...

Щороку 9 жовтня в усьому світі відзначається World Post Day – Всесвітній день пошти.

Саме 9 жовтня 1874 року 22 країни підписали Бернську угоду, заснувавши Міжнародний день пошти, а точніше – поштового працівника. Нині у складі організації 189 країн, об’єднаних Всесвітнім поштовим союзом.

Надзвичайно привабливий куточок старовини, пов’язаний з історією проскурівської поштової справи, зберігся у затишному тихому центрі Хмельницького.

…Мільйонна, Театральна, Героїв Майдану… За нинішньою адресою на цій вулиці під номером 64 в одному з найкрасивіших старовинних будинків обласного центру протягом останніх десятиліть розміщується Хмельницький обласний військовий комісаріат.

Цей двоповерховий будинок схожий радше на палац в мініатюрі або затишний казковий будиночок, побудований в перші роки ХХ століття. Здавалося б, з таким урівноваженим смаком з використанням найрізноманітніших деталей з найрізноманітніших стилів, що разом утворили еклектично довершений архітектурний ансамбль, міг бути побудований лише особняк для витонченої особи з вищого світу. Коли ж дізнаєшся, що будівля ця зведена понад сотню років тому саме для розміщення в ній Проскурівської поштово-телеграфної контори, що розташовувалася тут до початку 1920-х років, аж дух перехоплює – настільки це незвично в нашому сучасному розумінні, якою має бути казенна поштарська установа. А коли співставляєш опис цього дива проскурівських зодчих з картинкою, що збереглася з тих самих часів та з сучасним виглядом будівлі, який нині підтримують на гідному рівні, розумієш, що будівлі цій неабияк пощастило… Насичений декор головного фасаду оформлений за допомогою цегляного мурування, елементи якого запозичені з різних стилів… Серед них простежуються неоренесансні та національно-романтичні риси… Перший поверх головного фасаду розділений рустованими пілястрами та увінчаний типовим для цегляної архітектури карнизом із зубчиками… Другий поверх виконаний у вигляді мансарди… Вікна обох поверхів обрамлені колонами та сандриками… В об’ємній композиції будинку домінує ризаліт парадного входу, увінчаний високим фронтоном і напівсферичним куполом зі шпилем… Над входом - кований напівкруглий балкон… Загалом споруда нагадує невеличкий палац, деталі якого підкреслена контрастним пофарбуванням… Спокуслива вербальна замальовка, чи не так?

Але чи завше так зручно і комфортно почувалась пошта у Проскурові? Давайте зазирнемо в історію.

Людство завжди потребувало поштарських послуг. Але не завжди сукупність таких послуг називалась поштою. Саме слово «пошта» походить від польськ. poczta та італ. posta. Останнє, в свою чергу, виникло від пізньолатинського posita, яке найімовірніше, є скороченням від statio posita in – зупинка, станція для змінних коней, розташована в певному місці. Таким чином, спочатку це слово означало станцію для обміну поштових коней або кур’єрів. Слово «post» у значенні «пошта» вперше стали вживати в ХІІІ столітті. Сьогодні під словом «пошта» мають на увазі й установи пошти (поштамт, відділення), і відправлення, і сукупність отриманої кореспонденції.

Перші витоки поштового зв’язку на наших землях можна знайти ще за часів Київської Русі, коли на населення була встановлена повинність: надавати для князівських гінців коней. У ХІІІ столітті зустрічаються звістки про установи, дещо схожі на поштові станції, а у ХVII столітті вже діяли перші поштові контори. На ті часи пошта була справою державною, отож і розвиток її відбувався за законами держави. Коли Поділля перебувало у складі Речі Посполитої – королівські кур’єри.

Приєднання Поділля до Російської імперії наприкінці ХVIIІ століття змінило поштовий зв’язок: 6 вересня 1795 року вийшов указ імператриці Катерини ІІ «Об устроении почт и содержании оных в губерниях: Минской, Волынской, Подольской и Брацлавской», відповідно до якого й створили казенні поштові установи.

Вивчивши губернські фінансові запити щодо поштових установ, імператриця Катерина ІІ повеліла «…сделать все потребные и от вас зависящие распоряжения, дабы почты во вверенных вам наместничествах исправное и безостановочное действие имели. Что касается до потребных по сделанным вами расчетам денег на учреждение и содержание почт, включая построение почтовых домов за три года, признали Мы за благо для всевозможного уравнения в сей повинности по губерниям Минской, Волынской, Подольской, Брацлавской и препоручить в каждой дворянство расположить к ежегодному взносу в течение трех лет».

На фото: епістолярна кореспонденція пересилалася здебільшого саме у такому вигляді

Цікаво, що поборами і податками обклали клас імущий, адже саме цей клас мав найбільше користуватися послугами пошти. Тож саме дворянство зобов’язали фінансувати облаштування пошти. Далі в указі зазначалося: «…смотрители почтовых станций обязаны почту дворянства возить без оплаты раз или два в неделю, как то будет предусмотрено расписанием». Тобто пошта, створена на кошти дворянства, функціонувала здебільшого для дворянства. Погодьтеся, цілком логічно і цілком розумно.

В указі також ішлося про поштові дороги, розписувалося, звідки й куди, через які населені пункти повинні пролягати поштові маршрути і де слід облаштувати станції, скільки мати на них коней і листонош. Такі поштові дороги називалися трактами, чимало з них пролягали через Подільську губернію.

У губернському Кам’янці-Подільському штат поштової станції складався з поштмейстера, його помічника, бухгалтера, унтер-офіцера, 12 листонош.

Також на утриманні було 24 коня для естафет. А от у повітовому Проскурові — 10 працівників і 20 коней. До кінця XIX ст. довжина поштових доріг у губернії перевищувала 1120 верст, на них діяли 47 поштових станцій, де утримувалося понад півтори тисячі коней. На Поділлі перевезення поштовими трактами здійснювали переважно так званими фурами — критими возами, на яких, крім вантажу, могли розміститися кілька пасажирів. Перевізників називали фурманами (від цієї назви етимологічно походять прізвища  Фурман, Фурманчук тощо).

На фото: сокира поштового фурмана - приладдя для видалення намерзлого льоду з копит коней

Як відомо, найстаріші центральні вулиці повітового Проскурова, вочевидь, відтоді й отримали свої перші назви, пов’язані саме з поштовою справою. Здогадалися? Правильно. Це Поштова дорога на Летичів, яка багаторазово змінювала свою назву лише впродовж ХХ століття – від Олександрівської до Проскурівської. І Поштова дорога на Кам’янець – яка нині теж повернулася до майже першоджерельного варіанту – Кам’янецька. Отож, як бачимо, вплив важливої державної поштарської справи позначався на житті міста навіть топонімічно і картографічно.

У 1885 році об’єднали поштові й телеграфні установи і створили розгалужену мережу принципово нових закладів зв’язку – в містах і в значних містечках – поштово-телеграфні контори, в невеличких містечках та великих селах – поштово-телеграфні відділення або поштові відділення. Наприклад, на початку ХХ століття, за відомостями 1909 року, в Проскурівському повіті були такі установи зв’язку: поштово-телеграфні контори в Проскурові, Чорному Острові та Ярмолинцях, поштово-телеграфні відділення в Сатанові, Фельштині, Тарноруді тощо.

У середині ХІХ століття поштово-телеграфна контора в Проскурові розміщувалась на вулиці Кам’янецькій поблизу з нинішнім підземним переходом і торговельним центром «Либідь-Плаза». Та відколи через місто проклали залізницю (1870), пошту перенесли в невеликий будиночок наприкінці вулиці Мільйонної (нещодавно Театральної, а нині Героїв Майдану), ближче до залізниці та переїзду, що веде на Дубове. Не дивно, що цей переїзд незабаром став іменуватися не інакше як Поштовий, - про цей факт пам’ятають багато старожилів нашого міста, як стверджує відомий хмельницький історик і краєзнавець Сергій Єсюнін. На початку минулого століття старий будинок поштово-телеграфної контори пішов під знос, а на його місці спорудили добротну цегляну двоповерхову будівлю, яка і стала героїнею цієї оповідки. Велика заслуга в цьому в тодішнього начальника контори, колезького радника Івана Восходова, який з 1898 року протягом 12 років очолював проскурівську пошту, маючи в місті чималий авторитет. Там же, до речі, на другому поверсі він саме і мешкав.

Після встановлення радянської влади замість поштово-телеграфної контори був утворений поштамт. Він розмістився на тій же вулиці Мільйонній, але ближче до центру – в будинку № 38.

Ну а колишній будинок контори як надзвичайно привабливий і презентабельний передали у володіння державних установ. Якийсь час у ньому розміщувалась повітова ЧК (Надзвичайна комісія), у що візуально дуже важко повірити. Та хіба ж тільки цей палац у мініатюрі зацікавив силові відомства «совєтів»? Варто згадати й багатостраждального мовчазного свідка жахливих подій – особняк Маранца (нині ляльковий театр «Дивень»), який свого часу облюбувала для себе проскурівська НКВС.

Дивно, але факт, що й на сьогодні силові структури вбачають у стінах таких ефемерно-чудових старовинних споруд – візуально принаймні потенційних місцевих культурних центрів – місце свого розташування, немовби в пошуку балансу між військовою діяльністю та мирною красою, яка, за ствердженням класика, має врятувати світ.

Що ж, облвійськкомат, який вже багато років займає цю історичну будівлю, підтримує вигляд її фасаду в гідному стані і, певним чином, з успіхом балансує, надихаючись безперечною красою цієї старовинної будівлі – чи не найгарнішої в Хмельницькому.