| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Вт, 2018-12-11, 19:33

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2018 » Листопад » 23 » Художник бункерів УПА експонується в музеї історії міста Хмельницького
13:53
Художник бункерів УПА експонується в музеї історії міста Хмельницького

НІЛ ХАСЕВИЧ: "СВІТ має ЗНАти, ЩО ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА ТРИВАЄ"

Ідея, яку немає кому захищати, - мертва ідея. На числі 47 обриваються життя великих захисників української ідеї: Тараса Шевченка, Юрія Литвина, Василя Стуса, Ніла Хасевича...

Ніл Хасевич – видатна постать в історії українського Руху. Художник, зброєю якого були олівець та гвинтівка, боровся за Україну в криївках УПА та на площинах своїх видатних дереворитів. «Художник бункерів УПА» – так цю Людину-Легенду називають по сьогодні.

Познайомитися з особистістю та творчістю Ніла Хасевича, представленою на виставці репродукцій етюдів та дереворитів, наданих з Волинського краєзнавчого музею, що експонуються в мистецькій залі музею історії міста Хмельницького, завітали патріотично налаштована учнівська молодь, науковці, музейники, вчителі, медійники. 


Слово про художника мовили директор музею історії міста Хмельницького Галина Барабаш, 


голова МГО «Січ» Дмитро Савчук, 

Дарина Войтович (ГО «Жіноча Січ»), 


Лариса Чернова – директор Хмельницького музею Григорія Сковороди.


Презентація виставки завершилася колективним переглядом документальної стрічки «Правда Ніла Хасевича».






Довідково:
13 листопада 1905 року прийшов у світ художник Ніл Хасевич (Бей-Зот). Було це у с. Дюксині на вирливій Горині, у місці, де Рів
ненське Полісся сходиться з Волинню. Батько Ніла був дияконом місцевої парафії. Сім'я була бідною, тому батько не підтримав потяг сина до малювання, а віддав до Житомирської духовної семінарії. Перші ази малярства Ніл Хасевич здобув у майстерні іконописця. Згодом вступив до Рівненської української гімназії. У 1918 році, повертаючись із Рівного, на залізничному переїзді Ніл з матір'ю потрапили під потяг - мати загинула, Ніл втратив ліву ногу вище коліна. Інша людина на його місці втратила б усіляку надію й опустилася на дно, а Ніл сам собі змайстрував протез. І з цього часу міцно стояв на ногах, вперто простуючи до своєї мети. От тільки характер хлопчика змінився: він став замкнутим, холодним, легко ображався, але продовжував студіювати науки. З 14 років Ніл почав роботу в художній майстерні. Він мав гарний голос і дуже любив співати, де б не був, а на свята приїздив у рідне село й співав у церкві. Односельцям запам'ятався скрип протеза, стук патериці об підлогу, потім спів. Улюбленою піснею була "Ой, зійшла зоря та й вечірняя, над Почаєвом стала".
 Хасевич навчався в майстерні Василя Леня в Рівному. 1925 року склав екстерном іспит і отримав атестат рівненської гімназії. А з 1925 до 1926 року працював помічником іконописця. Гроші, отримані як компенсацію за нещасний випадок, ідуть на навчання у Варшавській академії прикладних мистецтв на графічному факультеті. Живопису навчався у професорів Мілоша та Мечислава Катарбінських, а графіки - у професора Владислава Скочиляса і у Л. Бонавентури..
Спочатку однокашники не дивилися на убого одягненого, худенького, невеликого
на зріст хлопця, а потім... дивувалися його таланту й визнанню. Петро Мегик, який теж навчався тоді у Варшаві, так згадує про Хасевича: "... Невеликий на зріст, бідно вдягнений парубок, з палкою в руці, тому що замість лівої ноги - дерев’яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза... Пильно навчається і неймовірно матеріально бідує. Із дому від батька не отримує нічого, тому що там не менша біда... Малюнки ж його свідчать про непересічне художнє уміння. Гадаємо, що при тій здатності до систематичної праці, яку має Хасевич, карьєра в мистецтві йому забезпечена".
У Варшаві, яка була тоді значним центром розвитку української культури і мистецтва за кордоном, Ніл був членом "Української громади", добре знав Степана Бандеру, його дружину Ярославу Опаровську. У студентські роки за старими рукописними книжками він вивчав кирилицю. Наслідуючи Юрія (Георгія) Нарбута, переписав гусячим пером Пересопницьке Євангеліє. У 1931 році студент Хасевич отримав нагороду "Vaticana" за картину "Прання"
. Його дипломною роботою стало зображення Святого Володимира, викликав захоплення і портрет Мазепи (картини не збереглися). 
З 1931 по 1943 рік художник брав участь у 35 виставках, його твори експонувались у Празі й Варшаві, Берліні та Львові. 1935 року Ніл отримує диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. У 1935 році після завершення навчання у Варшаві
, не бажаючи прийняти польське громадянство, яке йому пропонували, Ніл Хасевич повертається до рідного села. 1936 року роботи Хасевича на міжнародних виставках у Чикаґо й Лос-Анджелесі дістали високу оцінку критики. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом "Книжкові знаки Ніла Хасевича". Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом "Екслібрис Ніла Хасевича". Водночас художник співпрацює з українськими часописами "Шлях" та "Волинське слово".
Коли на теренах Західної України запанувала більшовицька влада, Ніл Хасевич, живучи в рідному селі, учителював у тамтешній школі і підробляв бухгалтером у споживчій кооперації. З 1941 року Н. Хасевич гуртується до львівської Спілки праці українських образотворчих мистецтв, співпрацює з Уласом Самчуком у рівненському часописі "Волинь".
Ніл Хасевич брав участь у виставці українських художників, що проходила 1942-1943 років у Львові. На ній експонувалась його картина "Спіть, хлопці, спіть...". На початку
Другої світової війни митець одержав запрошення на виїзд за океан, але відмовився. То був час, коли німці приспали українців заграваннями: дозволили оголосити Акт про державність, сприяли відкриттю українських шкіл, церков, газет. І, щоб збудити пильність земляків, Ніл Хасевич виставив у Львові драматичну картину "Спіть, хлопці, спіть..." Хасевич став вояком УПА під прибраним ім'ям Бей-Зот. Майже десять років перебував митець у підпіллі. У криївці при світлі каганця різцем і долотом бив ворога художник. Він очолив школу майстрів живопису, сам ілюстрував усі видання УПА-Північ, робив проекти бойових відзнак, виготовляв листівки, які висміювали ворога, журнали "Український перець" та "Хрін". Коли упівці міняли бункер, вони перевозили каліку на велосипеді.
1943 року німці кинули на вояків УПА танки, літаки, мотопіхоту. Повністю знищили 97 сіл із дітьми й жінками. У бою з ворогом загинув молодший брат Ніла Хасевича – Анатолій. Друга світова викосила фактично всіх його близьких родичів: загинули батько і Анатолій, старший Федір помер у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. У 1947 р. загинула кохана жінка Марта (Женя), яка була зв'язковою з підпіллям міста Луцька. Залишилися її портрети, намальовані олівцем у квітні 1945р.
Коли похідні групи УПА почали відходити на Захід, Хасевич не кинув рідної землі. Ніл не склав зброї. Його роботи з'явилися у США, у делегатів ООН, у посольствах. 1952 року в США вийшла книга Ніла Хасевича "Графіка в бункерах УПА". "Державна безпека вже знає, хто криється за псевдом "Бей-Зот", а мої земляки селяни не знають. Я хочу, щоб знали вони і знав увесь світ. У своєму житті я, здається, втратив уже все, але як довго буде залишатись бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юсь різцем і долотом"
. Ніл Хасевич тоді писав: "Я, каліка, б'юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці борються..."
А на рідній землі на художника оголосили справжні лови. Ще у 1951 році в Рівенському обласному управлінні МДБ спеціально була створена опергрупа для виявлення й знешкодження художника. 
Холодного ранку 4 березня 1952 року криївку-бункер, що у Білівських Хуторах поблизу Клевані на Рів
ненщині, оточили карателі. Капітан крикнув: "Зот! Ви оточені! Пропоную здатися без бою! Від імені совєтської влади обіцяю, що вам буде пом'якшено вину". Повстанці мовчали. Коли карателі ланцюгом відчинили лаз до бункера, українці вдарили з автоматів. Ворог закидав криївку гранатами РГД. Коли вибухи вщухли, при світлі ліхтаря карателі побачили трупи трьох захисників України з автоматами в руках: із Нілом Хасевичем були молоденькі побратими. Чекісти привезли вбитих до Клевані. Там вони два дні пролежали під дубом. Де поховали художника, з'ясувати не вдалося.

Переглядів: 36 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2018