| RSS Реєстрація | Вихід | Вхід Th, 2022-05-26, 07:55

...


Меню сайту
Ласкаво просимо!
Сьогодні
Календар України
Погода
мишки teddy bears
Статистика
Головна » 2022 » April » 9 » 11 квітня - Міжнародний день визволення в’язнів концтаборів
16:17
11 квітня - Міжнародний день визволення в’язнів концтаборів
11 квітня в усьому світі відзначають пам’ятну дату — Міжнародний день визволення в’язнів концтаборів (International Day of Fascist Concentration Camps Prisoners Liberation). Вона встановлена в пам’ять про повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулося 11 квітня 1945 року. Повсталі зуміли зібрати саморобний радіопередавач і зв’язатися з командуванням 3-ї армії союзників генерала Паттона.


Дізнавшись про підхід союзних військ, обеззброїли і захопили в полон близько 80 солдатів охорони та взяли в свої руки керівництво. А вже через дві доби американські війська, які знаходилися поблизу, дісталися табору. Здійснивши повстання, в’язні Бухенвальда врятувалися, бо нацистська влада напередодні віддала наказ про фізичне винищення усіх ув’язнених.
Словосполучення «концентраційний табір» походить від іспанського campos de concentración. Саме так позначали іспанці місця ув’язнення супротивника та інтернування мирного населення у 1895 році під час війни за незалежність Куби.
Термін став відомим під час англо-бурської війни 1899-1902 років: саме англійці створили низку таборів для цивільного бурського населення, де від голоду і хвороб умирали сотні людей.
Втім, і англійці не були першопрохідцями — перші концтабори стали використовувати під час Громадянської війни у США. Спочатку в таборах збирали військовополонених для подальшого обміну, але з часом ця практика припинилася. Умови утримання в таборах були жахливими. Так, в одному з найбільш горезвісних — Андерсонвіллі — в період з 1864-го по 1865 рік перебували понад 50 тисяч осіб, з яких 13 тисяч померли або були вбиті.
Широке поширення отримала система таборів для військовополонених під час Першої світової. За різними даними, в ці роки в полон потрапили близько 8 млн людей з усіх країн-учасниць конфлікту.
Справедливості заради слід зазначити, що умови утримання в полоні були відносно стерпними, в усякому разі смертність не перевищувала, за різними даними, 10–12 %.
Істотну роль у цьому зіграло те, що всі країни дотримувалися Гаазьких мирних конвенцій, ухвалених на конференціях у Гаазі у 1899 та 1907 роках, про закони та звичаї війни, включені в комплекс норм міжнародного гуманітарного права.
Зокрема, завдяки цим конвенціям, вижили сотні українців, які служили в арміях, що воювали між собою — в австро-угорській і російській. Вони здебільшого потрапляли в полон у боях на південній ділянці фронту: в Галичині, Карпатах, на Поділлі.
Так, одним з перших концтаборів ХХ століття був створений владою Австро-Угорщини концтабір Талергоф.
Усього через Талергоф з 4 вересня 1914-го до 10 травня 1917-го пройшло не менше ніж 20 тисяч галичан і буковинців. Тільки в перші півтора року загинуло близько 3 тисяч ув’язнених. Усього ж, за деякими оцінками, під час Першої світової війни знищено не менше ніж 60 тисяч русинів.
Під час Громадянської війни в Росії кількість полонених теж вимірювали тисячами, до того ж концтабори організували під час «червоного терору», оформленому у відповідній Постанові РНК РРФСР від 05.09.1918 р.
«…Необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів через ізолювання їх у концентраційних таборах».
Одним з найвідоміших став Соловецький табір особливого призначення, або СЛОН.
Пізніше ці табори об’єднали й розширили в рамках Головного управління таборів НКВС СРСР (ГУЛАГ), який проіснував з 1930 до 1960 року. За різними оцінками, через табори в СРСР пройшли до 20 млн осіб, з них 1,7 млн — загинули.
У табори потрапляли як за політичними звинуваченнями за ст. 58 КК РРФСР, так і за кримінальними статтями.
Після приходу до влади нацистів на чолі з Гітлером боротьба з інакомисленням одразу набула вкрай жорстоких форм. Першим концтабором (нім. Konzentrationslager або KZ) став Дахау поблизу Мюнхена, відкритий 20 березня 1933 року, він функціонував аж до звільнення його американцями 29 квітня 1945 року.



Уведення надзвичайного стану (лютий 1933-го) супроводжувалося масовими арештами комуністів, яких нацисти звинуватили в підпалі Рейхстагу. У березні 1933-го ухвалено закон про надання нацистському уряду надзвичайних повноважень, на підставі яких проведені арешти керівників «старих» політичних партій (соціал-демократичної та інших), профспілкових діячів, а також євреїв — письменників, журналістів і юристів. У 1933 році кількість заарештованих в рейху — 26 789. Штурмовими загонами SA та SS і поліцією створено близько 50 таборів масового ув’язнення, зокрема Дахау, Оранієнбург, Естервеген і Заксенбург.
У число в’язнів концтаборів потрапляли особи, які слухали іноземні радіопередачі, «розповсюджувачі чуток», релігійні сектанти та гомосексуалісти. У квітні 1934-го ці табори перейшли повністю під контроль SS, судова влада втратила будь-яку можливість втручатися у справи гестапо. У лютому 1936 року рейхсфюрер SS Генріх Гіммлер наділив гестапо правом проводити арешти та розслідувати всі види антидержавної діяльності у рейху.
У квітні 1938 року кримінальних злочинців, підданих «превентивному затриманню», перевели з в’язниць у концтабори, які, крім первісної функції, стали виконувати роль «виховних таборів».
Чисельність політичних в’язнів (марксистів, противників нацизму та євреїв) збільшилася після анексії Німеччиною Австрії та Судетської області (1938). Табори переповнилися, особливо через арешт після «Кришталевої ночі» близько 35 тисяч євреїв. Загальна кількість в’язнів збільшилася з 24 тисяч до 60 тисяч. Напередодні Другої світової війни загальна чисельність в’язнів концтаборів сягала 25 тисяч. З 1939-го концентраційні табори підпорядковані головному імперському управлінню безпеки (Reichsicherheitshauptamt, RSHA) — РСХА.
Якщо на Заході діяли переважно трудові концтабори, де працю ув’язнених використовували німецькі промисловці, то в Східній Європі, зокрема на території Польщі, розташовувалися переважно табори смерті (нім. Vernichtungslager — табори знищення), призначені для масового знищення різних груп населення.
Убивство людей у таборах смерті поставили на потік. Були табори, призначені для масових убивств євреїв і циган: Хелмно, Треблінка, Белжець, Собібор, Майданек та Освенцим. Два останніх були також «звичайними» концтаборами на території окупованої Польщі. У Німеччині такими таборами смерті були Бухенвальд, Дахау і Равенсбрюк (перший жіночий концентраційний табір). Для вбивств німці застосовували спочатку розстріли, пізніше — газові камери. Трупи спалювали у крематоріях.
Неодноразово приречені на смерть ув’язнені робили спроби втечі з таборів, часто вдалі. Вони потрапляли в ряди загонів опору у Франції, Югославії, Італії. Були й випадки масових повстань у таборах. Одне з них — повстання в таборі смерті Собібор. Його очолив уродженець Кременчука Олександр Аронович Печерський.
14 жовтня 1943 року в’язні табору смерті змогли вбити 11 (за іншими даними — 12) есесівців з персоналу табору й кілька охоронців-українців, але захопити склад зброї не вдалося. Охорона відкрила вогонь по ув’язнених, яким довелося прориватися з табору через мінні поля. Їм удалося зім’яти охорону й піти в ліс.Всіх, хто залишився у таборі, наступного ж дня вбили.
Також були повстання й утечі в інших таборах: Треблінці, Варшавському гетто, Маутхаузені й Бухенвальді.
Наймасовішою була втеча з Маутхаузена (KZ Mauthausen) у ніч на 3 лютого 1945 року. Понад 500 ув’язнених — переважно полонені радянські солдати та командири — закидали вежі з охороною камінням, колодками, вогнегасниками, мокрими ковдрами, замкнули колючий дріт, що був під напругою, й вирвалися з табору.
Пошук утікачів отримав серед есесівців знущальну назву «Мюльфіртельське полювання на зайців» (нім. Mühlviertler Hasenjagd). Підрозділи СС, Вермахту, Гітлерюгенд за допомогою місцевого населення переслідували й по-звірячому вбили 410 радянських військовополонених, які втекли з концтабору.
Незадовго до кінця війни нацисти докладали чимало зусиль для приховування злочинів.
Табори руйнували, а трупи вбитих, які спочатку закопували в ровах, змушували викопувати ув’язнених. Їх намагалися масово спалювати в печах крематоріїв, на гігантських вогнищах, але це вдавалося не завжди — наступ Червоної армії та військ союзників ішов досить швидко.
Тому німці починали масово переводити ув’язнених з таборів — здебільшого пішки. Ці переходи отримали назву «марші смерті».
Найбільші «марші смерті» пройшли взимку 1944-1945, коли Червона армія почала визволення Польщі. Всього на 15 січня 1945 року в німецьких концтаборах перебувало 714 211 ув’язнених (511 537 чоловіків і 202 647 жінок) третина цих ув’язнених загинула під час «маршів смерті».
Усього нацисти збудували 14033 концтабори.
На територіях, підконтрольних гітлерівцям, у концтаборах, таборах смерті, в’язницях перебувало понад 20 мільйонів осіб із 30 країн світу. 12 мільйонів не дожили до звільнення. Серед загиблих — 5 млн громадян СРСР, а також 6 мільйонів євреїв з різних країн.
Нацизм став і залишається єдиною системою, яка поставила знищення цілих народів на потік.
Переглядів: 56 | Додав: varta
Оберіть мову сайту
Відеоскриня
Фотоподорож

Copyright mimh.org.ua © 2022