окупувавши частину території Донбасу. Втім на оборону цінностей, які відстоював Майдан, постали воїни, які тримають нині небо на Сході України.

Революція Гідності відкрила вікно можливостей для найважливіших змін в Україні – процесу декомунізації, розвитку громадянського суспільства, що потужно заявило про себе на Майдані у вигляді численних громадських ініціатив і волонтерського руху на розбудову війська і захист держави, подальших процесів трансформації посттоталітарного суспільства в демократичне.

Наслідками Революції Гідності стали: відвернення безпосередньої загрози знищення України Росією; відновлення основних громадянських свобод, порушених «диктаторськими законами»; припинення визискування ресурсів країни кланом Януковича; відновлення можливостей для реформування країни; відновлення руху України до Європи; становлення України у світовій громадській думці як держави з власною самобутністю, історією та гідністю; зростання самоповаги, патріотизму та солідарності громадян України.

Майдан продемонстрував здатність українців до самоорганізації, взаємодопомоги та самопожертви, виявив, що для наших співгромадян, незалежно від регіону проживання, етнічної приналежності та мови, важливими цінностями є свобода, людська гідність, право обирати свою долю.