Музей історії міста Хмельницького демонструє експозицію з власних фондів "Ліквідатор" та згадує історію Чорнобиля – найбільшої катастрофи в атомній енергетиці. Це історія ліквідаторів, так званих біороботів – солдатів, які вручну розгрібали радіоактивні уламки з даху реактора, коли механічні роботи відмовляли, яким спецодяг видавався та змінювався раз на тиждень, деяким навіть не вистачало респіраторів. Це історія жителів відселених міст і сіл, які їхали на три дні, а потім вже ніколи не повернулися додому.
26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній станції стався вибух. Катастрофа забрала здоров'я та життя багатьох людей, які відчайдушно боролися з наслідками аварії. Такою ціною вдалося врятувати світ від ще серйознішої катастрофи.
У СРСР за 70 років існування відбулися три ядерні катастрофи: у 1957 році вибухнула ємність для зберігання радіоактивних відходів у місті Челябінськ-40 (зараз – Озерськ), у 1985 році – атомний реактор підводного човна в бухті Чажма (недалеко від Владивостока).
Наймасштабнішою і найвідомішою стала катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції. За міжнародною шкалою ядерних подій, прийнятою у 1988 році, аварія на Чорнобильській АЕС – одна з двох, оцінена за максимальним, сьомим, рівнем небезпеки. Зіставна з нею за масштабами тільки катастрофа на японській АЕС "Фукусіма-1" у 2011 році.
До вибуху на ЧАЕС призвела серія конструктивних недоліків реактора і помилок персоналу, ліквідація її наслідків розтягнулася на десятиліття, у ній взяли участь близько 600 тисяч осіб. Хронологія подій і рішень співробітників станції, які чергували в ніч із 25 на 26 квітня 1986 року, відома посекундно: із 24.00, коли персонал розпочав роботу, зокрема підготовку до випробувань турбогенератора, до 1.23, коли МЛР – мимовільна ланцюгова реакція – спричинила два теплових вибухи, які повністю зруйнували реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, на даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони 4-го реактора розплавилися. Суміш з розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася під реакторними приміщеннями. В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин. Становище погіршувалося через те, що в зруйнованому реакторі тривали неконтрольовані ядерні і хімічні реакції з виділенням тепла (від горіння запасів графіту), з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій.
В атмосферу вилетіла хмара радіоактивних речовин, яка накрила частини України, Білорусі, Росії, деякі європейські країни, а через 10 днів досягла Америки.
СРСР офіційно визнав факт вибуху тільки ввечері 28 квітня, коли радіоактивна хмара досягла Швеції. Близько 600 працівників Форсмарської атомної електростанції евакуювали з АЕС, оскільки шведи припустили, що радіація може виходити з їхньої станції. При цьому евакуація жителів Прип'яті почалася тільки ввечері 27 квітня, через 15 годин після аварії.
В той час, коли всі іноземні засоби масової інформації повідомляли про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків в Центральній і Східній Європі, в Києві і інших містах України та Білорусі проводилися демонстрації і гуляння, присвячені Дню міжнародної солідарності трудящих. Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення потребою запобігти паніці серед населення. Хоча рівень радіації, наприклад в Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ, перевищував фоновий у десятки чи сотні разів
Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише в кінці травня 1986 року шляхом мобілізації ресурсів усього колишнього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
