| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Вт, 2024-04-23, 15:12

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Календар України
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2024 » Березень » 8 » ЕМАЛЬЄРНА ШЕВЧЕНКІАНА ІВАНА ЮРКОВА
15:29
ЕМАЛЬЄРНА ШЕВЧЕНКІАНА ІВАНА ЮРКОВА
«ЕМАЛЬЄРНА ШЕВЧЕНКІАНА ІВАНА ЮРКОВА» - під такою назвою у березневі пам`ятні Тарасові дні пропонуємо нашим віртуальним відвідувачам виставку, у якій представлено «Кобзарі» Тараса Григоровича Шевченка, оздоблені емаллю.


Ці оригінальні роботи знаного художника-емальєра, заслуженого художника України хмельничанина Івана Юркова зачаровують не лише вишуканою красою, неповторною естетикою, а й, власне, складною технікою перетинчастої емалі. До речі, Іван Юрков – єдиний майстер в Україні, який цією технікою володіє.
Напередодні ми зустрілися з Іваном Михайловичем в його затишній майстерні в самому серці Хмельницького на вулиці Подільській. Це завжди цікаво – зазирнути в святая святих осідку творчої людини, обережно переступити поріг , за яким у пошуку, у зосередженості, в духовному піднесенні народжується мистецьке диво.
Тут – у тихій келії Майстра нуртують дивовижні енергії, в оточенні авторського живопису, металопластики, емалей, котрі органічно розташувалися на стінах, столиках, тумбах, біля робочого місця - столика з численними інструментами, пристосуваннями, свіжими заготовками, за неспішною розмовою приходить усвідомлення, яка велетенська праця, потужна духовна сила, досвід, уміння, мудрість і любов до своєї справи, до життя, до людей стоять за усіма цими напрацюваннями.



Перетинчастою і живописною емаллю художник займається із середини 1990-х. Творчі пошуки розпочалися з дитячого захоплення живописом. Іван Юрков народився на Чернівеччині, де минули його дитинство та юність. На Хмельниччину перебрався 1972 року за направленням, після закінчення Вижницького училища прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка за спеціальністю «Конструювання та художня обробка металу». На той час у чоловіка за плечима вже була служба в армії, праця в шахті, на різних роботах… З дипломом техніка художнього конструювання Іван Михайлович спершу влаштувався працювати інженером на Хмельницькому заводі трансформаторних підстанцій, згодом у хмельницькому навчально-виробничому комбінаті, а потім перейшов в художній фонд. Працював з металом, оформлював пошти, клуби. Масштабність та об'ємність виконаних робіт в металі перетворили його з оформлювача-прикладника в авторитетного, самодостатнього художника-монументаліста. Тоді ж, маючи фах ювеліра, зайнявся ювелірною справою. «Нас знайомили в училищі з обробкою металу, чеканкою, ювеліркою…» Оригінальні прикраси з його майстерні вподобали не лише хмельничанки, виготовляв вишукані оздоби на замовлення. «Тоді ж згадав, що в мене є емаль і почав з нею експериментувати, - веде далі Іван Михайлович. – Емаль приходила на художній фонд, та художники не знали, що з нею робити. Розбивали на шматки і мозаїку з неї на стіни робили».



Розуміння про техніку емалі Іван Юрков отримав ще за навчання у Вижниці. Але то були тільки ази. Секрети опанування давнім слов`янським мистецтвом емальєрства здобував самотужки, методом проб і помилок, а власною наполегливістю довів справу до досконалості. «Пробував за посібником покроково робити, - згадує, - але склалося враження, що той автор на практиці власну теорію не перевіряв. Приміром, він радить розкласти вже подрібнену емаль відповідно до ескізу… Але вона розсипається … І тоді я спробував змочити її водою, а потім накладати пензликом. І все стало на свої місця. Тобто все приходить з практикою, з`являється відчуття матеріалу, процесу. Те ж стосується запікання готового виробу в печі. Різні емалі витримуються при різній температурі. Головне, не перетримати, щоб не перепеклася, не потемніла».



Не кожен візьметься за таку непросту справу. Та й з матеріалами нині сутужно, адже єдине з відомих підприємств, які виготовляють промисловим способом емаль, розташоване на території агресора. Власне, емаль – це звичайне скло, яке розплавлюється з додаванням певних пігментів, виливається у форми брусками. Існує понад 350 різних відтінків традиційної емалі. Та в арсеналі Івана Юркова – всього лиш понад 20 кольорів. А починав узагалі із семи кольорів, котрі були в фондах. Є нині завод з виготовлення рідкої емалі в Угорщині. «І наші художники нею успішно послуговуються, - каже Іван Юрков. - Не раз колеги по цеху пропонували й мені переходити на цей матеріал, що ним можна працювати в живописі, я ж хочу займатися саме традиційною перегородчастою емаллю, як практикували наші предки: клали емаль на мідь, золото, срібло… Здавна такі прикраси в емалях були найкоштовнішими, їх могли собі дозволити лише заможні люди».



Що й казати, із 35 художників-емальєрів, котрі творять в Україні, лише наш земляк Іван Юрков, як уже йшлося, єдиний працює у техніці перетинчастої емалі, яка є традиційною для України з часів Русі з центром у Києві. Адже для того, щоб творити в цій техніці, треба бути не просто живописцем, пояснює Іван Михайлович, а й – ювеліром, розумітися на відповідній технології та інструментарії. Суть цієї техніки у тому, що спершу на підготовлену, приміром, мідну відшліфовану поверхню припаюється для означенння малюнка тонкий дріт, а потім потім отвори, які утворилися, заповнюють подрібненими емалями різних кольорів і виріб запікають.
І він - єдиний майстер, котрий взявся оздобити емаллю видання «Кобзаря» Тараса Григоровича Шевченка. Обирає саме букіністичні книги, котрим дає нове життя. Першого такого «Кобзаря» Іван Юрков придбав у хмельницькому парку імені Івана Франка, то була маленька, «захалявна» книжечка. Майстер зробив шкіряну обкладинку, прикрасив «обличчя» і «спинку» книжки емалевим зображенням, і на корінець виробив також фірмову емалеву накладку із зображенням оригінального підпису Тараса Шевченка. Ото зробив і побачив, як мовиться, що «добре воно вийшло».



Перша спроба надихнула створити цикл емалевої Шевченкіани. А особливо – випадок з «президентським» «Кобзарем». Завітав якось до нашого обласного центру, в Національну академію державної прикордонної служби, Президент України Віктор Ющенко. Коли продумували, що вручити на згадку високопосадовцю, вирішили, що «Кобзар», оздоблений емаллю, буде кращим подарунком. «Мені розповідали, що Президент ще як на трибуні притулив мого «Кобзаря» до серця, то так з ним і пішов до авто, - згадує Іван Михайлович. – І мені подумалося, раз людям подобається, тим більше, Президентові сподобалося, значить, я буду шукати книги і працювати далі». Задумав емальєр прикрасити 47 «Кобзарів» - за числом прожитих Великим Кобзарем літ. А на ділі уже таких рукотворних шедеврів створено понад сотню. Переважно замовляють ці роботи для подарунків. В особистій колекції Івана Юркова – 47 книг. Найстаровинніша з них – «Кобзар» 1939 року, виданий у Харкові.
Всі оздоби книг виконані в техніці розпису емалі під назвою «фініфть». Фініфть - це давнє унікальне мистецтво мініатюрного живопису по емалі, яка вважається вершиною світової емальєрної справи. Мініатюрні зображення виконуються вогнестійкими керамічними фарбами шляхом багатошарового нанесення на емаль (лісування) і запікання, (перед тим подрібнена різнокольорова емаль за ескізом наноситься на підготовлену мідну поверхню і запікається) за рахунок чого зображення наче світиться ізсередини. Поверхня фініфті – блискуча, виграє на світлі, наче дорогоцінний камінь. З фініфті виготовляють ікони, портрети, ювелірні вироби. Перевага виробів із фініфті не лише в їхній красі, а й у довговічності.
На емалях Івана Юркова ми якраз і бачимо такі - ретельно, мистецьки виписані портрети Тараса Шевченка, на яких великого українця зображено у різні періоди його життя та в різних іпостасях, а також – мініатюрні, проте майстерно деталізовані, зображення-ілюстрації Кобзаревих поезій. До того ж, Іван Юрков вправно декорує книги декоративним орнаментом, закоріненим в українську національну символіку, який викликає алюзії з українською народною вишивкою, писанковим розписом, килимарством…



Кожну роботу майстер ретельно обдумує. Перечитує «Кобзаря», надихається талановитими акварелями Тараса Григоровича. «Особливо співзвучна для мене поезія, де Тарас Григорович згадує свої дитячі роки, - ділиться Іван Михайлович. – Адже і я пас ягнятка за селом, коли мені ще й тринадцяти не було, і я прагнув малювати, хотів здобувати знання і стати справжнім художником…» З особливою повагою і захопленням говорить він про талант Шевченка-графіка. Зауважимо, що для кожного з оздоблених «Кобзарів» художник виготовляє футляр, котрий також можна назвати мистецьким твором.
Знавцям відомо, що Іван Михайлович – чудовий аквареліст. Є в нього і декілька живописних портретів Тараса Шевченка. Та все ж надає перевагу емалям. В музеї історії міста Хмельницького, до слова, в постійній експозиції – робота Івана Юркова «Місто Хмельницький» в техніці емаль, металопластика. Подарунок від автора на згадку про персональну виставку. А яка чудова авторська емальєрна серія «Українські гетьмани»!
Емальєрна «Шевченкіана» Івана Юркова експонувалася в обласному художньому музеї, у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, в Канівському музеї Тараса Шевченка.. На спомин кожному з музеїв митець дарував свої роботи. Саме ця колекція неповторних робіт Івана Михайловича – незмінно популярна й затребувана у поціновувачів мистецтва. Ось і цієї весни «Шевченкіана» Юркова представлена у кількох музеях нашої області.
Чи не думав майстер, цікавимося, передати власні уміння, знання (бо хист, Божий дар, звісно, передати неможливо) учням, наступникам?
«Знань, умінь – справді, маю дуже багато, - підтверджує Іван Михайлович. – Дуже хотів би навчити молодих, передати. Приміром, учні старших класів художньої школи, котрі вже вміють малювати, могли б переймати ці секрети. Не раз звертався до керівників обласного центру з пропозицією організувати в Хмельницькому музей емальєрного мистецтва, де б експонувалися всі ці твори, а при ньому – кімнатку-майстерню з виготовлення емалей. Та, на жаль, ніхто цим не зацікавився. Проте, я маю учнів. Це – два мої сини. Була надія у мене на онука, Михайлика, в якому я побачив вроджений хист до малювання. Та, на жаль, війна забрала його. Цьогоріч, 6 березня, минув рівно рік, як онук загинув на фронті».
Малим хлопченям Михайлик часто забігав до дідуся в майстерню, приглядався, як Юрков-найстарший працює. «Він малюнки гарні намалював, і мені то сподобалося, - згадує Іван Михайлович. – І коли він подав ідею: «Дідусю, зроби по моїх малюнках емалі», я цим зайнявся і виготовив 18 робіт в емалі, точно передавши і форму, і колір. І коли Мишкові виповнилося сім, ми зробили спільну виставку в нашому обласному художньому музеї: я, старший син, молодший син, і онук. Вийшло дуже цікаво».
З дитинства маючи художній дар, Михайло Юрков обрав, проте, фах програміста, навчався в Києві, вивчав іноземні мови, мріяв про роботу в престижній фірмі за кордоном. Проте з початком російсько-української війни юнак вирушив добровольцем на фронт, де вже служила його мама. А за ним пішов воювати і батько Сергій. «Онук керував дронами, на похоронах командир сказав, що Мишко був очима їхнього підрозділу, - з болем каже Іван Михайлович. – Він навіки залишився двадцятирічним». Вічна пам`ять і слава Герою, котрий захищав українську свободу і незалежність!
Цьогоріч нашому шановному землякові, визнаному майстру, великому трудівникові має виповнитися вісімдесят.
То, може, до цієї благословенної дати ті люди, від котрих це залежить, таки посприяють, щоб у рідному місті Івана Юркова з`явився єдиний в Україні музей емальєрного мистецтва і майстерня, де майбутні українські митці перейматимуть секрети творчості і наполегливої праці?
Переглядів: 73 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2024