...

З нагоди відзначення в Україні Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні у першій частині цього дослідження ми розповіли вам про цікавий експонат з фондового зібрання музею історії міста Хмельницького – військовий артефакт часів ІІ Світової війни -   ідентифікаційний жетон військовослужбовця німецької армії періоду Другої світової війни. У другій частині ми почали знайомитися з особистими знаками військовослужбовців країн-учасниць ІІ Світової війни. Пропонуємо до вашої уваги подальшу інформацію за цією темою. 

Угорщина

Розраховуючи на великі територіальні придбання на Сході та бажаючи створити «Велику Угорщину», режим адмірала Миклоша Хорті 26 червня 1941 р. оголосив війну Радянському Союзу. Угорщина приєднала два своїх корпуси чисельністю майже 90 тисяч людей до німецьких військ.

Два типи. Один тип виданий. Другий найімовірніше не заповнений, але рідкісний.

Вкладиш часів ПСВ (до 1945 тип заповнення не змінювався).

Особистий опізнавальний знак військовослужбовців угорської армії був алюмінієвою коробочкою, виготовленою у вигляді прямокутника розміром 33×46 мм, яка мала у верхній частині вушко для протягування шнура і застібку накидного типу. Медальйон складається з двох однакових половинок з нанесеними на них таблицями, що містять десять стовпців та десять рядків. Крайній лівий стовпець, заповнений цифровими позначеннями від 0 до 9 згори донизу, в порядку зростання. Вертикальні лінії, які розділяють четвертий, п'ятий та шостий стовпці з сьомим, мають хвилясту форму. Над таблицею напис «HUNGARIA». Таблиця містить закодовану інформацію про власника особистого знаку. Кодування виконане у вигляді  крапок. Обидві половинки медальйону з'єднані у нижній частині. У разі загибелі власника знаку з'єднання легко розмикалося шляхом вилучення сполучного штифта. При цьому одна половинка особистого знаку передавалась до штабу військової частини, який у свою чергу інформував родичів, а друга залишалася на тілі загиблого. У медальон між двома половинками вкладався паперовий вкладиш, що містив додаткову інформацію про його власника.

Румунія

Напевно найбільшу різноманітність особистих опізнавальних знаків мала королівська румунська армія. Немає жодних документальних підтверджень про точну кількість їхніх зразків, номери наказів та дати їх введення, тому більшість висновків ґрунтується на практичному досвіді пошукових робіт.

Поруч із безліччю саморобних особистих опізнавальних знаків, виготовлених кустарним методом з різних підручних матеріалів, можна назвати три основних їх типи.

Перший тип, це пластмасовий знак раннього зразка, що має форму кола діаметром 35 мм з маленьким отвором у верхній частині. На лицьовій стороні на тлі карти Румунії зображено католицький хрест. У лівій верхній частині між променями хреста напис «ROMANIA». На звороті повне ім'я власника, його особистий номер та рік призову до війська. Ймовірно, щороку облік призовників розпочинався з № 1, отже, особистий номер на знаку вказує на порядковий номер призовника у зазначеному році.
Другий тип знаків за формою аналогічний стандартному особистому розпізнавальному знаку солдатів вермахту і, ймовірно, його було введено в румунській армії після 1935 року. 

Саморобні знаки виготовлялися румунськими солдатами як із підручних матеріалів, так і з незаповнених знаків вермахту. Такі особисті розпізнавальні знаки мають найрізноманітніші форми та зміст.

Оскільки королівські румунські збройні сили широко застосовувалися в ході бойових дій на території України у 1941-1942 рр., подібні знаки часто зустрічаються на території південних областей України.

Словаччина

Особистий опізнавальний знак військовослужбовця словацької армії був прямокутною коробочкою розмірами 47×53 мм завтовшки 3 мм, виготовленою з латуні, що складалася з двох частин, які вставлялись одна в іншу. У внутрішній простір особистого опізнавального знака вкладався паперовий вкладиш, що містив усі необхідні відомості про власника, включаючи відбиток його пальця. Обидві половини мали у верхній частині вушко діаметром 10 мм для просування шнура. У закритому стані вушка обох частин збігаються, а протягнутий через них шнур перешкоджав розкриттю знака і втраті паперового вкладиша. Знак не був герметичним, тому вкрай рідко вдається виявити паперовий вкладиш, що зберігся у гарному стані.

  Хорватія

Після нападу рейху на СРСР Хорватія також направила на Східний фронт деякі свої підрозділи. До СРСР відправили 369 піхотний полк та незначні сили флоту. Більшість хорватів служила на Сході в підрозділах вермахту та італійської армії.

Особистий опізнавальний знак хорватських військовослужбовців виготовлялися з цинку та повторював німецькі знаки.

Іспанія

Офіційно Іспанія не брала участі у Другій світовій війні, але Франко вирішив сплатити свої борги перед Гітлером та Муссоліні. Після нападу Німеччини на СРСР іспанський уряд розпочав формування добровольчої частини для відправлення на Східний фронт.

Особистий опізнавальний знак військовослужбовця іспанської армії повторює знак вермахту зразків 1935 та 1941 років. На нього, крім стандартної інформації, прийнятої у німецькій армії, наносився напис «Span.Div.». Група крові на знаку, як правило, не наносилася. Матеріал знаку - переважно алюміній.

 Франція (Фото 12.1.-12.5.)

 Протягом вересня-жовтня 1941 року з французьких добровольців (приблизно 3000 осіб) було сформовано 638-й піхотний полк. З жовтня 1941 року полк брав участь у боях під Смоленськом. У листопаді-грудні підрозділи полку взяли участь у боях на Східному фронті у складі 7-ї піхотної дивізії приблизно в районі Кубинки. Після цього французів було відправлено до Польщі. У листопаді 1941 року французи взяли участь у боях під Москвою. На початку 1942 року брали участь в антипартизанських операціях у Білорусії. Влітку 1944 року воювали на території України.

Штатний французький знак створено з прикладу американського, він складався з двох бірок, але на відміну від американського був правильної круглої форми. Саморобні жетони мали велике поширення серед добровольців, причому багато з них за якістю виконання не поступаються заводським особистим розпізнавальним знакам вермахту. Також легіонерам видавалися жетони німецького типу, з алюмінію.

До окупації у 1940 року Франції особистий опізнавальний знак мав форму браслету та  носився на запʼясті руки військовослужбовця.

Після окупації Франції на частині її території було створено колаборційний режим Віші у південній Франції, який  був лояльний до Німеччини та співпрацював з нею. Для армії також було створено свій особистий опізнавальний знак.

Великобританія

Перший британський опізнавальний знак було запроваджено 1907 року. Це був алюмінієвий жетон діаметром 35 мм на шнурі довжиною 42 дюйми, який мав носитися на шиї під одягом. На ньому містилася наступна інформація: особистий номер, звання, імʼя, полк та віросповідання (надалі не вказувалося). У 1914 році через брак алюмінієвих жетонів було введено новий зразок — круглий диск з червоно-коричневого вулканізованого асбестового волокна. Оскільки використовувалися одинарні жетони, виникла проблема подальшої ідентифікації тіл. Солдати купували собі додаткові диски чи браслети, які використовувалися неофіційно. І лише 1916 року ухвалили офіційне рішення про другий жетон, який повинен залишатися на тілі після смерті. Він мав форму восьмикутника розміром 35×30 мм та був виготовлений з вулканізованого асбестового волокна зеленого або коричневого відтінків.

З часів Першої світової війни жетон не змінився. Як і раніше, на жетоні вручну набивалися прізвище та ініціали (не більше 15 літер з пробілами), офіцерське звання (5 літер), віросповідання (3 літери), особистий номер (8 цифр з літерами).

США

Початок історії американських опізнавальних жетонів має точну дату. Усвідомивши користь від їх введення, Міністерство Збройних Сил Північно-Американських Сполучених Штатів наказом № 204 від 20 грудня 1906 зобов'язало солдатів і офіцерів носити жетони круглої форми «розміром приблизно зі срібну п'ятидесятицентову монету». На алюмінієвому кругляші вибивалися ім'я, прізвище, звання та позначення підрозділу. За схожість із жетонами, які в обов'язковому порядку мали бути присутніми на нашийниках усіх американських собак, саме цей зразок отримав прізвисько «собача бирка» (dog tag). З 6 липня 1916 року жетонів на шиї американського солдата стало два. При цьому, як вказувалося в наказі, «... другий жетон має бути прикріплений коротшим шнурком до першого». У разі загибелі солдата другий жетон знімався і передавався командиру підрозділу, а перший ховався у могилі разом з трупом. Проте багатьом не дісталося навіть по одному жетону. Після першої світової війни армію чекало колосальне скорочення. Для організації обліку кожному військовослужбовцю було присвоєно реєстраційний номер, який «... повинен згадуватися у будь-якому листуванні з Військовим Міністерством, що стосується пенсійного забезпечення ветеранів».

Позначення віросповідання зʼявилося на жетонах з липня 1918 року.  Літера «С» позначала католиків (Catholic), «H» - іудеїв (Hebrew), «P» - протестантів (Protestant). До середини 60-х років офіційно дозволялося вказувати лише ці три релігії. Дуже цікавими були жетони військово-морського флоту та морської піхоти. Їх носіння стало обов'язковим згідно з наказом USN294 від 12 травня 1917 року. Жетони виготовлялися з мідно-нікелевого металу і мали овальну форму. На них вказувалися ім'я, прізвище, дата першого призначення, дата народження та зазначення приналежності до флоту USN (United States Navy) або флотського резерву (United States Navy Reserve). На офіцерських жетонах замість дати народження вказувалося звання та дата його присвоєння. На звороті жетона містився відбиток пальця.

Спосіб нанесення всіх цих позначень був наступним. Написи та відбиток пальця наносилися друкарською фарбою, яку потім припудрювали спеціальним порошком. Після цього жетон нагрівали, суміш ставала склом та застигала. Потім жетон на годину занурювали в азотну кислоту, яка виїдала незахищену сумішшю поверхню. Внаслідок протравлювання на жетоні зʼявлялися опуклі символи. У морській піхоті панував різнобій. Підрозділи, які несли службу на кораблях, базах та інших обʼєктах флоту, отримували жетони зразка флоту, але з написом USMC (United States Marine Corps). Тим же, хто проходив службу разом з армійськими частинами, надавалися стандартні круглі жетони з вибитими позначеннями, тільки замість вказівки підрозділу ставилася все та ж абрівіатура USMC.

З травня 1921 року для офіцерів було запроваджено нові реєстраційні номери. Тепер вони розпочиналися з літери «О». Номер «О-1» було присвоєно генералу Джону Першингу.

Датою, з якою жетони набули практично того ж вигляду, що вони мають у наші дні, є 15 лютого 1940 року. З цього часу жетони набули прямокутної форми із заокругленими торцями і використовується новий спосіб нанесення позначень на них – за допомогою штампувальної машинки. Жетони перших випусків робилися з тонкого мідно-нікелевого листа та мали характерний колір. З одного кінця жетон мав отвір для ланцюжка або шнурка, а на іншому виїмку для його фіксації у штампувальній машинці, а в разі загибелі власника і на статутній деревʼяній труні. З листопада 1941 року жетони стали робити зі сплаву Монеля, що не окислюється, та складається з 65 % нікелю, 30 % міді, 5 % сталі з додаванням марганцю, кремнію і вуглецю. Через характерний сріблястий колір його часто плутали з алюмінієм. Як і за теперішнього часу, інформація, що міститься на жетонах, займала 5 рядків. У першому розміщувалися імʼя та прізвище; у другому – реєстраційний номер, дата протиправцевого щеплення та група крові (група крові позначалася лише літерами: А, В, АВ та О, резус-фактор не вказувався); у третьому - прізвище особи, яку слід сповістити у разі смерті власника жетону, у четвертому – адреса цієї особи, у п'ятому - місто та штат проживання сповіщуваної про загибель власника особи та релігія власника жетону (однією літерою «P», «C» або «H»). У такому складі інформація вказувалася до 1943 року. Після 1943 року на жетонах припинили вказувати прізвище та адресу сповіщуваної особи. Також слід зазначити, що солдати іудейського віросповідання, які воювали на європейському театрі бойових дій, дуже рідко вказували на жетонах свою релігію.

Основна незручність для солдатів, що перебували на передовій, полягала в тому, що два жетони вдаряючись досить голосно дзвеніли. Аби цього уникнути, їх часто змотували одне з одним шматком лейкопластиру, ізоленти або надягали на жетони шматок гумки, вирізаної з протигазної трубки. Перебували і справжні франти (особливо серед офіцерів), які носили жетони у зроблених на замовлення шкіряних чохольчиках, на придбаних власним коштом якісних ланцюжках і шнурках приладового кольору (блакитного в піхоті, червоного в артилерії тощо).
Флот і морська піхота до 1940 року використовували жетони зразку 1917 року. Флотський жетон зразка 1940 року являв собою овальну пластину, виготовлену з нержавіючої сталі. З лицьового боку містилася інформація про власника, що вибивалась так само, як на старих армійських бірках. На зворотному боці до грудня 1942 року кислотою труївся відбиток пальця. З 26 травня 1943 року стали видавати по два жетони на людину. Тим не менш, особовий склад, який прийшов на службу раніше, найчастіше протягом усієї війни залишався з одним жетоном. Єдиною відмінністю флотських жетонів від знаків морської піхоти було те, що на перших стояла позначка USN, а на других - USMC.

Польща

Історія польських особистих опізнавальних знаків починається у 1920 році. 22 грудня  1920 року у Війську Польському вводився медальйон, на вигляд ідентичний австро-угорському (ладанка з цинкового сплаву), але з іншим бланком всередині. У 1931 році вводиться новий жетон (з дюралюмінієвого листа завтовшки 1 мм). З 1931 по 1939 роки віросповідання на знаку не зазначалось. На одному боці набивалися: номер солдата; місто, в якому він народився; дата народження. На другому боці набивался ім'я та прізвище.

Починаючи з 1939 року інформація на знаку змінилася. На одному боці почали наносити: номер солдата; місто, в якому він народився, та дату народження.

На другому боці: імʼя та прізвище; віросповідання («KAT» - католик, «GR-KAT» - греко-католик, «PRAW» - православний, «AUG» - євангеліст, «ANG» - англіканець, «MAH»-магометанін).

Таким чином, ми бачимо, що всі країни, які брали участь у Другій світовій війні, мали свої правила ідентифікації та обліку втрат особового складу. Однією зі складових цих правил були особисті опізнавальні знаки військовослужбовців. І до теперішнього часу в арміях світу застосовуються перевірені досвідом двох світових воєн та локальних конфліктів подібні до описаних особисті знаки військовослужбовців.

Література:

1.      Б. Мюллер-Гіллебрант. Сухопутна армія Німеччини 1933-1945 рр. – М.Ізографус, Вид-во Эксмо, 2002. – 800 с., іл.

2.      П. Еббот, Н. Томас, М. Чаппел. Союзники Німеччини на східному фронті 1941-1945.  – М.: АСТ, 2003. – 62 с., іл..

3.      С. Дробязко, А.Каращук. Друга світова війна. Східні добровольці у Вермахті, поліції та СС. - М.: АСТ, 2000. – 48 с., іл..

4.       Н. Томас, С.Ендрю. Німецька Армія 1939-1940. - М.:АСТ, 2001.-63 с., іл

5.       Н. Томас, С.Ендрю. Німецька Армія на східному фронті 1941-1943. - М.: АСТ, 2002. - 64 с., іл..

6.      Н. Томас, С.Ендрю. Німецька Армія на східному фронті 1943-1945. - М.: АСТ, 2001. - 64 с., іл..

7.      Ф. Джоуетт, С. Ендрю. Італійська Армія 1940-1943. Європейський театр воєнних дій. - М.: АСТ, 2001. - 64 с., іл..

8.      К.Юрадо, К. Лільс. Іноземні добровольці у Вермахті 1941-1945 р.р. — М.: АСТ, 2005. -  62 с.,  іл..

9.      С. Федосеев. Личные (увольнительные) знаки русской армии и флота.- Справочник. СПб, 2008 г.- 100 с., ил.

10.  https://reibert.info/

11.  https://armflot.ru/

12.  https://wwii.space/