| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Чт, 2021-03-04, 03:08

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Календар України
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2021 » Січень » 27 » До Дня Соборності України
13:18
До Дня Соборності України
22 січня у день проголошення в 1919 році Акта Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки відзначається День Соборності України.
В українському національному календарі дата 22 січня посідає одне з провідних місць.
Це свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави. У 2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак у 2014 році указом Президента свято було відновлено як День Соборності України.
Прикметно, що сааме цього дня, 22 січня 1918 року, Універсалом Української Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки.



IV Універсал Української Центральної Ради – державно-правовий акт, який проголосив повну державну незалежність Української Народної Республіки. Ухвалений Комітетом Української Центральної Ради 24 (11) січня 1918. Його появі, зокрема, передував початок мирних переговорів УНР з Центральними державами в Брест-Литовську (нині місто Брест, Білорусь).



Документом сповіщалося, що «однині УНР стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», було заявлено про прагнення до мирного співіснування з усіма сусідніми державами, які не мають права втручатися в її внутрішні справи. Цим Універсалом підтверджувалися повноваження влади Української Центральної Ради до моменту скликання Українських Установчих зборів. Генеральний секретаріат Української Центральної Ради як виконавчий орган було перетворено на Раду народних міністрів Української Народної Республіки, якій доручили провадити далі цілком самостійно переговори з Центральними державами й укласти мирний договір.
В Універсалі містилися заклики до уряду та громадян України до боротьби з більшовиками та іншими «напасниками», що нищать і руйнують край. Оголошувалося про цілковитий розпуск регулярної армії та створення замість неї народної міліції.
В економічній сфері ставилися завдання переведення промислових підприємств на мирний стан, боротьби з безробіттям, передбачалося встановлення державного контролю над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом, державної монополії на метал, вугілля та інші стратегічні види продукції. Повідомлялося про вже розроблений земельний закон, який передасть землю трудовому селянству без викупу на засадах скасування приватної власності та соціалізації ще до початку весняно-польових робіт.
Документом було також підтверджено всі громадянські свободи, проголошені Третім універсалом Української Центральної Ради, призначалися перевибори до народних рад, усіх громадян закликали уважно поставитися до виборів в Українські Установчі збори.
IV Універсал Української Центральної Ради однозначно визначив мету українського народу – створення суверенної держави.
Універсал
Української Центральної Ради
(IV)
Народе України.
Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна
Народня Республіка. Справдилась колишня давня мрія батьків твоїх,
- борців за вольности і права трудящих.
Але в тяжку годину відродилась воля України. Чотири роки
лютої війни знесилили наш край і людність. Фабрики товарів не
виробляють. Заводи спиняються. Залізниці розхитані. Гроші в ціні
падають. Хліба зменьшується. Насуває голод. По краю розплодились
юрми грабіжників і злодіїв, особливо, коли з фронту посунуло
військо, счинивши кріваву різню, заколот і руїну на нашій землі.
Через усе це не могли відбутися вибори в Українські Установчі
Збори в приписаний нашим попереднім Універсалом
час. Ці Збори, призначені на нинішній день, не змогли зібратись,
щоб приняти з наших рук нашу тимчасову найвищу революційну владу
над Україною, уставити лад в Народній Республіці нашій,
організувати нове Правительство.
А тим часом петроградське правительство народніх комісарів,
щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку,
оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо,
красногвардійців-большевиків, які грабують хліб у наших селян і
без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна,
наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь
безладдя, злодіяцтво, безчинство.
Ми, Українська Центральна Рада, зробили всі заходи, щоб не
допустити цеї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але
петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі
кріваву боротьбу з нашим народом і Республікою.
Крім того те саме петроградське правительство народніх
комісарів починає затягати мир і кличе на нову війну, називаючи її
до того ще "священною". Знов поллється кров, знов нещасний
трудовий народ повинен класти своє життя.
Ми, Українська Центральна Рада, обрана з'їздами селян,
робітників і салдатів України, на те пристати ніяк не можемо,
ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ хоче миру
і мир демократичний повинен бути як найшвидче.
Але для того, щоб ні руське правительство, ні яке инше не
ставили Україні на перешкоді установити той бажаний мир, для того,
щоб вести свій край до ладу, творчої роботи, до кріплення
революції та волі нашої, ми, Українська Центральна Рада,
оповіщаємо всіх громадян України:
Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від
нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського
народу.
Зо всіма сусідніми державами, як то: Россія, Польща, Австрія,
Румунія, Туреччина та инші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але
ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української
Республіки.
Власть в ній буде належати тільки народові України, іменем
якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити
ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу,
селян, робітників і салдатів, та наш виконуючий орган, який однині
матиме назву Ради Народніх Міністрів.
Отож, - насамперед приписуємо Правительству Республіки нашої,
- Раді Народніх Міністрів, - під цього дня нести розпочаті вже нею
переговори про мир з центральними державами цілком самостійно й
довести їх до кінця, не зважаючи ні на які перешкоди з боку
яких-небудь инших частей бувшої Російської Імперії, і установити
мир, щоб наш край розпочав своє господарське життя в спокою й
згоді.
Що ж до так званих "большевиків" та инших напастників, що
нищать та руйнують наш край, то приписуємо Правительству
Української Народньої Республіки твердо й рішуче взятися за
боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо: не
жаліючи життя боронити добробут і свободу нашого народу. Народня
Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограду
найманих насильників, які топчуть права Української Республіки.
Незмірно тяжка війна, розпочата буржуазними правительствами,
тяжко мучила наш народ, знищила наш край, розбили господарство.
Тепер тому мусить бути кінець!
З тим, як армія буде демобілізуватись, приписуємо відпускати
вояків, після підтвердження мирних переговорів - розпустити армію
зовсім, а потім замісць постійної армії завести народню міліцію,
щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням
пануючих верств.
Поруйновані війною й демобілізацією місцевості мають бути
відновлені за поміччю державного нашого скарбу.
Коли вояки наші повернуться додому, народні ради - волосні й
повітові та й мійські думи мають бути переобрані в час, який буде
приписано, щоб і вояки наші мали в них голос. А тим часом, щоб
встановити на місцях таку власть, до якої мали-б довірря й яка б
спіралась на всі революційно-демократичні верстви народу,
правительство повинно закликати до співробітництва з місцевими
самоврядуваннями ради селянських, робітничих і салдатських
депутатів, вибраних із місцевої людности.
В справі земельній комісія, вибрана на останній сесії нашій,
вже зробила закон про передачу землі трудовому народові без
викупу, принявши за основу скасування власности й соціялізацію
землі, згідно з нашою постановою на сьомій сесії. Закон сей буде
розглянено за кілька день в повній Центральній Раді, й Рада
Народніх Міністрів вживе всіх заходів, щоб передача землі в руки
трудящих уже до початку весняних робот через земельні комітети
неодмінно відбулась. Ліси ж, води й всі багацтва підземні, яко
добро українського трудящого народу, переходять в порядкування
Української Народньої Республіки.
Війна також відібрала на себе всі трудові заробницькі сили
нашої країни. Більшість заводів, фабрик і майстерень виробляли
тільки те, що було потрібно для війни, і народ зостався зовсім без
товарів. Тепер війні кінець! Отож приписуємо Раді Народніх
Міністрів негайно приступити до переведення всіх заводів і фабрик
на мирний стан, до вироблення продуктів, потрібних насамперед
трудящим масам.
Та сама війна наплодила сотні тисяч безробітних, а также
інвалідів. У самостійній Народній Республіці України не повинен
терпіти ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має
підняти промисловість держави, має розпочати творчу роботу у всіх
галузях, де всі безробітні могли-б знайти працю й прикласти свої
сили, та вжити всіх заходів до забезпечення скалічених та
потерпілих од війни.
За старого ладу торговці та різні посередники наживали на
бідних пригноблених клясах величезні капітали. Однині Народня
Українська Республіка бере в свої руки найважніші галузі торговлі
і всі доходи з неї повертатиме на користь народу.
Торг товарами, які будуть привозитись з за кордону і
вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша, щоб не було
такої дорожнечі, яку терплять найбідніші кляси через спекулянтів.
Правительству Республіки на виконання сього приписуємо
розробити і представити на затвердження Закон про це, а також про
монополію заліза, угля, шкури, тютюну і инших продуктів і товарів,
з яких найбільш бралося прибутків з робочих клясів, на користь
нетрудящихся.
Так само приписуємо встановити державно-народній контроль над
всіми банками, які кредітами (позиками) нетрудовим масам
допомагали визискувати кляси трудові. Однині позичкова поміч
банків має даватися головним чином на піддержку трудовому
населенню та на розвиток народнього господарства Української
Народньої Республіки, а не спекуляції та ріжну банкову
експльоатацію (визиск).
На грунті безладдя, неспокою в життю та недостачі продуктів
росте невдоволення серед де-якої частини людності. Тим
невдоволенням користуються ріжні темні сили і підбивають
несвідомих людей до старих порядків. Сі темні сили хочуть знов
підвернути всі вільні народи під єдине ярмо Росії. Рада Народніх
Міністрів повинна рішуче боротися зо всіма контр-революційними
силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної
Української Народньої Республіки - до повороту старого ладу, того
карати як за державну зраду.
Всі ж демократичні свободи, проголошені 3-м Універсалом, Українська Центральна Рада підтверджує і зокрема
проголошує: в самостійній Українській Народній Республіці нації
користуватимуться правом національно-персональної автономії,
признаним за ними законом 9-го січня.
Все, що, вичислене в сім Універсалі, не встигнемо зробити Ми,
Центральна Рада, в найближчих тижнях певно довершать, справлять і
до останнього порядку приведуть Українські Установчі Збори.
Ми наказуємо всім громадянам нашим проводити вибори до них як
найпильніше, вжити всіх заходів, щоб підрахунок голосів закінчити
як найскоріше, щоб за кілька тижнів зібрались наші Установчі
Збори, найвищий господар і впорядник землі нашої, і закріпили
свободу, лад і добробут Конституцією нашої
незалежної Української Народньої Республіки на добробут всього
трудящого народу її, тепер і на будуче. Сьому ж найвищому нашому
органові належатиме рішити про федеративний зв'язок з народніми
республіками бувшої Російської держави.
До того ж часу всіх громадян самостійної Української
Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої
волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від
усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки.
Українська Центральна Рада.
У Київі. 9 січня 1918 р.
___________________
Вістник Ради Народніх Міністрів Української Народньої
Республіки. - 1917, 13 січня, - N 3.
Роком пізніше, 22 січня 1919 року, саме у першу річницю проголошення Четвертого Універсалу, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західно-Українською Народною Республікою. Проголошений Акт Злуки (об’єднання) українських земель в єдину Україну стверджував об’єднання двох тодішніх держав - УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій, - в єдину соборну Українську державу.
Церемонія проголошення соборної незалежної України розпочалася о 12-й годині урочистим виконанням Гімну України.
Промову виголосив голова делегації ЗУНР, віце-президент Української Національної Ради Лева Бачинського. Потім учасник делегації ЗУНР Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії, в якій були подані акти, що вели до злуки, зокрема Ухвала УНРади від 3 січня 1919 року про об’єднання ЗУНР і УНР. Щоб підкреслити присутнім представникам іноземних держав міжнародне значення даного акта, член західноукраїнської делегації Ярослав Олесницький прочитав його французькою мовою. Після цього Лев Бачинський урочисто вручив прочитану грамоту Голові Директорії. Прийнявши її, Володимир Винниченко привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки.
Представник Директорії УНР професор Федір Швець урочисто зачитав текст Універсалу Директорії УНР, яким проголошувався Акт Соборності України.



УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (текст подається мовою оригіналу – МІМХ.)
ІМЕНЕМ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНОІ РЕСПУБЛІКИ.
ДИРЕКТОРІЯ ОПОВІЩАЄ НАРОД УКРАІНСЬКІЙ ПРО ВЕЛИКУ ПОДІЮ В ІСТОРІІ ЗЕМЛІ НАШОІ УКРАІНСЬКОІ.
3-ГО СІЧНЯ 1919 РОКУ В М. СТАНІСЛАВОВІ УКРАІНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РАДА ЗАХІДНОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНОІ РЕСПУБЛІКИ, ЯК ВИРАЗНИК ВОЛІ ВСІХ УКРАІНЦІВ Б. АВСТРІЙСЬКОІ ІМПЕРІІ І ЯК НАЙВИЩИЙ ІХНІЙ ЗАКОНОДАВЧИЙ ЧИННИК, ТОРЖЕСТВЕННО ПРОГОЛОСИЛА ЗЛУКУ ЗАХІДНЬОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ З НАДНІПРЯНСЬКОЮ УКРАІНСЬКОЮ НАРОДНЬОЮ РЕСПУБЛІКОЮ В ОДНОЦІЛЬНУ СУВЕРЕННУ НАРОДНЮ РЕСПУБЛІКУ.
ВІТАЮЧИ З ВЕЛИКОЮ РАДІСТЮ ЦЕЙ ІСТОРИЧНИЙ КРОК ЗАХІДНИХ БРАТІВ НАШИХ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ УХВАЛИЛА ТУЮ ЗЛУКУ ПРИЙНЯТИ І ЗДІЙСЬНЯТИ НА УМОВАХ, ЯКІ ЗАЗНАЧЕНІ В ПОСТАНОВІ ЗАХІДНЬОІ УКРАІНСЬКОІ НАРОДНЬОІ РЕСПУБЛІКИ ВІД 3-ГО СІЧНЯ 1919 РОКУ.
ОДНИНІ ВО ЕДИНО ЗЛИВАЮТЬСЯ СТОЛІТТЯМ ОДІРВАНІ ОДНА ВІД ОДНОІ ЧАСТИНИ ЕДИНОІ УКРАІНИ — ЗАХІДНО-УКРАІНСЬКА НАРОДНЯ РЕСПУБЛІКА / ГАЛИЧИНА, БУКОВИНА, І УГОРСЬКА УКРАІНА / І НАДДНІПРЯНСЬКА ВЕЛИКА УКРАІНА.
ЗДІЙСНИЛИСЬ ВІКОВІЧНІ МРІІ, ЯКИМИ ЖИЛИ І ЗА ЯКІ УМІРАЛИ КРАЩІ СИНИ УКРАІНИ.
ОДНИНІ Є ЄДИНА НЕЗАЛЕЖНА УКРАІНСЬКА НАРОДНЯ РЕСПУБЛІКА.
Наступного дня, 23 січня, у приміщенні київського оперного театру (сучасна Національна опера України імені Тараса Шевченка) Трудовий Конгрес України, заслухавши й обговоривши згадані документи, схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Розпочалася активна співпраця в економічній, військовій та культурних сферах.
Так, 24 січня 1919 року Директорія затвердила державний бюджет, проект якого розроблявся ще за Павла Скоропадського в 1918-му. Відповідно до того кошторису передбачалася допомога ЗОУНР в розмірі 6 мільйонів карбованців. 15 березня ухвалено низку законів, які також передбачали фінансову підтримку ЗОУНР. Зокрема, про надання 500 млн гривень на відновлення помешкань і будівель, зруйнованих війною, про одноразове асигнування в розмірі 120 млн гривень і, починаючи з 1 квітня 1919 р., по 30 млн гривень щомісяця на видачу пайків родинам мобілізованих стрільців.
Остаточне ухвалення Акту злуки планувалося на засіданні українського парламенту, але історія розпорядилася так, що цей парламент впродовж Українських визвольних змагань 1917-1921 років так і не було скликано. Вже через кілька тижнів після проголошення Акта Злуки більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина - Закарпаття. Низкою славних перемог і гірких поразок ознаменувалася боротьба української нації та її захисників – Армії УНР та Української Галицької Армії, котрі то осібно та разом впродовж 1917-1921 років виборювали незалежну Україну.
Символічне проголошення Соборності України 22 січня 1919 року мало надзвичайно важливе значення для подальшого формування та розвитку політичних і військових сил України. Акт Злуки Українських земель вплинув на національне самоусвідомлення українців, виконав об`єднавчу в духовному плані місію. Це був уперше за останні шістсот років рішучий крок нашого народу до об`єднання.
Однак попри це, день 22 січня 1919 року залишився в пам'яті українського народу. Через 20 років, 22 січня 1939-го, у столиці Карпатської України місті Хуст вперше відбулося святкування Соборності. Тоді під синьо-жовтими прапорами пройшла 30-тисячна маніфестація на згадку про історичні події 1919 року.
Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.
Яскравим проявом єдності, прагнення українського народу до свободи та державності соборної України, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки. Мільйони тоді ще радянських українців узялись за руки від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності.
Акцію «Українська хвиля» організував Народний Рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв'язень Михайло Горинь. Підготовка «Живого ланцюга» почалася ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні.
Іван Драч згодом у своєму щоденнику зробив запис щодо «Живого ланцюга»: «Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор – голова Секретаріату Руху Михайло Горинь». А дехто був проти, бо боявся, що на акцію ніхто не прийде.
Ланцюг починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло його відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. Початок ланцюга в Івано-Франківську зумовлений тим, що саме Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) у 1919 році був столицею ЗУНР. «Українська хвиля» простягалася на близько 700 кілометрів.
У «ланцюзі» взяли участь, за офіційними даними радянського режиму, близько 450 тисяч осіб. За неофіційними оцінками – від 1 до 5 мільйонів.
Щільність «ланцюга» була неоднорідною – від кількох рядів у центрі Львова до інтервалу в десятки метрів у деяких районах Київщини та Житомирщини. Передбачаючи таку ситуацію, штаб акції скеровував у такі місця автобуси з активістами зі Львова й Івано-Франківщини. Фінансування акції не склало для її організаторів надзвичайних проблем завдяки ентузіазму активістів: пальне для автотранспорту учасники акції забезпечували власним коштом.
Ось як згадує про участь хмельницьких рухівців в «Українській хвилі» Кузьма Матвіюк на сторінках своєї книги спогадів «І ми цей шлях пройшли»: «21 січня 1991 року активісти з усіх районів області взяли участь у ланцюгу Злуки з нагоди річниці возз`єднання ЗУНР і УНР. Наша частина «ланцюга» була на автомагістралі під Житомиром. Міліція старалася завадити цій акції – зі всякого приводу і без нього перепиняла автобуси з людьми і намагалася повернути їх назад. Наш автобус в дорозі поламався, однак вдалося вчасно дістатися до визначеного місця і провести з усіма цю акцію».

Засновник національно-визвольного руху на Славутчині в кінці 1980-х на початку 1990-х років Микола Руцький у книзі «На переломі. Літопис національно-демократичного руху Славутчини з грудня 1988 до листопада 1992 року» наводить такі факти: « 20 січня 1990 року разом з славутчанами ми взяли участь у ланцюзі єднання в День Злуки України,що простягнувся зі Львова до Києва. Через відсутність транспорту (його не дали на наше замовлення з нетішинськогоАТП УБ ХАЕС за вказівкою славутських ком партфункціонерів) основна частина рухівців вирушила електричкою у Рівне. І лише чотири автомобілі (19 чоловік) виїхали на трасу під Житомир, де нам визначили місце. Поряд з нами стояли сотні людей з Рівненщини, Львівщини, біля двохсот людей з Хмельниччини (Нетішин, Шепетівка, Полонне, Хмельницький, Красилів, Кам`янець-Подільський). Місцеві селяни. Як правило, стояли біля воріт, інколи заводили з нами розмови. Сміливішою була молодь, вони брали газети, прапори, значки, листівки, які привезли для житомирян львів`яни і рівненчани. … Багатотисячна акція показала силу НРУ і прагнення західників і східняків жити разом в одній соборній самостійній державі».
Учасниця «Української хвилі» активістка НРУ Галина Барабаш (нині – директор Музею історії міста Хмельницького) пригадує, як стояла у «Живому ланцюгу» у самій столиці: «Це було неймовірно урочисте відчуття глибокої причетності до творення важливої події в історії України. Ми стояли, взявшись за руки, в самому серці Києва, на Хрещатику, моїми сусідами з обох боків були мої добрі знайомі - славні українці Петриненки – відома українська оперна співачка Діана Гнатівна Петриненко та її син - співак, композитор, поет, автор неофіційного гімну України – пісні «Україна», згодом – народний артист України - Тарас Петриненко… Емоції від єднання, духовної спорідненості такої кількості українців, згуртованих спільними прагненнями, зашкалювали!»
Після проведення «Живого ланцюга» у Києві, Житомирі, Львові та Івано-Франківську відбулися мітинги на підтримку українського руху за державотворення та молебні.
Одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – "живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України, приурочена до 71-й річниці Акта Злуки України, засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режимові. Ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.
24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності.
Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.
З часу проголошення незалежності України на вшанування Акта Злуки України щорічно відбуваються урочисті символічні акції – «живі ланцюги» та братання на річці Збруч, на межі Хмельницької та Тернопільської областей у місті Волочиськ та селі Гуків, а також у містах України. Приміром, з 2008 року традиційно проводиться «Живий ланцюг Соборності України» на мосту Патона в Києві.
В місті Хмельницькому до Дня Соборності України 22 січня 2020 року на мосту через річку Південний Буг, що на вулиці Степана Бандери, відбулася патріотична акція «Живий ланцюг єднання». Участь в ній взяли школярі міста.


Сім років тому, у 2014-му, в час, коли після патріотичної акції «Українська хвиля» минуло 24 роки, на вулиці Грушевського у Києві пролилася перша кров учасників всеукраїнського Майдану – Революції Гідності. 22 січня проти учасників Революції Гідності бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували не гумові, а бойові набої. Першими Героями Небесної Сотні стали вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський та українець Юрій Вербицький, якого викрали і закатували в околицях Києва.



Саме того Хмельницький Майдан не поїхав на традиційний міст єднання на кордоні Хмельницької та Тернопільської областей з нагоди Дня Соборності через те, що стало відомо про загиблих в Києві на вулиці Грушевського. Натомість усіх закликали їхати у Київ, де наростало протистояння між учасниками Майдану та беркутівцями й тітушками. Сотні хмельницьких добровольців сідали в автобуси на майдані Незалежності, щоб чимскоріш дістатися Києва.
Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань.
Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини.


Переглядів: 25 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2021