| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Сб, 2021-06-19, 15:23

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Календар України
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2021 » Травень » 7 » Міні-експозиція до Дня радіо в МІМХ
13:34
Міні-експозиція до Дня радіо в МІМХ

7 травня, у День радіо музей історії міста Хмельницького вирішив продемонструвати свою невеличку колекцію радіоприймачів різних років та розповісти вам декілька цікавих фактів про радіомовлення.

Понад 100 років тому видатний російський фізик Попов створив бездротову приймально-передавальну систему, придатну для сталого обміну радіосигналами. 7 травня 1895 року він продемонстрував свій винахід на зборах Російського фізико-хімічного товариства. Саме ця подія лягла в основу святкування Дня радіо, який вперше був відзначений 7 травня 1925 року. Лише кілька десятків років тому приймачі сприймалися як диво техніки, а сьогодні мобільний зв’язок, телебачення, радіо становлять звичні атрибути життя. Це результат великої праці цілої армії інженерів, вчених, технічних працівників, загалом, всіх тих, хто пов’язав своє життя зі зв’язком. День радіо – це свято всіх тих, хто швидко доносить до нас свіжу інформацію про події в країні і в світі, а значить, це свято і працівників телебачення, радіомовлення, зв’язківців.

У двадцять першому столітті радіоприймач є вже майже архаїкою, а ще півстоліття тому він був єдиним джерелом інформації для більшості населення країни. Його придбання було важливою подією в житті, адже ціна могла бути вищою за середньомісячну заробітної плати.

Світова спільнота ніяк не може визначитися: ким же все-таки було винайдено радіо, тому що всі ці великі вчені так чи інакше внесли свій внесок у розвиток науки. Тому з технічної точки зору російський винахідник Олександр Попов та італійський вчений Гульєльмо Марконі не відкрили нічого нового, а лише створили прилад, взявши за основу відкриття інших своїх попередників. Однак ідея радіо прийшла цим вченим приблизно одногочасно.

Офіційний рік початку радіомовлення в Україні та у СРСР загалом - це 1924: тоді залунали перші позивні з Харкова та з'явилася постанова Раднаркому (РНК) СРСР «Про приватні прийомні радіостанції». Вона дозволяла людям мати приватні приймачі, проте передбачала щорічну абонентську плату і змушувала реєструвати їх (навіть саморобні моделі) в органах зв'язку. Моделі, створені самостійно, підлягали опломбуванню співробітниками Наркомату пошти і телеграфів.

У паспорті на будь-який апарат обов'язково була інформація про те, що громадянин, який купив радіоприймач, в триденний (у великих містах) або 10-денний (в інших населених пунктах) термін зобов'язаний зареєструвати його за місцем проживання в поштовому відділенні. Там же містилася вимога про перереєстрацію апарату при переїзді на нове місце проживання. Щорічну абонентську плату вносили в поштових відділеннях за місцем реєстрації радіоприймача аж до іі скасування з 1 січня 1962 р.

Перші транслятори за радянських часів зустрічалися тільки у великих містах. Не кожна сім'я могла дозволити собі технічну новинку, випуск приймачів був лімітований. Зовнішній вигляд виробу сильно відрізнявся від сучасних приладів. Зовні вони уявляли собою великий дерев'яний або металевий короб.

Найчастіше пристрої розміщували на головних міських площах і місцях великого скупчення громадян. Про програму передач місцеве населення дізнавалося з газет, і до встановленого часу люди збиралися для прослуховування важливої інформації.

З середини XX століття за указом уряду СРСР почалася розробка приймача для масового виробництва. В основу пристрою поклали роботу зарубіжних колег. Отримані закордонні прилади прямували на реконструктивну адаптацію, що забезпечило появу принципово нового пристрою.

Серед переносних пристроїв на вершині «піраміди бажань» були приймачі вищого класу «Ленінград-010С» і «Ленінград-015С», які випускав Ленінградський завод «Радіоприлад». Непогано було й дістати радіоприймач «Салют-001», який з 1980 року випускав Ризький радіозавод імені А. С. Попова (апарат створювався в співдружності з підприємством «Штерн-радіо» НДР). Серед приймачів першого класу можна згадати модель «Рига» (з порядковими номерами 103 – 105), що випускалася у столиці Латвії.


Мрією багатьох радянських людей були радіоприймачі другого класу серій «Океан» і ВЕФ. Вони були доступнішими за вартістю, менші в розмірах, дозволяли прослуховувати станції в тих же діапазонах хвиль, що і високоякісні, зате їх можна було брати в турпоходи.

До слова сказати, крім усього перерахованого вище, одночасно в країні існувало не менше десяти моделей приймачів другого класу під різними іменами - «Меридіан», «Геолог» тощо.


Що ж стосується так званих «кишенькових» радіоприймачів, то їх випускалося дуже багато - практично будь-яке оборонне підприємство країни виробляло свою модель: найбільш популярними були «Селга», «Нейва», «Сигнал», «Сокіл» тощо.

Хмельницький радіозавод дивував споживача сувенірним приймачем моделі «Батискаф» незвичної кулеподібної форми. Цей експонат теж можна побачити в музеї історії міста Хмельницького.

 

Переглядів: 40 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2021